Питання для самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте емпіричне та теоретичне пізнання.

2. Порівняйте загальнонаукові та філософські методи пізнання.

3. Творчість та натхнення: філософські аспекти проблеми.

4. Проблема істини в філософії, науці та релігії. Об’єктивна істина та історична правда.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Для відповіді на перше запитання необхідно пояснити відмінність між практичним та теоретичним способом сприйняття дійсності. В основі першого лежить практика і досвід, а в основі другого розум і мислення. Відповідно, в емпіричному пізнанні знання виводяться з досвіду, практики, експерименту, а в теоретичному знання є результатом оформлення певних раціональних гіпотез. Окремо треба назвати основні методи і форми обох рівнів пізнання. Показати як вони взаємодіють, привести приклади емпіричних та теоретичних наук.

2. На початку відповіді на друге запитання варто пояснити, що методом пізнання є спосіб яким отримують знання. Також треба знати, що методи пізнання поділяються на загальнонаукові, спеціальнонаукові та філософські. Загальнонаукові використовуються в усіх науках, а спеціальні в окремих галузях наук: точних, природничих, соціальних, гуманітарних. Треба розуміти, що методологія гуманітарних наук має свої особливості, адже ці науки мають справу з реальністю людського, а не природного буття. Окремо виділяють філософські методи пізнання, специфіка яких полягає у пошуку способів осмислення загальних проблем світу, людини й культури. До цих методів відносять трансцендентальний, діалектичний, феноменологічний, герменевтичний. Перший співвідносить можливість отримання знання з загальними формами людської свідомості (Кант). Діалектика встановлює відповідність між законами буття та мислення і називає їх головною рисою розвиток, закони і принципи якого вона пізнає (Маркс). Феноменологічний метод навпаки пояснює пізнання як споглядання, опис та реконструкцію феноменів буття та свідомості (Гуссерль, Шеллер). Герменевтичний метод виходить з того, що будь яких акт пізнання є актом тлумачення – надання певній реальності ціннісно-смислового значення. Тому пізнання є розкриття і з’ясування первинних сенсів.

3. Треба знати, що важливе місце в пізнанні посідають творчість, натхнення та інтуїція. Натхнення та творчість дають змогу цілісно побачити проблему, розкрити сутність і відкрити нові виміри процесів та явищ. Фактично натхнення є одним з аспектів творчості. Творчість позбавляє пізнання механічності, робить його синтетичним, органічним. Творчість є станом в якому усі здатності, знання і навички людини, її свідомі і підсвідомі, раціональні та ірраціональні сили активуються і набувають якісно нового виміру. Разом вони здатні породжувати нові символічні форми культури, нові види діяльності. Особливо важливими є творчість в період переосмислення старого і створення нового знання. Творчість є інтуїтивним процесом, адже відкриває нові знання безпосередньо. Механізми творчості та інтуїції нам невідомі. В різних сферах творчість має свої особливості. Може бути творчість у фізичній праці, інтелектуальній діяльності, мистецтві, релігії. Творчість є основою наукового і технічного, духовного та фізичного розвитку людства. Разом з творчістю індивіда можна говорити про творчість народу, групи людей, цивілізації. Занепад творчості призводить до занепаду культури, загибелі цивілізації. У творчості полягає сенс життя людини, тому людину можна назвати істотою творчою.

4. Для відповіді на останнє запитання треба розрізняти поняття істини та правди. Істина претендує на єдине, цілісне розуміння дійсності, вона є ідеалом наук. І хоча в самих науках можливі різні концепції і підходи до істини, все одно наукова істина має бути об’єктивною, предметною, конкретною і єдиною. Тоді як поняття правди передбачає ціннісно-смисловий зміст. Правда не претендує на остаточність і виключність свого бачення реальності, вона включає в себе суб’єктивні, культурно-історичні, ціннісні аспекти, які створюють можливість різного тлумачення дійсності. Це характерно для теології, віри, історії, мистецтва в яких знання допускає значну смислову різницю і варіативність. Справедливо кажуть, що істина одна, а правда у кожного своя. Відповідно релігійна істина є поняттям умовним, насправді йдеться про правду окремих релігій. Було б помилкою наділяти релігійну істину властивостями наукової чи філософської. Адже істина для релігії – це об’єкт поклоніння, шанування, святості. Філософія передбачає різні тлумачення істини, вона знає принаймні п’ять її визначень і усвідомлює неможливість використовувати єдине розуміння істини в наш час.