104

ВСТУП

В 2011 році для комплексної навчально-дослідницької студентської експедиції було обрано Зміївський район Харківської області.

Об’єктом дослідження є Зміївський район як адміністративна одиниця Харківської області.

Предметом дослідження виступає просторова та функціональна структура Зміївського району як соціогеосистеми.

Мета дослідження – охарактеризувати територіальні особливості природно-ресурсного потенціалу, населення та господарства Зміївського району, визначати проблеми та перспективи його розвитку.

Досягнення мети дослідження відбувалось через вирішення наступних завдань:

- проаналізувати історико-географічні особливості розвитку Зміївського району;

- дати оцінку природним умовам та ресурсам;

- охарактеризувати демографічну та соціальну ситуацію;

- охарактеризувати систему розселення населення;

- проаналізувати рівень розвитку виробничої сфери в Зміївському районі;

- дати оцінку розвитку основним галузям спеціалізації;

- проаналізувати сучасний рівень розвитку транспортної системи району;

- виявити особливості розміщення установ невиробничої сфери;

- дослідити рекреаційний потенціал району;

- охарактеризувати перспективні напрями соціально-економічного розвитку району.

У процесі дослідження використовувались матеріали управлінь та відділів Зміївської районної державної адміністрації, дані паспортів сільських, селищних та міської рад району. Методи дослідження – спостереження, збір, систематизація, аналіз та синтез статистичних даних, описовий, картографічний та порівняльно-географічний методи.

Розділ 1 природні та історико-географічні передумови розвитку району

1. . Географічне положення

Зміївський район розташований в центральній частині Харківської області і межує: на півночі з Харківським, на північному сході – з Чугуївським, на сході з Балаклеївським, на півдні з Первомайським, на заході з Нововодолазьким районами.

Загальна площа району — 1364,65 кв. км., що складає 4,34 % території Харківської області [10].

Рис. 1.1. Зміївський район

1.2. Природно-ресурсний потенціал

1.2.1. Природні умови. Рельєф району – хвиляста рівнина, яка розмежована річковими долинами, ярами та балками. Основні його риси визначаються приуроченістю території до басейну річки Сіверський Донець. Басейн Сіверського Донця складає 75 % території області.

Зміївський район розташований в двох природнокліматичних зонах:  степу і лісостепу. Клімат помірно-континентальний, зима нестійка, продовжується близько 130 днів. Морози чергуються з відлигами,  хоча в окремі роки зима буває суворою, з великою кількістю снігу, більш тривалою, ніж звичайно [20].

Літо переважно спекотне та триває близько 140  днів. Часто дують вітри: влітку та восени – західні, взимку та навесні – південно-східні й східні. Осінь, як правило тепла, суха, з великою кількістю сонячних днів.

Район відноситься до зони з недостатньою зволоженістю. В деякі роки тривала відсутність опадів в поєднанні з високою температурою повітря, відносно низькою вологістю й вітром створюють умови для засушливих й суховійних явищ. Інколи спостерігаються курні бурі. Клімат району характеризується як помірно-теплий, з поперемінним зволоженням. Середня багаторічна температура повітря становить +7°С, середня температура липня – +21,5°С, середні річна сума опадів – 511 мм. Тривалість безморозного періоду складає 155-160 днів. Глибина снігового покриву становить 18-20 см з тривалістю його збереження близько 3 місяців. Самий дощовий місяць – червень.

В районі переважають грунти, що сформувалися під впливом дернового процесу. Пануючі типи грунтів — потужні та типові чорноземи. В цілому переважна частина грунтового покриву області характеризується значним змістом гумусу і відрізняється високою родючістю.

Високоврожайні чорноземні грунти та сприятливі кліматичні умови дають можливість району займати важливе місце у виробництві товарного зерна, найважливіших технічних культур, розвивати овочівництво та садівництво [20].

1.2.2. Природні ресурси. На території району відсутні промислові запаси корисних копалин, за винятком родовищ мінерально-сировинних ресурсів: запаси піску в районі с. Камплиці (площа 790 га, потужність 70 тис. м³/місяць) та с. Омельченки (площа 30 га, потужність 16,7 тис. м³/місяць), запаси глини в районі м. Зміїв (площа 5,6 га, потужність 6250 м³/рік) і с. Пасіки та с. Островерхівка (площа 62,0 га).

Зміївський район відноситься до осьової смуги східної частини Дніпропетровсько-Донецької западини на стику Дніпропетровського та Донецько-Донського артезіанських басейнів. По території району протікають річки: Сіверський Донець (права притока р. Дон), Гнілиця, Мжа, Гомільша, Берестова, Борова, Уди. Загальна довжина річок району – 139,5 км. Найбільшу довжину має р. Сіверський Донець – 51 км. В районі Гайдар збереглося рідкісне для південного степу поєднання повноводної річки з густими лісами, прибережних круч і обширними лугами низовинного лівобережжя. Крутий та високий правий берег Сіверського Донця покритий густою нагірною дібровою. Над річкою підносяться Козача й Городищенська гори.

Найкрупнішим є озеро Лиман, розташоване біля с. Лиман, Зміївського району. Воно має 7,5 км в довжину і 2,7 км завширшки; середня глибина — 2 м. Озеро використовується як джерело водопостачання крупної районної електростанції — Зміївської ТЕС, а також служить природною базою створеного на ньому рибогосподарського комбінату. З інших озер слід зазначити вражаючі красою озера Борове й Біле.

Запаси підземних вод з сеноман-нижньокрейдяного комплексу складають 44,1 тис. м³/добу, а сумарні прогнозові запаси складають 164 тис. м³/добу.

На території району переважає лісовий тип рослинності. На високому правому березі р. С. Дінець зростають широколистяні ліси – кленово-ясенево-липові діброви. На третій піщаній терасі лівого берега річки переважають соснові бори та субори. Для заплави найбільш характерні заплавні ліси – берестово-пакленова діброва, а також розповсюджені осокірники, вербняки та вільшняки. Заплавні та суходільні луки, степова рослинність, болота та водна рослинність займають у парку невеликі площі. На рис. 1.2. представлено основні види природних ресурсів району [20].

Діброви є одними з найкращих на Лівобережній України. До наших часів збереглося біля 500 га лісу віком 130-150 років, зустрічаються окремі 200-300- річні дуби та найстаріший дуб на території України, якому майже 600 років. На старовинному Муравському шляху, збереглося біля десятка дубів-велетнів, вік яких сягає 350 років [20].

У мовні позначення:

Структура земельного фонду:

Сільськогосподарські угіддя

Ліси

Лісистість: Землі водного фонду

< 10%

11-25% Корисні копалини:

26-50% - глина

>51% - пісок

Рис.1.2. Природні ресурси Зміївського району Харківської області

Природна рослинність має водорегулююче, ґрунтозахисне значення, сприяє поліпшенню якості води та повітря, пом’якшує клімат. Наукове значення природних фітоценозів підсилюється наявністю рідкісних та типових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут відмічено 9 серед лісових та водно-болотних фітоценозів.

Територія району лежить на південній межі Лівобережного лісостепу, а тому відрізняється значним флористичним багатством. Всього тут налічують близько 1000 видів судинних рослин. Перелік рідкісних рослин становить 132 види, з яких 37 видів – це рослини нагірних дібров, 34 види – рослини борової тераси, 31 вид зустрічається на заплавних луках та 30 – степових видів. До Червоної книги України та міжнародних «червоних» переліків занесені: хвощ великий, цибуля ведмежа, в’язіль стрункий, що є реліктовою рослиною дольодовикового періоду, аконіт дібровний (ендемік басейну С. Дінця), вороняче око, любка дволиста, костриця висока, костриця шорстколиста гніздівка звичайна, гронянка півмісяцева, зозулині сльози яйцевидні, зозулинець болотний, ковила волосиста та дніпровська, косарики тонкі, рябчик малий та ін. [20] .

Тваринне населення включає різноманітні зоогеографічні групи тварин, переважно з широкими ареалами. Основне ядро тваринного населення складають представники неморального лісового комплексу. Тут зустрічаються також види середземноморського походження, які знаходяться на північній межі свого ареалу. В лісах Гомільшанського лісового масиву виявлено низку реліктів атлантичного, третинного та льодовикового походження. По гіпновим та сфагновим болотам борової тераси ізольовано зустрічаються представники північної тайгової фауни, а на суміжних піщаних стаціях мешкає низка псамофільних і термофільних видів середземноморського і навіть середньоазіатського походження – реліктів ксеротермічного періоду.

Різноманіття біотопів даного природного комплексу сприяє розвитку різних видів наземних хребетних тварин. Тут зустрічається близько 20 видів земноводних та плазунів. На піщаних кучугурах по узліссях бору мешкає рідкісна різнобарвна ящірка – плазун, що зберігся у незмінному вигляді з дольодовикового періоду.

Майже 130 видів птахів мешкає у районі, більша частина з них має статус рідкісних у Європі. Зустрічаються рибалочка голубий, бджолоїдка, сиворакша, вивільга. На заплавних луках зустрічається деркач – вид, занесений до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи (МСОП), до Європейського Червоного списку і є дуже рідкісним у країнах Західної Європи. Гніздяться тут великі хижі птахи, занесені до Червоної книги України – орел-могильник та орлан-білохвіст, скопа, яструб-тювик, змієїд, великий підорлик та орел-карлик. У кронах дерев, дуплах та штучних гніздівлях можна зустріти сіру та вухату сов, хатнього сича, голуба-синяка та інших. У заплаві гніздяться лиска, водяна курочка, чайка, шилохвіст та ін. Над плесами ширяють річкові крячки, мартини, є багато берегових ластівок, що будують нори у крутих берегах С. Донця. Тут зустрічаються чаплі сіра та руда, журавель сірий.

У затоці Косач мешкають багато видів водоплавних птахів. У цих місцях звичайно трапляються крижні, бугайчики. Саме тут розташована колонія сірої чаплі – у різні роки тут нараховувалося до 100 гнізд цього птаха.

На території лісового масиву мешкає низка рідкісних та зникаючих видів тварин, занесених до міжнародних «червоних» списків та Червоної книги України. Тут зустрічаються європейська норка, видра річкова, борсук, горностай, 10 видів кажанів: вечірниця мала, нічниця ставкова, вечірниця велетенська, вухань бурий, гоголь, яструб-тювик, пугач, мідянка, гадюка степова, ялець Данилевського, вирезуб, стерлядь. На території району відмічено 40 видів комах, занесених до Червоної книги України: скарабей священний, дозорець-імператор, вусач мускусний, жук-олень, ведмедиця Гера, стрічкарка орденська блакитна, каптурниця срібляста, бражник мертва голова, бражник дубовий, джміль вірменський, рофітоідес сірий та ін. [20].

Гармонійне сполучення природного ландшафту, культурно-історичних пам’яток та лікувально-кліматичні умови обумовлюють високий рекреаційний потенціал району, створюють можливості для відпочинку та екотуризму.

На території національного природного парку «Гомільшанські ліси» розміщені десятки археологічних пам’яток (дві з них: Великогомільшанське та Сухогомільшанське городища мають Європейське значення), відкриті (селища) городища, кургани-могильники та інші пам’ятки культури різних археологічних епох – від неоліту (VI-III тис. до н.е.) до епохи Київської Русі.

Велику історичну цінність має Великогомільшанське городище, обнесене земляним валом з курганним могильником (більш тисячі курганів та інших пам'яток скіфського часу VI-III ст. до н.е.) та Сухогомільшанський археологічний комплекс з середньовічними оборонними стінами, оселями, поховальними спорудами VIII-X ст., залишки яких збереглися до наших часів [20].

Між селищами Коропове та Гайдари розміщене кам’яне городище «Коропове». З трьох сторін воно обнесено ровами і валами з залишками кам’яних стін. Проведені розкопки показали що воно двошарове, нижній шар відноситься до скіфського періоду, а верхній – до роменської культури VIII-X століть.

До сьогоднішнього дня збереглися залишки Свято-Миколаївського монастиря, заснованого у 1648 році запорізькими козаками, який був останнім осередком волелюбного козацтва на Україні.