- •Початки української преси Початки періодичної преси
- •Народження преси на українських землях
- •Початки української преси на східноукраїнських землях
- •Програма перших українських часописів
- •Перші українські часописи на східньоукраїнських землях. Піонери української журналістики. ,, Украинский Вестник"
- •Суспільство і,, Украинский Вестник". Передплата. Припинення
- •Нова спроба ,, Украинский Журнал". Акція. Її наслідки
- •“Да ведают потомки православних
- •Преса на західноукраїнських землях. Історичне тло. Перші спроби.
- •Альманах ,,Зоря"
- •Видання періодичного органу
- •Напередодні нової доби. Ставропігія і видання ,,Пчола Галицька"
- •,,Руський Собор" і часопис ,,Dnewnyk Ruskyj"
- •Мовна боротьба. Її характер. Причини. Відхід і роля Якова Головацького
- •Реакція 1851 р. Розвиток т. Зв. Москвофільства
- •Польські змагання. Намісник Голуховскі та його роля
- •Представники народнього українського напряму проти т. Зв. Москвофільства в пресі
- •,,3Оря Галицька". Її редактори, її характер і доля
- •Журнал „Лада" с. Шеховича. Відгук на нього українського суспільства
- •Зміна в напрямку ,,3орі Галицької" й москвофіли
- •Занепад „Зорі Галицької' та її остаточне припинення
- •С. Шехович і,, Семейная Библіотека"
- •Іван Раковський та його органа
- •Іі. Роки 1860-1880 Преса на східньоукраїнських землях. Роки 1850–1860-ті. По ліквідації Кирило-Методіївського Братства.
- •Пробудження другої половини
- •1850-Х років ,,Записки о Южной Руси"
- •Журнал ,, Основа". Підготовча праця ,, Основ'яни"
- •Співробітники. Зміст ,,Основи"
- •Суспільно-національні мотиви в ,,Основі"
- •Полеміка ,,Основи з іншими часописами і виданнями
- •Як українське суспільство зустріло ,, Основу"?
- •Чужинці і,, Основа". Журналістика. Суспільство
- •Припинення ,, Основи"
- •,,Черниговский листок": Програма. Характер. Зміст. Співробітники. Відгук ,, Основи"
- •Заборона українського друкованого слова на східньоукраїнських землях. ,, Українська Громада". Сатирично-гумористичний часопис ,, Помийниця"
- •1870-80 Рр. На східньоукраїнських землях. Південнозахідний відділ Географічного т-ва в Києві Його ,,Записки". ,,Киевский Телеграф".
- •Емський указ 1876 р. М. Юзефович і його ,,Докладная записка"
- •III. Роки 1880-1905 Шукання виходу. Альманахи 1880 років
- •Три доби „Киевської Старини", Видавці, редактори
- •Матеріяльне становище „Киевской Старини". Передплата
- •Зміст і співробітники ,, Киевской Старини"
- •Цензура і ,, Киевская Старина"
- •Відгуки и оцінка
- •IV. Роки 1860-1905 у західній україні Преса на західньоукраїнських землях від 1860-го року
- •Літературно-політичний часопис ,, Слово". Його виникнення. Суспільно-національне обличчя. Пердплата. Додатки
- •Редакція, співробітники, зміст ,, Слова"
- •Відгуки и оцінка
- •Народження української народовецької преси ,, Молода Русь". Нова ,, Руська Трійця"
- •Наступник ,,Вечерниць" – часопис „Мета". Програма, співробітники і зміст. Упадок і відновлення видання
- •Спадкоємець „Мети" і ,,Ниви" літературний часопис ,, Русалка"
- •Сатиристично-гумористичні часописи
- •Москвофіли і гр. Голуховський. Часопис „Русь"
- •Поширення зв'язків зі східньоукраїнськими землями. Журнал,, Правда"
- •Спроба польсько-української угоди, її орган „Основа" (1870-72)
- •Відновлення ,,Правди". Як було її зустрінуто. Характер часопису. Зміст і співробітники. Значения ,,Правди"
- •,,Літературно-Науковий Вістник". Початки, програма і характер часопису
- •Як був зустрінутий ,,Літературно-Науковий Вістник". Передплата
- •Російська цензура і заборона передплати Літературно-Наукового Вістника на українських землях під Росією
- •,,Записки Наукового т-ва ім. Шевченко" у Львові
- •Українська радикальна і соціялістична преса перед її народженням. Роля Драгоманова. „Друг"
- •Збірник ,,Дзвін" і,,Молот". Нездійснений часопис,, Основа"
- •,,Громада", її завдання. Перехід „Громади" на періодичне видання. Відгуки та їх наслідки
- •,,Світ". Його характер, співробітники і зміст. Упадок і його причини. Нові спроби
- •,,Товариш". Програма. Відгуки, становище молодшої групп радикалів. Упадок часопису
- •Ще одна спроба співробітництва радикалів із народовецькою пресою
- •Відновлення радикальної преси. „Народ" офіційний орган радикалів. Програма. Співробітники. Передплата. Відгуки. Смерть Драгоманова. Припинення ,, Народу". Часопис „Хлібороб"
- •,,Життє і Слово". Зміст. Співробітники. Молодь і ,,Життє і Слово". Припинення журналу
- •,, Радикал". Програма. Злиття з ,,Життєм і Словом"
- •,,Громадський Голос". Редактори и видавці. ,, Громада"
- •Народження української соціялістично-демократичноїпреси
- •Преса р.У.П. (Революційної Української Партії)
- •Преса Соціял-демократичної Спілки
- •Буковина. Москвофільство та його органа. Народження української преси. Часопис ,,Буковина"
- •Развитой української преси Буковини
- •Преса Карпатської України. (Угорської Руси). Мовний характер. Розвиток. Діячі
- •IX. Европейська I заокеанська еміграція Українська преса на чужині. Заокеанська преса
- •Преса бачванських українців
- •Таборова преса
- •Преса української еміграції та інші органи на чужині
- •Загальний стан української преси поза ссср напередодні другої світової війни
- •V. Українська преса за океаном Початки ирозвиток преси в з'єднаних Державах Америки. Характер. Діячі
- •Українська преса в Канаді. Її початки. Характер. Діячі
- •Українська преса в Бразилії
- •Роки 1905-1914 Революція 1905 р. В Росії і народження національної української преси на східньоукраїнських землях
- •Маніфест 17-го жовтня. ,,Хлібороб" – перший національний часопис українською мовою
- •Нові правила про друк
- •Перші організаційні кроки. Ширші кола українського суспільства і ,, Громадська Думка". Відгуки. Передплата
- •Е. Чикаленко та його співробітники. В. Семиренко, л. Жебуньов та інші
- •Ширше громадянство і „Рада". Відгуки. Передплата
- •Партійна преса,, Слово" Виникнення. Співробітники. Зміст. Завдання
- •Українська преса поза українськими землями в Росії
- •Літературно-наукові органи „Нова Громада". Перехід до Киева „Літературно-Наукового Вістника"
- •Спадкоємці,, Киевской Старини": ,, Україна", „Записки Наукового т-ва" у Києві та його журнал ,, Україна"
- •Ідеологічна диференціяція та її органа. ,, Українська Хата"
- •Розгалуження української првси під Росією
- •Загальний образ розвитку української преси
- •Порівняння з пресою інших народів
- •Административна практика. Цензура. Законопроект про друк і українська преса
- •Українські органи в чужих мовах ,,Украинский Вестник" і ,,Українская Жизнь"
- •Господарсько-кооперетивна преса
- •Правничі органи
- •Часописи педагогічні та дитячі. Станові органи українського вчительства
- •Преса української молоді. Січові та пластові органи
- •Просвітянська преса
- •Органи українського мистецтва
- •Народження преси українського жіноцтва
- •Церковно-релігійна українська преса
- •Народження лікарсько-санітарного органу
- •Сатирично-гумористичні часописи
- •Розвиток преси суспільно-політичного характеру.
- •Літературно-наукові органи перед першою світовою війною на західньоукраїнських землях
- •VII. Роки української державности (1917-1920) Перша світова війна і українська преса. Доля української преси на східніх українських землях під Росією
- •Українські пресові органи за межами України
- •Преса на Західніх українських землях під час першої світової війни
- •Преса Українських Січових Стрільців (у. С. С.)
- •Союз Визволення України (с. В. У.) та його ,, Вістник"
- •Преса полонених українців в таборах Австро-Угорщини та Німеччини
- •Інші органи, що виходили поза українськими землями під час першої світової війни
- •Українська преса в чужих мовах під час першої світовоі війни
- •Революція 1917 р. І відродження української преси під Росією
- •,,Боротьба" і „Народня Воля"
- •Територіяльне розгалуження суспільно-політичної преси
- •Дальший розвиток за змістом і місцем видання
- •Преса, що виходила поза межами України
- •Українська Преса на Кубані
- •Українська преса в чужих мовах
- •VIII. Роки 1920-1939 Початки комуністичної та офіційної совєтської преси на українських землях. Три доби розвитку
- •Українська преса на західньоукраїнських землях по першій світовій війні
- •Літературно-наукові та наукові органи
- •Органи краєзнавчі
- •Книгознавчі органи
- •Педагогічні часописи
- •Часописи для дітей і молоді
- •Загальноосвітні органи
- •Часописи українського жіноцтва
- •Часописи українського мистецтва
- •Гумористично-сатиричні часописи
- •Українська кооперетивна преса
- •Господарські та торговельно-економічні часописи
- •Релігійно-наукові та релігійно-церковні органи
- •Станові часописи
- •Спеціяльні часописи: музеезнавчі, правничі та інші
- •Українська преса на Волині та Холмщині
- •Українська преса на Буковині
- •Підкарпатська Русь – Карпатська Україна
- •XI. Пресові аґентури, організації та школи
- •Пресові аґентури, бюра и кореспондентські пункти
- •Пресові організації
- •Пресові школи
- •XII. Моральні й етичні засади журналіста
- •Журналістична етика
- •Кодекс журналістичної етики, у хвалений у травні 1950 року Об'єднаними Націями
- •X. Еміґрація, друга світова війна й роки після неї
- •Еміґрація до 1914 року
- •Еміґрація після Першої Світової Війни
- •Еміґрація після Другої Світової Війни
- •Чисельний стан української еміґрації в 1970 р.:
- •Чисельний стан пресових органів української діяспори в 1970-их рр. В межах 16 країн
Спроба польсько-української угоди, її орган „Основа" (1870-72)
А тим часом наступили події, що характеризуются спробою українсько-польської угоди на ґрунті громадсько-політичночного життя Галичини. Органом цієї спроби стає часопис „Основа", зас-нований віцемаршалом галицького сойму, судовим радником ко-лишнім членом „Руського Собору" Юл. Лаврівським.
Перше число цього часопису появилося 25-го вересня (7.Х.) 1870 р. у виданні і за редакцією Т. Леонтовича. Виходив двічі на тиждень за програмою, в якій зазначено, що „Русини Галицько-Володимирського королівства признають конечність прямувати, на підставі нинішніх державно-правних відносин, до забезпечення свого народньо-політичного биту і уладження своі'х взаємин з поляками, як співобивателями сего краю в виді повної, законом установитися маючої, автономії обох народностей, рускої і польської, в згляді народнім, політичнім і церковнім, передовсім до відповідного засадам справедливости рівноуправнення свого язика народнього у всіх парослях життя прилюдного, іменно в школі, суді і уряді"...
Року 1872 Т. Леонтовича в редакції замінив К. Климкович. Серед співробітників були, крім Ю. Лаврівського, ще А. Вахнянин, Ст. Качала, К. Устіянович, В. Шашкевич та інші.
Року 1870 вийшло 27 чисел. Дальші числа появилися 1871 р. Цього ж 1871 р. у листопаді появилися два півмісячні випуски, що їх видав сам К. Климкович. Він же пробував тягти часопис ще и в 1872 р., але на числі 64 у серпні примушений був видання припинити. Акцію Лаврівського українське суспільство зустріло із застереженням. Незабаром таке становище передалося і на співробітників. Відгукнувся і видавець петербурзької „Основи" (1860/61). Він скфаліфікував факт назви часопису – „Основою" – узурпацією, кажучи при цьому, що узурпацію назви „Основа" треба розбірати не по юридичному. Бона мала літературну заслугу. Приймати на себе таке ім'я можна тільки тому, хто б міг піддержати те ж саме діло на його високості".
Були спроби зреформувати часопис у напрямі радикальному, але не повелося. Тоді виникла була думка серед львівської молоді приступите до видання нового, окремого органу п. н. „Сторожа". Але остаточно перемогла думка видання „Правди", яка мала вже за собою традицію.
Продовження ,, Правди". Допомога східньоукраїнських земель
Сталося це під впливом київського українського громадянства, яке запевнило допомогу в розмірі 200-500 рублів. Таким чином вже напередодні припинення „Основи" (14 серпня 1872 р.) появилося перше число п'ятого річника „Правди" за редакцією проф. Ом. Огоновського. Виходила як місячник. По чотирьох роках до редакційної праці став мелодий і багатонадійний журналіст В. Барвінський.
Року 1878 за редаґування В. Барвінського та Маркела Желіховського „Правду" поділено на дві частини: політичну (двічі на тиждень) і літературно-наукову, якої появилося дві збірки. Року 1879 спробу з політичним органом залишено і „Правда" знову почала виходити в попередньому вигляді. Протрималася вона до 1880 р., щоб знову відновитися аж через вісім років при інших вже умовах і з іншими заеданиями. Серед співробітників цієї доби (1872-1880 рр.) у першу чергу треба згадати М. Драгоманова. Ставши співробітником „Правди", він почав змагатися за вироблення тих підвалин національно-визвольної боротьби на всеукраїнському ґрунті, що особливо, були ним розвинуті в пізніших роках. Тут, на сторінках „Правди", з'являються такі його праці, як: „Антракт в історії українофільства", „Література російська, великоруська, українська і галицька" та величавий його протест проти ганебного акту 1876 р. (Заборони українства) п. н. „Література українська проскрибована урядом російським".
Крім М. Драгоманова, I. Нечуй-Левицький („Кайдашева сім'я" та інші, Ст. Руданський, П. Куліш, („Мальована Гайдамащина"), М. Старицький, О. Кониський (Перебендя), В Лиманський, О. Стороженко („Марко Проклятий") та інші.
3 письменників та наукових сил західньоукраїнських земель приймали участь проф. О. Огоновський, що опублікував низку праць із шевченкознавства, а крім того, „короткий погляд на історію язиків слов'ян, особливо ж на історію язика руського" та інше. Тут же твори I. Франка, Ю. Федьковича, Д. Млаки, К. Устіяновича, К. Климковича, Е. Олесницького, Ф. Заревича, („Бондарівна", драма на 3 дії), А. Вахнянина про музику, О. Терлецького про галицько-руських народовців, С. Качали, О. Барвінського, В. Шашкевича та іниших.
Крім наукових розвідок і творів красного письменства, давала „Правда" місце політичним оглядам, бібліографічним заміткам і дописам.
Увесь цей матеріял охоплює життя, його прояви та творчість всеукраїнського характеру, як це і було в „Правді" у зв'язку з указом 1876 р. проголошено такими словами:
„Настигла пора для Галицьких русинів сповнити довг для цілої руської народности... Не забуваймо ні на хвилину, що на нас спадає вся відвічальність за долю і недолю нашого народу".
Проте піднесене гасло всеукраїнства зустрілося з реакцією, якій підпала і поважна кількість народовців. Революційний рух під Росією та революційні настрої, що йшли звідти разом з фактом захоплення українських революційних сил загальноросійським ре-волюційним рухом почали викликати серед народовців підозріння, несмак, а звідси і знеохочення до поглиблення зв'язків, ба навіть зречення і'х. Це приводило до відходу з народовецького табору радикально!' частини, яка приступав до організації свого політичного життя. Відбилося це і на „Правді", яка 1880 р. примушена була припинитися.
Перед українським громадянсько-політичним органом. Український селянський часопис „Батьківщина"
Стається так, що единим громадьсько-політичним органом мало залишитися на західньоукраїнських землях „Слово". Здавалося вже, що для його діяльности відкривалося широке, чисте поле. Пред-ставники українського народовецького напрямку бачили в цьому загрозу. Це викликає думку необхідности мати свій політичний орган.
Тим часом з ініціятиви і стараниям Юл. Романчука народжується новий український орган, що скеровує свою увагу на українське село. Був ним часопис п. н. „Батьківщина", що починає ві.ходити з 1 жовтня 1879 р. Напочатку за редакцією Мар. Желіховського виходить він раз на два тижні, потім тижнево, а з 1886 р. стараниям київської студентської організації, а головним чином О. Доброграєвої почав виходити місячний літературно-науковий популярний „Додаток" до „Батьківщини". 3 української інтеліґенції, що взяла участь в цьому часописі, можна згадати А. Дольницького (Харко Таран або X. Нарат) та Мих. Дорундяна. Обидва писали на правничі теми. Крім них – Д. Танячкевич, В. Нагорний, К. Устіянович та інші. Року 1888 редакцію перебрав Мих. Павлик, повівши п в радикальному дусі. Симпатії до часопису серед ширших кіл укра-інського суспільства зростали. Був він дійсно селянським часописом, в якому село само брало участь, писало про своє життя, про свої громадські порядки, про злидні, кривди і потреби.
Проте тверезе слово, захист селянських інтересів, інформації і літературний та популярно-науковий матеріял являв собою зміст „Батьківщини".
Як свідчить I. Франко: „Батьківщину"... дожидали люди цілими громадами геть за селом, визираючи післанця, що мав принести номер із пошти, її відчитували письменні на цвинтарях, під церквою по неділях перед цілою зібраною громадою, що, слухаючи непри-вичних для себе слів, звісток і порад, забувала про їжу, і недільний відпочинок. її слово було святе"...
Інакше серед старої інтеліґенції. Вже на початках „Батьківщина" викликала серед неї своїм напрямком застереження. Вбачали в ній впливи радикального і соціялістичного духа, дарма, що, як організатор і провідник (Ю. Романчук), так і співробітники в той час не були ані радикалами, ані тим більше соціялістами.
Та вже зовсім неприхильне становище зайняла ця громада до „Батьківщини" з приходом до редакції Мих. Павлика. Під впливом цього незабаром М. Павликові було відмовлено в співробітництві. Це в свою чергу викликало незадоволення на місцях. Почулися голоси протесту, а серед них голоси Вас. Стефаника та Леся Мартовича. Було це 1889 р. Після того „Батьківщина" протрималася ще якийсь час, виходячи побіч з іншими органами, що почали вже набирати сили, і серед якої не останнє місце почала займати і преса українського радикального напрямку.
„Діло"
Незабаром по виході „Батьківщини" появляється новий часопис громадсько-політичної думки. Був це часопис, про потребу якого вперше піднесено було голос ще 1878 р. на загальних зборах Т-ва „Просвіта" у Львові. Але особливої актуальности справа набрала після прогри народовців при виборах до райхстаґу у червні 1879р.
Найвідданішим пропаґатором, а потім таким же працівником нового часопису став згаданий уже мелодий журналіст В. Барвінський. Було йому тоді щойно 19 років. Його заходами, разом з гімназійним професором Д. Гладиловичем, у грудні 1879 р. скликано в цій справі довірочну нараду. Відбулася вона під проводом Юл. Романчука при участі 36 осіб.
Справа не була легкою. Одної думки зразу не було. В. Барвінський доводив необхідність виступу з теоретичного і літературного становища на полі реальної політики. 3 думкою обережности виступав В. Навроцький, вказуючи на непідготованість інтеліґенції. Переміг своею сміливою політчною думкою В. Барвінський. Ухвалено приступити до видання громадсько-політичного органу.
По обговоренні засад спинилися на справі матеріяльного забезпечення. В. Барвінський заявив, що залишає адвокатську канцелярію і готовий безплатно взяти на себе редакційну працю, запросивши до ближчого співробітництва в ній Ів. Белея (Роман Розмарин), що мав 23 роки.
Так само приступили з безплатною допомогою в редакції Юл. Романчук, а за ним Анат. Вахнянин, М. Подолинський, Ю. Целевич. Проф. Д. Гладилович зголосився безплатно вести адміністрацію. Тут же ухвалено заснувати спілку видавництва, до якої зразу ж увійшло кільканадцять осіб. Внесок було вставновлено в розмірі 50 злотих.
Першим вступив посол Ст. Качала. Він же значними сумами прийшов на допомогу видавництву в перших роках.
Названо було часопис „Ділом" в противагу „Слову", тобто: не словом, а ділом до ліпшого в народі.
Перше число „Діла" появилося 1-го січня (14.1.) 1880 р. за фактичною редакцією Вол. Барвінського. 3 тактичних міркувань, впродовж перших двох років підписували часопис М. Коссак, як видавець М. Желіховський, як редактор. Лише з третьего річника починає підписувати сам Вол. Барвінський. Та не довго так було. Цього ж року, на 23 році життя цей талановитий і багатонадійний журналіст і громадський діяч на віки відійшов з життя...
Спочатку виходило „Діло" двічі на тиждень (1880-82), потім тричі (1883-87). На цей саме час припадає спроба митрополита О. Сембратовича при допомозі польських політичних чинників про-тиставити „Ділу" свій часопис п. н. „Мир". Але не пощастило.
Вже в перших місяцях свого існування „Діло" звернуло на себе увагу і здобуло 600 передплатників. Ця кількість в дальшому зростала. Разом з тим при матеріяльній жертвенності найближчого гуртка громадян, а зокрема Ст. Качали та співробітників, при зразковій організації адміністративної видавничої праці Д. Гладиловича, з 1888 р. стає „Діло" вже щоденним органом української політичної думки. I таким залишається воно поверх пятидесяти років.
По смерті Вол. Барвінського (1883) другим з черги редактором „Діла" стає кандидат адвокатури А. Горбачевський, пізніше сенатор, при найближчій співпраці Ів. Белея. Белей назабаром перебрав до своі'х рук фактичне редаґування. На цьому становищі перебув він, як третій з черги редактор 18 років. Прислужився він до розвитку газети і то в часах найтяжчих. Головним співробітником його до 1891 р. був визначний того часу публіцист К. Кахникевич. Ближчими позаредакціними співробітниками „Діла" за I. Белея були: I. Франко, К. Устіянович, В. Навроцький, В. Коцовський, як також ціла трупа гімназійних професорів, як Юл. Романчук, Ю. Целевич, А. Вахнянин, Ол. Барвінський, правники – К. Левицький, Евг. Олесницький та інші. 3 молодших О. Маковей, П. Кирчів, М. Струсевич, що довший час (до своєї смерти 1898 р.) був передовиком „Діла"
Року 1896 до складу редакції вступив проф. Ол. Борковський (до 1911 р.), заступаючи часом головного редактора. За цей час співробітниками були: В. Щурат, Вяч. Будзиновський, М. Лозинський, Льонгин Цегельський та інші.
По Ів. Белеєві редакцію „Діла" перейняв Вол. Охримович, адвокат із Заліщиків.
Був це час, коли „Діло", залишаючи свій компромісовий шлях, підносить бойовий тон у боротьбі з ворожими таборами: польським і москвофільським. До співробітництва стають нові молоді сили, що оживлюють зміст часопису. 3 них такі публіцисти, під пером яких оживають рядки „Діла", як: М. Лозинський та Л. Цегельський.
По відході В. Охримовича редакцію перебирає Евг. Левицький, яку провадив в 1902-1906 рр.; його на короткий час замінює В. Охримович. Року 1907 головним редактором стае Л. Цегельський.
Настали бурхливі часи завзятої боротьби за український університет, завершениям якого було вбивство А. Коцка. Одночасно боротьба за виборче право та сама виборча акція. Соймові вибори до галицького сойму і політика гр. Потоцького, що привела до голосного в усьому світі акту М. Січинського. Все це виповнило сторінки тогочасного „Діла", що стало центром і трибуном українського життя.
Від 1908-1911 рр. редактором був Яр. Весоловський, який зміг поставити часопис, справді, на високий журналістичний рівень. По Весоловському прийшов не менш вправний журналіст, Вол. Кушнір і врешті В. Панейко, за редакції якого „Діло" застала перша світова війна.
3 четвертого річника в „Ділі" появляються імена декого з українських земель з-під Росії. Досить із них пригадати тут хоча б таких, як: М. Грушевський (псевд. Мих. Заволока), О. Кониський, Ів. Нечуй-Левицький, М. Комаров. Потім прилучаються I. Липа, Ол. Макаренко (псевд. Іван Тимошевський) та багато інших, як також низка українців-еміґрантів (після 1905-6 рр.) як Вол. Дорошенко, Андрій Жук, Гнат Хоткевич, М. Залізняк, В. Степанківський та інші.
Ця співпраця зміцнювала всеукраїнський характер единого довший час українського громадсько-політичного часопису, що розвинувся і зміцнів у пізніших часах та заслужив признання на сторінках інших часописів.
Спільним зусиллям усіх цих сил спромоглося „Діло" перемогти всі труднощі и вийти на певний шлях, на якому не змогли вже встояти и моквофільські сили, плекані зовнішніми силами.
Але не позбавлений був таки часопис труднощів. Особливо ви-явилися труднощі під час нової спроби угодової політики, що прибрала назву „Нової ери" і не могла оминути сторінок „Діла".
„Нова Ера" та її органа.
Мала вона підготовний період. В'яжеться він з приїздом до Галичини 1882 р. П. Куліша з думкою примирения українців з поляками. Органом цієї акції мав стати часопис „Хутір" за редакцією I. Ом. Левицького.
Не зустрівши відгуку, Куліш виїхав до Відня, де змінив свое становище в протилежний бік. Але кинута ним думка залишилася і промощувала собі стежку.
У дев'ядесятих роках у зв'язку із загальним політичним становищем, що загрожувало небезпекою війни з Росією, уряд під впливом міністра закордонних справ Кальнокого пішов назустріч українцям та зробив у тому напрямі натиск на поляків.
Намісник гр. К. Бадені і краєвий маршалок кн. Сангушко іменем польської шляхти погодилися на нав'язання стосунків з українськими" народовцями. Вислідом цього був пам'ятний виступ у галицькому соймі Юл. Романчука (25.XI. 1890) та піднесення надій на сповнення основніших потреб українського народу, що прибрало назву „Нової Ери" в українському житті.
Приблизив на цей час припадають такі факти: серед польської шляхти Познані та Східньої Пруссії виникають думки і надії на колонізаційну акцію на українських землях під Росією. У зв'язку з цим певна частина у Києві робить спроби порозуміння з українським суспільством на протимосковському ґрунті. Більшість в українському суспільстві від порозуміння стрималася. Пішла на нього тільки трупа на чолі з Ол. Кониським.
Ця акція збіглася з „Новою Ерою" на західньоукраїнських землях і відбилася на сторінках української журналістики Галичини.
Офіційним органом „Нової Ери" став часопис п. н. „Народна Часопис", а ідеологічним органом відновлена „Правда" під проводом Ол. Барвінського, який заступив Юл. Романчука, що, зневірившись, відступив.