Стислий словник релігієзнавчих термінів

Абат (сирійськ. «отець») - католицький настоятель чоловічого монастиря.

Абсолют - у різних релігійних та філософських вченнях - необумовлене нічим, досконале начало, першопричина буття. У монотеїзмі під А. розуміють Бога.

Аватара (санскр.) - земне втілення божества.

«Авеста» - зведення священних текстів зороастризму. А. існувала в усній традиції з IX ст. до н. е. і була записана бл. VI ст. н. е.

Авраам (євр. «батько багатьох») - біблійний патріарх, шанований в іудаїзмі, християнстві та ісламі (Ібрагім). Вважається праотцем іудеїв та арабів.

Автокефалія (грецьк.) - адміністративне самоврядування, незалежність помісних церков.

Агасфер - християнський легендарний персонаж, який відмовив Христу у відпочинку по дорозі на Голгофу, був за це приречений Богом на вічне блукання по світу.

Адам (євр. «червона земля») - згідно з Біблією перша людина, створена Богом.

Адвентизм (лат. «пришестя») - течія у протестантизмі, яка проповідує близьке друге пришестя Христа.

Алілуя (євр. «хваліть Господа») - хвалебний вигук в іудейському та християнському богослужінні.

Аллах (араб.) - ім’я Бога в ісламі.

Алхімія (араб.) - містичне вчення про речовини, з яких створений світ, а також практика намагань перетворити одны речовини на інші.

Аматерасу (японське «та, що освітлює небо») - богиня Сонця, центральне божество синтоїзму.

Амінь (євр. «воістину») – традиційне останнє слово молитов та проповідей у іудаїзмі та християнстві.

Амулет (лат.) - магічний предмет, фетиш, що має захищати його власника від певної шкоди.

Амур - давньоримський бог любові, аналогічний Ероту чи Купідону.

Анафема (грецьк. «прокляття») - відлучення від християнської церкви і довічне прокляття.

Ангели (євр. «посланці», грецьк. «вісники») – у іудаїзмі, християнстві та ісламі - безтілесні істоти, посередники між Богом та людьми. Нараховується 9 ангельських «чинів» або ієрархічних ступенів, відповідно до наближеності до Бога.

Англіканство - напрямок у протестантизмі, що виник в ХVІ ст. За культом та організацією близький до католицизму.

Андрій Первозваний (1 ст. н.е.) - апостол, один з найближчих учнів Христа, вважається покровителем Русі.

Анімізм (від лат. «душа», «дух») - віра в існування у будь-якому предметі окремої координуючої сутності.

Антихрист (грецьк.) – може вважатися сукупною назвою всіх супротивників Христа і християнства, або стосуватися персоніфікації зла у християнстві.

Анхраманью - уособлення темного первеня у зороастризмі, супротивник Ахурамазди.

«Апокаліпсис» (грецьк. «одкровення») - «Одкровення Іоанна Богослова», одного з 12 апостолів, остання книга Біблії, що пророкує кінець цього світу і друге пришестя Христа.

Апокрифи (грецьк. «таємні, приховані») - твори іудейської та ранньохристиянської літератури, що не були включені до канону.

Апологетика (грецьк. «що захищає») - розділ богослов’я, що має на меті захист і виправдання догматів віровчення за допомогою раціональної аргументації.

Аполлон - давньогрецький бог світла, пророцького дару, покровитель муз. Відомий храм А. в Дельфах, де був його оракул.

Апостоли (грецьк. «посланець») – традиційно - 12 найближчих учнів Христа або перші проповідники Євангелія

Арес (Арей) - давньогрецький бог війни, у римській міфології йому відповідає Марс.

Аріанство - течія у ранньому християнстві. У 325 р. на Нікейському Вселенському соборі А. визнане єрессю.

Армагеддон (євр.) - біблійна назва місця вирішальної битви між добром та злом або сама ця битва.

«Армія спасіння» - релігійно-філантропічна організація, створена у 1866 році у Лондоні методистським проповідником В. Бутсом.

Архангел (грецьк.) - один з чинів ангелів.

Архідиякон (грецьк. «старший служитель») - духовний сан, старший з дияконів, помічник єпископа під час богослужіння.

Архієрей (грецьк. старший священик) – православна назва вищих церковних ієрархів з чорного духовенства (єпископів, митрополитів, патріархів).

Архімандрит (грецьк. «головний у огорожі») – у православ’ї – один з вищих чернечих чинів (нижче за єпископа).

Асани (санскр. «пози») - пози, які практикуються йогою.

Аскетизм (грецьк.) – практика доброчесного життя, пов’язаного з самообмеженням, відмовою від життєвих благ. До аскетичних практик відносять: піст, послух, целібат, жебрацтво, юродство, відлюдництво, обітниці мовчання, носіння вериг, власяниць та ін. А. в різних формах притаманний більшості релігій.

Астрологія (грецьк. «наука про світила») - вчення, яке пов’язує земні події та індивідуальну долю людини з небесними світилами.

Астарта - фінікійська богиня родючості. Їй відповідають – давньоєврейська єврейська Ашторет, ассірійська Іштар, а також Афродита та Венера.

Аси - у сканд. міфології родина вищих небесних богів.

Асури (санскр. «не-боги») - демонічні істоти в індійській міфології, що протистоять девам.

Атеїзм (грецьк. «заперечення Бога») - система поглядів, яка заперечує релігійні уявлення, віру у надприродне і релігію в цілому.

Атман (санскр. «абсолютний дух») – у індуїзмі, брахманізмі та деяких інших близьких релігіях - індивідуальне, суб’єктивне начало, окрема частинка Брахману.

Аура – (гецьк. «вітерець», «дуновіння») – у давньогрецькій міфології – богиня легкого вітерця, в езотериці та пара-науках - енергетичне поле, яке пронизує будь-яке фізичне тіло. Цей термін у різних значеннях використовується також у психіатрії, комп’ютерних іграх, оптиці, тощо.

Аутодафе (порт. «акт віри») - урочисте проголошення і виконання вироку інквізиції.

Афродита - давньогрецька богиня любові, краси і родючості. Аналогічна за функціями Астарті та Венері.

Ахімса (санскр.) - (інд., буд., джайн.) принцип незавдання шкоди живим істотам.

Ахурамазда, Ормузд, Хормузд - верховний бог у зороастризмі, який бореться з Анхраманью; уособлення світлого начала.

Аятола (перс. «знак Аллаха») - у шиїтів - найвищий титул знавця Корану, шаріату та хадисів.

 Баптизм (від грецьк. «занурювати у воду») – потужна течія у протестантизмі, відома з початку ХVІІ ст.

Берегині – у дохристиянських автохтонних віруваннях - жіночі добрі духи, які захищають людину від чор­них сил.

Біблія (грецьк. «книга») - Святе Писання у християнстві. Складається зі Старого та Нового Завітів.

Біс – єгипетський бог танцю та веселощів; у християнстві – найнижчий за ієрархією злий дух, який мучить людей та тварин.

Благовіщення – християнське свято (у православ’ї дванадесяте) на честь повідомлення архангелом Гавриїлом Богородиці таємниці непорочного зачаття та народження від неї Бога-Сина.

Благодать - дар Бога людині, що виявляється передовсім у можливості спасіння. Термін, як правило, використовується у християнстві.

Благочестя - втілення у житті людини вимог віри, дотримання заповідей певного віровчення.

Блаженство – у християнстві - найвище щастя, яке у повній мірі може бути досягнуте людиною лише в раю.

Бог - надприродна духовна істота, творець світу, абсолют (у теїзмі). У політеїзмі боги - це духовні істоти, що панують над певними силами, частинами космосу, якостями людини тощо.

Богородиця - у православ’ї та католицизмі - шанобливе іменування Пресвятої Діви Марії.

Богослов’я (і теологія) - систематичне викладення і тлумачення релігійного вчення. Існує у більшості релігій

Богослужіння - складовий елемент релігійного культу, сукупність священнодійств, звернених до Бога або божеств і регламентованих канонами певної релігії або конфесії.

Бог-Отець - див. Трійця.

Богохульство - вияв неповаги до Бога, догматів та обрядів певної релігії.

Бог-Святий Дух - див. Трійця.

Бог-Син - див. Трійця.

Бодхісаттва - особа, яка, підійшовши до нірвани, не заглибилася в неї, а з любові до всіх живих створінь вирішила лишитися у сансарі задля допомоги їм на шляху морального вдосконалення. Термін поширений у буддизмі.

Брахма, Брахман - (індуїстич.) творець світу, один з богів Тримурті, уособлення Абсолюту, об’єктивного начала Всесвіту.

Брахманізм - релігія стародавньої Індії, що розвинулася з тлумачення вед і домінувала в період приблизно з 500 року до н. е. до 200 року н. е. Може розглядатися як рання форма індуїзму.

Будда – у буддизмі - особа, що досягла просвітлення. Як власне ім’я закріплене за засновником буддизму Сіддхартхою Гаутамою.

Буддизм - світова релігія, що виникла на півночі Індії в VI ст. до н. е., в основі якої лежить Дхарма, відкрита Буддою Шакьямуні.

Бхагавадгіта (санскр. «Божественна пісня») - давньоіндійська поема, частина Махабхарати, шанується як п’ята Веда.

Бхакті (санскр.) - віддане служіння, один зі шляхів спасіння в індуїзмі.

Ваал, Баал (фінік. «володар») - головний бог фінікійської релігії.

Ваджраяна (санскр. «діамантова колісниця») - напрямок у буддизмі махаони, який широко пропагує йогічні практики.

Вакх - давньоримський бог виноробства, одне з імен Діоніса.

Вакханалії (лат.) - свята та оргії на честь Вакха. В. були поширені у Стародавньому Римі.

Валькірії (ісланд.) - у скандинавській міфології - войовничі діви, підпорядковані Одіну.

Вальпургієва ніч - в германській міфології - ніч на 1 травня, час щорічного шабашу відьом на горі Брокен та в інших місцях.

Вальхала, вальгала (ісланд. «чертог вбитих») - у скандинавській міфології - своєрідний рай хоробрих воїнів, які померли зі зброєю у руках. Місце мешкання Одіна.

Варни (санскр.) – декларовані індуїзмом чотири шари суспільства: брахмани (священнослужителі), кшатрії (воїни), вайш’ї (господарі), шудри (служники).

Ватикан - теократична держава на території Риму, на чолі якої стоїть Папа Римський. У В. знаходиться його резиденція, католицькі святині тощо.

Веди (санскр. «священні знання») - (ІІ - І тис. до н. е.) священні давньоіндійські тексти, які включають: гімни богам (Рігведа), ритуально-обрядові інструкції (Самаведа), описання ритуалів (Яджурведа), заклинання (Атхарваведа). На основі В. виникли ведична релігія, брахманізм та індуїзм.

Велес - (слов.) києворуський язичницький бог, покровитель скотарства.

«Велесова книга» - пам’ятка слов’янської дохристиянської релігійності (ІХ-Х ст.), відкрита у 1919 році, однак автентичність цього тексту ряд науковців піддає сумніву.

Вельзевул - (єванг.) демон.

Венера - римська богиня весни, любові та краси, аналогічна Афродиті.

Вівтар - жертовник, стіл або інше підвищення для приготування дару богам (Богові).

Відьма - згідно з народними повір’ями жінка, яка завдяки зв’язкам з нечистою силою має надприродні властивості і може шкодити людям та худобі. У широкому значенні слова – жінка, яка компетентна у сакральній містичній інформації.

Вінчання - (христ.) здійснення таїнства шлюбу.

Віра – безсумнівна, некритична впевненість, переконаність у чомусь.

Віровчення - система поглядів прихильників певного релігійного напрямку, яка включає догматику, основні принципи теології та ін.

Віросповідання - належність людини до певного релігійного напрямку, організації (церкви, громади).

Віссаріон (Сергій Тороп, 1951 р.) - засновник Церкви Останнього Завіту.

Віфлеєм - нині Бейт-Лахм, місто, де згідно з Євангеліями, народився Ісус Христос.

Вішну - (інд.) бог - охоронець світу, один з богів Тримурті. Поряд з Брахмою і Шивою входить у божественну тріаду. Уособлення творчої космічної енергії, втілення вічно живої природи.

Волхви (імовірно, від санскр. «вал» - «горіти», «світити») - у народів Стародавнього Сходу - мудреці, які передбачали майбутнє за зірками, лікували людей, розгадували сни, тлумачили священні письмена тощо. У стародавніх слов'ян - чарівники, віщуни. За Біблією, волхви першими привітали народження Ісуса Христа.

Воскресіння - 1) воскресіння Ісуса Христа - центральна подія Євангелій (див. Пасха); 2) воскресіння мертвих - подія, пов’язана з кінцем цього світу, очікувана в іудаїзмі, християнстві та ісламі.

Вселенські собори – сім зібрань вищого духовенства християнської церкви, що відбувалися у ІV-VІІІ ст. Більш пізні зібрання визнає «Вселенськими соборами» лише католицька церква.

Вулкан - давньоримський бог вогню, давньогрецький Гефест.

Всеношна - богослужіння у православній церкві напередодні великих християнських свят. Розпочинається після заходу сонця і може тривати всю ніч.

Вульгата - переклад Біблії латинської мовою. Здійснений у 384-405 рр. Канонізований Тридентським собором (1546).

В’яса (др. інд. «той, що розділив») - напівлегендарний упорядник Вед та автор Махабхарати.

 Гавриїл - один з архангелів; у християнстві вважається, що саме він повідомив Діву Марію про майбутнє народження Ісуса Христа. У мусульманстві – Джебраїл.

Ганеша - (інд.) бог мудрості та сили, зображується з головою слона.

Гаруспіки - у Стародавньому Римі - жерці-віщуни, які ворожили на нутрощах жертовних тварин, витлумачували приховане значення різних знамень (блискавок, грому, епідемій, снів).

Гаутама - за індуїстською традицією - родове ім'я царевича Сіддхартхи з племені шакья, який став мандрівним проповідником, а згодом Буддою, засновником релігійно-філософського вчення буддизму.

Гедонізм (від грецьк. «задоволення») - принцип, згідно з яким вищою метою та основним стимулом людської поведінки є насолода та задоволення; протилежність аскетизмові.

Геєна (євр.) - (іуд., христ., ісл.) - одна з назв пекла, синонім вічної загибелі і мук грішників.

Геката - давньогрецька богиня місячного сяйва, мороку та чарівництва. Могла зображуватися як жінка з трьома тілами і трьома головами, які розташовувалися симетрично вертикальному положенню.

Геліос (грецьк.) - давньогрецький бог Сонця.

Геомантика, геомантія – різновид гадань, мантики, сукупність окультних уявлень та практик, пов’язаних з енергетикою земної поверхні. Різновидом Г. є лозошукацтво, фен-шуй тощо.

Гермес - давньогрецький бог, аналогічний давньоєгипетському Тоту і римському Меркурію, покровитель торгівлі, провідник померлих до Аїду, вісник Олімпу.

Глосолалія - промовляння слів і текстів незнайомими, в т. ч. давніми мовами – часто – без усвідомлення змісту сказаного. Як правило, відбувається в стані екстазу.

Гностицизм (від грецьк. «знання») - течія пізньої античності (І - ІП ст.). Еклектично поєднувала ідеї античної філософії з уявленнями східних релігій. Визнавала існування досконалого бога і матеріального гріховного світу, між якими існують еони - проміжні істоти, до яких належить Ісус Христос. Закликала до аскетичного життя і містичного пізнання еонів. Відкидала раціональне пізнання. Негативно ставилася до елементів іудаїзму в християнстві, з цієї причини не сприймала Старий Завіт, розглядала їх як породження зла. Виступала проти вчення про спокутну місію Христа.

Голгофа (арам. «череп») - пагорб поблизу Єрусалима, місце прилюдних страт і розп’яття Ісуса Христа.

Господь (імовірно від санскр. Джаспаті - «володар роду») - іменування Бога в монотеїзмі та верховного бога в деяких політеїстичних ученнях.

Греко-католицькі церкви - церковні організації, що підпорядковані Ватикану, але зберігають православну обрядовість. Г.-к. ц. існують в Україні, Білорусії, Ефіопії та інших країнах.

Гріх - порушення заповідей або інших релігійних законів.

Гріхопадіння - первородний гріх людства, порушення Адамом та Євою заборони Бога вживати плодів з дерева пізнання добра та зла в Едемському саду.

Гугеноти - французькі кальвіністи.

Гуру - (інд.) духовний вчитель.

Гяур - немусульманин або мусульманин, який впав у безвір'я. Іслам вважає припустимою священну війну (джихад) проти гяурів, якщо ті вони викорінюють іслам або захоплюють територію мусульман. Інші назви - кафір, невірний.

Давид – біблійний цар, батько Соломона, автор псалмів.

Дажбог, Даждьбог – давньослов’янський бог Сонця, уособлення божественної щедрості.

Далай-Лама (монг., тібет. «вчитель-океан») - з ХV ст. титул духовного та політичного керівника тибетського народу, якого шанують як бодхісаттву.

Дао (кит. «шлях») - абсолют, шлях речей, закон, порядок; центральне поняття даосизму.

«Дао де цзин» («Книга про шлях та доброчесність») - головний текст даосизму.

Даосизм – китайська релігія, яка виникла у VІ-II ст. до н. е., засновником вважається Лао-цзи, автор «Дао де цзин».

Дацан – буддійський (тібетський) монастир або його філія.

Дванадесяті свята - у православ’ї - дванадцять головних свят року (крім Пасхи).

Де (кит.) - доброчесність; комплекс властивостей Дао, які людина може осягнути і втілити.

Деви (санскр.) - божества в індійській міфології.

Деїзм (від лат. «Бог») - релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог-творець не втручається в хід процесів після акту творення ним світу. Д. виник у XVII ст. в Англії.

Деміург – персоніфіковане творче начало. У міфології – первинне божество, яке створює елементи світу, космічні і культурні об'єкти, людей або світ у цілому. У деяких напрямках ідеалістичної філософії - начало, яке створює матерію.

Демон (грецьк.) - у давньогрецькій міфології уособлення злої або (рідше) доброї сили, що може впливати на долю людини; у християнстві та інших релігіях - злий дух – безвідносно до його ієрархії.

Деномінація (від лат. «наділення ім’ям») - широке коло окремих і відносно самостійних релігійних організацій, конфесій.

Дервіш (перс. «бідний, жебрак») - член суфійського братства; аскетичний чаклун у ісламському фольклорі.

Десять заповідей, Декалог – сукупність нормативів, даних Богом Моїсею на горі Синай, релігійно-моральний кодекс, який є основою іудаїзму та християнства.

Джайнізм - одна з релігій Індії, що виникла у VI ст. до н. е. Засновником вважається сучасник Будди - Махавіра Вардхамана, якого за дотримання аскетичного способу життя назвали Джиною-переможцем. Д. визнає реінкарнацію, карму, можливість звільнення від сансари. Шлях до спасіння (три "скарби") - досконала віра (в Джину), досконале знання (вчення Джини), досконала поведінка (дотримання правил, встановлених Джиною).

Джибріл, Джебраїл (біблійний Гавриїл) – у ісламі - один з чотирьох наближених до Аллаха ангелів, покровитель пророків, з’являвся Мухаммеду для передачі тому Корану.

Джини - демони в арабській міфології та ісламі.

Джихад (араб. «зусилля») - зусилля у справі віри. Розрізняють великий Д. - духовне самовдосконалення, та малий Д. (або газават) - війну з невірними.

Дзен (яп. «медитація», від санскр. «дх’яна» та кит. «чань») - одна з найбільш впливових шкіл буддизму в Японії, що утворилася в VII ст.

Диявол (грецьк. «брехун») – може вважатися назвою верховного злого духу, уособлення зла. Цей або подібні образи відомі в іудаїзмі (Сатана), у християнстві, ісламі (Шайтан або Ібліс), у буддизмі (демон Мара), у слов’янській та інших релігіях та міфологіях.

Диякон (від грецьк. «служитель») - найнижча ступінь християнського священства, помічник пресвітера або архієрея у здійсненні богослужіння.

«Діанетика» - книга та вчення Р. Хаббарда, засновника саєнтології.

Діва Марія, Богородиця, Богоматір, Мати Божа, Мадонна - непорочна мати Ісуса Христа.

Догмати, Догми (від грецьк. «вчення») - основні аксіоматичні положення віровчення певної релігії або конфесії, що не підлягають сумніву і не потребують доведення.

Друге пришестя - сформульоване у християнському Символі віри уявлення про майбутній прихід Ісуса Христа на землю для Страшного суду і тисячолітнього царства.

Друїди (кельтськ.) - служителі культу у давніх кельтів.

Дух - 1) у багатьох міфологічних, релігійних та філософських системах - складова і визначальна частина кожної живої істоти, природного об’єкту; 2) у політеїстичних релігіях – добра чи зла безтілесна істота, ієрархічно нижча від божеств 3)  Бог-Святий Дух – складова християнської Трійці.

Духовенство - у багатьох релігіях - група служителів культу.

Душа - частина живої істоти, пов’язана з духом та тілом, духовна сутність людини, яка протистоїть тілесному та визначає життя і здібності особи. У більшості релігійних учень, крім буддизму та деяких інших, вважається безсмертною.

Дхарма (санскр «те, що утримує».) - релігійно-філософська категорія «універсального» - морального, організуючого правила, Закону Всесвіту в індуїзмі та буддизмі.

Едем - земний рай, де жили до гріхопадіння Адам та Єва.

Езотеричне (грецьк. «внутрішній») – знання, відоме лише вузькому колу осіб, таємне.

Ельфи (ісланд.) - у германських та скандинавських міфах - духи природи. У германців ці істоти вважалися негарними, підлими та підступними. У скандинавських міфах - людиноподібні істоти з надприродними здібностями, які мешкають недалеко від світу людей і люблять ночами водити хороводи навколо дерев. Зараз уявлення про здібності, родовід, зовнішність ельфів значно модифікувалося і розвинулося завдяки жанру фентезі.

Енциклік (грецьк. «загальний, круговий») - послання Папи Римського.

Есхатологія (грецьк.) - релігійне вчення про кінечність теперішнього світу.

Єва (від євр. «джерело життя») – у ортодоксальному іудаїзмі, християнстві та ісламі - перша жінка, створена Богом з ребра Адама.

Євангеліє (від грецьк. «блага звістка») - ранньохристиянські твори, які розповідають про життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа. Існують чотири канонічних і велика кількість апокрифічних.

Євангелісти - автори канонічних Євангелій: Матвій, Марк, Лука та Іоанн.

Євхаристія (грецьк.) – християнське церковне таїнство, яке наголошує на перетворенні хліба та вина на тіло та кров Ісуса Христа.

Єзуїти (від лат. «Товариство Ісуса») - католицький чернечий орден, заснований у 1534 р. для боротьби з Реформацією.

Єпархія (грецьк.) - адміністративно-територіальна одиниця церкви, керована архієреєм.

Єпископ (грецьк. «наглядач», «той, що дивиться обома очима») - вищий духовний сан у багатьох християнських церквах, узагальнена назва всіх архієреїв.

Єпитимія (від грецьк. «кара») – християнське церковне покарання за скоєний гріх.

Єресь (грецьк. «відбір») - вчення, яке відхиляється від офіційної доктрини християнської церкви в питаннях догматики, культу та організації.

Єретик - супротивник офіційної церковної доктрини, прибічник єресі.

Жертвопринесення - обряд принесення дарів Богу, богам, святим та духам. Існує у більшості релігій.

Жерці - у політеїзмі служителі культів, посередники між людьми і сакральним світом.

Завіт (Заповіт)- сакральний союз або своєрідна угода Бога і народу або людства.

Закят (араб.) - один з «стовпів» ісламу, щорічний податок на користь найбідніших.

Замовляння, заговори, заклинання - тексти, вербальні формули, що використовуються у магічній практиці, а також обрядове їх промовляння.

Заповіді - релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які нібито власноручно написані Богом Яхве на кам'яних плитах і вручені Мойсею на горі Синай. З виникненням християнства були доповнені заповідями Ісуса Христа. У широкому значенні слова - заборони або обов’язки численних релігій.

Заратустра, Зороастр - засновник зороастризму, іноді згадується як автор «Авести».

Затворництво - різновид аскетизму, ухиляння від спілкування з людьми задля молитовного звернення до Бога. Існує в багатьох релігіях.

Зороастризм - дуалістична релігія, заснована Заратустрою у 1-й пол. І тис. до н. е. на заході Азії.

Ібліс - ісламський злий дух, який очолює шайтанів.

Івановці - прихильники пантеїстичного вчення Порфірія Іванова (1898-1983 рр.).

Ігумен (грецьк. «той, що керує») - православний настоятель монастиря (або його помічник).

Ідол (грецьк.) - матеріальний предмет або статуя (найчастіше з дерева або каменю), що символізує божество, якому поклонялися за часів язичництва.

Ікона (грецьк. «образ») - зображення святих та шанованих у релігійній традиції осіб для духовного спілкування віруючих з ними. Практикуються у буддизмі, та ряді напрямків християнства.

Іконоборство - заперечення шанування ікон.

Імам (від араб. «стояти попереду») - керівник мусульманської громади.

Індуїзм – одна з традиційних та давніх релігій Індії. Існує з середини І тис. до н. е. і продовжує традицію трансляції та інтерпретації ведичного знання.

Індульгенція (лат. «милість») - католицька грамота про відпущення гріхів, видана Папою Римським.

Ініціація (лат.) - обряд посвячення.

Інквізиція (лат. «розшук») - трибунал католицької церкви, створений у ХІІ ст. для боротьби з єресями.

Інок - чернець.

Іоанн Богослов - один з 12-ти апостолів, вважається автором одного з Євангелій, трьох Послань та «Апокаліпсису».

Іоанн Хреститель - євангельський пророк, що шанується в християнстві як «предтеча» та хреститель Ісуса Христа.

Іпостась (грецьк. «сутність, основа») - у християнстві - одна з подоб (осіб) Трійці.

Іслам - одна з трьох світових релігій, заснована у VII ст. пророком Мухаммедом.

Ісус Христос - у християнстві - уособлення другої іпостасі Трійці, Син Божий, Боголюдина.

Іуда Іскаріот - учень Христа, який зрадив вчителя.

Іудаїзм - національна монотеїстична релігія євреїв, виникла у ІІ тис. до н. е

«І цзин» або «Чжоу і» - «Книга змін». Давньокитайський гадальний, релігійний та філософський текст (початок І тис. до н. е.), шанований у даосизмі, конфуціанстві та китайському буддизмі.

 Йога (санскр. «єднання») – сукупність практичних зусиль, спрямованих на поєднання з божественним і розкриття можливостей людської природи. Патанджалі (бл. І ст. до н. е.) у книзі «Йогасутра» вперше виклав систематизовані основи вчення йоги. Розрізняють традиційні та нові різновиди йоги. До традиційних належать: хатха-, карма-, джняна-, бхакті- та раджа-йога. Практика йоги у прямому чи модифікованому і культурно адаптованому вигляді існує у широкого кола східних релігій.

 Кааба – храм у місті Мекка, який вважається традиційною і головною святинею такого роду у ісламі.

Каббала (євр. «переказ») - іудейське релігійно-містичне вчення, викладене в книгах «Сефер Єцира» («Творіння») (VIII ст.) та «Зогар» («Сяйво») (XIII ст.), метою якого є осягнення потаємного сенсу Тори.

Калачакра (санскр. «колесо часу») - цикл буддистських вчень, що об’єднує у послідовну систему космологію, астрологію, історію, психологію та духовну практику.

Калі - інуїстська богиня часу та руйнування, уособлення Шакті.

Кальвін Жан (1509-1564) - один з ідеологів протестантизму, засновник кальвінізму.

Кальвінізм - течія у протестантизмі, заснована Ж. Кальвіном у сер. ХVІ ст., зараз існує у вигляді реформатства, пресвітеріанства та конгрегаціоналізму.

Кама - індуїстський бог кохання, озброєний своєрідним луком та стрілами.

Камлання - у шаманізмі обряд спілкування з духами, що здійснюється шаманом у стані екстазу.

Канон (грецьк. «палиця», у переносному розумінні «правило») – у широкому сенсі слова – релігійний «стандарт», правило, узаконене церковне положення.

Капелан - як правило, католицький військовий священик.

Капище - місце поклоніння та жертвопринесення язичницьким богам.

Каплиця - невелика християнська молитовна споруда без вівтаря.

Караїми – одна з сект в іудаїзмі.

Кардинал (лат. «головний») - другий після Папи титул єпископа в католицькій ієрархії.

Карма (санскр.) - вселенський закон справедливого наслідку, воздаяння, детермінізму – у буддизмі та індуїзмі та похідних релігіях.

Катехізис (грецьк.) - стисле викладення вчення церкви у вигляді запитань та відповідей.

Католицизм (від грецьк. «вселенський») - напрямок у християнстві (формально самостійний з 1054 р.), на чолі якого стоїть Папа Римський - суверен теократичної держави Ватикан.

Келія (від лат. «кімната») - помешкання для проживання ченців на території монастиря.

Кенаса - культова споруда іудейської секти караїмів.

Києво-Печерська лавра - один з перших на території нашої держави православних монастирів, заснований Антонієм Печерським близько 1051 року.

Кінець світу - майбутня подія, що згідно з віровченнями багатьох релігій та конфесій має стати завершенням цього і початком якісно нового етапу існування людства.

Кірха - лютеранський храм, для якого характерні чіткі форми і скромний інтер'єр.

Кіртан (санскр. «повторення, оспівування») - індуїстське ритуальне прославлення імен Верховного Господа.

Клір (грецьк. «жереб») - узагальнена назва священнослужителів церкви.

«Книга Мормона» - одна зі священних книг мормонів, уперше надрукована у 1830 р.

Коан (яп.) - у чань- та дзен-буддизмі: парадоксальна інтелектуальна задача, вирішення якої має привести учня до просвітлення - саторі.

Ковчег - 1) біблійний корабель Ноя; 2) у православ’ї - дарохранительниця - предмет євхаристичного культу - окута металом дерев’яна скриня для зберігання освяченого хліба.

Ковчег завіту - головна святиня іудаїзму, являла собою окуту золотом дерев’яну скриню, у середині якої зберігалися скрижалі з десятьма заповідями, жезл Аарона та посуд з манною; був нібито знищений під час руйнування Єрусалимського храму.

Коляда – 1) язичницький києворуський бог Сонця, сонцевороту, нового року; 2) цикл стародавніх слов'янських язичницьких свят, присвячених однойменному богові. Ці свята мають аграрний підтекст і супроводжуються веселими звичаями: виряджанням, іграми, танцями, ворожінням, бенкетуванням, відвідуванням домівок з побажанням господарям щастя та добробуту, обдаруванням колядників та ін. Після прийняття християнства коляда частково збіглася зі святом Різдва.

Конкордат (лат.) - угода між Папою Римським та урядом певної держави, що визначає умови діяльності католицької церкви на території цієї країни.

Конфесія (від лат. «визнання») - релігійний напрямок певного віросповідання, що має свою догматику, культ та організаційну структуру.

Конфірмація (від. лат. «зміцнення») - 1) католицька назва таїнства миропомазання; 2) у ряді протестантських церков - акт свідомого прийняття віри молодою людиною (14-16 років) та входження до церкви (громади).

Конфуціанство - китайська релігія, яка утворилася на основі філософського та морально-етичного вчення Конфуція.

Конфуцій (Кун цзи) (551 - 479 до н. е.) - давньокитайський філософ, заснов­ник конфуціанства.

Коран (араб. «читання вголос») - священна книга в ісламі. Мусульмани вірять, що її передав Мухаммеду Аллах через одкровення.

Креаціонізм - релігійне вчення про створення світу Богом в іудаїзмі, християнстві та ісламі.

Крішна (санскр. «прекрасний») - 1) у індуїзмі - аватара Вішну; 2) у крішнаїтів - уособлення єдиного Бога.

Кришнаїти - популярна назва Товариства Свідомості Крішни.

Ксьондз (польск.) - польська назва католицького священика.

Культ релігійний (від лат. «поклоніння») – канонізоване богослужіння, обряди, молитви, жертвопринесення, свята, містерії, а також храми та предмети, що застосовуються в обрядовій практиці.

Кундаліні – за індуїзмом та іншими близькими релігіями - внутрішня прихована енергія людини, яка до свого пробудження (за допомогою практики йоги) перебуває у нижній чакрі.

Курія - назва сукупності керівних установ Ватикану, які відають фінансами, питаннями канонізації святих, заснуванням орденів тощо.

Кюре (від лат. «піклування») - католицький парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах.

Лавра - назва найбільш шанованих православних чоловічих монастирів.

Ладан - ароматична смола, яка виділяє під час горіння ароматичний дим. Видобувають з надрізів кори дерева босвелії, що росте у Східній Африці.

Ладовірство - течія в українському неоязичництві, одним з головних понять якої є Лад - Універсальний Закон.

Лама (тітетськ. «вищий») - досвідчений учитель-наставник у ламаїзмі.

Ламаїзм - з VII ст. регіональна форма північного буддизму.

Легат - особа, яка виконує особливі доручення Папи Римського у країнах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини.

Літургія, месса (грецьк. «спільна справа») - головне богослужіння у християнстві, що відбувається у першій половині дня, до обіду.

Лхаса - місто у Тібеті, де знаходиться Потала - палац Далай-лами.

Лютер Мартін (1483-1546) - діяч німецької Реформації, засновник лютеранства та один з ідеологів протестантизму.

Люцифер - одне з імен Диявола.

 Магія - дії та обряди, що мають на меті вплив на людину чи ситуацію за допомогою надприродних властивостей, заклинань, символіки тощо.

Майтрейя – у буддизмі - бодхісатва, будда майбутнього.

Мандала (санскр.) – у ряді східних релігій – сакральна кругова діаграма, яка використовується у практиці споглядання, «мапа» духовного космосу.

Мантика (грецьк.) - гадання, різні містичні способи передбачення майбутнього та пізнання невідомого. Існує багато різновидів М.: астрологія, хіромантія, геомантика та ін.

Мантра - вірш з ведичних текстів, який вимовляють з метою гармонізації власної сакральної природи, зведичнення окремого імені бога тощо.

Масонство (від франц. «вільні каменярі») - з початку XVIII ст. - міжнародний релігійно-етичний і політичний рух, що проголошує мету вдосконалення людства, «об’єднання людей на засадах любові, взаємодопомоги, вірності». Поєднується зі спеціальною обрядовістю і таємничістю. Навколо діяльності масонів утворилося багато містифікацій.

Махаяна (санскр. «велика колісниця») - напрямок у буддизмі, який на відміну від хінаяни стверджує можливість спасіння не тільки ченців, а й мирян.

Махді - особа, яка йде правильним шляхом під керівництвом Аллаха і має сповістити про кінець світу; мусульманський Месія.

Медитація (від лат. «роздум») - духовна практика в різних релігіях - полягає в зосередженні уваги на об’єкті, ідеї, образі, і має на меті «розчинення» в них, або припинення всіх думок тощо.

Медіум - у містицизмі та окультизмі – людина-посередник зі специфічною чутливістю, що уможливлює її спілкування з духовними істотами та душами померлих.

Медресе - ісламське духовне училище, релігійна ісламська школа, де готують мулл, суддів шаріатських судів, викладачів і навіть окремих службовців державного апарату.

Меркурій - римський бог торгівлі та покровитель мандрівників, син Юпітера. Аналогічний за функціями давньогрецькому Гермесу.

Мекка - місто в Саудівській Аравії, де народився і жив Мухаммед, а також знаходиться Кааба. До Мекки щорічно здійснюється хадж.

Месія (від староєвр. «помазанник») - очікуваний з часів спаситель єврейського народу і всього людства. Християни вважають Месією Ісуса Христа. Своєрідні уявлення про Месію є також у ісламі.

Мечеть (араб. «місце поклонів») - ісламська молитовна і громадська споруда, може мати кілька.

Милостиня - допомога нужденним на їх прохання.

Миро (від грецьк. «запашна олійка») - рідина, яка застосовується під час здійснення таїнств та інших обрядів у ряді напрямків християнства та деяких інших релігіях. Суміш оливкової олії, білого вина та ароматичних речовин, яка готується за спеціальною рецептурою.

Миропомазання - одне із семи таїнств у католицизмі і православ’ї.

Миряни - віруючі, члени релігійної громади, церкви, не наділені саном (на відміну від кліру).

Митрополит (грецьк.) - вищий сан або другий після патріарха чин в церковній ієрархії православ’я.

Михаїл (євр. «рівний Богові») - архангел, що стоїть на чолі ангельського воїнства.

Мінарет (араб. «маяк») - вежа при мечеті, з якої муедзин закликає віруючих до намазу.

Містерії (грецьк. «таїнство») - таємні культові обряди давнього світу, до яких допускалися лише посвячені.

Містицизм (від грецьк. «таємний») - релігійно-філософська концеп­ція, основу якої становить віра в можливість спілкування людей з надприродними силами (Богом, ангелами, духами, демонами та ін.) і в можливість втручання цих сил в природний хід подій.

Мітра - божество світла, Сонця, правди, дружби, угод у давній Індії, Ірані, Римі.

Мітраїзм - релігія, яка виникла наприкінці І тис. до н. е. в Ірані і поширилася у Римській імперії. Мітраїзм був пов’язаний з зороастризмом і християнством.

Моїсей (бл. ХІІІ ст. до н. е.) - біблійний пророк, один з засновників іудаїзму, який, за віруваннями, отримав від Бога і передав єврейському народу скрижалі з десятьма заповідями. Вважається також, що саме Моїсей записав Тору.

Мокоша - жіноче божество слов’янського пантеону.

Мокша (санскр.) – у індуїзмі - реалізація, спасіння; один з чотирьох людських інтересів: духовне звільнення.

Молебень - у християнстві - одне з церковних богослужінь, змістом якого є молитва з подякою або проханням стосовно подій чи потреб суспільного та приватного життя.

Молитва - звернення до Бога, святих, духів та інших осіб та сил, шанованих у різних релігіях.

Монастир (грецьк. «житло усамітнених») - громада ченців, що живе за певним статутом, та комплекс будівель, що належать громаді. Монастирі існують у православ’ї, католицизмі, буддизмі та деяких інших релігіях.

Монах, чернець - особа, яка дала обітницю вести аскетичний спосіб життя в монастирі. Практика чернецтва існує у багатьох релігіях.

Монотеїзм (грецьк. «єдинобожжя») - поклоніння єдиному Богу.

Мормони - члени Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів.

Мощі - шановані у багатьох релігіях тіла святих (або їх рештки), що збереглися нетлінними тривалий час.

Муедзин (араб. «оголошувати») - служитель мечеті, який з мінарету закликає мусульман до намазу.

Музи (грецьк. «мислячі») - давньогрецькі богині поезії, науки та мистецтв.

Мулла - служитель культу в ісламі.

Мун Сан М’єнг - корейський проповідник, засновник неорелігійного Руху Єднання, обожнюється послідовниками.

Муфтій - духовна особа у ісламі (сунізмі), яка має виносити рішення з релігійних та правових питань.

Мученики - в католицизмі та православ'ї - особи, які зазнавали страждань від катувань та інших репресій на християн, але залишилися вірними своєму віровченню. Першими мучениками в українському православ'ї є Борис і Гліб.

Мухаммед (бл. 570 - 632) - засновник ісламу та першої громади мусульман. Вважається єдиним пророком, який передав волю Аллаха без викривлень і неточностей.

Мюридизм - напрям в ісламі, який поширився на Північному Кавказі у 20 - 60-х роках XIX ст. як форма протистояння Російській імперії. Ідеологія мюридизму закликала горців наслідувати суфізм, виконувати вимоги шаріату і вести війну (газават) проти невірних. Відомим в історії керівником мюридів був Шаміль.

 Намаз (тюрк.) або Салят (араб.) - один зі «стовпів» ісламу, специфічна молитва, яка здійснюється п’ять разів на добу.

Нетрадиційні культи, неорелігїі - нові релігійні течії, що виникають з першої третини-середини XІX ст.

Неоязичництво - сукупність сучасних неорелігій, які закликають до відновлення язичницьких уявлень, культів та обрядів.

Нірвана (санскр.) - термін, що у буддизмі і джайнізмі означає відсутність бажань, абсолютний спокій, розрив у ланцюгу перетворень; у брахманізмі та індуїзмі - стан злиття з Брахмою.

Новий Завіт - друга частина Біблії, складається з 4-х «Євангелій», «Діянь апостолів», «Послань апостолів» та «Одкровення Іоанна Богослова» («Апокаліпсис»). Упорядкований у ІV ст.

Одін - верховний бог у скандинавській міфології, один з асів.

Осіріс - давньоєгипетський бог, пов’язаний з культом відродження.

Ом - звук та склад, який у буддизмі та індуїзмі є символом цілісності буття; може виступати як мантра або частина мантри.

Оракул (від лат. «говорити») - 1) у Стародавніх Греції і Римі - пророкування, що було відповіддю божества на запитання віруючого, передане через жерця; 2) місце, храм, де відбувалися такі пророцтва; 3) жрець-віщун.

Оранта (від лат. «та, що молиться») - один з іконографічних образів Богородиці. Таке мозаїчне зображення можна побачити у Софії Київській.

Орден (від лат. «ряд», «розряд») - 1) чернеча або лицарсько-чернеча католицька організація з певним статутом; 2) назва деяких (наприклад, масонських) таємних організацій, а також суфійських братств в ісламі.

Організація релігійна - об'єднання віруючих, громад на базі єдиного віровчення та належності до конфесії, якій властиві всі ознаки соціальної групи.

Освячення – сакральні слова та дії, що виконуються з метою надання надприродних властивостей предметові, наприклад, освячення будівлі, житла, води тощо.

Ортодоксія (грецьк. «правильна думка») - неухильне дотримання певного вчення.

Отці церкви – християнські письменники та святі подвижники ІІ-VІІІ ст., у творах яких християнське віровчення набуло концепту­ального оформлення.

 Пагода (санскр. - «священний») або Ступа - культова споруда, як правило, буддистська, в країнах Сходу у вигляді багатоярусної вежі.

Паломництво - мандрівництво з метою поклоніння святиням.

Пан - божество лісів, покровитель природи у грецькій, а пізніше в римській міфології.

Панахида – християнська заупокійна служба над тілом небіжчика або після його поховання на 3, 9, 20, 40-й день, а також у дні народження і смерті.

Пантеїзм - філософське вчення, яке розглядає Бога як Абсолют, злитий з природою.

Пантеон (грецьк. «всі боги») - сукупність божеств певної політеїстичної релігії.

Папа (грецьк., лат. «батько», «вихователь») Римський - глава католицької церкви. У історії нараховується понад 260 Пап.

Паперть - ґанок перед входом у християнський храм.

Парафія - (прав., кат.) первинна територіальна одиниця церкви.

Пасха, Великдень - християнське свято чудесного воскресіння Ісуса Христа, що відзначається після весняного рівнодення. Назва походить від єврейського свята Песах, напередодні якого Ісуса Христа було розіп’ято.

Паска – традиційна святкова, як правило, циліндроподібна випічка, присвячена Великодню.

Паранджа - жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домівкою.

Патерик (грецьк.) - збірка оповідань про аскетичні подвиги християнських подвижників. Відомі Єрусалимський, Афонський, Києво-Печерський та інші.

Патріарх (грецьк. «праотець») – 1) біблійні прабатьки всього людства (від Адама до Ноя) або окремих народів; 2) у православній церкві - найвищий духовний сан; глава автокефальної церкви; 3) у католицизмі - глава окремої єпархії.

Пекло - у різних релігіях місце вічного покарання грішників.

Перевертні - персонажі міфологій різних народів, демонічні або шкідливі істоти, що можуть набувати вигляду як людей, так і тварин.

Перун – слов’янський бог родючості, блискавки, грому, покровитель воїнства, аналогічний за функціями Індрі, Зевсу, Юпітеру, Тору.

Пілігрим (італ.) - католицький богомолець, що здійснює паломництво до святих місць.

Піст - вид подвижництва, що полягає в посиленні боротьби з пристрастями. П. передбачає обмеження на певний час різних світських насолод, у тому числі відмову від вживання деяких видів їжі. Практика постів існує в різних релігіях.

Подвижництво - духовні вправи, самообмеження, аскеза задля самовдосконалення та досягнення спасіння. Різні форми подвижництва існують у всіх релігіях.

Подвижник - людина, яка за релігійними мотивами піддає себе всіляким нестаткам та стражданням (пустельництво, відмова від різноманітних вигод земного життя). Багатьох подвижників канонізовано католицизмом та православ'ям як святих.

Покаяння – католицьке і православне таїнство, що полягає у каятті людини в гріхах під час сповіді та у відпущенні їй гріхів Христом через священнослужителя. У різних контекстах існує у ряді інших релігій.

Політеїзм (грецьк. «багатобожжя») – наявність у релігії кількох окремих богів.

Помазаник - (євр. - Мешіах, Месія, грецьк. - Христос) -пророк, первосвященик або монарх, помазаний миром на знак одержання влади нібито від Бога.

Посейдон - давньогрецький бог морської стихії, аналогічний римському Нептуну.

Послушник - людина, яка, прислуговуючи в монастирі чи окремій духовній особі, готується стати ченцем (монахом).

Постриг – християнський обряд посвячення в духовний сан або в ченці.

Потала - палац-резиденція Далай-Лами у Лхасі.

Праведність - святість життя, безгрішність.

Православ’я - один з трьох головних напрямків у християнстві (формально самостійний з 1054 р.).

Православне сектантство - сукупність релігійних конфесій, об'єднань, що виникли як опозиція до православної церкви. У руському православ'ї це: христовіри, духобори, молокани, скопці, іоанніти та ін.

Пракриті – індуїстичне жіноче, матеріальне начало Всесвіту.

Прана – у індуїзмі - життєдайна енергія, у китайських традиціях їй відповідає ці. Саме з відчуття прани і вміння елементарно її спрямовувати починається практика йоги.

Причастя - одне з християнських таїнств, під час якого, за віровченням, хліб та вино перетворюється на тіло та кров Ісуса Христа.

Пророк - особа, покликана Богом донести до людей його волю.

Пророцтво - передбачення майбутнього. В іудаїзмі, християнстві та ісламі пророцтво можливе як результат одкровення.

Проповідь – початково - промова священнослужителя в храмі під час богослужіння. Більш широко - промова релігійно-настановчого змісту.

Протестантизм - одна з трьох конфесій у християнстві, відокремилась у ХVІ ст. від католицизму. Головними ідеологами були М. Лютер, Ж. Кальвін та У. Цвінглі та інші.

Псалми (грецьк. «пісні») – іудейські та християнські молитовні пісні та гімни, що входять до Псалтиря.

Псалтир (грецьк.) - книга псалмів (їх 150), яка входить до Старого Завіту і вважається частково написаною біблійним царем Давидом.

Пуритани (від лат. «чистий») - напрямок в англійському кальвінізмі в ХVІ-ХVІІ ст.

Пуруша - індуїстичне чоловіче, духовне начало Всесвіту.

Пустельництво - один з видів аскетичної практики, зречення світського життя задля індивідуального спасіння та богопізнання.

П’ятидесятники - один з напрямків протестантизму, назва пов’язана зі святом сходження Святого Духа - П’ятидесятниці.

П’ятидесятниця - християнське свято, що відзначається на 50-й день після Пасхи і присвячене описаному в Євангеліях сходженню Святого Духа на апостолів. Інші назви - день Святої Трійці, день Святого Духа.

Рабин, Равін (євр. «мій вчитель») - священнослужитель в іудаїзмі.

Рай - у різних релігіях - місце максимально комфортного та приємного блаженного перебування праведників, як правило, посмертного.

Рама – ведичний персонаж давньоіндійського епосу, один з аватарів Вішну.

Рамадан, рамазан - дев’ятий місяць мусульманського календаря, протягом якого на згадку про отримання Мухаммедом одкровення від Аллаха віруючі дотримуються посту.

Реінкарнація (лат. «перевтілення») - існуюче в багатьох релігіях уявлення про посмертну зміну душею тілесної оболонки і народження у новому тілі; заперечується християнством, ісламом.

Реквієм – у католицизмі - траурна заупокійна меса та музичний твір, що є її супроводом.

Релігія (лат. «відновлення зв’язку») - 1) форма суспільної свідомості, що базується на вірі в існування надприродного і необхідності послуговуватися у житті певними нормами, які пов’язують людину з сакральним світом; 2) конкретна форма (1), що має свою догматику, священні тексти, організаційну єдність і включає канонічну діяльність.

Реформація (лат. «перетворення») – європейський суспільно-політичний релігійний рух ХVІ ст., спрямований проти влади католицької церкви та феодалізму. Реформація сприяла утвердженню буржуазного ладу та появі протестантизму як нової конфесії в християнстві.

Різдво Христове – християнське свято народження Ісуса Христа. У православ’ї - одне з дванадесятих свят.

РУНВіра («Рідна Українська Національна Віра») - неорелігійна течія, яку в середині ХХ ст. заснував Л. Силенко, базуючись на дохристиянських політеїстичних віруваннях українців.

Ряса (грецьк. «стерта одежа») - у православ’ї і католицизмі - повсякденний верхній одяг священиків та ченців. 

Саваоф (євр.) - одне з імен Бога у іудаїзмі та християнстві.

Садака (араб.) - добровільна пожертва, милостиня, не є закятом.

Сайєнтологія (англ., грецьк. «науковчення») - напрямок нетрадиційної релігійності, заснований американським письменником Л. Роном Хаббардом.

Сакральне (лат. «священне») - на відміну від мирського, те, що пов’язується зі сферою божественного: віра, таїнства, культ.

Самадхі, самадгі (санскр.) - у індуїстських і буддійських медитативних практиках – особливий і бажаний стан свідомості - просвітлення. Перебуваючи в самадхі, людина цілком байдужа до зовнішніх подразників, концентрується на стані своєї душа або атману, може його гармонізувати тощо.

Сангха (санскр. «громада») – буддійська спільнота.

Сансара (санскр. «блукання») – коло перевтілень душі або атману у буддизмі, індуїзмі та інших близьких релігіях.

Сварог - давньословїянський бог небесного вогню.

Свастика (санскр.) – символ Сонця, світла, добробуту, циклічного порядку у природі тощо, відомий багатьом давнім культурам. Має багато модифікацій і використовується як оберіг, хоча дещо дискредитований фашизмом.

Свідки Єгови – неохристиянська релігійна течія, заснована у США в кінці ХІХ ст. Ч. Расселом.

Святе Письмо (Святе Писання) - сакральні тексти певної релігії. Як правило, підтримується концепція їх божественного походження. У християнстві Святим Письмом є Біблія, в іудаїзмі - Танах, у мусульманстві – Коран.

Святий Дух – складова християнської Трійці.

Святий Переказ – християнські постанови, праці отців церкви тощо, які у католицизмі та православ’ї є джерелом віровчення – разом з Святим Писанням.

Святі - канонізовані праведники, яким дароване вічне блаженство.

Святість - непідвладність гріху та позначеність божественною благодаттю. Концепція можливості такого стану підтримується рядом релігій.

Священство - таїнство посвячення у священнослужителі. Підтримується православ’ям, католицизмом та рядом протестантських течій.

Секта (лат. «вчення») - як правило, загальна назва релігійних об’єднань, що виникають як опозиційні щодо традиційних релігійних організацій.

Секуляризація (лат. «світський») - процес звільнення від сакрального в різних галузях соціального життя. Протилежність «сакралізації».

Серафими (євр. «світоносні») - чин ангелів.

Символ віри – вербальна формула, молитва, яка вміщує стисле зведення головних догматів релігійної концепції. Існує у православ’ї, католицизмі. Своєрідний Символ віри є у ісламі та деяких інших релігіях.

Синагога (грецьк. «місце зібрання») - молитовний будинок та громада в іудаїзмі.

Синтоїзм, шинтоїзм (яп. «шлях богів») – традиційна національна релігія японців.

Сіон - пагорб в Єрусалимі, місце резиденції та фортеці Давида.

«Скарби» буддизму - Будда, Дхарма та Сангха.

Скит (грецьк.) – різновид православного монастиря, розміщеного у віддалених або пустельних місцях.

Скопці - секта, що виділилася з православного середовища у XVIII ст. Засновником її вважається К. Селіванов. Скопці здійснювали обряд оскоплення (кастрації), уважаючи основним джерелом гріховності - плоть.

Скрижалі - біблійні кам’яні плити, на яких були вибиті заповіді, отримані Мойсеєм від Бога на горі Синай.

Собор – у християнстві - 1) головний храм міста або монастиря; 2) зіб­рання представників духовенства певної церкви або кількох церков. Виділяють Вселенські та помісні С.

Соломон (965-928 р. до н. е.) - біблійний цар, шанування якого існує також у ісламі (Сулейман). Побудував Єрусалимський Храм, його також вважають автором деяких текстів Старого Завіту.

Сотеріологія (грецьк.) - учення про спасіння, частина богослов’я в різних релігіях.

Спасіння - у більшості релігій – звільнення від гріха або мирського хаосу та досягнення вищого блаженства.

Спіритизм (від лат. «душа, дух») - містична течія (з ХІХ ст.), прихильники якої вірять у можливість спілкування з духовними сутностями та душами померлих і практикують це за допомогою специфічної обрядовості чи за допомогою медіумів.

Спірічуелз (англ. «духовний») - релігійні пісні афроамериканців, що виконуються, як правило, у протестантських громадах.

Сповідь - зізнання віруючого у своїх гріховних діях та помислах. У православ’ї та католицизмі здійснюється перед священиком у таїнстві покаяння.

Спокуса - випробування, в якому виявляються праведні або гріховні властивості душі людини.

Стигмати (грецьк. «знак») - виразки на тілі деяких подвижників, які утворюються там, де у розіп’ятого Ісуса Христа були рани від тернового вінця та цвяхів. Цей феномен, як і багато інших, не поснений науково і належить до так званих «чудес».

«Стовпи» ісламу - п’ять обов’язків мусульманина: визнання шахади, намазу, закяту, урази та хаджу.

Страсний тиждень – тиждень перед християнською Пасхою, коли згадуються страждання Ісуса Христа. Поведінка вірянина у кожен день цього тижня забезпечена релігійними рекомендаціями стосовно помірної емоційності тощо.

Страшний суд – у християнстві - суд Христа над усіма людьми, який відбудеться під час його другого пришестя. Уявлення про Страшний суд (але без персони Христа) є також в іудаїзмі та ісламі. Крім цього, концепція суду або випробовування душі померлого існує і в інших релігія – давньоєгипетскій, ламаїзмі тощо.

Стрибог (імовірно, від індоєвроп. «батько-бог») – слов’янський язичницький бог, покровитель вітрів.

Суна (араб. «звичай, зразок») - збірка хадисів, священний текст (переказ) у ряді течій ісламу. Разом з Кораном є додатковим джерелом віровчення, наприклад, для сунітів.

Сутра - літературний твір у багатьох індійських (або похідних з Індії) релігіях у вигляді стислих поетичних повчань, оповідань, рекомендацій тощо.

Схизма (грецьк. «розщеплення») - християнський церковний розкол.

Схима (грецьк.) – у вузькому і найбільш поширеному значенні слова - вища ступінь чернецтва у православ’ї, яка передбачає суворий монастирський режим, затворництво, зміну імені тощо.

Табу (полінезійськ. «виділення», «заборона») – категоричні заборони щодо конкретних дій людей, порушення яких повинно спричинити відповідні санкції. Уявлення про табу виникли і сформувалися в період первісного суспільства, у якому вони регламентували і регулювали життя індивідів і груп.

Таїнства – християнські священні дії, через які віруючому передається благодать Божа. У православ’ї та католицизмі їх сім.

Талмуд (від євр. «вивчення») - великий кодекс релігійно-юридичних правил життя євреїв. Століттями первинний зміст Талмуду передавався усно. Тому на відміну від Тори його називають «усним законом» або «коментуванням закону». Писемне оформлення накопиченого матеріалу почалось у ІІІ ст.н.е., а закінчилося у V.

Танах (євр.) - загальноприйнятий набір святих книг тобто Святе письмо іудаїзму. До танаху входить Тора (Закон або П'ятикнижжя Моїсея у слов'янському перекладі), Невіім (Пророки або книги пророцькі у слов'янському перекладі) та Ктувім (Писання або книги історичні у слов'янському перекладі). Зміст танаху приблизно відповідає Старому Завіту християн.

Тантра (санскр. «основа тканини») – у загальному змісті – оригінальна і відносно самостійна система езотеричних знань, споріднена з індуїзмом, буддизмом та близькими до них релігіями. Містить ритуали і йогічні практики, за допомогою яких віруючі прагнуть розширити рамки свідомості і реальності. Тантризм пов’язаний з маніпуляціями енергіями Прана, Кундаліні тощо.

Теоцентризм (грецьк., лат.) - принцип, згідно з яким Бог проголошується безумовним началом та центром Всесвіту. Притаманний європейській культурі Середньовіччя.

Тіара (грецьк.) - потрійна корона Папи Римського як священика, учителя і пастиря.

Тора (євр. «закон») - (іуд.) священна книга у вигляді сувою. Перша частина Танаху, або, як його називають християни, Старого Заповіту Біблії. За єврейською традицією вважається, що Тора була записана Мойсеєм безпосередньо з «вуст» Бога.

Тотемізм (індіанськ. «його рід») - давня форма вірувань у родинний зв’язок індивіда або племені з пращуром - представником рослинного чи тваринного світу.

Тримурті - три головні боги брахманістського та індуїстського пантеонів: Брахма, Вішну та Шіва.

Трипітака (санскр. «три корзини») - три збірки сутр, канонічний текст буддизму.

Трійця - у ортодоксальному християнстві - єдиний Бог у трьох його проявах або іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Святий Дух.

Тхеравада – хінаяна, напрямок у буддизмі, в якому проголошується «вузький» шлях спасіння, доступний лише ченцям.

У-вей (кит.) – «недіяння», ідеал людської поведінки в даосизмі.

Умма (араб. «народ») - мусульманська громада, спільнота мусульман.

Унія (лат. «єднання») церковна - об’єднання кількох церков на певних узгоджених умовах.

Упанішади (санскр. «сокровенне знання») - давньоіндійські тексти, основним змістом яких є релігійно-філософські коментарі до Вед.

Фавор - (єванг.) гора, на якій відбулося преображення Ісуса Христа.

Фарисеї (євр. «ті, що відділилися») – впливова течія в іудаїзмі (ІІ ст. до н. е. - ІІ ст. н. е.), представники якої наполягали на суворому дотриманні релігійних норм, виступали проти впливу еллінізму. Згідно з Євангеліями, Ф. відрізнялись удаваним благочестям.

Фанатизм (від лат. «шалений») – часто войовнича прихильність певній ідеології, нетерпимість щодо будь-яких інших поглядів.

Фатіма (бл. 605 - 633) - дочка Мухаммеда та дружина його брата Алі.

Фаталізм (від лат. «невідворотний») - принцип або вчення, який наголошує на невідворотності та визначеності майбутніх подій, долі. Заперечується також свобода волі та випадковість. Фаталізм характерний для ісламу, більшості напрямків протестантизму та деяких інших релігій.

Фатум (лат.) - у стародавніх римлян невідворотна воля богів.

Феміда - богиня правосуддя в давньогрецькій міфології.

Фен шуй (кит. «вітер та вода») – національне китайське мистецтво композиції, яке оперує релігійною термінологією («Дао», «п’ять першоелементів» тощо).

Фетишизм – первинно - форма міфологічного світогляду, яка проявляється у вірі у надприродні «допомагаючи» специфічні властивості деяких предметів. Згодом фетишизм простежується у більшості релігій.

Філіокве (лат. «і від Сина») – католицьке доповнення до Символу віри, згідно з яким Бог Святий Дух сходить не тільки від Бога-Отця, а також і від Бога-Сина.

Хадж (араб. «паломництво») - паломництво до Мекки, один з п’яти «стовпів» ісламу.

Хадиси (араб. «повідомлення») – ісламські оповідання про життя та діяльність Мухаммеда, деякі з них складають Суну.

Халіф (араб. «спадкоємець, намісник») - ісламський духовний та світський голова теократичної держави - халіфату.

Хануман (давньоінд.) – у індійській та китайській міфології – частково зооморфний бог мавп, покровитель сільського життя, розуму, хитрощів. Традиційний позитивний герой фольклору.

Херувими - один з ангельських чинів.

Хіджра (араб.) - переселення Мухаммеда з Мекки до Ясріба (Медіни) у 622 р.н.е., початок літочислення в ісламі.

Хіромантія (грецьк.) - різновид мантики, гадання по руці.

Храм – типова культова споруда для здійснення релігійних обрядів.

Хрест – один з базових солярних символів. У християнстві - священний символ і об’єкт поклоніння більшості віруючих.

Хрещення - таїнство у християнстві, означає вступ до церкви і очищення від гріхів.

Християнство - одна з трьох світових релігій, виникло в Іудеї у І ст. н. е. Центральною персоною вважається Ісус Христос, який шанується як Син Божий і обіцяний Месія. Християнство має три основні конфесії: православ’я, католицизм та протестантизм.

Царство небесне - інша назва Раю. Обіцяна праведникам посмертна винагорода в різних релігіях.

Целібат (від лат. «неодружений») - обітниця безшлюбності, заборони статевих стосунків. Є обов’язковою умовою життя монахів або священнослужителів у багатьох релігіях.

Церква (грецьк. «дім Господній») - 1) християнська спільнота віруючих, що характеризується єдністю віровчення, культу, організаційної структури; 2) православний храм.

Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (Церква Мормонів) – своєрідна неорелігійна (неохристиянська) організація, заснована у 1830 році в США Й. Смітом, який немовби отримав нове одкровення.

Ці - у традиційній культурі - фундаментальний принцип, частина, що формує будь-яке живе створіння. Часто перекладається як «життєва енергія», «життєва сила» тощо. Ці є основним принципом у традиційній китайській медицині та китайських бойових мистецтвах. Концепції, ідентичні або схожі на Ці, можуть існують у багатьох культурах, наприклад, Прана у Ведичній філософії.

Чакри - згідно з індуїстичними та іншими близькими до них релігійними поглядами, - сім центрів у «тонкому» тілі людини, які розміщені вздовж хребта і пов’язані з різноманітними проявами тілесної і психологічної активності.

Чернецтво - різновид подвижництва, що передбачає зречення світського життя, складання обітниць (целібату та ін.), життя в монастирі або відлюдництво.

Чистилище - (кат.) місце між пеклом та раєм, де знаходяться і очищуються вогнем душі грішників, які не обтяжені смертними гріхами.

Чорні, темні, злі, нечисті сили - в різних релігіях - надприродні істоти, що протидіють Богу або добрим богам та духам і шкодять людям.

Чотки – кільце з кульок чи подібних предметів, з’єднаних між собою як намисто. Чотки використовуються у молитовній практиці різних релігій (наприклад, для зосередження або підрахунку кількості проголошених молитов).

 Шакті (санскр. «сила, енергія») - жіноче творче начало в індуїзмі та буддійському тантризмі; енергія індуїстських богів, персоніфікована в образі їхніх дружин - Парваті, Дурга, Калі та ін.

Шактизм - в індуїзмі - поклоніння жіночому началу в різних його уособленнях.

Шак’ямуні - відлюдник з роду Шак’я, одне з імен Будди.

Шаман (евенк.) - служитель міфологічного культу, ніби-то наділений надприродними властивостями: цілительства, пророцтва тощо.

Шаманізм (від евенк. «збудження») - анімістична система вірувань, у центрі якої знаходиться концепція посередництва шамана між світом людей і світом духів.

Шамбала - (буд.) міфічна країна в Гімалаях. Іноді розглядається як духовний антипод місту Лхаса.

Шан-ді (кит. «верховний правитель») – одне з вищих божеств у давньокитайській релігії.

Шаріат (араб. «шлях до мети») - ісламська система юридичних норм.

Шахада (від араб. «свідчити») – «стовп» ісламу, вербальна формула, що містить два основні догмати ісламу: «нема бога крім Аллаха і Мухаммед посланець Його».

Шіва - один з богів індуїзму, член Тримурті, руйнівник світу, покровитель йоги.

Юпітер - давньоримський бог, аналогічний Зевсові.

Юродиві - православні подвижники, які демонстрували нерозумну поведінку задля досягнення «божественного нерозуму», деяких з них канонізовано.

Язичництво - збірний термін для позначення політеїстичних релігій та культів.

Янус - давньоримський бог «входів та виходів», покровитель угод та союзів. Зображується з двома обличчями.

Ярило – слов’янський бог Сонця, пробудження природи.

Яхве - одне з імен Бога в іудаїзмі.