Джерела надходження коштів до державної скарбниці

Податки з населення

Податки з гір і озер

Збори за місце на ринку під час

укладання торгівельних контрактів

Доходи від монопольної торгівлі сіллю

Ведення храмового і дворового господарства

Доходи від виплавки металу

Збори за ринкову торгівлю

Створення бойозої техніки та спорядження

Доходи від продажу чаю, шовку, фарфору

10

11

Для утримання вана, його двору, війська і чиновників кошти збирались з населення у вигляді податків. Одним з найважливіших був податок на орні землі. Він збирався у вигляді десятини з урожаю. Податок з гір і озер стягувався у розмірі четвертої частини від одержаних тут прибутків. Торговці платили збори за місце на ринку під час укладання торговельних контрактів. Пізніше, в епоху Хань, для збільшення прибутків казни було введено податки на монополію на сіль і залізо. В І ст. до н.е. в Китаї почали вирощувати чай. Спочатку він вживався як ліки, а потім став найпопулярнішим напоєм на всіх континентах, приносячи китайській казні великі прибутки.

Зростання обсягів надлишкової продукції привело до появи мінної торгівлі, а потім і грошової. Розвиток внутрішньої торгівлі обумовлювався не тільки поділом сільськогосподарського і ремісничого виробництва, але і відокремленням тваринницьких і землеробних районів. Як гроші в епоху Шан спочатку використовувались привізні з південних країн раковини молюска каур, потім з'явились металеві гроші.

У Китаї вперше була зроблена спроба замінити металеві гроші на казначейські білети. В епоху династії Хань через постійні війни з гунами казна спорожніла й імператор У-Ди почав випускати зі шкури рідкісного білого оленя грошові знаки у вигляді квадратів із малюнками. Кожний квадрат відповідав 400 тис. мідних монет. Пізніше ця ідея була відроджена в Китаї приблизно в 800 р. н.е., коли стали друкувати грошові знаки з паперу. Для порівняння, в Європі перші паперові гроші з'явилися в 1601р. у Швеції.

У кожному місті існували ринки. Держава регламентувала торгівлю. Державними актами визначались якість і ціни товарів. Ринки були чітко поділені на квартали за видами товарів. За організацію роботи і контроль ринків відповідали особливі чиновники. Ринкова торгівля обкладалась державними зборами.

Найбільшим скарбом давнього Китаю був шовк, який дуже цінувався і в інших країнах. Часом торгівля йшла не на гроші, а на відрізи шовку. Китай торгував шовком з багатьма країнами світу. Дуже цінувався в Китаї і за його межами гарний і дорогий порцеляновий посуд. Його продавали на вагу золота, а технологію виробництва тримали у великому секреті. Торгівля шовком, чаєм, фарфором значно примножувала скарбницю давнього Китаю. 12

Стародавня Греція. Інтенсивний розвиток ремесел, особливо гончарного, сільського господарства привів до зародження міст (полісів). Греція не була єдиною державою, вона поділялась на кілька малих держав: Афіни, Спарту, Аттику. Усі основні державні функції покладались на народні збори. Реальне управління знаходилось в руках дворової адміністрації, яка займалась військовими справами, податковою системою, наглядом за роботою різних верств населення, що безпосередньо підпорядковувались двору. Територіальні общини також контролювалися посадовими особами. Майже всі групи населення сплачували податки на різні види продукції.

Спеціальні чиновники відповідали за підвезення зерна, закупівлю та розподіл хліба між громадянами. Подібне регулювання в ряді випадків стосувалось також будівельних матеріалів, дров, льону, олії. Для підтримання порядку на внутрішніх ринках у багатьох полісах призначались особові посади - агорономи (наглядачі ринку), які стягували мито, стежили за якістю продуктів, правильністю застосування мір і ваги.

Численні маленькі острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих земель на материку, безліч заток і гаваней визначили відокремленість життя кожної родини, її економічну автономію. Через це антична громада виступала здебільшого як поліс. У VIII-VI ст. до н.е. прогрес у землеробстві призвів до відокремлення ремесла від сільського господарства та налагодження торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

Тетрадрахма з Афін УМУ ст. до н.е.

П іднесення товарного вироб­ництва зміцнило економіку Греції. Грошовим обміном займалися лихва­рі, які мали обмінні магазини -трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки існувало міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували бага-тоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали вклади і видавали на них товари, що купував вкладник. Подібні банківські операції здійснювали і храми, до яких багатства надходили у вигляді пожертвувань від віруючих.

Особливістю розвитку давньої Греції було те, що в більшості грецьких полісів (У-ІУ ст. до н.е.) не існувало організованого державного господарства, яке б приносило постійний і вагомий

13

Стародавній Рим. Римська держава вважалась юридичним власником землі. Роздавання її у приватну власність здійснювалося поступово. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів, які отримували прибутки переважно від використання землі. Боротьба за землю - важлива ознака економічного розвитку Риму.

Фінансова система Риму була заснована на експлуатації колоній: римські громадяни користувалися податковим імунітетом. Податки (поземельний і подушний) у провінціях віддавались на відкуп публіканам, які збирали податки у 3-4 рази понад норми. Не завжди відкупники могли відразу внести в державну скарбницю відповідну суму грошей, тому вони об'єднувалися у своєрідні колонії, сплачуючи чисельні внески. Так формувалися багаті "акціонерні" спілки з чималим фінансовим апаратом, накопичуючи при цьому величезні капітали. Одиницею оподаткування було ярмо (упряж волів) з певною кількістю землі залежно від її якості та вирощуваних культур. Поборами обкладали ремісників і торговців.

Одним із основних джерел прибутку Римської держави були податки з провінцій. Крім того, з провінціями велась нерівноправна торгівля: товари з них вивозились за заниженими цінами. 14

Греція, тетрадрахма, срібло близько IV ст. до н.е.

прибуток. Були відсутні прямі подат­ки з громадян. Державна казна не мала стабільного джерела поповнен­ня. Тому доходами казни були добро­вільні пожертви і літургії - податки з багатих громадян на потреби держа­ви. Під час війни зі всіх громадян стягувався надзвичайний військовий податок - ейсфера. Більшість полісів мали інші джерела наповнення казни. Так, в Афінах державні доходи поповнювались за рахунок Лавріон-ських срібних копалень. Наприклад, у період греко-перської війни в 482 р. до н.е. Фемістокл запропонував на прибутки з копалень побудувати бойові кораблі. У подальшому ці копальні здавались в оренду приват­ним особам - громадянам Афін, що теж було джерелом наповнення казни.

Імператорські прокуратори керували податковою політикою в кожній провінції, контролюючи намісників.

У IV—ЇІІ ст. до н.е. в Римі були створені державні корпорації примусового типу з метою забезпечення армії і регулярності надходження податків.

У пізньоантичну добу після загального перепису населення (289-290 р.до н.е.) імператором Діоклетіаном введено податкове стягнення з усіх жителів імперії (Італіотський півострів, Північна Африка, Пірейський півострів, все Східне Середземномор'я, Іспанія, Галлія, Британія, Сицилія), крім Риму. Було встановлено єдині розміри податку, який стягувався здебільшого натурою. Основою оподаткування стали кадастри — списки осіб для подушного оподаткування, що сприяло їх закріпленню до місця проживання. Єдиний нормативний податок, враховуючи земельне володіння і зайняту в ньому робочу силу, переважно стягувався натурою, причому на 15 років були встановлені тверді виплати, а щорічний виробіток вважався незмінним. Податками стали обкладатись звільнені раби, работоргівля, спадщина. Але основну частину доходів державної казни забезпечували провінції.

Першим засобом оплати в Римі, як і в інших народів, була худоба. Оскільки цей обмінний еквівалент був надто громіздкий, його замінили злитком міді у такому співвідношенні: один віл дорівнював 10 вівцям або 100 фунтам міді. Така грошова одиниця існувала в Римі до IV ст. до н.е. Згодом римляни почали відливати мідні монети відповідної маси. Подальшого розвитку набула банківська справа. Рим став світовим центром грошових операцій, торговельних угод, світовою біржею. Римські банкіри, виступаючи як торгівці-посередники, маклери, здійснювали всі грошові операції, використо­вуючи чеки, переказні векселі, безготівкові, поточні, активні, пасивні рахунки. Міняльні контори створювались державою і здавались в оренду. Розвивався лихварський капітал.

Торговельно-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку в І-ІІ ст. н.е. Вони стали невід'ємною частиною бюджету римського громадянства. Гроші були потрібні знаті, орендарям-управителям державних і приватних ділянок землі, власникам майстерень, вільновідпущеним. Грошові податки збирались з усіх верств населення. Головним джерелом багатства була експлуатація рабів та пограбування колоній у фіскальній, торговій, лихварській сферах.

15

ч

Стародавня Індія. У трактаті про мистецтво політики та управління державою "Арташастра" Каутільї (кінець IV ст. до н.е.) розкривається надзвичайна роль давньоіндійської держави в господарському житті. Підтверджується існування управлінського апарату, який контролював усі галузі господарства. Земля перебувала в індивідуальному володінні за умови сплати податків. Велику увагу автор приділив питанням фінансового стану країни. Дохід держави складається з податків та зборів і власного прибутку державних установ. Держава, на думку Каутільї, має фінансувати розвиток ремесел, торгівлі, зрошувальних систем, сільського господарства. Фінансове відомство повинно вести чіткий документальний облік доходів та видатків.

Вперше у цьому трактаті подано розуміння державної казни. Казна, за Каутільєю — це багатство держави, до якого належить, крім детально перерахованих доходів, золото, коштовне каміння і метали, а також усі види сільськогосподарської продукції. У рукописі зазначалося, що армія і казна - найбільш важливі інструменти в руках монархії, тому вони мусять бути під безпосереднім контролем керівника держави. В "Арташастрі" вперше перераховані якості, які повинен мати головний скарбник для керівництва казною держави.

Таблиця 1

Ф інансові системи стародавніх держав'

За часів нового царства (XV ст. до н.е.) широко застосовувалась грошово-вагова одиниця - дебен (91 г.), який поділявся на десять рівних частин (утен). Крупні торгівельні операції документально оформлялися в особливому присутньому місці, при свідках, прізвище яких записувалось у документах.

Спочатку податки сплачувались натурою - худобою, зерпом. IX ст. до н.е. - застосовуються вагові металеві гроші у вигляді злитків з срібла - шекелі, вага яких складала близько 8 г. У II тис. до н.е. з'явилися перші банки.

¹ Складена за матеріалами: Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко. Економічна історія України і світу. - К.: Вікар, 1999. История мировой економики / Под. ред. Г.Б. Поляка, А.ГІ. Макаровой. - М.: Юнити, 1999. 16

Закінчення табл. 1

Китай

Як гроші в епоху Шань спочатку використовувались раковини молюска каурі, а потім з'явились металеві гроші. Вперше зроблена спроба заміни металевих грошей на і казначейські білети. В епоху Хань грошові знаки виготовляли | зі шкури рідкісного білого оленя у вигляді квадратів з рисунком. Кожен квадрат складав 400 тис. мідних монет. У 800 н.е. почали друкувати грошові знаки з паперу. (В Європі вперше паперові гроші з'явилися в Швеції тільки в 1601 р.)

Греція

На рубежі II—І тис. до н.е. грошей не було, їх роль виконувала велика рогата худоба. В епоху Великої Колонізації як гроші використовувалися металеві злитки, бруски. Приблизно на рубежі VII ст. до н.е. починається карбування монет. До VI ст. н.е. існувало дві основні монетні системи - егинська і свбейська. Основою кожної системи був талант - вагова одиниця, яка на Евбії складала 26,2 кг, а на Егині - 37 кг. 3 одного таланта карбувалось 6 тис. драхм - срібних монет.