3. Юридична освіта в Україні і Болонський процес

Подальший розвиток юридичної освіти в Україні, як і вищої освіти взагалі, пов'язаний з Болонським процесом. Що ж являє собою Болонський процес і які зміни в юридичну освіту України може принести приєднання України до нього, здійснене в травні 2005 р. на самміті в Бергені (Норвегія).

„Болонський процес" (або „Болонська доктрина") - це пер­ший крок до створення Європейської зони вищої освіти. Європа вже давно об'єднується економічно і політично, а Болонська угода сприяє її об'єднанню у сфері освіти.

Болонська декларація прийнята 19 червня 1999 у Болоньї (Італія) на конференції „Зона європейської вищої освіти", в якій брали участь європейські міністри, відповідальні за вищу освіту. Важливими віхами на шляху до її прийнятгя були Ліссабонська конвенція 1997 р. про визнання кваліфікацій вищої освіти Євро­пи та Сорбоннська декларація 1998 р., спрямована на створення відкритого європейського простору вищої освіти. На сьогодніш­ній день до Болонської декларації приєдналася абсолютна біль­шість європейських країн (крім Андорри, Білорусі, Ватикану, Молдови, Монако, Сан-Марино).

Головна ідея Болонської декларації - координація політики в області вищої освіти і зближення національних вузівських програм. Болонський процес потрібен Європі для забезпечення припливу кваліфікованих іноземних спеціалістів і підвищення своєї конкурентноздатності на світовому ринку освітніх послуг (у США щорічно приїжджають на навчання більше 650 тисяч зарубіжних студентів, а в Європу - 250 тисяч). Основні цілі Болонського процесу:

1. Введення двоступеневої вищої освіти: бакалаврат (3-4 ро­ки вузівського навчання) і магістратура (5-6 років вузівської підготовки). Різниця між ними полягає в тому, що бакалавр го-

тується виключно до виробничої діяльності, а магістр - до нау­ково-виробничої (наукової, педагогічної).

2. Впровадження системи обліку обсягу знань спеціальними одиницями - кредитами. Розрахунок такий: за навчальний рік - 60 кредитів; бакалаврат - 180-240 кредитів; магістратура — 300- 360. Сесії як такі зникають. Навчальні успіхи студентів вимі­ рюються числом зарахованих кредитів. Система академічних кредитів, по суті, аналогічна Європейській кредитно-трансфер- ній системі (ЄСТС), яка діє вже більше десяти років. Це засіб уніфікації вимог до навчання в різних вузах, перш за все універ­ ситетах, який дозволяє студентам без труднощів переміщувати­ ся із одного вузу в інший, із однієї країни - в іншу. Більше того, зараховані навчальні кредити - „пожиттєві", тобто поширюють- ся і на післядипломну освіту (перекваліфікацію).

3. Лібералізація вузівських навчальних планів, які визнача- ють зміст вищої освіти. Перелік навчальних дисциплін обраної студентом спеціальності ділиться на три групи. До першої вхо­ дять обов'язкові дисципліни, вивчення яких відбувається у строго визначеній послідовності. До другої- теж обов'язкові ди- сципліни, але студент має право сам визначити, в якому семестрі їх вивчати. А третю ірупу складають курси, які повністю вільні для вибору студентів. Для впровадження даного підходу передбачаєть­ ся модульна система, яка дозволяє забезпечити необхідну послідо­ вність вивчення навчальних дисциплін (у рамках спеціальності „Правознавство" такими модулями, очевидно, можуть вважатися існуючі спеціалізації, цикл гуманітарних дисциплін).

4. Становлення загальноєвропейського контролю за якістю вищої освіти. Для цього передбачена організація акредитаційних агентств, незалежних від національних систем освіти. В основу оцінювання покладена модульно-рейтингова організація навча­ льного процесу (за 100-бальною шкалою). Оцінювання студен­ тів базується з одного боку на врахуванні осббистих здібностей і старанності кожного студента, а з іншого - на порівнянні цих показників з навчальними успіхами інших. Вводиться п'ять гра­ дацій позитивної оцінки (за першими буквами латинського ал­ фавіту). А — відмінно, В - дуже добре, С - добре, О - задовільно.

Е - посередньо, Р - незадовільно (означає, що даний курс студенту не зарахований і кредити, виділені на нього, не враховуються.

5. Підвищення мобільності студентів і викладачів у націона­ льному і європейському освітньому просторі.

6. Визнання на європейському рівні дипломів випускників вузів країн - учасниць Болонського процесу і їх працевлашту-

вання.

7. Забезпечення привабливості європейської системи вищої освіти і збільшення у Європі числа студентів з інших регіонів світу.

Принципи Болонської декларації повинні бути повністю за­проваджені у 2010 році.

Що може дати приєднання до Болонського процесу Україні? Очевидно, що країни ЄС і Україна нерівнозначні в цілях і необ­хідності реалізації Болонської декларації. І якщо для країн -членів ЄС з їх взаємоприникаючою економікою, єдиною валю­тою, взаємними зобов'язаннями Болонський процес - не тільки необхідний, а вже, може, й запізнілий крок, то для України - це швидше засіб не опинитися зовсім поза інтеграцією Європи у сфері освіти.

З точки зору студентів і викладачів підписання Україною Болонської декларації розширить можливості для міжвузівсько­го і міждержавного обміну. В першу чергу це позитивно відо­бразиться на вивченні нашими студентами іноземних мов. По-друге, навчання за кордоном допоможе їм краще орієнтуватися в ситуаціях на європейському ринку, набратися реального до­свіду в області права ЄС. Але для більшості студентів-юристів і викладачів-юристів такої можливості ніколи не буде, як ніколи не буде і повної конвертованості диплома юриста - випускника українського вузу. В такій кількості вони на європейському ри­нку праці не потрібні. Але, безумовно, підписання Декларації дозволить значно розширити виїзд українських спеціалістів за кордон. За умови отримання нашими громадянами освіти на безплатній основі це буде означати також перетікання інвести­цій із вітчизняної економіки в зарубіжні. Проблема втечі україн­ського інтелекту за кордон вже виникла на ґрунті низької заро-

бітної плати, безробіття і відсутності умов для плодотворної на­укової діяльності (на утримання і забезпечення професійної дія­льності одного науковця у нас щороку в середньому витрачаєть­ся 2 тис. доларів, у Росії 8-10 тис, у Канаді - понад 20 тис, у Бразилії - 50 тис, у країнах ЄС - 100 тис, в США - 200 тис. до­ларів). Як зробити, щоби підписання декларації не прискорюва­ло і не розширювало процес втечі вітчизняних розумів за кор­дон? Чітких і однозначних відповідей нема, а якщо вони й бу­дуть сформульовані у вигляді узаконених програм дії, то реалі­зуються не скоро.

Включення до Болонського процесу розширить можливості експорту української освіти. Україна могла б непогано заробити на навчанні студентів з інших країн. Але юридичної освіти це торкнеться чи не в найменшій мірі, за винятком хіба що кількох провідних вузів. І наскільки це нам реально вдасться? Крім того ЄС (як ВТО) може зажадати вирівнювання вартості освітніх по­слуг. Це привело б до згортання вітчизняної системи вищої осві­ти, перш за все периферійних вузів. Отже, і в цьому плані пози­тивні перспективи України віддалені.

Що може бути зроблено в Україні для виконання Болонської декларації найшвидше?

Перш за все структура вищої освіти може бути приведена до двоступеневої моделі „бакалавр - магістр". Але й ця проблема ця непроста, оскільки спостерігаються значні труднощі з праце­влаштуванням бакалаврів, левову частку у щорічних випусках вузів посідають спеціалісти і зовсім мала питома вага випускни-ків-магістрів. Єдина вигода держави - економія за рахунок ско­рочення на рік терміну вузівського навчання. Безумовно, варіант двоступеневої структури вищої школи України потребує зако­нодавчого вирішення.

Найближчим завданням вищої школи України є також ство­рення системи кредитів як засобу підтримання мобільності сту­дентів (можливо, навіть не стільки на всій території Європи, скільки в самій Україні). Досвід функціонування такої системи вже довів її ефективність у вузах США, Великобританії та ін­ших європейських країн. Деякі відмінності в різних країнах іс-

нують. Наприклад, американський студент за рік повинен отри­мати 30 кредитів, а європейський - 60. Це пов'язано з тим, в за­лікові одиниці Європейської кредитно-трансферної системи (Е8ТС) включені не тільки години лекцій і практичних занять, але й самостійна робота студентів,

Досить складним буде для нас і вироблення в рамках Болон­ського процесу співставлюваних критеріїв і методологій для оцінки якості освіти. Одна тільки лібералізація вітчизняної осві­ти, розширення свободи вибору студентів не приведе автомати­чно до росту відповідальності за цей вибір. І посилання на захі­дну практику, яка доводить, що студент, який вибрав курс на основі особистого інтересу, і вчиться вже зовсім по-іншому, - не досить переконливий аргумент.