Українські пресові органи за межами України

За межами України, а саме в Петербурзі та Москві, в 1915-1916 рр. виходили: „Наше Життя" (Петербург) та „Тепла Роса" і „Промінь" (Москва). „Наше Життя" виходило впродовж 1916 р. Був це орган української Соціял-Демократичної Робітничої Патрії (УСДРП), писаний на машинці в кількості 300 примірників. Найближчу участь в цьому журналі брали: В. Винниченко, С. Вікул, Л. Чикаленко, П. Феденко, М. Авдієнко та інші.

„Тепла Роса" почала була виходити двічі на місяць з 15.III.1915 р. за радакцією Л. Красівського. Але не встигли видати і двох чисел, як з наказу командуючого ген. Адріянова, за статтю в ч. 2 п. н. „Галичина" часопис закрито.

Більш пощастило тижневику п. н. „Промінь". Був це часопис літератури, мистецтва і громадського життя. Почав виходити з 20.XI.1916р. за редакцією В. Винниченка, який перебував у Москві під чужим прізвищем. Поява цього часопису у Мосві давала мож-ливість уникнути примусової „ярижки" (російського офіційного правопису). Але цензурні утиски і тут давали себе відчути. Це м. ін. підкреслювала редакція, звертаючись до передплатників з проханням „не дивуватися, коли часопис виходить з опізненням" та інше... „Нинішні обставини, -- писала вона — творять кожної хвилини несподіванки, котрих не потрапить угадати і запобігти їм і найбільш досвідчений журналіст".

Серед співробітників були: П. Тичина, О. Слісаренко, К. Поліщук, Гр. Чупринка, М. Філянський, А. Постоловський, Ол. Журлива. В. Винниченко (ред.), який дав тут початок роману „Записки Кир-патого Мефестофеля", п'єсу „Пригвождені", оповідання „Бари-шенька", М. Івченко – („Хутір"), М. Мотилянський, М. Грушевський (статті про галицько-українські землі), С. Єфремов та інші. Були тут також статті до питания про українські народні школи, про становище робітничого ринку, про українське мистецтво (К. Широцького), на літературні теми, огляди преси, бібліографія тощо.

Такий був зміст часопису, який на його сторінках В. Винниченко характеризує такими словами:

„Передо мною тоненький зшиток, в жовтій, скромній обкладинці. Це майже єдиний український журнал тридцятьох мільйонів України... I всього тільки цей тонесенький зшиточок! Він нагадує мені дітей, що ростуть десь у підвалах, без сонця, без повітря, в злиднях, в поневірянню, з синіми, зацитьканими, заляканими і скорбно-розумними очима. Так і вчувається, що от-от він тоненько-тоненько скаже: „їсти хочу! Мамо, папи! Хіба не моторошний, не правдивий символ нашего народу цей більше, ніж скромний наш „Промінь"?... цей жовтенький символ нашого горя..."

Преса на Західніх українських землях під час першої світової війни

Захопило це горе преси і західні українські землі. За Збручем, під Росією, з українством, здавалося, було покінчено вже в перших же днях війни. I в першу чергу з його речником — пресою. Лишалися західні українські землі. Довго чакати не довелося. Брутальна і безоглядна ліквідація українського життя вдерлася на західньо-українські землі під гаслом „визволення" та об'єднання під „скипетром русского царя всех ветвей русского народа".

Роздавити раз назавжди осине гніздо мазепинства! Стало це завданням російської влади, що прийшла разом з російським військом. Прийшла вона 21.VIII.1914 р. на чолі з графом О. Бобринським. Прийшла и негайно приступила до „визвольної" акції. Перші кроки позначилися в напрямі нагінок на українську пресу, на яку и було скеровано головний удар. Впродовж перших же „визвольних" днів закрито було всі українські часописи. Останніми були: „Свобода" (останнє число з 27.VIII) і „Діло" з датою 23.VIII.

Дня 25.VIII.1914р. до редакції ,,Діла" з'явився помічник военного губернатора Шереметєева підполковник Фатіянов і заборонив надалі випускати газету. Друкарню опечатано, а за деякий час забрано з неї наголовки „Діла" і „Вістей з Запоріжжя" та заповіджено, що тут друкуватиметься газета п. н. „Военное Слово". Спроба дістати дозвіл на видання української газети зустрілася з боку губернатора з категоричною відмовою. Тим часом часописи москвофільські і польські впродовж цілої доби окупації продовжували виходити, ставши на послуги російській владі.

Українська преса примушена була шукати можливостей для свого існування на чужині. Так „Діло" почало виходити у Відні. Там же за якийсь час почала виходити і „Свобода".

Щойно в червні 1915 р. повертається українська преса додому. 3 поворотом австрійських військ перед українським суспільством у Львові стае справа видання свого часопису. На нараді 21.11.1915 р. під головуванням д-ра А. Чайковського, що відбулася в приміщенні „Сільського Господаря" висунено було думку видавати нову газету в двох мовах (українською і німецькою) п. н. „Український Листок". Проти цього виступив редактор Ф. Федорців, який настоював на відновлення „Діла". Прихильників не здобув. Тоді він же запропонував дати новій газеті іншу назву, бо, мовляв, назва „Український Листок" не личить столичному органу. Ліпше було б, на його думку, дати назву „Українське Слово". Але нарада і це внесения відкинула, запропонувавши йому взятися таки за видання „Українського Листка". Ф. Федорців погодився, але, приступивши до праці, сказав таки зложити назву – „Українське Слово". Та через те, що для видання нового органу треба було мати на нього концесію, що вимагало певного часу, довелося уступити від цієї назви, а використати назву одної з газет, що виходили перед оку-пацією. Так було взято назву часопису, власником якого був о. Т. Войнаровський: „Нове Слово".

Перше число появилося 23.VI.1915 р. за редакцією Ф. Федорцева та Ст. Чарнецького. А тим часом було подано прохання на дозвіл „Українського Слова". Дозвіл було дано і вже 12.VII.1915 вийшло останнє число „Нового Слова", а 13.VII. появилося „Українське Слово". До редакційного складу крім Ф. Федорцева ввійшли: Ст. Чарнецький, О. Когут і Калина Величківна. Постійними співробітниками стали: I. Крип'якевич та М. Яцьків, з Відня дописував Г. Микитей.

Був це орган, що стояв на позиціях Народнього Комітету та більшости Загальної Української Ради.

Появу „Українського Слова" зустріло суспільство з певною симпатією. Здобуло воно власний круг читачів та передплатників, кількість яких в бігу часу збільшувалася. Почалося з накладу в 2000 примірників, який незабаром піднісся до 5000 примірників. Приступлено було до створення спеціяльної видавничої спілки. Саме в цей час приі'хав до Львова о. Т. Войнаровський з вимогою передач! йому газету, бо, мовляв, є вона фактично продовженням „Нового Слова", на зміну назви якого і було взято дозвіл у влади, а не на новий орган.

Видавці („Український Комітет") погодилися задовольнити цю вимогу. „Українське Слово" почало далі виходити за редакцією Ст. Чарнецького та С. Голубовича, відбиваючи становище „опозиції" в Загальній Українській Раді (Є. Петрушевич).

Невдовзі по тому повернуло до Львова „Діло", а за ним і „Свобода".

Тоді ж появився у Львові журнал, який почав видавати, по виході з „Українського Слова", Ф. Федорців в порозумінню з Дм. Донцо-вим та кількома з січового стрілецтва. Був це ілюстрований півмі-сячник літератури і громадського життя п. н. „Шляхи", перше число якого вийшло у грудні 1915р. Перебувши воєнну хуртовину, протримався цей журнал до 1918 р. Зміст його складався з відділів красного письменства, в якому взяли участь – Р. Купчинський, В. Атаманюк, П. Карманський, Ю. Шкрумеляк, М. Підгірянка та інші (поезія). На історичні теми містив тут свої твори В. Бірчак, М. Яцьків, що опублікував тут „Танець тіней", Е. Олесницький дав спомини („Тернопіль... в другій половині XIX стол."). Тут же переклади з Р. Тагора, Гавптмана, О. Мірбо, М. Конопницької, Д. Мережковського та інші. В публіцистиці – Дм. Донцов („Народ бастард", „Національні святощі", „Дещо про ,орієнтації'" і б. інших).

Тут же статті В. Старосольського, В. Залізняка, О. Назарука, Федорцева, силюєти сучасних українських політичних діячів, що їх подав Богд. Молбіт. У відділі критики, науки – велика праця С. Балея „3 психології творчости Шевченка" та інші. В галузі мистецтва – праці М. Голубця, I. Крип'якевича, музики – Ост. Залеського. Врешті багатий інформаційний матеріял, рецензії тощо.

Під оглядом політичним ,,Шляхи" займали становище студентського з’їзду: захист українсько-державних змагань шляхом сепарації українських земель від Росії. В культурній сфері – орієнтація на західню культуру і розрив з культурою сходу. У внутрішньому житті – опозиційне становище супроти української офіційної політики. Бувши незалежним органом, як виразно зазначив свого часу Ф. Федорців, були „Шляхи" під оглядом політичного напрямку та українського універсалізму – співзвучні з групою „Українські Хати", що виходила перед війною у Києві. Фінансовий бік справи. До війни не було майже ніодного українського журналу, що оплачувався б передплатою. Тим більш під час війни, та ще и при тому революційно-національному становищі, що його займали „Шляхи", яке не тішилося великою прихильністю широких кіл українського суспільства. До серпня 1916 р. дефіцит покривав стрілецький пресовий Комітет. Коли ж більша частина членів того комітету в одній з битв загинула або опинилася в полоні, журнал опинився без фінансової опори. Це відбилося на його дальшому існуванні. До всього того технічні умови ставили часто непероборні перешкоди: брак складачів, друкарських машиністів, брак паперу тощо. Проте, поборюючи все це, „Шляхи" все ж проіснували до 1918 р., виконавши немалозначну ролю в тяжку добу української журналістики.