13.6. Удосконалення системи управління та нормативно-правового регулювання у сфері охорони довкілля та екологічної безпеки

Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища у більшості країн світу є предметом державного регулювання.

В Україні охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є обов’язковою умовою сталого економічного та соціального розвитку

Ефективність реалізації управління в галузі охорони довкілля безпосередньо залежить від якості його правового забезпечення. Стабільність екологічного законодавства, комплексність охоплення предмету правового регулювання, наявність чіткої екологічної політики на всіх рівнях управління та усталеної структури державних органів, що здійснюють екологічне управління в цілому або його окремі аспекти, ефективність правової діяльності, — ці та інші чинники дають можливість державі вирішувати існуючі екологічні проблеми та запобігати виникненню нових.

функції державного регулювання в галузі охорони навколишнього середовища здійснюють: Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а також обласні, районні, районні в містах, міські, сільські, селищні ради народних депутатів. Управління охороною довкілля на регіональному рівні здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та спеціально уповноваженими органами шляхом проведення спостережень, досліджень, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері, повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період, повинна бути гнучкою, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави. Основні напрями втілюються за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Одним з основних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у зазначеній сфері, є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.). Цей Закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами є: Земельний кодекс України (2001 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994р.), Закони України "Про природно-заповідний фонд" (1992 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про тваринний світ" (2001р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995р.), "Про екологічну експертизу" (1995 р.), "Про виключну (морську) економічну зону України" (1995 р.), „Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.), "Про утилізацію радіоактивних відходів" (1995 р.), "Про відходи" (1998 р.) тощо.

Завданням екологічного законодавства є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Законом про охорону навколишнього природного середовища, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Екологічне право включає в себе систему правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів. Предметом екологічного права є нормативно врегульовані відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Метод екологічного права є комплексним і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.