1. Коні а.Ф. Поради лекторам

1. Необхідно готуватися до лекції: зібрати цікаве й важли­ ве, що стосується теми, - прямо чи опосередковано, скласти сти­ слий, наскільки це можливо, повний план і пройтися за ним де­ кілька разів.

Ще краще - написати виступ і, ретельно відредагувавши йо­го з погляду стилістики, прочитати вголос.

Письмовий виклад виступу дуже корисний для лекторів-початківців і тих, хто не має яскраво виражених здібностей до вільного і спокійного мовлення.

План має бути рухливим, тобто таким, щоб його можна було скорочувати без втрати цілісності.

2. Одягнутися слід просто і пристойно. В одязі не повино бути нічого вишуканого і крикливого (різкий колір, неорди­ нарний покрій); брудний, неохайний одяг справляє неприємне враження. Про це необхідно пам'ятати, бо психічний вплив на аудиторію починається до початку викладу, з моменту появи лектора перед публікою.

3. Перед кожним виступом слід подумки повторити план промови, тобто кожного разу упорядковувати наявний матеріал. Якщо автор усвідомлює, що добре пам'ятає все те, про що має доповідати, це додає йому впевненості і заспокоює.

4. Лектору, особливо початківцю, дуже заважає страх перед слухачами, передчуття невдачі, той тривожний стан душі, що добре знайомий кожному, хто виступає публічно: адвокату, спі­ ваку, музикантові та ін. Все це, з досвідом, до певної міри зни­ кає, хоча деяке хвилювання, звичайно, буває завжди.

Щоб менше хвилюватися перед виступом, треба бути більш впевненим в собі, а це може бути лише за умови кращої підгото­вки до лекції. Чим краще володієш предметом, тим менше хви­люєшся. Розмір хвилювання зворотньо пропорційний прикладе­ним зусиллям, точніше, результату зусиль. Невідома ні для кого

попередня підготовка - основа впевненості лектора. Ця впевне­ність одразу ж посилиться під час самої промови, як тільки лек­тор відчує (а відчує він неодмінно і досить швидко), що гово­рить вільно, змістовно, справляє враження і знає все, що ще тре­ба сказати.

Коли Ньютона запитали, як він відкрив закон тяжіння, вели­кий математик відповів: "Я багато думав про це". Інша велика людина - Альва Томазо Едісон сказав, що в його винаходах бу­ло 98 відсотків "поту" і 2 відсотки "натхнення".

Багатьом відомо, скільки коштував "перл творіння" нашому Гоголю: до восьми варіантів початкових редакцій! Отже, страх лектора зменшується підготовкою і практикою, тобто тією ж працею.

Для зменшення страху перед слухачами важливе значення мають і ті щасливі хвилини успіху, які час від часу випадають на долю не зовсім поганого або тільки порядного лектора.

5.Бажано промову починати із звернення: "Товариші". Мо­жна побудувати початкову фразу і так, щоб ці слова були посе­редині: "Сьогодні, товариші, вам належить..."

6. Говорити слід голосно, ясно, чітко (дикція), немонотонно, наскільки можливо виразно і просто. У тоні повинна звучати впевненість, переконаність, сила. Не повинно бути повчальною тону, неприємного і непотрібного при спілкуванні з дорослими, нудного - для молоді.

7. Тон мовлення може підвищуватися (в музиці це назива­ ється сгеясепсіо), але слід взагалі змінювати тон - підвищувати і знижувати його у зв'язку зі змістом і значенням конкретної фра­ зи і навіть окремих слів (логічний наголос). Тон підкреслює. Іно­ ді доречно буде знизити тон: з високого раптом перейти на ни­ зький, зробивши паузу. Це "іноді" визначається місцем у промо­ ві. Говориш про Толстого, - і перша фраза про його "відхід" мо­ же бути сказана назьким тоном; цим одразу ж підкреслюється велич моменту в житті нашого великого письменника. Точних вказівок щодо цього робити не можна: їх може підказати інтуї­ ція лектора, вдумливість. Слід пам'ятати про значення пауз між окремими частинами усного мовлення (те саме, що й абзац або

червоний рядок у писемному). Промова не повинна виголошу­ватися "одним махом"; вона повинна бути мовленням, живим

словом.

8. Жести оживлюють мовлення, але ними слід користува­ тись обережно. Виразний жест (піднята рука, стиснутий кулак, різкий і швидкий рух тощо) повинні відповідати змісту і зна­ ченню конкретної фрази або окремого слова (тут жест "працює" разом із тоном, подвоюючи вплив мовлення). Занадто інтенсив­ ні, одноманітні, метушливі, різкі рухи рук - неприємні, набри­ дають і дратують.

9. Не слід прогулюватися по сцені, робити одноманітні рухи, наприклад, переминатися з ноги на ногу, присідати тощо.

10. Корисно вдивлятися в окремі групи слухачів (особливо в маленьких аудиторіях, кімнатах): слухачі дивляться на лектора, і їм приємно, якщо лектор подивиться на них. Цим привертається увага і завойовується прихильність до лектора. У лектора не повинно бути якоїсь однієї точки, до якої він весь час прикипає

поглядом.

11. Лектор має бути достатньо освітленим: обличчя "гово­ рить" разом з мовою.

12. Від лектора вимагається велика витримка і вміння воло­ діти собою за всіх несприятливих обставин. Ніякі чинники, що відволікають, не повинні подіяти на нього (біноклі, газети, обер­ тання, шерехотіння, плач дитини, гавкання собаки, що випадко­ во потрапила в аудиторію). Лектор повинен робити свою справу. Вказані дрібниці (їх можна нарахувати з десяток), між якими є й такі, що впливають на самолюбство, з досвідом, практично не матимуть впливу, лектор звикає до них.

13. У випадку голосного шуму - закликати до тиші і продо­ вжувати виступ. Якщо перед початком виступу є підстави вва­ жати, що буде шумно, якщо видно, що публіка нервова, почати виступ можна із заклику до тиші, а в цей заклик корисно вклю­ чити одну-дві інтригуючі фрази.

14. Уникати шаблонного мовлення, воно особливо небезпеч­ не на початку і в кінці виступу. Публіка підмічає все, і шаблон може бути приводом для несподіваної прикрої ситуації, напри-

клад, почату з шаблону фразу хтось із публіки закінчить швид­ше за лектора. Шаблон - абсолютно неприпустиме зло у всякій творчості.

15. Не використовувати в промові тих самих виразів, навіть тих самих слів на невеликій відстані. Флобер і Мопассан радили не включати однакових слів на відстані ближче, ніж на 200 ряд­ ків.

16. Форма мовлення - проста, зрозуміла. Іншомовний еле­ мент допустимий, але його слід одразу ж пояснити, а пояснення має бути коротким, максимально точно сформульованим; воно не повинно затримувати надовго рух виступу. Краще не викори­ стовувати іроній, алегорій тощо, які можуть бути важко зрозу­ мілими; все це не засвоюється нерозвинутими мізками, пропадає даремно, ефективними будуть просте наглядне порівняння, па­ ралель, виразний епітет.

17. Лірика допустима, але її має бути мало (тим вона цін­ ніша). Лірика має бути щирою, як і вся промова взагалі. Все або майже все має бути в формі і змісті промови, - ось чому попередня підготовка і вироблення плану настільки важливі й необхідні.

18. Елемент зворушливого, жалісливого може бути в промо­ ві, але щоб "зворушливе" дійсно "зворушувало" серце, треба про зворушливе говорити спокійно, холодно, неемоційно: ані го­ лос не має тремтіти, ані сльоза вчуватися, не має бути жодного зовнішнього припливу зворушеності, завдяки цьому утворюєть­ ся ефект контрасту: чорні лінії зливаються з чорним тлом, а на білому проступають чітко. Так і з зворушеністю. Наприклад, читати сцени страти Остапа треба протокольно, сухо, холодно, "сталевим" мужнім голосом і змінюватийого там, де вже немо­ жливо не змінити: опис страждань козаків і Остапа і його вигук: "Батьку, чи чуєш ти все це?".

19. Щоб лекція мала успіх, треба: 1) завоювати увагу слуха­ чів і 2) втримати увагу до кінця промови.

Привернути (завоювати) увагу слухачів - перший відпові­дальний момент у промові лектора - найважливіша справа. Ува­га всіх загалом (дитини, неука, інтелігента і навіть вченого) при­вертається простим, цікавим і близьким до того, що напевно пе-

реживав чи відчував кожний. Отже, перші слова лектора пови­нні бути надзвичайно прості, доступні, зрозумілі й цікаві (пови­нні відволікти, зачепити увагу). Цих "гачків", що зачіпають, -вступів може бути дуже багато: щось із життя, щось несподіва­не, якийсь парадокс, якась дивина, що нібито не пов'язана ані з жестом, ані з темою (але насправді пов'язана з усією промовою), несподіване й неординарне запитання тощо. Більшість людей займаються пустою балаканиною або легковажними думками. Привернути їх увагу до себе завжди можна.

Щоб відкрити (знайти) такий початок, треба думати, зважи­ти всю промову і зрозуміти, який із вищеназваних початків і подібних, що тут не вказані, підійде і буде тісно пов'язаний хоч із якимсь аспектом промови. Це робота цілком творча.

Приклад перший. Треба говорити про Калігулу, римського імператора. Якщо лектор почне з того, що Калігула був сином Германіка й Агрипіни, що народився в такому-то році, успадку­вав такі-то риси характеру, так-то і там-то жив і виховувався, то... увагу навряд чи буде привернуто. Чому? Тому що в цих відомостях немає нічого незвичайного і, зрештою, цікавого для того, щоб завоювати увагу. Подавати цей матеріал все одно прийдеться, але не одразу, а тільки тоді, коли вже привернуто увагу присутніх, коли вона із розсіяної стане зосередженою. Опиратися можна на підготовлений ґрунт, а не на перший, що трапився, випадковий. Це - закон. Перші слова і мають на меті: зосередити аудиторію на слуханні. Перші слова мають бути зо­всім простими (корисно уникати на цьому етапі складних ре­чень, ефективними є прості речення). Можна почати так: "В ди­тинстві я любив читати казки. І з усіх казок особливо на мене впливала одна (пауза): казка про людожера, що пожирав дітей. Мені, маленькому, було дуже шкода тих малюків, яких веле-тень-людожер різав, як поросят, величезним ножем, і кидав у великий казан, що кипів. Я боявся того людожера, і коли в кім­наті темніло, думав, як би непотрапити до нього на обід. Коли ж я виріс і дізнався про ..." далі йдуть перехідні слова (дуже важ­ливі) до Калігули і далі промова по суті. Скажуть: до чого тут

людожер? А до того, що людожер - у казці і Калігула - в житті -брати по жорстокості.

Зрозуміло, якщо лектор не має акцентувати у промові про Калігулу на його жорстокості, то не потрібен і людожер. Тоді треба буде взяти інший аспект для завоювання уваги. Оригіна­льність початку інтригує, привертає до всього іншого; і навпаки, звичайний початок сприймається в'яло, на нього реагують з не­хіттю (значить неповно), він наперед визначає цінність всього наступного.

Приклад другий. Треба розповідати про Ломоносова. У всту­пі можна намалювати (коротко - неодмінно коротко, але силь­но!) картину втечі в Москву хлопчика-дитини, а потім: пройшло багато років. У Петербурзі, в одному із старих будинків часів Пет­ра Великого, в кабінеті, заставленому фізичними приладами і зава­леному книгами, кресленнями й рукописами, біля стола стояв чо-. ловік у білій перуці і придворному мундирі і пояснював Катерині II нові досліди, що стосувалися електрики. Чоловік цей і був тим хлопчиком, який колись темної ночі втік з різного дому.

Тут на увагу впливає простий початок, що нібито не стосу­ється Ломоносова, і різкий контраст двох картин.

Увагу неодмінно буде завойовано, а далі можна вести бесіду про Ломоносова по суті: поет, фізик, хімік...

Приклад третій. Маємо говорити про закон всесвітнього тяжіння. Беручи до уваги все вищесказане про вступ, про перші слова лектора і завоювання уваги, цю лекцію можна було б по­чати так. "Різдвяної ночі 1642 року, в Англії, у сім'ї фермера сере­днього достатку паїгувало велике сум'яття. Народився такий мале­нький хлопчик, що його можна було викупати у кухлі для пива". Далі декілька слів про життя і навчання цього хлопчика, про сту­дентські роки, про обрання членом королівського товариства і, на­решті, ім'я самого Ньютона. Після цього можна приступати до ви­кладення суті закону всесвітнього тяжіння. Роль цього "пивного кухля" - тільки привернути увагу. А звідки про нього дізнатися? Треба чигати, готуватися, взяти біографію Ньютона...

Як привернути увагу і через це вплинути на волю, прекрасно пояснено в оповіданні А.П.Чехова "Вдома" (прийом той самий,

що й тут).

Початок повинен відповідати рівню інформованості ауди­торії. Наприклад, початок лекції про Ломоносова не підходить до аудиторії інтелігентної, бо всі з перших слів здогадалися б, що мова йде про Ломоносова, а тому оригінальність початку претворилася б у жалюгідну штучність.

Друге завдання лектора - втримати увагу аудиторії. Якщо увагу збуджено вступом, треба втримати її, інакше перестануть слухати, почнеться рух і, нарешті, появиться та "суміш" непри­ємних ознак байдужості до слів лектора, яка вбиває усіляке ба­жання продовжувати виступ.

Втримати і навіть збільшити увагу можна:

1. лаконічністю,

2. швидким рухом промови,

3. короткими доречними відступами.

Лаконічність мовлення полягає не тільки в меншій тривало­сті виступу. Лекція може відбуватися протягом цілої години і все ж бути лаконічною; вона також протягом 10 хвилин може видатися довгою...

Лаконічність - відсутність усього зайвого, того що не стосу­ється змісту, усього того, що є "водою" і "сміттям", чим часто грішать промови. Треба уникати зайвого: воно розхолоджує і призводить до втрати уваги слухачів. Щоб із мармуру зробити обличчя, треба видалити з нього все те, що не є обличчям (думка А.П.Чехова). Так і лектор ні в якому разі не повинен допускати у своїй промові елементів, що розріджують виклад, роблять йо­го "довжелезним", що порушують другу вимогу: швидкий рух промови вперед. Промова має бути економною, пружною. Не можна думати так: нічого, я залишу це Слово, це речення, цей образ, хоч вони й не дуже важливі. Усе неважливе - викидати, тоді й вийде лаконічність, про яку той же Чехов сказав: "Лако­нічність - сестра таланту". Треба робити так, щоб слів було від­носно небагато, а думок, почуттів, емоцій - багато. Тоді про­мова коротка, тоді вона схожа до смачного вина, якого достат-

ньо чарки, щоб відчути приємне сп'яніння, тоді вона виконає заповіт Майкова: словам тісно, а думкам просторо.

Швидкий рух промови зобов'язує лектора не затримувати увагу на етапі підходу до нових частин (нових питань - момен­тів) промови. Наприклад, іноді доводиться чути: "Що стосується гумору Чехова, гумору вкрай своєрідного, то про нього можна сказати наступне...". Замість цих несправжніх слів треба сказа­ти: "Гумор Чехова вирізняється дивовижною м'якістю і гуман­ністю". Потім - підтвердження прикладами. Короткі свіжі від­ступи потрібні у великій (скажімо, годинній) промові, коли є всі підстави вважати, що увага слухачів могла ослабнути. Ослабле­на увага - неувага. Відступи мають бути легкими, навіть коміч­ними, і в той же час мати зв'язок зі змістом конкретного момен­ту виступу. У невеликій промові можно обійтися і без відступів: увага може бути втримана добрими якостями самої промови.

Завершення промови має підсумувати її, тобто пов 'язати її з початком. Наприклад, в кінці промови про Ломоносова (див. вище) можна сказати: "Отже, ми бачили Ломоносова хлопча-ком-рибалкою й академіком. В чому причина такої неймовірної долі? Причина - тільки у спраглості знань, в богатирській праці і помноженому таланті, яким наділила його природа. Все це під­несло бідного сина рибалки і прославило його ім'я".

Зрозуміло, не для всіх промов потрібен такий кінець. Кінець -розв'язанняуієїпромови (як в музиці останній акорд - розв'язання попереднього; хто має музикальне чуття, той завжди може сказати, не знаючи п'єси, судячи тільки з акорду, що п'єса закінчилася); завершення має бути таким, щоб слухачі відчули (не тільки в тоні лектора, це обов'язково), що більше сказати нічого.

20. Для успіху промови важлива плинність думки лектора. Як­що думка скаче з предмета на предмет, перескакує, якщо головне постійно переривається, то такий виступ майже неможливо слуха­ти. Треба продумати план так, щоб наступна думка випливала з попередньої, щоб був природній перехід від одного до іншого.

Наприклад: риси характеру Калігули - жорстокість, розбе­щеність, зарозумілість, марнотратство. Якщо в розповіді про жорстокість заторкнути тему марнотратства (думка перескочи-

ла!), а в розповіді про розбещеність - рису зарозумілості (думка знову перескочила!), то в результаті матимемо відсутність логі­чного плину думки. Це абсолютно недопустимо. Засоби проти такого недоліку - обдуманий план і його точне виконання. При­родній перебіг думки дає можливість отримати не лише розумо­ве, але й естетичне задоволення. Про це говорив і Пушкін.

Плин думки схожий до синього стовпчика термометра, а відхід - до рисочок, що вказують на цілі числа градусів, але не в такій рівномірній послідовності.

21. Кращі промови прості, ясні, зрозумілі і сповнені глибо­кого змісту. Якщо не вистачає власних "глибоких думок" мож­на скористатися мудрістю мудрих, зберігаючи міру і в цьому, щоб не втратити свого обличчя між Лєрмонтовими, толстими,

діккенсами...

Наведено за: Кони А.Ф. Избранньїе произведения. Том 1. Статьи и заметки. Судебньїе речи. - М.: Гл. изд-во юрид. л-рьі, 1959. -С.129-139.