Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Заснування Запорозької Січі і її місце в історі...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
48.17 Кб
Скачать

Заснування Запорозької Січі і її місце в історії України Однією з двох головних причин утворення козацтва є визиск з боку феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, котрі змушували втікати селян i міську бідноту. Другою причиною була турецько-татарська агресія, яка у середньовіччі являла собою смертельну небезпеку для слов'янських та низки інших народів.  Запорозька Січ стала притулком для всіх, хто протестував проти соціального і національного гніту, хто боровся за волю. Сюди приймали людей, незважаючи на національність чи соціальне походження. Крім українців, що становили переважну більшість, були багато росіян, білорусів, литовців і грузинів. Потрапляли на Січ італійці, французи, навіть араби.  Актуальність даної теми полягає в надзвичайному впливі козацтва на історію української нації і на процес формування національної свідомості українців. Саме козацтво сприяло накопиченню досвіду боротьби та служило прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українського народу.  1. Причини заснування Запорозької Січі. Заснування першої cічі  Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського козацтва на феодально залежне або напівзалежне населення. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.  Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.  Отже, зародження українського козацтва було зумовлене такими чинниками:  1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами;  2) досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками, добичниками та ін.;  3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації;  4) зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель;  5) посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення, наростання релігійного та національного гніту;  6) зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар [1, с. 128].  ..Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорізькі козаки. Не меншою була для запоріжців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.  Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'явилася 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495 — 1575). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін. Вибір місця для створення військово-політичного центру козацтва обумовлювався природними умовами — як необхідністю його успішної оборони, так і прив’язкою до Дніпра — головного шляху морських походів проти Туреччини і Кримського ханства. Вважається, що спочатку розрізнені невеликі січі-засіки (невеликі дерев’яні укріплення) існували в різних місцях, і лише згодом були об’єднані в єдину Запорозьку Січ. За однією з версій, перша Січ була побудована на острові Хортиця, недалеко від переправи Кіскач, через яку татари проникали в Україну.  Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького.  Улітку 1556 р. після вдалого походу на татарські фортеці Очаків і Іслам-Кермен очолюваний ним загін разом із загонами отаманів Єськовича і Млинського побудував на острові Мала Хор¬тиця „містечко” — укріплення, оточене ровом, валом, дерев’яними вежами і звідним мостом. 

 Висновки  Виникнення Запорозької Січі в другій половині XVI ст. зумовлювалось як внутрішніми потребами козаків, що перебували на південному порубіжжі, так і необхідністю захисту українських земель від зовнішньої загрози. Ці обставини справили безпосередній вплив на формування демократичних засад суспільно-політичного устрою січовиків Запорозька Січ постала як специфічне соціальне утворення, що поєднувало в собі риси військової спільноти, політичного та соціального інститутів, і стала потужним імпульсом формування самосвідомості українського козацтва, утвердження його організаційної структури, а в підсумку - створення життєздатного політичного організму, який мав державотворчий потенціал. Уся система органів військово-адміністративної влади мала можливість виконувати як внутрішні, так і зовнішні функції, що властиві державній владі. Запорозька Січ була державою, козацько-християнською республікою, важливим етапом розвитку української національної державності.  Утворення Запорізької Січі було видатною подією. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. 

Запорозька Січ посіла гідне місце в історії України XVII—XVIII ст. «Славне Запорожжя» стало місцем, де селяни та бідні городяни знаходили притулок від феодального та національного гніту. Січ залишалася оплотом волелюбності українців, звідси розходилися хвилі народних повстань проти панування шляхетської Польщі, проти ненависного кріпацтва. Запорозька Січ була політичним центром українського народу. Її місце в суспільно-політичному житті України було ключовим, що давало підставу називати українців «нацією козаків», а Січ — за демократичні порядки — козацькою республікою.

Військово-адміністративний та політичний устрій Запорозької Січі

Козацтво поділялося на полки чисельністю 500- 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців - кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне - з 8- 10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім"я, аби приховати минуле втікача. На Січі поряд із повноправними козаками були й новаки - джури, молодики. Протягом трьох років вони не могли брати участь у виборах старшини і, як правило, прислужували бувалим козакам. Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків - нежонатих, загартованих у боях, і волосних - сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі, де не гребували землеробством, промислами, торгівлею. Саме січові козаки становили цвіт Війська Запорізького і називалися товариством або лицарством.

Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо.

Поступово формується козацька адміністрація - військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. На відміну від усієї території України, де діяли Литовський статут, Магдебурзьке право, укази королівської влади і навіть «Руська правда», у Січі найважливішу роль грало власне козацьке право. Воно являло собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Це право було неписаним, оскільки козаки вважали, що будь-які писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.

Політичний устрій  Політичний устрій Запорозької Січі базувався на принципах козацької демократії. Йдеться про народовладдя в межах одного суспільного стану — козаків. Лише вони мали право на вирішення внутрішніх справ, могли обирати, бути обраними, мали право обіймати військові, адміністративні, судові посади. У Запорозькій Січі хоча й перебували особи, що не належали до козацького стану, вони не були ані рабами, ані кріпаками. Майнова нерівність існувала, але мала лише економічний, а не юридичний характер. Багатші не мали права-привілею над біднішими. Різниці між дуками (козацька аристократія) і голотою (плебсом) у правовому аспекті не існувало. Товариство обходилося без привілеїв, усі були рівними. Частина голоти мешкала в самій Січі, в курені, перебувала на утриманні коша, працюючи в паланках і зимівниках. Взаємини регулювалися не нормами писаного права, а звичаєвим правом військового товариства. Козацька правосвідомість забезпечувалася повагою до традицій та заборон, які мали силу закону.  Як зазначалося вище, за правовим статусом усі козаки були рівними між собою. Однак за соціальним становищем між ними існувало істотне розшарування. Диференціацію в козацькому середовищі вміло використала польська влада. Найзаможніша козацька верхівка у другій половині XVI ст. стала основною опорою для формування військових охоронних підрозділів — реєстрового козацтва.  5 червня 1572 р. король Сигізмунд II Август своєю грамотою доручив коронному гетьманові Язловецькому організувати з козаків загін, який контролював би діяльність козацтва на Запорожжі.  Перший загін складався із 300 низових козаків, які отримували по 2,5 злотого на квартал на сукно та жупан. їх усіх було внесено до списку (реєстру). Відтоді вони перебували на державній службі. Військо Запорозьке реєстрове розташовувалося на північ від Січі, охоплюючи територію від Чигирина до Трахтемирова. Йому надавалися військові клейноди, зокрема прапор (корогва), бунчук, печатка тощо. Реєстровці зобов'язані були тримати на Січі власний гарнізон, кількісний склад і матеріальне забезпечення якого не було чітко визначене.  Реєстровці мали низку привілеїв. Вступаючи до складу реєстрового козацтва, вони виходили з-під юрисдикції поміщиків, звільнялися від влади воєвод і старост, якщо проживали на королівських землях. Вони звільнялися від податків, мали право купувати землю, вести торгівлю, отримувати за службу платню та зброю. Реєстрові козаки мали право судитися своїми козацькими судами. Щоправда адміністрація Речі Посполитої будь-коли могла розігнати реєстрове козацтво, а ті, хто викреслювався зі списків, мав повернутися до своїх господарів.  За формою правління Запорозьку Січ відносять до типу демократичної республіки. Саме так визначив державний устрій Січі посол Венеціанської республіки Альберто Віміні, який 1650 р. перебував в Україні. Органом прямої демократії виступала козацька рада. Вона не була представницьким органом, як у Західній Європі. В ухваленні законів та управлінні справами безпосередню участь брали всі члени Війська Запорозького, тобто весь козацький стан. Раді належала вся повнота законодавчої та адміністративної влади. Вона ухвалювала закони, виносила рішення з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики, контролювала діяльність урядовців. Раду могли скликати гетьман, митрополит, а у воєнний час — просте козацтво і навіть сторонні особи. Вона збиралася за­лежно від ситуації в різних місцях. Загальновійськова велика рада збиралася щорічно на початку січня — на свято Хрещення Господнього (Водохреще). Обговорення справ і ухвалення рішень мали такі етапи: після вислуховування пропозицій кошового чи гетьмана розташовувались у два кола: одне складалося зі старшин, а друге — з «черні», яка вимагала одностайного вирішення справи і силою змушувала приєднатися до рішення більшості.1  Виконавча влада на Запорожжі належала кошу, тобто обраним на козацькій раді посадовцям. Усього була 21 посада, на яких перебувало по декілька урядовців одного звання. Наприклад, курінних отаманів було 38 (за кількістю куренів), гармашів (артилеристи) — 8, канцеляристів — 20, полкових писарів — 9. Загалом у владних структурах Запорозької Січі перебувало 120 осіб командно-адміністративного персоналу. Найвище становище в апараті управління мали військові начальники, а надто кошовий отаман. За сучасною термінологією він був главою Запорозької республіки, головнокомандувачем збройних сил і військовим комендантом Січі. Кошові отамани, як і решта управлінців, щорічно вибиралися на козацькій раді, знімалися з посад або продовжували на наступний термін їх обіймати.  При кошовому отамані діяла група радців — дорадчий орган, до складу якого на довічних засадах входили козацькі старійшини — авторитетна військова та курінна старійшина у відставці.  До складу військових начальників також входили:  — Військовий суддя — друга посадова особа на Запорожжі. Він здійснював суд над козаками, призначав начальника артилерії, інколи заміщав кошового отамана.  —Військовий писар керував канцелярією, вів листування від імені усього Війська Запорозького.  —Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку на Січі, стежив за поповненням продовольчих запасів війська, організовував виконання судових рішень, провадив дізнання щодо вчинених злочинів як на Січі, так і на територіях паланок.  Окрім перелічених посадовців, статус військової старшини мали й курінні отамани — обрані керівники військових підрозділів, що називалися куренями.  Середню ланку виконавчої адміністрації становили військові чиновники, на яких покладались обов'язки допомоги військовій старшині у здійсненні управління козацьким військом. З-поміж них вирізнявся довбуш, який не лише збирав козаків на раду, а й мав бути присутнім під час виконання судових вироків. До його компетенції також належала організація стягнення податків і торговельного мита. Своєю чергою військовий пушкар відав козацькою артилерією, йому підпорядковувалася військова в'язниця. Військовий тлумач виконував обов'язки перекладача. Кантаржей наглядав за дотриманням еталону мір і ваг на всій території Запорожжя.  Остання ланка козацької адміністрації складалася з похідної та паланкової старшини. Похідний полковник був командиром значного військового угруповання, що називалося полком. Окрім нього, до складу полкової старшини входили полкові осавул та писар. 

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.