Альманах ,,Зоря"

Тим часом під впливом знайомства з творами українських письменників східньоукраїнських земель, з виданнями на тих землях, як також розвитку національно-культурного життя серед суспільства інших народів, що були в тій же державі, та творів таких представників їх як: Шафарик, Коляр, Караджич та ін., і особистого знайомства з чеськими представниками, як Коубек, Зай та ін., твориться гурток піонерів українського національно-культурного відродження Галичини. Душею цього гуртка, що ввійшов до історії п. наз. “Руська трійця”, стає Маркіян Шашкевич із найближчими однодумцями – Як. Головацьким (1814-1888) та їв. Вагилевичем (1811-1866).

Оцей то гурток, після відмови М. Шашкевичеві в дозволі на видання часопису, береться до видання альманаху п.н. “3оря”. Зміст цього альманаху складався з народніх пісень та наукових розвідок. Але перший його випуск на 1834 р. цензурою не було допущено до друку. Однією з причин цензурної заборони були, між іншим, такі рядки одного з віршів:

“Заспіваю, що минуло,

Передвіцького згляну час:

Як весело колись було,

А як сумно нині в нас”.

Годі було сумувати. Редакторів потягнено було до відповідальности, переведено було ревізію в М. Шашкевича. Але все це не розбило розпочатої гуртком праці. Зокрема М. Шашкевич не падав духом. Огрітий глибокою любов'ю до свого народу, щирий і непохитний, робив він такий висновок: “Коли не можна друкувати руської книжки у Львові, то несемо її до Відня, а коли і там не пустять на світ Божий, то лишається ще свобідна Угорщина”. Тому заохочує своїх однодумців до витривалости і до дальшої праці.

“Русалка Дністровая” та нові спроби

Видання періодичного органу

За два роки поробивши деякі зміни та додавши нового матеріялу, замість викиненого, надавши змісту більш спокійного і лагідного характеру, М. Шашкевич з Я. Головацьким перейменували „Зорю" на ,,Русалку Дністрову". За допомогою сербських приятелів Як. Головацького і зокрема Юрія Петровича видрукували вони цей альманах таки в Будапешті (Будині) 1836 р. з датою 1837 р. Кошти на це видання дав директор Головної школи в Коломиї Микола Верещинський, що був великим прихильником ідей Маркіяна Шашкевича.

“Поклонися, Русалко наша, низко Всечесному Спадареві Николі Верещинському, що тобі звелів родитися – читаємо в Передслів'ю – і всім, що тя пристроїли піснями народніми і стариною: іменно: Трудолюбивому Мирославу Ільковичеві – потом Православові Кавкові, Івану Кульчицькому, Мінчакевичу та іншим”...

Зміст альманаху складався з народних пісень, складні, цебто оригінальних творів поезії і прози, перекладів і відділу “Старини”.

Задуманий був альманах як періодичне видання, як про це свідчать архівні матеріяли. Та видавцям не пощастило.

Друковано було “Русалку Дністрову” в кількості 1000 примірників, з яких 200 розійшлося перед висилкою до Львова. Решту (800) було у Львові цензурою сконфісковано (цензор – професор теології крилошанин о. Венедикт Левицькин. Конфіскату було знято в 1848 р.).

Таким чином видання це принесло значні матеріяльні втрати, а також і поважні неприємності поліційні. Цікавий, між іншим, погляд висловив директор поліції: “Досить маємо клопоту й з однією національністю (тобто польською) – казав він, – а тут ці божевільні хочуть ще вернути мертву руську (отже українську) національність".

За оминальне нехтування крайової цензури видавців потягнено до відаповідальности. Ректор семінарії перевів також слідство, бо М. Шашкевич ще був семінаристом. Протокол слідства переслано до консисторії, яка переслала його до крайової влади. Наслідки: Шашкевича і Головацького віддано під поліційний догляд.

Та найприкрішим для них було те, що своє суспільство зустріло “Русалку Дністрову” не тільки байдуже, але й неприхильне. Згадуючи про це пізніше, Головацький писав: “В нещасливу годину уродилася тая ,,Русалка". Замість помочі та заохочування найшлися посмівки та недовольність, ба й ворогування. Показалося що голова, то розум. Були такі, котрі б радо її вітали, але не в тім строю... Не взяв враг і таких, що зовсім цуралися такою невидальщиною, і бісом не неї вилилися”.

Після першої спроби М. Шашкевича дістати дозвіл на видання часопису та після виходу “Русалки Дністрової” було ще кілька спроб. Одною з них була спроба о. Йосипа Левицького, того самого, в очах якого правопис “Русалки Дністрової” був тим страшним гріхом, що викликав навіть його подяку на адресу цензора за її конфіскату.

Року 1843 вніс він прохання про дозвіл видавати релігійний часопис п.н. “Бібліотека бесід духовних”. Але справу з дозволом було поховано і то руками митрополита Мих. Левицького з таких міркувань, що в часописі, мовляв, могли б бути обговорювані і питання дня, а в такому разі легко дійти до колізій з іншими релігійними партіями (!), або закордонними урядами і зрештою, що злука письменників для такого часопису могла б зродити в декого думку про те, що тут йдеться про витворення між клером слов'янського товариства.

Дальшим кроком була спроба відомого діяча, пізніш посла до віденського парляменту і холмського єпископа М. Куземського, крилошанина І. Жуковського, Семашки, Павенцького, що 1846 р. задумали видавати періодичний часопис. Справа розбилася на мовному питанні. І. Жуковський був послідовником Шашкевича, Куземський був за видання “язичієм”, Семашко за старослов'янську, як “матір руської мови”.

В наступному році, як довідуємося з листування Як. Головацького з організацією ,,Матиці Руської", мав почати виходити періодичний орган ,,Матиці" за ред. О. Малиновського. Але і до цього видання не дійшло. Лише у Відні заходами І. Головацького, при безпосередній участі його брата Як. Головацького, появилося в цих роках (1846-47) два випуски альманаху “Вінок русинам на обжинки”.