1.3. Історичний нарис

Зміївський район є одним з найбільш живописних районів Лівобережної України. Район має багату і давню історію. Основними археологічними пам’ятками району є:

- Великогомільшанське городище, обнесене земляним валом з курганним могильником (налічує більше 1000 курганів та інших пам’яток скіфською часу VI-III тис. до н.е.).

- Жуківське скіфське городище, яке дійшло до наших часів у первісному вигляді; Сухогомільшанський археологічний комплекс з середньовічними оборонними стінами, житлами, поховальними спорудами VIII-Х століть, залишки яких збереглися до наших часів;

- городище Мохнач з залишками оборонних кам’яних стін та житла VIII-Х століть; Городище «3мієве» та «Зміїв Курган» часів Київської Русі та багато інших [16].

Про «3мієве городище» та «Зміїв Курган» вперше згадується в «Книге Большому Чертежу» за 1627 р., де читаємо: «… а ниже Мжа на Донце Змиево городище, а Змиев курган тож от Мжа версты с 2».

Річки Сіверський Донець, Мож, Боцюра були зручними природними оборонними перешкодами, тому й послужили основою для спорудження у кінці ХVІ ст. Зміївського сторожового поселення. У 30-х рр. XVIІ ст. татари здійснили кілька набігів і зруйнували цю сторожу. А вже 1640 р. загін запорожців на чолі з Кіндратом Сулимою вщент розбив під Змієвим татар, які прийшли в район річок Сіверський Донець та Мож у пошуках здобичі. Козаки взяли у полон багато татар, в тому числі їхнього хана Аксака.

На початку XVIІ ст. почалося масове заселення території сучасної Зміївщини. Особливо бурхливим воно було у 1630 – 1640-х рр., коли сюди з Правобережної України прибули учасники селянсько-козацького повстання під проводом Павла Бута-Павлюка та Дмитра Гуні [10].

В грудні 1655 р. чугуївський воєвода Спєшнов в підсумках перепису українського населення Слобідського краю подає Бєлгородському воєводі Г. Ромодановському інформацію про кількість зміївських «черкас». В Змієві вже було 229 чоловіків, а всього разом із дорослими синами було переписано 368 чол. У цей перепис не було включено жінок та малолітніх дітей. В с. Мохнач було переписано 11 дорослих та 4 дитини.

В 1656 р. Зміїв стає повітовим містом. В ньому вже налічувалось 587 чоловік, в с. Мохнач – 159. Переселенці в той час «по слободах» вже збудували 358 хат, а 50 родин жили ще в куренях. Така кількість переселенців, які вже осідло жили в Змієві, говорить про те, що поселилися вони тут набагато раніше.

Влітку 1657 р., згідно з переписом Зміївського воєводи І. Ржевського, у Змієві налічується 500 чоловік, а восени 1658 р. чолобитну до Москви подано вже від громади в 600 чоловік. Пізніше, з 1660 р., тут уже був окремий козацький полк в кількості 880 чоловік.

1658 р. за допомогою московських служилих людей та чугуївських станичників воєвода Іван Ржевський будує Зміївську фортецю. Вона була оточена двома валами, навколо мурів було вирито глибокий рів і за ним поставлено тин. Ця фортеця була тоді одним із найбільших і найважливіших укріплень Слобідської України. Вона була оточена багатолюдними посадами: Замостя, Зідьки, Піски, які складали з фортецею одне ціле – місто Зміїв. Всередині острогу була соборна церква, льох та тайник, який вів до р. Донець.

Навесні 1668 р. проти колоніальної політики Московського уряду повстає Зміївський козацький полк, на чолі якого стоїть полковник Іван Дмитрович Сірко. Московський уряд кинув проти повсталих війська з Чугуєва, Харкова, а воєвода Ромодановський надіслав із Бєлгорода загін у 500 чоловік. Царські війська, набагато краще озброєні і вимуштрувані, примусили загони Івана Сірка відступити на Правобережну Україну. Повстання було нещадно придушене, повсталих покарано. Зміївщина потопала у крові [10].

Царськими військами було зруйновано Зміївську фортецю, а також Зміївський Миколаївський Козацький монастир, який був збудований запорожцями в 1648 р. на крутому березі Сіверського Дінця (місце сучасного с. Коропове) як притулок для козаків-інвалідів Запорозької Січі, самотніх та літніх козаків. А тому у всіх давніх актах він постійно згадується, як «Козачий Змиевской монастир».

Навесні 1670 р. на Поволжі та Дону спалахнуло велике селянське повстання під проводом Степана Разіна. До боротьби проти колоніальної політики царського уряду під прапори разінців стає і населення Лівобережної України. Зміїв на деякий час стає центром цього повстання на Слобідській Україні. Звідси братом Степана Разіна – Фролом Разіним та названим братом Олексою Григоровичем Хромим розсилались гінці, які розповсюджували листи із закликом до повстання.

5 листопада 1670 р. під Змієвим сталася вирішальна битва між загонами отамана Олексія Хромого та московським військом. Повстання зазнало поразки, але заграва повстання ще палала на значних просторах Росії і в будь-який момент могла знову перекинутися на Слобідську Україну [3].

У 1707 – 1708 рр. великий загін зміївчан приєднується до повстання під керівництвом Кіндрата Булавіна, дещо пізніше – до повстанських загонів Омел’яна Пугачова.

1765 р. була створена Слобідсько-Українська губернія, на чолі якої було поставлено губернатора Щербиніна.

1797 р. Змієву повертається статус повітового міста, а 4 лютого 1803 р. Указом імператора Олександра I було затверджено герб Змієва. Було також затверджено план забудови міста.

На початок ХІХ ст. Зміївський повіт був найбільшим повітом Харківської губернії. Він займав загальну площу 487,081 десятин (десятина – 1,9 га), 1250 квадратних сажнів (сажень – 2,1 м).

На 1872 р. у Зміївському повіті було одне повітове і одне заштатне місто, 26 слобід, 46 поселень, 64 села, 51 хутір, в яких було побудовано 42 кам’яні і 44 дерев’яні церкви. В Змієві на той час проживало 1764 чоловіків, 2423 жінок та дітей. Жителі займалися головним чином виробництвом дерев’яного посуду, простих чобіт, бондарством, виготовленням металевих виробів. У місті налічувалося: кравців – 13; слюсарів – 1; чоботарів – 27; бондарів – 58; ковалів – 20; столярів – 4; оловянщиків – 2; склярів – 8.

На кінець 1887 р. у склад Зміївського повіту входило 25 волостей: Олексіївська, Берецька, Бірчанська, Бурлуцька, Веденська, Волохоярська, Гуляйпільська, Замостянська, Зароженська, Зміївська, Коробчанська, Лебяженська, Лиманська, Нижнє-Орільська, Миколаївська, Ново-Андріївська, Ново-Борисоглібська, Ново-Серпухівська, Отрадівська, Охочанська, Попельнянська, Преображенська, Таранівська, Чугуївська та Шебелинська. У повіті було 8 слобід, 31 поселення, 106 сіл, 5 хуторів. Проживало в повіті 205134 людей.

17 жовтня 1888 р. між станцією Бірки та с. Таранівка потерпів катастрофу царський поїзд, у якому сім’я царя Олександра III поверталася із Криму в Петербург. Царська сім’я залишилася неушкодженою, а з царського оточення було травмовано 68 осіб, з них загинула 21 людина. З нагоди цього збудовано храм Христа Спасителя у червні 1894 р [3].

Згідно з даними Харківського статистичного комітету, у Зміївському повіті на 1905 р. налічувалося 275540 жителів. Нараховувалося 85 шкіл. Переважно це були початкові народні школи (69), сільські однокласні (11), сільські двокласні (2), дві однокласні міські парафіяльні (у Змієві і Чугуєві), одна двокласна міська парафіяльна. Окрім того, працювала Зміївська Олександріївська жіноча прогімназія, Зміївське Олександріївське ремісниче училище, церковно-парафіяльні школи (65), школи грамоти (17). У цей час у всіх навчальних закладах повіту навчалось 11906 учнів, а дітей дошкільного віку нараховувалось 24799. Таким чином, поза школою залишалося 12893 дитини. Отже, якщо одна школа розраховувалася на 60 учнів, то, щоб повністю задовольнити потреби у початковій освіті у Зміївському повіті, потрібно було відкрити ще 215 училищ.

На 1912 р. у Зміївському повіті вже налічувалося 164 промислових підприємства, на яких працювало 1350 робітників. Найбільша кількість була парових та водяних млинів-89- на них працювало 265 робітників. Далі ідуть цегельні та гончарні заводи (41), на яких працювало 246 робітників; одинадцять кондитерських фабрик і заводів фруктових вод, три силікатно-цементні заводи, дві паперові фабрики, дві друкарні, два пивоварні заводи, одна винокурня, один механічний завод і один цукрово-рафінадний завод. Ще налічувалось одинадцять малих заводів [10].

У повіті швидкими темпами почало розвиватися сільське господарство. Якщо на 1910 р. тут налічувалося 60282 коней, 75923 голів великої рогатої худоби, 72137 овець, 39964 свиней, то вже через три роки у Зміївському повіті налічувалося 62662 коней, 81611 голів великої рогатої худоби, 60948 овець простих і 3045 тонкорунних, 42359 свиней і 575 кіз. З них у Змієві: 5015 коней, 3900 голів великої рогатої худоби, 70 овець, 4508 свиней і 95 кіз.

Перша світова війна забрала життя десятки тисяч жителів Зміївщини, що гинули за імперію в окопах Східної Пруссії та Галичини. Тисячі з них поверталися з фронту каліками.

У лютому 1917 р. в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція, самодержавство було повалено. Резонанс цієї події пронісся і по Зміївщині. Вже на початку березня у Змієві відбулися багатолюдні збори та мітинги. Створюються Ради робітничих депутатів на Донецькій паперовій фабриці Змієва та на багатьох інших підприємствах повіту. 6 березня 1917 р. створюється Рада солдатських депутатів 5-го резервного Кавказького полку, що був розташований у Зміївському повіті. З середини березня почала діяти Рада робітничих і селянських депутатів [3] .

У грудні 1928 р. Зміїв віднесено до категорії поселень міського типу. Цього ж року у Змієві переобладнали електростанцію. На паперовій фабриці була перебудована котельня. Були розширені і реконструйовані лісопильний, хлібний, спиртовий, ремонтний, два цегельні заводи, паровий млин, олійниця, друкарня та інші. Були споруджені обозобудівний завод, авторемонтні майстерні.

Із введенням нової економічної політики (НЕП) в країні розпочалися зміни, що вселяли у людей надію на краще. Період НЕП з її продовольчим податком відзначався швидкою відбудовою народного господарства Зміївщини.

Напередодні Другої світової війни в Зміївському районі вже налічувалося 48 колгоспів, 3 радгоспи, 2 МТС, 8 промислових підприємств і промартілей, було 153 тваринницькі ферми. На полях працювало 119 тракторів, 41 комбайнів, 58 молотарок, 72 автомашини.

До війни практично всі села району мали свої школи. У Змієві вже працювала десятирічка, дві семирічних і одна початкова школи. У них навчалося близько 2 тисяч дітей. У селах школи були трирічні, 3 школи – семирічні. Були також 4 платних школи, в яких плата за навчання видавалася як зарплата учителям.

Коли у жовтні 1941 р. фронт наблизився до Змієва, вглиб СРСР було відправлено устаткування, техніку міських підприємств, колгоспів і радгоспів, значну частину худоби. 22 жовтня 1941 р. німецькі війська захопили Зміїв. Режим, установлений окупантами, відзначався виключною жорстокістю [10].

Під час Великої Вітчизняної війни багато жителів Зміївщини одягли військову форму і перебували у діючій армії. Вони воювали на різних фронтах, були піхотинцями, танкістами, саперами, артилеристами. 7364 місцевих жителів не повернулося із фронту.

Визволяючи і захищаючи Зміївщину, 37 радянських солдатів і офіцерів отримали високе звання Героя Радянського Союзу. Смертю героїв загинуло 10495 радянських солдатів і офіцерів, із них 3120 – невідомі.

Несприятливі для села погодні умови 1946 р., а також надмірні плани державної хлібозаготівлі призвели до того, що нічим було сплатити трудодні колгоспникам. У більшості господарств зерна людям зовсім не видали. Взимку 1946 – 1947 рр. у селах знову настав страшний голод.

22 грудня 1948 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР селище міського типу Зміїв переводиться до категорії міського поселення і було перейменоване на «місто Зміїв».

На початку 50-х рр. підвищуються заготівельні та закупівельні ціни на зерно, цукровий буряк, продукти тваринництва. В господарствах району починає надходити нова, більш виробнича техніка: підвищилася врожайність зернових культур, великі зміни відбулись і в тваринництві. Укрупнюються колгоспи.

Станом на 1954 р. сільське господарство району являло: 4 радгоспи, 20 колгоспів, 2 машинно-тракторні станції. Також у районі працювали державний плодорозсадник, 9 лісництв із своїми переробними підприємствами [10].

Населення міста і району забезпечувалося продовольчими та промисловими товарами, будівельними матеріалами та паливом через районний союз споживчих товариств «Смєшторг», який на Зміївщині мав більше 40 торгових точок.

1958 р. в чисте поле біля озера Лиман були завезені перші будівельні матеріали, а 31 грудня 1960 р. Зміївська ДРЕС дала перший промисловий струм. 1966 р. вже працювало 6 енергоблоків, які виробляли 1,2 млн. кіловат-годин електроенергії. Цього ж р. Зміївську електростанцію було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. За доблесну працю під час будівництва та освоєння унікального обладнання цього енергетичного гіганту енергетики багатьох її працівників було нагороджено орденами та медалями Радянського Союзу.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. Зміївський район був укрупнений. До нього відійшли декілька сільрад Олексіївського та Нововодолазького районів.

4 січня 1965 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР було утворено декілька районів Харківщини. Частина земель Зміївського району підпорядковується до новостворених Первомайського та Нововодолазького районів.

У 60 – 70-ті рр. ХХ ст. на Зміївщині швидкими темпами розпочинається будівництво навчальних закладів. На околиці районного центру виростає школа-інтернат. В замостянській частині міста стає до ладу нова середня школа № 2, де розпочинають навчання близько тисячі дітей. 1962 р. в с. Таранівці побудовано нову середню школу на 520 учнів. В ці ж роки у Змієві в трьох десятирічних, одній восьмирічній та одній початковій школах навчалося вже 2683 учні. У вечірній школі робітничої молоді та заочній середній школі навчалося 1300 учнів [10].

На 1971 р. площа району становить 136,6 тис. га., протяжність з півночі на південь становить 55 км, а із сходу на захід – 57 км. У складі району, окрім м. Змієва, три селищні Ради (Комсомольська, Зідьківська, Лиманська), 12 сільських Рад, у складі яких перебуває 89 населених пунктів. Населення району на 01.01.1972 р. становить 87,8 тис. осіб у тому числі: міського – 38,3 тис., сільського – 49,5 тис. Із них працездатного – 43 тис. осіб. Обсяг валової продукції народного господарства району становить 227,7 млн. крб. Із них: промисловість – 202 млн. крб., сільське господарство – 25,7 млн. крб.

Паперова фабрика – найстаріше підприємство Зміївщини. З 1893 р. фабрика виготовляла обгортковий папір. За радянської влади фабрику було реконструйовано на виробництво тонких сортів паперу. 1972 р. розпочалися роботи з розширення та реконструкції фабрики.

У період із 1976 по 1986 рр. іде інтенсивне будівництво виробничих об’єктів і житла, а економіка району і матеріальний добробут його мешканців досягли найвищого рівня [2] .

90-ті рр. ХХ ст. стали переломними в історії України і, зокрема, Зміївського району та його населення. У 1990 р., на численні вимоги громадських організацій і свідомих громадян Зміївщини, рішенням Верховної Ради РСР йому було повернуто історичну назву «Зміїв». Це сталось якраз напередодні відзначення 350-річчя козацького міста Змієва.

На початку 90-х рр. в умовах зародження нових економічних відносин в агропромисловому секторі району почала формуватися багатоукладна система господарювання. В районі почали діяти товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи, державні підприємства, фермерські та приватні селянські господарства [2,10].