Журнал „Лада" с. Шеховича. Відгук на нього українського суспільства

С. Шехович у червні 1853 р. почав видавати „Письмо поучительное русским девицам и молодицам в забаву к поученіе" п. н. „Лада". Журнал цей ставив своїм завданням йти назустріч інтересам та потребам жіноцтва з інтеліґенції. Цікавим є погляд на жінку, а звідси і на призначення журналу, що його мав редактор і видавевь - С. Шехович. Висловив він його в статті: „Призначеніе женскаго пола".

„Жінки" – пише він – „должни бить мудрими, прозорливими, любв достойними супругами, верними, рачительними матерями, мудрими, ощажаючими домостроительницами... Ибо благо дома, благо семейства, даже самого супруга заложить от женщин"...

Зміст журналу – повна хаотичність. Тут статті з фізики та наук природи, що визначаються, часом, наївністю. Перевиті вони гумористичними оповіданнями, анеґдотами, товариськими забавами. Тут же щось ніби з педагогіки з досить примітивними вказівками на теми виховання дітей, як, напримір „О избраніи кормилиць", „Воспитаніє детей физическоє" і подібне. Тут же лікарські рецепти на біль зубів, голови тощо. Зрештою, вказівки, як поводитися в товаристі („Правила благопристойности и тонкого благонравія"), як берегти красу („О наружном виде девиць", „Красота женская" тощо), як одягатися та ін.

Появления цього часопису, зацікавлення, що його сподівався видавець і редактор, не викликало. Відгукнулося на його вихід всього 83 передплатники. Але як програма журналу, так його пропаганда „общерусскости" та „язичіє" викликали живий відгомін і жваву полеміку. Розвинулася ця полеміка навколо „Лади" з одного боку в доброзичливому тоні, а другого в категоричній формі осуду. До перших належить, між іншим, і така порада Ол. Духновича, що він дає її редакторові в одному з листів до Як. Головацького: „ему (журналові) – пише він, – надобно больше веселими заниматись предметами, имья перед очима, что для женщин, коим веселіе природою есть".

Другий напрям характеризуется виступом Йос. Левицького, який заявив, що „Лада" „потребує оглядного редактора і полной науки, аби умел прилично покормити женского голодного духа".

Скептичними зауваженнями відгукнулася на вихід „Лади" і „Зоря Галицька".

Зрештою траплялася в цих відгуках подекуди і сатира, зразком якої може служити, напр, один з дописів у „Вестнику", підписаний „не літерат". Дописувач розповідає про одну панну з-під Львова, яка на запрошення її під час однієї забави до танцю, відповіла:

„Нет мене плясати с вами, господин, бо я пообетовала моему Иванушке Павловичу, которий имет ся на мене женить, что только с ним плясати буду".

На сміх, що його викликала ця відповідь, уражена панна промовила:

„Видно, что не читаете „Лади" и не изьучиваете ся еще общерусскому ясике".

Не зважаючи на виразну гумористичність допису, був він від-биткою вживаної і пропаґованої „Ладою" мови та „правил благопристойности тонкого благонравія".

Непідтриманий суспільством журнал цей скінчив своє існування на 15-му числі, а його редактор і видавець з половини 1854 р. перебрав редакцію „Зорі Галицької".

„Зоря Галицька" за редакцією С. Шеховича

Разом із редактором прийшла на сторінки „Зорі Галицької" і та хаотичність, якою визначалася „Лада", теж „язичіє" і фанатична ненависть до всього народньоукрїнського. Значну частину часопису почали займати тіж „Общеполезния сведенія", побіч з мало вдалою гумористикою, лікарськими порадами тощо. Красне письменство, чи то пак „изьящную словесность" було значно обмежено. Натомість поважне місце зайняли доволі нудні „Доверительния письма из Будина" одного із стовпів русофікаторства та „общерусскости" в Угорській Україні, Ів. Раковського, який висловлював надію, що Шеховичеві пощастить „Защищати сію единственную нашу літературную газету проти всякої бури, угрожающей ей опасностю".

Та ці надії не справдилися. За редаґування Шеховича перед видавництвом постало навіть питання про припинення часопису. Але на цей раз до цього ще не прийшло. У листопаді 1854 р. Ставропігія усунула Шеховича з редакторства „Зорі Галицької", яку було передано до рук М. Савчинського.