звільнення персоналу.

Важливо те, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та вибраної ним стратегії маркетингу.

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна збільшивши вхідні грошові потоки.

Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності третіх сторін: інвесторів (акціонерів, пайовиків), кредиторів, держави.

Зовнішніми джерелами фінансування санації підприємства слід вважати фінансові ресурси, які залучаються підприємством на стороні для фінансування санаційних заходів, отриманих в результаті господарської діяльності.

Найбільш зацікавленими в санації неспроможного підприємства є власники. Вони, як правило, несуть найбільший тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власники проводять у таких формах:

• внески для збільшення статутного фонду;

• надання позик;

• цільові внески на безповоротній основі.

Найчастіше застосовують першу форму. У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткові кошти, проте створюються необхідні передумови (зрівноваження номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому.

На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією.

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства такі:

• мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів виробничо-технічного характеру, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

• збільшення частки капіталу, у межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, спрямоване на підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;

• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства (збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів);

• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тому числі з метою посилення впливу на них.

З метою санації статутний фонд збільшують, щоб мобілізувати фінансові ресурси і підвищити фінансову стійкість підприємства, а також його кредитоспроможність.

Ще один важливий мотив – збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність підприємства. Серед інших чинників, що зумовлюють збільшення статутного капіталу, слід назвати зниження ринкової ціни акцій. Високий курс перешкоджає широкій диверсифікації акцій, оскільки приватні інвестори, як правило, побоюються вкладати кошти в акції з високою купівельною ціною. Ефекту зниження курсу можна досягти і без збільшення номінального капіталу, зменшивши номінальну вартість акцій, а також збільшивши їх кількість.

6.3. Санація із залученням коштів власників підприємства

Слід мати на увазі, що акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачено за вартістю, не нижчою від номінальної. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у правомочних зборах. Збільшення статутного фонду товариства не більш як на 1/3 може бути здійснене за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом. Збільшення статутного фонду здійснюється трьома способами:

• збільшення кількості акцій діючої номінальної вартості;

• збільшення номінальної вартості акцій;

• обмін облігацій на акції.

При збільшенні кількості акцій діючої номінальної вартості статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

• додаткові вкладення учасників і власників;

• дивіденди (реінвестування прибутку);

• індексація основних засобів.

У санаційних цілях статутний капітал збільшується для мобілізації додаткових вкладень інвесторів. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства, забороняється. Збільшення статутного капіталу підприємства, що знаходиться в кризі, може зіткнутися з проблемою пошуку потенційних інвесторів, тому що капіталовкладення у таке підприємство пов'язано зі збільшенням ризику. У цьому випадку з метою компенсації ризиків необхідно запропонувати різні умови вкладення капіталу.

Насамперед це преференції до розподілу майбутнього прибутку, тобто авансова виплата дивідендів, збільшений розмір дивідендів, а також прийняття управлінських рішень, розподіл ліквідаційного майна тощо.

Якщо ж готовність надати інвестиційний капітал демонструють колишні акціонери, тобто розміщення акцій колишньої емісії буде здійснюватися між існуючими акціонерами, то це свідчить про високий рівень довіри до підприємства його власників і може відіграти величезну роль під час вирішення фінансових проблем із кредиторами.

Законодавством передбачено, що у випадку збільшення статутного капіталу акціонери (АТ) й учасники (ТОВ) мають першочергове право на придбання додатково випущених акцій (паїв). Оголошення про розмір додаткової емісії та терміни використання переважних прав розміщується у друкованих засобах масової інформації.

Фактична біржова ціна першочергових прав визначається попитом на них і тому може відрізнятися від розрахунків. Головним фактором, що визначає попит на першочергові права, є прогноз майбутньої ринкової вартості акцій і розмір очікуваних дивідендів.

З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових акцій є їх номінальна вартість. З економічного - номінальна вартість плюс витрати на проведення емісії.

З метою стимулювання попиту на акції нової емісії їх максимальна вартість повинна бути нижчою від ринкового курсу старих акцій. Отже, верхня межа курсу емісії відповідає біржовому курсу старих акцій. Правильний вибір курсу емісії є вирішальним чинником успіху їх розміщення. Чим вищий курс додаткової емісії, тобто чим ближчий він до біржового курсу старих акцій, тим більший обсяг ліквідних коштів залучається на підприємство, тим більшим буде емісійний доход.

Емісійний доход – сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи, емісійний доход - це різниця між курсом емісії і номінальним курсом акцій. Емісійний доход є одним із джерел формування додаткового капіталу підприємства.

Високий курс емісії може спричинити проблеми з розповсюдженням додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс старих акцій упаде нижче за рівень емісії нових. У такому разі ліквідність акцій та підтримка курсу можуть бути забезпечені через масову їх скупку великими акціонерами (держателями контрольного пакета) або самим підприємством-емітентом. Однак чим менший курс емісії (чим більше він наближається до номінальної вартості) до заданого обсягу потреби в капіталі, тим більший потрібний номінальний капітал, а отже, тим більшим буде рівень "розмивання основного капіталу" і знецінення старих акцій, які потрібно буде покривати за рахунок переважних прав.

Для малих акціонерів низький курс емісії (висока ціна першочергового права) є більш вигідним. Якщо придбання нових акцій їх не цікавить, то в результаті продажу першочергового права вони можуть одержати додаткові дивіденди. Якщо ж вони вирішують придбати нові акції, за певний обсяг капіталовкладень можна одержати більшу їх кількість.

Великі акціонери, які мають можливості для збільшення свого пакета акцій і розширення впливу на діяльність підприємства, схиляються до високого курсу емісії. Високий курс ускладнює використання малими акціонерами своїх першочергових прав і стимулює їх продати ці права. Це дає великим акціонерам можливість придбати більшу кількість акцій нової емісії.

Водночас, як вже згадувалось, надто високий курс емісії може ускладнити розміщення всієї емісії.

Коли рішенням загальних зборів акціонерів не передбачено переважних прав на купівлю нових акцій, то старі акціонери можуть уникнути збитків лише в тому разі, коли курс емісії нових акцій буде встановлено на рівні біржового курсу старих.

У випадку збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел: додаткові вкладення корпоративних прав підприємства; індексація основних засобів.

При збільшенні статутного фонду таким способом кожний з акціонерів може підвищувати доплату до визначеного рівня нової емісійної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився від доплати, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції.

Якщо акціонер не здійснив доплату за акції і не прийняв пропозиції емітента щодо викупу акцій, які йому належать, він одержує акції нової номінальної вартості в кількості, що визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову емісійну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій повинна бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови непідробки акцій і здійснення обміну акцій, що належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.

За збільшення статутного фонду таким способом кожен з акціонерів мусить зробити доплату до нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився від доплати, емітент зобов'язанний запропонувати акціонеру викупити його акції.

У разі, коли акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозиції емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції нової номінальної вартості у кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та здійснення обміну акцій, які належать акціонерові, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.

Для збільшення статутного фонду обміном облігацій діючої номінальної вартості на акції цього емітента статутний фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. У цьому випадку номінальна вартість облігацій має дорівнювати номінальній вартості акцій.

Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний насамперед з облігаціями конверсійної позики, що характеризуються як особливо привабливий санаційний інструмент. Це є однією з форм кредитування санації власниками і кредиторами підприємства.

Цей метод залучення капіталу пов'язаний з випуском підприємством іменних облігацій, що згодом можна обміняти на прості акції підприємства. Конвертовані облігації дають можливість зацікавити інвестора в наданні фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати прості акції.

Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку - відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з іншого - можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі інвестори дають згоду на одержання нижчого відсотка за конверсійними облігаціями заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому.

Конвертовані облігації, як правило, випускаються великими підприємствами на термін від 5 до 10 років. Ринкова ціна визначається їх інвестиційною вартістю і ціною простих акцій, обраних для конвертування. У повідомленні про емісію конвертованих облігацій необхідно вказати:

• переважні права на придбання облігацій;

• пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

• термін конверсії;

• необхідність, порядок і розмір доплат.

Коефіцієнт конверсії – співвідношення, покладене в основу планової конверсії. Він показує, скільки облігацій треба обміняти на одну акцію. Коефіцієнт визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу, на обсяг збільшення статутного фонду. Якщо, наприклад, коефіцієнт конверсії становить 4 до 1 і номінальна вартість облігацій відповідає номіналу акцій, то це означає, що чотири облігації можна обміняти тільки на одну звичайну акцію.

Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій і стимулюють проведення більш ранньої конверсії. Конверсія економічно обгрунтована тоді, коли курс конверсії (вартість облігації плюс доплата) нижчий за біржовий курс акцій. Емісія конвертованих облігацій не повинна перевищувати 25% оплаченого статутного фонду підприємства.

6.4. Альтернативна санація. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Форма фінансової санації за допомогою власників підприємства, коли акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією, – з одного боку, та здійсненням безповоротної фінансової допомоги, – з іншого, називається альтернативною санацією.

Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (зменшення статутного фонду) та санації із залученням додаткових внесків власників. За такої форми санації перед акціонерами (власниками) стоїть проблема вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових збитків підприємства і зберігають належну їм частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних доплат. Фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоративних прав підприємства однакові, проте для суб'єкта господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліпшується платоспроможність підприємства.

Цільові внески акціонерів на покриття збитків можуть здійснюватися тільки на добровільній основі. Навіть рішення зборів акціонерів не може зобов'язати окремого співвласника надати безповоротну фінансову допомогу підприємству. Рішення акціонера на користь доплати чи анулювання акцій залежить від того, як він оцінює перспективи розвитку даного підприємства, зокрема майбутню динаміку біржового курсу його акцій.

Крім названих форм фінансової участі власників у санації підприємства слід згадати також надання фінансових ресурсів на умовах позики. Йдеться як про безпосереднє кредитування власниками свого підприємства, так і про надання ними гарантій та поручительств (інших видів кредитного забезпечення). Надання позик власниками, коли існує загроза можливого банкрутства підприємства, пов'язане з надзвичайним ризиком.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників здійснюється:

• пролонгацією й реструктуризацією існуючої заборгованості;

• повним чи частковим відмовленням від своїх вимог;

• наданням додаткових кредитних ресурсів;

• наданням кредитного забезпечення (поручництва, гарантії);

• трансформацією боргу у власників.

Активну участь кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли вони внаслідок санації і збереження підприємства-боржника одержать більшу користь, ніж при його ліквідації. Кредитори можуть піти на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у розподілі прибутку цього підприємства та великий пакет акцій боржника або сподіваючись одержати великий ринок збуту своєї продукції.

У цьому випадку здійснюється реструктуризація пасивів підприємства як конвертування боргу у власність. Суть її полягає в тому, що підприємство-боржник стимулює великих кредиторів, наприклад, банк, що обслуговує, придбати корпоративні права в обмін на боргові зобов'язання. У результаті цього боржник досягає подвійної мети: підвищує ринковий курс корпоративних прав, тому що здійснюється їх додаткове придбання; поліпшує структуру балансу, тому що співвідношення власних і позикових коштів змінюється в позитивний для підприємства бік.

Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, у результаті викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою подальшого обміну на боргові вимоги або з допомогою емісії (обміну) конверсійних облігацій.

Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами, які переконалися в санаційній спроможності боржника й очікують отримання прибутків у майбутньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора у статутний фонд боржника.

Однією з форм участі кредиторів у санації боржника є пролонгація чи списання заборгованості. Списання заборгованості – це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику.

Проте в Україні законодавство не дозволяє кредиторам списувати борги боржників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до збільшення різного роду об'єктів оподаткування. Так, згідно зі ст. 12 Закону України "Про податок на прибуток підприємств" платники податків мають право зменшувати суму оподатковуваного доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких товарів затримує без погодження з платником податку оплату їхньої вартості. Проте це зменшення здійснюється тільки тоді, коли кредитор звернувся із заявою до арбітражного суду про стягнення заборгованості з боржника або про визнання його банкрутом, а також коли на подання кредитора нотаріус учинив виконавчий запис про стягнення боргу з дебітора чи стягнення заставленого майна.

Інакше кажучи, кредитори, у разі виникнення простроченої заборгованості, мусять негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і тільки тоді вони можуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. В іншому разі кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. А втім, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), законодавчі органи могли б активізувати їхню участь у фінансовому оздоровленні боржника. Отже, податкову політику держави треба скоординувати з політикою у сфері банкрутства та санації підприємств.

Надаючи фінансову підтримку способом відмови від своїх вимог, кредитори повинні враховувати ту обставину, що відмова від претензій за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору.

Одним з методів санації за допомогою кредиторів є підвищення боргу й мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Ця форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство. Через те, що ця форма кредиту пов'язана з високим рівнем ризику, ставка відсотка досягає максимального рівня. При цьому, якщо банк дає кредит підприємству, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту підписання кредитного договору, а інформацію було опубліковано, безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора.

У деяких випадках, з метою акумуляції кредитних ресурсів, як в національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування санаційних програм зі значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об'єднуватися в консорціуми (санаційні консорціуми).

Банківські консорціуми – це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій для проведення різного роду банківських операцій (або для кредитування однієї, але великої та ризикованої угоди) і засновуються банками на паритетних засадах. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансів окремих банків. Консорціумні кредити базуються на тих самих принципах, що й інші види банківських кредитів, змінюються лише механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів.

Правові взаємовідносини членів консорціуму ґрунтуються на зобов'язаннях, що випливають з укладеного консорціумного договору. У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку (квоти, співвідношення власності), мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'язання членів консорціуму щодо головного банку (сума внесків або відсотків та комісійних за організацію консорціуму). У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки декілька банків, а й декілька позичальників, причетних до заходу, що кредитується.

Банк (чи група банків) здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, виконанням плану фінансового оздоровлення. При цьому банк протягом усього періоду санації та терміну дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником: перевіряє стан збереження майна, виявляє фактори, що можуть позитивно чи негативно вплинути на хід фінансового оздоровлення боржника. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням - недотримання плану санації, виникнення нових обставин, що перешкоджають успішній реалізації запланованих заходів, банк має право достроково розірвати кредитний договір. Це є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою в установленому чинним законодавством порядку.

Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства-боржника можуть здійснюватися у досудовому порядку, тобто до початку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємства. У ході провадження справи, на будь-якому її етапі, між боржником і кредиторами може бути укладена мирова угода, в рамках якої кредитори також можуть брати участь у санації боржника.

Контрольні запитання і завдання

1. Сформулюйте основні фінансові цілі санації підприємства.

2. Назвіть основні внутрішні фінансові джерела санації підприємства.

3. Які види санаційних заходів виділяють у рамках реструктуризації активів?

4. Яким чином здійснюється мобілізація прихованих резервів?

5. Визначте основні форми рефінансування дебіторської заборгованості.

Тестові завдання

1. До форм санації без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство належить:

а) конверсія власності в борг;

б) альтернативна санація;

в) емісія облігацій конверсійного займу.

2. До форм санації без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство не належить:

а) конверсія власності в борг;

б) самофінансування;

в) емісія облігацій конверсійного займу.

3. Залучення додаткових позик - це форма санації:

а) за формальними ознаками;

б) за джерелами мобілізації;

в) непрямого методу сприяння санації суб'єктів господарювання.

4. Конверсія боргу у власність - це:

а) за формальними ознаками;

б) за джерелами мобілізації;

в) непрямого методу сприяння санації суб'єктів господарювання.

5. Податкові пільги - це:

а) за формальними ознаками;

б) за джерелами мобілізації;

в) непрямого методу сприяння санації суб'єктів господарювання.

6. Автономна санація - це:

а) за формальними ознаками;

б) за джерелами мобілізації;

в) непрямого методу сприяння санації суб'єктів господарювання.

7.Створення особливих умов підприємницької діяльності - це:

а) за формальними ознаками;

б) за джерелами мобілізації;

в) непрямого методу сприяння санації суб'єктів господарювання.

8.Зовнішня санація - це:

а) за формальними ознаками;

б) за джерелами мобілізації;

в) непрямого методу сприяння санації суб'єктів господарювання.

9.Полягає в санації балансу неспроможного підприємства:

а) чиста санація;

б) автономна санація;

в) зовнішня санація.

10.Спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків така санація :

а) чиста;

б) автономна;

в) зовнішня.

11.Захисна реакція підприємства на фінансову кризу передбачає:

а) різке скорочення витрат;

б) підвищення цін;

в) пошук нових ринків збуту продукції.

12.Наступальна реакція підприємства на фінансову кризу передбачає:

а) різке скорочення витрат;

б) скорочення витрат;

в) пошук нових ринків збуту продукції.

13.Сутність якого виду санаційних заходів полягає у можливості модернізації обладнання, коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів:

а) мобілізація прихованих резервів;

б) лізинг основних фондів;

в) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.

14.Сутність якого виду санаційних заходів полягає у зменшенні частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини тощо:

а) мобілізація прихованих резервів;

б) лізинг основних фондів;

в) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.

15.Списання заборгованості – це:

а) відмова кредитора від своїх вимог;

б) списання боргів у судовому порядку;

в) анулювання заборгованості в результаті санаційних заходів.

Література

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» : від 05.07.99 р. // Галицькі контракти. – 1999.- № 11.

2. Грамотенко, Т.П. Банкротство предприятий: эконом. аспекты / Т.П. Грамотенко ; М. : ЮНИТИ, 1998 – 176 с.

3. Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы / Пер с франц. - М. : Финансы : ЮНИТИ, 1997. - 567 с.

4. Терещенко, О.О. Фінансова санація і банкрутство підприємств: . навч. посібн. / О.О. Терещенко. – К. : КНЕУ, 2004. – 412с.

5. Терещенко, О.О. Фінансові джерела санації підприємств / О.О. Терещенко // Фінанси України. - 1999.- № 9. – С. 52-64.

6. Терещенко, О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: навч. посібн. - К. : КНЕУ, 2003. – 514 с.

Тема 7. Реструктуризація підприємства

7.1. Суть реструктуризації підприємства

7.2. Форми реструктуризації

7.3. Реорганізація підприємства, її зміст та форми

7.4. Складання розподільного балансу

7.1 . Суть реструктуризації підприємства

Слід підкреслити, що одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація. Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", іншими нормативно-правовими документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.

Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Керуючись даним визначенням, можна "розмежувати" поняття "реструктуризація підприємства" та "реорганізація".

Поняття "реструктуризація" є ширшим, оскільки включає (поряд з іншими) заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.

Окремі особливості реструктуризації зводяться до такого:

забезпечується виживання підприємства, виступає як їх захисна реакція;

націленість (крім виживання) на досягнення фінансово-економічних успіхів;

повна або часткова зміна влас­ника статутного фонду (юридичної особи-банкрута) на користь санатора;

зміна форм і методів управління виробництвом;

трансформація ви­робництва та зміна відносин з контрагентами;

забезпечується зрос­тання ринкової вартості підприємства за рахунок можливих внутрішніх змін (мобілізації внутрішніх резервів удосконалення всіх аспектів діяльності).

7.2. Форми реструктуризації

У науковій літературі, присвяченій дослідженню реструк­туризації підприємств, залежно від характеру застосовуваних за­ходів розрізняють декілька форм реструктуризації:

• виробництва;

• активів;

• фінансова;

• корпоративна (реорганізація). Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виокремлення, пере­творення) підприємства має відбуватися з додержанням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а іно­ді - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду (арбітражного суду).

Реструктуризація виробництва передбачає зміни в організаційній та виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його конкурентоспроможності. У рамках цього виду реструктуризації можуть здійснюватися такі заходи:

• зміна керівництва підприємства;

• запровадження нових, прогресивних форм та методів управління;

• диверсифікація асортименту продукції;

• поліпшення якості продукції;

• підвищення ефективності маркетингу;

• зменшення витрат на виробництво;

• скорочення чисельності зайнятих на підприємстві.

Реструктуризація активів включає заходи, результатом яких є зміни в структурі та складі активного боку балансу. До основних заходів щодо реструктуризації активів слід віднести такі:

• продаж частини основних фондів;

• продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;

• продаж окремих підрозділів підприємства;

• зворотний лізинг;

• реалізація окремих видів фінансових вкладень;

• рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація пов'язана зі зміною структури та розмірів власного й позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. До основних заходів у рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі:

• реструктуризація кредиторської заборгованості;

• одержання додаткових кредитів;

• збільшення статутного фонду;

• заморожування інвестиційних вкладень.

Фінансова реструктуризація має обов'язково супроводжуватися реструктуризацією виробництва, в іншому разі заходи з поліпшення ситуації з фінансуванням можуть лише відстрочити ліквідацію підприємства.

Найбільш складним видом реструктуризації є корпоративна. Корпоративна реструктуризація пов'язана з реорганізацією підприємства, її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу. До заходів, які вживаються в рамках корпоративної реструктуризації, можна віднести такі:

• часткова або повна приватизація;

• поділ великих підприємств на частини;

• виокремлення із великих підприємств окремих підрозділів;

• виокремлення об'єктів соціально-культурного побуту та інших непрофільних підрозділів;

• приєднання до інших, більш потужних підприємств чи злиття з ними.

7.3. Реорганізація підприємства, її зміст та форми

У результаті корпоративної реструктуризації (реор­ганізації) змінюється правовий статус юридичної особи. За формальними ознаками розглядають три види реорганізації:

• спрямовану на укрупнення підприємства (злиття, приєд­нання, поглинання);

• спрямовану на подрібнення підприємства (поділ, виділення);

• без змін розмірів підприємства (перетворення).

До основних форм реорганізації, результатом яких є укруп­нення підприємств, належить злиття кількох підприємств в одне, приєднання одного або кількох підприємств до одного, а також їх взаємне поглинання.

Із санаційною метою зазначені форми реорганізації нерідко застосовують, коли підприємство-боржник не в змозі розрахува­тися зі своїми боргами і змушене в досудовому чи судовому по­рядку шукати санатора, який погасив би або перейняв на себе за­боргованість. Санатор переймає на себе, як правило, не лише зобов'язання зі сплати заборгованості, а й контроль над боржни­ком, який втрачає юридичний статус у результаті приєднан­ня, поглинання чи злиття із санатором.

Горизонтальне злиття - об'єднання двох фірм, які ви­робляють однаковий тип товару чи надають однакові послуги.

Вертикальне злиття - злиття одного підприємства з йо­го постачальником сировини чи споживачем продукції.

Законодавчий контроль спрямований здебільшого на горизон­тальні злиття, оскільки в їх результаті підприємства дістають змогу перешкоджати доступу до ринку своїх конкурентів, уста­новлювати дискримінаційні ціни, створювати дефіцит певного товару тощо, що призводить до послаблення конкуренції. Вер­тикальні злиття істотно не впливають на рівень конкуренції.

Злиття кількох підприємств в одне. Така форма санаційної реорганізації, як злиття, означає об'єднання підприємства (або кількох підприємств), яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансово стійким підприємством (кількома підприємствами). У разі злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства. Бухгалтерські баланси усіх консолідуються. Під час такої реорганізації активи і пасиви підприємств, що реорганізуються, у повному об­сязі передаються підприємству-правонаступнику; підприємства, які злилися, припиняють господарську діяльність і втрачають юридичний статус.

Реорганізація приєднанням - спосіб корпо­ративної реструктуризації, який передбачає приєднання всіх прав та обов'язків однієї або кількох юридичних осіб - правопопередників до іншої юридичної особи - правонаступника.

Принципова різниця між злиттям та при­єднанням полягає в тому, що в першому випадку всі майнові права та обов'язки кількох юридичних осіб концентруються на балансі підприємства, яке створюється, а в другому - на балансі підприємства, що вже функціонує на момент при­йняття рішення про приєднання.

Поглинання. Ця форма реорганізації полягає в придбанні корпо­ративних прав фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором. Реорганізацію поглинанням слід відрізняти від про­дажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, що розглядається як один із методів санації підприємства в ході прова­дження справи про банкрутство. В останньому випадку йдеться про ви­куп майна підприємства, а в разі поглинання - про придбання кор­поративних прав. Поглинуте підприємство може або зберегти статус юридичної особи і стати дочірнім підприємством санатора, або бути приєднаним до підприємства-санатора і стати його структурним підрозділом, втративши при цьому юридичний статус. Май­нові права та зобов'язання боржника переходять до правонаступника.

Головною метою розукрупнення підприємств, які перебувають у фінансовій кризі, є виокремлення санаційно спро­можних виробничих підрозділів (виробництв) для проведення їх фінансового оздоровлення й оформлення як самостійних юридич­них осіб. Цей напрям реорганізації дає змогу зосередитися на окре­мих стратегічних сферах діяльності підприємства, керуючись прин­ципом: економічно доцільнішим є «утримати на поверхні життєздатну частину боржника, ніж дати потонути всьому підприємству».

Реорганізація поділом. Поділ - це спосіб реорганізації, який полягає в тому, що юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюється декілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб.

У результаті поділу суб´єкту до новостворених підприємств за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах переходять майнові права і обов'язки (активи та пасиви) реорганізованого підпри­ємства.

Реорганізація виокремленням. Коли йдеться про виокремлення, нова юридична особа (осо­би) створюється з використанням лише частини належного реорганізованому підприємству майна. Залишкова частина є базою для продовження господарської діяльності.

Під час виокремлення з підприємства одного чи декількох нових підприємств до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Реорганізація виділенням передбачає, що частина активів і пасивів підприємства, яке реорганізується, передається правонаступнику або декільком правонаступникам, утворюваним унаслідок реорганізації. Підприємство, що реорганізується, продовжує свою фінансово-господарську діяльність. Воно не втрачає статусу юридичної особи, а лише вносить зміни до установчих документів згідно з чинним законодавством.

Окремим випадком реорганізації підприємств є перетворення. Це спосіб реорганізації, що передбачає зміну форми власності або організаційно-правової форми юридичної особи без припинення господарської діяльності підприємства. Коли одне підприємство перетворюється на інше, до підприємст­ва, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов'язки колишнього підприємства.

У разі реорганізації підприємства слід враховувати такі за­конодавчі передумови та вимоги:

• порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб'єктів господарювання;

• вимоги антимонопольного законодавства;

• вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу тощо;

• порядок емісії акцій (у разі реорганізації акціонерного то­вариства);

• можливі економічні, демографічні та інші наслідки локального масштабу.

У результаті реорганізації підприємства постає потреба скасувати державну реєстрацію одних суб'єктів господарювання і зареєструвати або перереєструвати інших. Коли реорганізація пов'язана зі створенням на базі підприємств, що реєструються нових юридичних осіб, засновницькі документи останніх мають відобразити це.

Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, повинна здійснюватися з дотриманням вимог щодо переведення боргу, зокрема:

а) переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора;

б) новий боржник є правомочним висувати проти вимог кредитора всі заперечення, що випливають з відносин між кредитором і первісним боржником;

в) порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не дав згоди відповідати за нового боржника;

г) уступка вимоги і переведення боргу ґрунтуються на угоді, укладеній у простій письмовій формі.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, з урахуванням усіх головних характеристик діяльності даної юридичної особи. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. У плані слід відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.

Частка (у відсотках) кожного засновника (учасника) у ста­тутному фонді підприємства, що реорганізується, має дорівнюва­ти його частці у статутному фонді товариства, створеного в ре­зультаті перетворення.

7.4. Складання розподільного балансу

Найважливішим документом, який складається під час реор­ганізації підприємств, є передавальний (розподільний) баланс. Передавальний баланс складається в разі злиття чи приєднання підприємств, а розподільний - у разі поділу чи виокремлення.

Передавальний баланс - баланс підприємства, що реор­ганізується, на день припинення його діяльності. Отже, такий баланс складається за стандартними правилами, передбаченими нормативними актами, які регулюють порядок заповнення форм річної (квартальної) бухгалтерської звітності. Якщо підприємст­во має філії, то складається консолідований баланс, у тому числі баланси за всіма філіями. Оскільки передавальний баланс має силу акта приймання-передання, його підписують директори та головні бухгалтери обох підприємств - того, що реорганізуєть­ся, та підприємства-правонаступника.

Розподільний баланс - баланс підприємства, що реорга­нізується, на день припинення його діяльності, в якому окремими стовпцями відбиваються активи і пасиви, розподілені між ним і підприємствами-правонаступниками, тобто та частка майна, вимог і зобов'язань, яка передається підприємствам, що утво­рюються в результаті поділу чи виокремлення. Цей баланс має відбити баланси новостворених підприємств на момент початку їх господарської діяльності.

Контрольні запитання та завдання

1. У чому полягає основний зміст поняття «реструктуризація»?

2. Надайте характеристику основних форм реструктуризації підприємства.

3. У чому полягає різниця горизонтального та вертикального злиття?

4. Наведіть приклади застосування тієї чи іншої форми реорганізації.

5. Надайте порівняльну характеристику передавального та розподільного балансу.

Тестові завдання

1. Реструктуризація підприємства – це:

1. здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів;

2. здійснення організаційно-господарських, правових та технічних заходів, спрямованих на зміну форми власності, статутного капіталу, організаційної форми, що сприятиме збільшенню обсягів майна підприємства, випуску продукції та задоволенню всіх обов'язків перед кредиторами;

3. система планування та контролю фінансово – економічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, яке позитивно впливатиме на фінансовий стан підприємства та його фінансове оздоровлення.

2. Основний зміст реорганізації не містить такі форми:

1. повна або часткова зміна власника статутного фонду даної юридичної особи;

2. розширення кола кредиторів та постачальників;

3. зміна організаційно – правової форми організації бізнесу.

3. До форм реструктуризації відноситься:

1. реструктуризація кадрів, майна, капіталу;

2. реструктуризація дебіторських та кредиторських зобов’язань;

3. реструктуризація виробництва, активів, фінансова реструктуризація та реорганізація.

4. Реструктуризація виробництва передбачає зміни в організаційній та виробничо – господарській сфері підприємства з метою:

1. ліквідності активів;

2. підвищення конкурентоспроможності;

3. підвищення платоспроможності.

5. До основних заходів щодо реструктуризації активів не відноситься:

1. продаж частини основних фондів;

2. лізинг та селінг;

3. рефінансування дебіторської заборгованості.

6. У рамках реструктуризації виробництва здійснюють такі заходи:

1. підвищення ефективності маркетингу;

2. підвищення ефективності менеджменту;

3. збільшення витрат на виробництво.

7. До основних заходів у рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі:

а) одержання додаткових кредитів;

б) зміна керівництва підприємства;

в) рефінансування дебіторської заборгованості.

8. До заходів, які вживаються в рамках корпоративної реструктуризації, не відносяться:

1. часткова або повна приватизація;

2. розподіл великих підприємств на частини;

3. об'єднання об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів.

9. До основних заходів щодо реструктуризації активів можна віднести такі:

а) сплата податків;

б) виплата заробітної плати;

в) продаж основних фондів.

10. До основних форм реорганізації, результатом яких є укруп­нення підприємств, не належить:

1. злиття кількох підприємств в одне;

2. взаємне поглинання;

3. об'єднання окремих підрозділів у підприємство.

11. Горизонтальне злиття - це:

1. розділення підприємства на виробника товару та постачальника сировини;

2. об'єднання двох фірм, які ви­робляють однаковий тип товару чи надають однакові послуги;

3. злиття одного підприємства з йо­го постачальником сировини чи споживачем продукції.

12. Вертикальне злиття – це:

1. злиття одного підприємства з йо­го постачальником сировини чи споживачем продукції;

2. розділення підприємства на виробника товару та постачальника сировини;

3. злиття одного підприємства з йо­го постачальником сировини чи споживачем продукції.

13. Найважливішим документом, який складається під час реорганізації підприємств, є:

1. передавальний (розподільний) баланс;

2. план санації;

3. договір між власниками підприємства та санаторами.

14. Злиття кількох підприємств в одне – це:

1. спосіб корпо­ративної реструктуризації, який передбачає приєднання всіх прав та обов'язків однієї або кількох юридичних осіб – правопопередників до іншої юридичної особи – правонаступника;

2. форма санаційної реорганізації, яка означає об'єднання підприємства (або кількох підприємств), яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансове стійким підприємством (кількома підприємствами);

3. форма реорганізації, яка полягає в придбанні корпо­ративних прав фінансово–неспроможного підприємства підприємством – санатором.

15. Реорганізація приєднанням – це:

1. спосіб корпо­ративної реструктуризації, який передбачає приєднання всіх прав та обов'язків однієї або кількох юридичних осіб – правопопередників до іншої юридичної особи – правонаступника;

2. форма санаційної реорганізації, яка означає об'єднання підприємства (або кількох підприємств), яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансово стійким підприємством (кількома підприємствами);

3. форма реорганізації, яка полягає в придбанні корпо­ративних прав фінансово – неспроможного підприємства підприємством – санатором.

Література

1. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом" // Голос України. - 1999. – 30 червня

2. Постанова Кабінету міністрів України " Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств" // Збірка Постанов Уряду України. - 1994. - №5.

3. Агентство з питань запобігання банкрутства підприємств: Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій // Українська інвестиційна газета. - 1998. - №3.

4. Антикризисный менеджмент / Под ред. проф. А. Г. Грязновой - Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». Изд-во ЭКМОС, - 1999.-368 с.

5. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. -К., 1999. –Т. 1,2.

6. Законодавство про банкрутство // Збірник коментованого законодавства. - 2004. - №3,

7. Кальніченко Л., Медруд О. Реструктуризація підприємств в умовах становлення ринкового середовища// Економіка Ук­раїни. – 2000. - №10. - С.27.

8. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. -К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, - 2001. – 580 с.

9. Паровий О. Стан та перспективи реструктуризації в Україні. Зб. ”Реструктуризація з метою створення середніх підприємств” – К.: НБУ, 2000. - С.13.

10. Терещенко О. О. Управління фінансовою санацією підприємства: навч. посібн. - К.: КНЕУ, 2000 - 418с.

11. Терещенко О. О. Контролінг у системі антикризового уп­равління підприємством // Фінанси України. - 2001. - №12. -С.56.

Тема 8. Методи державної фінансової підтримки санації підприємств

8.1. Мета, значення та необхідність державної санаційної підтримки підприємств

8.2. Функції органів з питань санаційної підтримки підприємств

8.3. Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств

8.1. Мета, значення та необхідність державної санаційної підтримки підприємств

Зауважимо, якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації підприємства, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання суб’єктам господарювання державної фінансової чи іншої підтримки. Згідно із Законом України «Про підприємства» у разі збиткової діяльності суб’єктів господарювання держава, якщо вона визнає їх продукцію суспільно необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги. Беручи участь у санації підприємств, держава, як правило, прагне протидіяти спаду виробництва та зростанню безробіття.

Нагальна необхідність участі держави в санації може виникнути в разі загрози банкрутства містоутворюючого підприємства, кількість працівників якого з урахуванням членів їх сімей перевищує половину чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, де розташоване таке підприємство. Банкрутство та ліквідація містоутворюючого підприємства може призвести до виникнення соціальних конфліктів та до нестабільності в регіоні.

Як санатор держава має керуватися передусім суспільною значущістю та доцільністю. Приймаючи рішення про державне сприяння санації підприємств, відповідні органи виходять з принципу фінансової підтримки насамперед життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі якнайшвидше збільшити обсяг виробництва.

Державна підтримка може здійснюватися за рахунок коштів як державного, так і місцевого бюджету. Зокрема, арбітражний суд, за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, може винести ухвалу про санацію містоутворюючого підприємства або іншого суб’єкта господарювання, діяльність якого є суспільно необхідною для певного регіону. При цьому відповідні державні органи мають укласти з кредиторами договір поруки за зобов’язаннями боржника або погасити дані зобов’язання за рахунок надання кредитної підтримки чи фінансових ресурсів на безповоротній основі.

До основних критеріїв відбору підприємств для надання їм цільової державної підтримки слід віднести такі:

• потенційна прибутковість;

• високий рівень менеджменту на підприємстві;

• спрямованість на використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

• можливість експорту (приросту експорту) конкурентоспроможної продукції;

• заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

• розв´язання проблеми енергозабезпечення, енергозбереження (ресурсозбереження);

• збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни);

• наявність ринків збуту продукції у країні та за кордоном.

Підтримка орієнтується передусім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на доходну частину бюджету.

8.2.Функції органів з питань санаційної підтримки підприємств

Як відомо, проблематика санації, реструктуризації та банкрутства підприємств в Україні тривалий час перебуває в центрі уваги різного роду державних установ і відомств, хоча ефективність їх діяльності (порівняно з тими коштами, які витрачаються на їх утримання) є надзвичайно низькою. Їх функції в основному зводяться до створення організаційного та методичного забезпечення процесів санації та реструктуризації підприємств.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначаються повноваження Державного органу з питань банкрутства. До основних функцій його віднесено такі:

• сприяння створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

• відбір кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25% і щодо яких порушено справу про банкрутство;

• організація системи підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

• забезпечення реалізації процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

• ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство, установлення та затвердження форми подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;

• організація проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, під час підготовки справи про банкрутство до розгляду або у процесі її розгляду арбітражним судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

• підготовка висновків про наявність ознак прихованого, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%.

Тривалий час проблеми санації та банкрутства підприємств вирішувало Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. У ході адміністративної реформи передбачається ліквідувати вказане Агентство та створити на його базі госпрозрахунковий орган, який буде займатися питаннями санації та банкрутства підприємств. Очевидно, що саме дана установа і виконуватиме функції передбаченого Законом державного органу з питань банкрутства.

Однією із головних функцій Агентства було ведення реєстру неплатоспроможних підприємств. Реєстр - це документ, до якого вносили відомості про неплатоспроможні підприємства та інформацію про їх фінансово-економічний стан на час внесення до реєстру. Після того як підприємство вносили до такого реєстру, Агентство уповноважене було здійснювати управління майном неплатоспроможного підприємства, укладати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів та їх погашення, здійснювати контроль за виконанням санаційних заходів, приймати рішення щодо ліквідації підприємства. Після здійснення Агентством заходів щодо реструктуризації та фінансового оздоровлення підприємства його виключали з реєстру та передавали до сфери управління відповідного міністерства, а підприємства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, - відповідним власникам майна.

Питання санації та реструктуризації недержавних підприємств вирішує Український центр реструктуризації підприємств та розвитку приватного сектора, який утворений спеціальною постановою Кабінету Міністрів України. Основні завдання цього органу такі:

• організаційне забезпечення реалізації проектів реструктуризації підприємств та розвитку приватного сектора;

• розробка та здійснення проектів фінансового оздоровлення і реструктуризації підприємств, залучення іноземних та вітчизняних партнерів до виконання цих програм;

• навчання вітчизняних консультантів та працівників підприємств з питань їх реструктуризації та розвитку приватного сектора;

• надання послуг з питань реструктуризації підприємств у вигляді консультацій, забезпечення надання методичних матеріалів та довідкових посібників, організації семінарів і конференцій тощо.

Фінансова та організаційно-правова підтримка приватизованих підприємств та ВАТ, державна частка в статутних фондах яких не перевищує 25%, здійснюється Фондом державного майна України. Фінансова підтримка таких підприємств здійснюється наданням у межах коштів, одержаних від продажу майна відповідного підприємства, пільгових кредитів строком до 5 років на умовах повернення, платності та цільового використання для технічного переозброєння, створення нових робочих місць, реструктуризації прострочених боргів. При цьому пільгові кредити з позабюджетного Державного фонду приватизації підприємствам, які мають прострочену заборгованість перед Державним бюджетом, не надаються. Кредити надаються під заставу ліквідних активів підприємств уповноваженими банками. Пропозиції щодо отримання та використання кредиту надаються у вигляді бізнес-плану з обґрунтованим графіком повернення основної суми боргу та відсотків, а також затвердженого відповідним органом відкритого акціонерного товариства переліку майна, яке передається під заставу.

Специфічними питаннями санації сільськогосподарських підприємств займається Міжвідомча комісія з питань проведення санації з одночасним здійсненням реструктуризації підприємств агропромислового комплексу.

Можна назвати ще кілька організацій та установ, метою створення яких є допомога суб’єктам господарювання проводити санацію, проте рівень фінансового, професійного, організаційно-методичного забезпечення цих установ, як правило, не забезпечує будь-яких позитивних зрушень у галузі фінансової санації підприємств.

        Наказом Міністерства економіки України від 25.12.2008 № 912 з метою впорядкування питань надання послуг відповідно до Законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» створено державне підприємство «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства».

          Відповідно до вимог ст. 7.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника визначається державною госпрозрахунковою установою України з питань банкрутства.

 Згідно з Наказом Міністерства економіки України від 26.02.2009 N169 здійснення повноважень державної госпрозрахункової установи України з питань банкрутства покладено на Державне підприємство «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства».

На виконання Наказу Міністерства економіки України від 26.02.2009 № 169 «Про деякі питання продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства» Державне підприємство "Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства", відповідно до вимог ст. 7.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначило Тимчасовий порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства.

Відповідно до цього Порядку організатором продажу в процедурах розпорядження майном, санації чи ліквідації боржника виступає Державне підприємство «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства», на яке покладаються обов'язки щодо забезпечення захисту інтересів держави на різних стадіях провадження у справі про банкрутство при продажу активів платника податків для погашення його зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами та іншими кредиторами.

8.3. Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств

Вибрана санаційна стратегія визначає конкретний комплекс заходів щодо залучення фінансового капіталу із внутрішніх та зовнішніх джерел. Неодмінною умовою одержання державної фінансової підтримки є першочергове використання всіх можливостей одержання фінансових ресурсів із децентралізованих джерел. Загальну схему фінансової участі держави в санації підприємств наочно наведено на рис. 8.1.

Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

До основних форм прямого державного фінансування підприємств належать бюджетні позики, у тому числі на інноваційний розвиток, субсидії, придбання державою корпоративних прав підприємств (внески до статутного фонду).

Найпоширенішими формами непрямої державної фінансової підтримки санації підприємств є податкові пільги, реструктуризація податкової заборгованості, надання державних гарантій (поручительств), дозвіл на порушення антимонопольного законодавства. Форми державної фінансової та організаційної підтримки підприємств, а також порядок їх залучення ілюструє рис. 8.2.

Пряме державне фінансування санації підприємств передбачає безпосереднє надання коштів суб’єктам господарювання із централізованих фондів фінансових ресурсів. Державне фінансування підприємств може відбуватися на поворотних (бюджетні позики, повний або частковий викуп державою корпоративних прав підприємств, що перебувають на межі банкрутства) і безповоротних засадах (субсидії).

Рис.8.1. Порядок фінансової участі держави в санації підприємств

Рис.8.2. Форми державної фінансової підтримки санації підприємства

Під субсидіями прийнято розуміти трансферти підприємствам з боку держави на фінансування поточних витрат. Іншими словами, субсидіями є дотації, які становлять доповнення до власних фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. За допомогою таких трансфертів уряд впливає на рівень ринкових цін, підтримує певний рівень виробництва або доходів. Ті трансферти, які надаються підприємствам для інвестицій, класифікуються не як субсидії, а як трансферти капіталу. З формального боку фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:

• якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов’язкове

страхування;

• для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

• для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов’язана з особливо важливими суспільними інтересами.

В Україні безповоротне фінансування підприємств державою здійснюється в межах сум, передбачених видатками бюджету на господарський комплекс (у тому числі на промисловість та енергетику, будівництво, сільське господарство тощо). Проте для того, щоб оцінити реальний стан бюджетних витрат на фінансову підтримку підприємств, слід враховувати такі групи видатків:

• бюджетне кредитування капітальних вкладень;

• обслуговування зовнішнього боргу (у частині виконання зобов’язань окремими суб’єктами підприємницької діяльності);

• витрати різного роду галузевих фондів фінансового регулювання;

• видатки інноваційного фонду тощо.

За підрахунками деяких експертів, останніми роками бюджетні субсидії (з урахуванням указаних груп витрат) вітчизняним підприємствам досягають 8 - 10% ВВП. Для порівняння, у Польщі, Угорщині, Чеській Республіці цей показник становить 2,5 - 5% ВВП.

Західні дослідники джерел фінансування санації здебільшого вважають, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. Після краху концепції санації автогіганта «Бритіш Лейланд» (Великобританія), яка базувалась на прямому державному дотуванні (розмір дотацій становив близько 3 млрд. фунтів стерлінгів), у країнах з розвиненою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств.

Кілька років тому в Україні значного поширення набула практика проведення Національним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва. Наприклад, за рахунок коштів, одержаних на 10 аукціонах, було надано державну кредитну підтримку 106 підприємствам на суму 155 млн грн. Міжвідомча комісія з питань санації, реструктуризації та банкрутства державних підприємств прийняла рішення про надання такої підтримки 330 господарським структурам на суму 720 млн. грн.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що одержані кошти спрямовуються підприємствами, як правило, на поточні потреби, а не на збільшення виробництва та проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами одержаних кредитів. Крім того, за

такого порядку надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рівнях: централізованому й децентралізованому.

Централізований рівень - це фінансові відносини між державою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для подальшого їх перепродажу виробничим структурам, котрі потребують кредитної підтримки.

Децентралізований рівень - це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування.

Отже, можна зробити висновок стосовно неналагодженості прямих фінансових відносин між державою й підприємствами. Тому немає сенсу розглядати на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб’єктам господарювання. Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове використання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повернення.

Розглянутий порядок фінансової підтримки не виправдав себе. Ця проблема пов’язана як із надто високими відсотковими ставками за користування кредитом (через це деякі підприємства самі відмовилися від санаційних кредитів), так і з відсутністю в багатьох суб’єктів господарювання достатнього кредитного забезпечення, що стало причиною відмови банків надати таким підприємствам кредитні ресурси. Серед наявних проблем у цій сфері слід також назвати дефіцит бюджетного кредитування та відсутність досконалого механізму реалізації законодавства про банкрутство.

З метою вирішення проблем, пов’язаних з ліквідацією фінансової заборгованості підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, рішенням Кабінету Міністрів України створено Фонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних.

Управління коштами фонду віднесено до компетенції Органу з питань банкрутства підприємств. Положенням про фонд стабілізації визначено джерела формування і встановлено порядок використання коштів Фонду. До основних джерел формування та поповнення Фонду віднесено такі:

• кошти, одержані у вигляді добровільних внесків суб’єктів господарювання, в тому числі іноземних;

• кошти, передбачені з цією метою в Державному бюджеті;

• інші надходження, що не суперечать чинному законодавству.

Кошти Фонду використовуються для фінансового забезпечення заходів, які мають за мету:

• реорганізацію і санацію підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних;

• надання фінансової допомоги для поповнення обігових коштів, а також технічного переобладнання і перепрофілювання виробництва підприємств та організацій, внесених до реєстру;

• ліквідацію підприємств та організацій, внесених до реєстру;

• соціальний захист та перепідготовку працівників, які вивільняються внаслідок реорганізації або ліквідації підприємств та організацій, внесених до реєстру.

Фінансова допомога підприємствам за рахунок коштів Фонду надається на умовах повернення або безповоротно. Вона може бути коротко- або довгостроковою.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою корпоративних прав підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств, стратегічно важливих для всієї національної економіки. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинилися на межі банкрутства.

Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств. Поряд із прямим бюджетним фінансуванням підприємств нерідко використовуються непрямі форми підтримки (приховане субсидіювання). До основних форм непрямої державної підтримки підприємств слід віднести такі:

• підтримка фіскального характеру;

• дозвіл на порушення антимонопольного законодавства;

• державні протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника;

• розміщення державних замовлень на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі;

• обмеження щодо виходу на ринок;

• надання державних гарантій та порук.

У вітчизняній практиці можна зустріти й інші методи державної підтримки підприємств, наприклад, надання певним суб’єктам підприємницької діяльності в оренду приміщень без стягування орендної плати та без оплати комунальних послуг; надання виключних ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності; погашення державою (або державними підприємствами) заборгованості деяких суб’єктів господарювання за енергоносії.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи іншого виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру. Ця підтримка може набувати таких форм:

• надання податкових пільг та податкове кредитування;

• реструктуризація заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами;

• списання заборгованості перед державою;

• надання цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації;

• фіскальні поступки головним кредиторам підприємств, які потребують санації, з метою активізації участі кредиторів у санаційних процесах.

Типовим прикладом використання такої форми фінансового сприяння підприємствам є прийнятий 5 лютого 1999 р. парламентом України Закон «Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року і сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року». Цей Закон був покликаний частково списати й реструктуризувати податкову заборгованість вказаних платників податків. Списанню підлягали суми податкової заборгованості з оплати пені (крім суми пені, нарахованої за порушення термінів розрахунків за здійснення операцій у сфері ЗЕД), штрафних і фінансових санкцій до Державного бюджету України, Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування. Реструктуризація податкової заборгованості поширювалась на ПДВ, податок на прибуток, податок на землю, зборів до Інноваційного і Чорнобильського фондів, за спеціальне використання природних ресурсів, на обов’язкове пенсійне страхування, прибутковий податок із громадян, податок із власників транспортних засобів.

Реструктуризація відбувається поділом податкової заборгованості на 120 місяців, при цьому оплата має починатися з 1 січня 2004 р. і здійснюватися рівними частинами до 15 числа кожного місяця. До 1 січня 2004 р. податкові органи припиняють стягнення з платників податків у безспірному порядку сум реструктуризованої заборгованості і відкликають з уповноважених банків розрахункові документи зі сплати зазначеної заборгованості. Якщо за заявою податкового органу розпочато провадження справи про банкрутство проти підприємства, заборгованість якого підлягає реструктуризації, то податковий орган звертається до арбітражного суду з клопотанням про припинення провадження у справі, тобто відкликає заяву про порушення справи про банкрутство.

На думку багатьох спеціалістів, такого роду перманентна підтримка фіскального характеру є нічим іншим, як прихованим субсидіюванням підприємств, оскільки на суму списаної заборгованості чи наданих податкових пільг зменшуються бюджетні доходи. Ефективність такого роду заходів, спрямованих на фінансову підтримку підприємств, є надзвичайно низькою. Про це свідчить, зокрема, напівзбанкрутілий стан підприємств вітчизняної цукрової промисловості, яким не раз надавалися різного роду податкові пільги та інші форми державної фінансової підтримки.

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства, зокрема, під час санаційної реорганізації злиттям чи приєднанням. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санації підприємств, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та низка інших, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Треба зазначити, що у США, наприклад, дозвіл на злиття конкуруючих компаній може бути отримано тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має велике значення для економіки. Загалом у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тягне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосування цього методу може справити антиринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їх злиття буде найбільш повно використано ефект масштабу, значно знизиться собівартість продукції та істотно поліпшиться її якість. Злиття з порушенням антимонопольного законодавства можливе лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між загальною вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.

Державні гарантії та порука як особливі види державної підтримки санації підприємств. В Україні широко використовуються такі форми державної підтримки підприємств, як порука та надання урядових гарантій. Потребує уваги розгляд особливостей надання вказаних видів кредитного забезпечення державою. Описані вище загальні критерії відбору підприємств щодо надання їм державної підтримки діють і в разі прийняття рішення про надання підтримки у формі гарантій та поруки.

Використання поруки як інструменту державної фінансової підтримки боржника регламентується низкою нормативних актів, зокрема, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно з цим Законом, у разі неприйняття комітетом кредиторів рішення щодо санації підприємства-боржника, за певних обставин, таке рішення може бути прийняте за клопотанням органів місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади. Головною умовою прийняття рішення щодо санації є укладання між відповідними державними органами та кредиторами договору поруки за зобов’язаннями боржника.

Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредиторами за виконання зобов’язань, включених у реєстр вимог. У разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором у визначені строки поручитель повинен погасити заборгованість позичальника за першою вимогою кредиторів.

За клопотанням відповідних державних органів у разі укладання договору поруки процедура санації, а отже відстрочка платежів щодо погашення вимог кредиторів, може бути продовжена арбітражним судом на один рік, а в окремих випадках (якщо йдеться про містоутворююче підприємство або підприємство - промисловий гігант) зазначений строк може бути продовжений до десяти років. У цьому разі боржник і його поручитель зобов’язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років.

Одним із головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій (зобов’язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Якщо держава бере на себе зобов’язання перед кредитором нести відповідальність у разі невиконання боргових зобов’язань боржником, то це означає, що кредитний ризик прямує до нуля. Отже, пропозиція позичкових капіталів за неризикованою відсотковою ставкою зростатиме пропорційно до збільшення кількості наданих державних гарантій. Завдяки цьому державне втручання може оживити кредитний ринок, якщо на ньому є багато фінансово неспроможних підприємств.

Таким чином, можна зробити висновок про можливість органічного поєднання ринкових важелів та обмеженого державного регулювання процесів, що відбуваються на ринку позичкових засобів. Проблема полягає у визначенні оптимальних розмірів державної інтервенції та розробці ефективного механізму відбору санаційних проектів, під які надаються гарантії уряду. Механізм надання державних гарантій має бути чітко визначеним, оскільки у разі неповернення позик, гарантованих урядом, у строки, передбачені кредитною угодою, відповідне погашення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Інвестиційні заявки мають аналізуватися щодо того, чи буде проект санації успішним та чи вистачить прибутків для погашення основної суми боргу і відсотків за ними.

Серед багатьох інструментів державної фінансової підтримки підприємств, які використовуються у вітчизняній та зарубіжній практиці, надання урядових гарантій є найбільш суперечливим. Існує думка, що порівняно з такими способами державного сприяння суб’єктам господарювання, як надання бюджетних дотацій, субсидій, податкових пільг чи надання дозволу на порушення антимонопольного законодавства, що мають виразний антиринковий характер, державні гарантії є більш прогресивним та ефективним засобом фінансової підтримки вітчизняного виробництва.

В Україні досить поширеною є практика використання інструменту державних гарантій при залученні підприємствами-резидентами іноземних кредитів. У цьому контексті слід зауважити, що вітчизняні кредитори, зокрема банківські установи, вже протягом тривалого часу не вважають урядові гарантії надійним видом кредитного забезпечення, оскільки в разі настання гарантійних випадків держава, як правило, не поспішає виконувати взяті на себе зобов’язання. Саме тому практика надання кредитів вітчизняними банками під гарантії уряду майже повністю припинена.

Проблематику використання державних гарантій як інструменту державної фінансової підтримки суб’єктів господарювання можна схарактеризувати таким чином.

1. У зв’язку з невиконанням більшістю боржників своїх кредитних зобов’язань перед кредиторами державні гарантії трансформуються в одну із форм дотацій підприємств.

1. Завдяки підтримці державою одних інвестиційних проектів та підприємств (які є далеко не найефективнішими) з ринку витісняються інші проекти, можливо, більш ефективні. Через це порушуються антимонопольне законодавство та інші закони ринкової економіки.

2. Громіздка бюрократична надбудова механізму надання державних гарантій створює сприятливі умови для корупції та допускає можливість прийняття суб’єктивних рішень у цій сфері

3. Загалом державні гарантії є інструментом політичного впливу на процеси прийняття економічних рішень. Вони переносять ризик господарських рішень з рівня підприємства (як для кредитора, так і для позичальника) на той рівень, де формується економічна політика. З національною економікою це призводить до реалізації проектів, рентабельність яких нижча за ринкову. Водночас проекти, які потенційно є більш ефективними, через надання державних гарантій непродуктивним підприємствам не можуть бути реалізовані. У цьому полягає так званий ефект витіснення. Таким чином, можна зробити висновок про дуальний характер державних гарантій: з одного боку, вони можуть оживити ринок кредитних ресурсів, з іншого, призводять до викривлення конкуренції та до зниження народногосподарської ефективності.

Можна виділити чотири основні етапи надання гарантій:

1. попередній розгляд питання про надання державних гарантій;

1. остаточний розгляд заявок щодо отримання гарантій;

2. прийняття попереднього рішення про надання державних гарантій;

3. прийняття остаточного рішення про надання гарантій.

Звернемо увагу на найбільш принципові питання надання урядових гарантій як інструменту забезпечення повернення іноземних кредитів.

По-перше, критерії відбору підприємств для надання даного виду державної підтримки дещо відрізняються від загальноприйнятих. До специфічних критеріїв слід віднести такі:

• валютна самоокупність;

• відповідність пріоритетним напрямкам іноземного кредитування;

• сприяння розвитку експортного потенціалу і виробництва імпортозамінної продукції;

• забезпечення критичного імпорту.

По-друге, заявки юридичних осіб-резидентів, що вже отримали іноземний кредит під гарантію Кабінету Міністрів України, не розглядаються до повного погашення раніше одержаного кредиту.

По-третє, усі витрати, пов’язані з проведенням експертизи проекту, несе юридична особа - резидент.

По-четверте, юридична особа - резидент, що одержала для забезпечення виконання зобов’язань щодо повернення іноземних кредитів урядові гарантії, несе відповідно до законодавства України відповідальність, яка виникає з підписаних нею внутрішніх кредитних та інших угод і договорів застави з банком-агентом, а також угод з Мінфіном про порядок відшкодування видатків державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання Кабінетом Міністрів України гарантійних зобов’язань.

Кредитні лінії в іноземній валюті, які надаються підприємствам під гарантію вітчизняного уряду, є однією із серйозних економічних проблем. Платежі держави становлять близько 93 % суми гарантованих кредитів. Це означає, що лише 7 % одержаних кредитів використовуються ефективно, а в інших ситуаціях настають гарантійні випадки і погашати кредити доводиться за рахунок коштів державного бюджету. Обсяг іноземних експортних кредитів, залучених під гарантії уряду України протягом 1992-1998 років, досяг близько 2,5 млрд дол. США. За цей самий період на користь іноземних кредиторів сплачено 1,4 млрд дол. США. При цьому за рахунок коштів державного бюджету сплачено 1,3 млрд дол. США, тобто близько 93 %.

Засоби надходять насамперед до так званих «пріоритетних секторів» економіки, низька ефективність та неконкурентоспроможність яких не дозволяє сподіватися на успішну реалізацію проектів. Сюди слід віднести сільське господарство, вугільну промисловість, сільськогосподарське машинобудування і т. ін. Серед одержувачів засобів майже відсутні підприємства, які здійснюють інноваційну діяльність та розробляють нові перспективні види продукції. Серед зазначених підприємств високу частку становлять державні. Тому вітчизняні економісти гостро обговорюють проблеми доцільності використання державних гарантій як засобу оздоровлення виробництва.

Основна проблема державних гарантій, на думку деяких фахівців, полягає в тому, що вони надаються на користь проектів, про які держава не має повної інформації. Державні чиновники не можуть (а в деяких випадках і не зацікавлені) володіти інформацією про специфічні умови діяльності конкретних підприємств та їх позицію на ринку. Цей дефіцит лише частково може бути покритий із залученням зовнішніх експертів.

Серед найбільш дієвих заходів, які вживаються урядом з метою відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних зобов’язань, є такі:

• подання до арбітражного суду позову щодо звернення стягнення заборгованості перед бюджетом на майно боржника;

• продаж акцій, що належать державі, з додатковими зобов’язаннями покупців відшкодувати витрати державного бюджету на виконання гарантійних зобов’язань і здійснювати погашення та обслуговування іноземного кредиту;

• запровадження фінансового управління спеціалізованою компанією - переможцем тендеру, який проводиться у спеціальних цілях;

• порушення справи про банкрутство, продаж майна, що надійшло за рахунок кредитних коштів на умовах відшкодування витрат бюджету та повернення непогашеної частини кредиту.

Законодавством України Державній податковій адміністрації надано необхідні права на здійснення примусового відшкодування боржниками витрат держави з гарантійних випадків. Аби поліпшити ситуацію з відшкодуванням витрат державного бюджету, Міністерство фінансів регулярно надсилає до Державної податкової адміністрації перелік дебіторів підприємств, які мають заборгованість перед бюджетом з розрахунків за іноземними кредитами, залученими під державні гарантії, для застосування безспірного стягнення заборгованості.

За інформацією Державної податкової адміністрації, протягом 1999 року податковими органами подано до арбітражного суду 13 позовів щодо звернення стягнення на майно підприємств боржників з метою погашення боргів перед бюджетом. На 13 підприємств подані позови щодо визнання їх банкрутами. Три підприємства визнані банкрутами. Окрім цього, за поданням Міністерства фінансів, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі може застосувати до підприємств-боржників спеціальні санкції - режим індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

У країнах заходу надання державних гарантій та поручительств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участю державного капіталу. Прикладом цього можуть бути засновані спеціально для таких цілей напівдержавний «Ексімбанк» (США) або Товариство гарантування кредитів (ФРН). Ці організації відбивають підприємства для надання їм санаційної підтримки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за цільове використання позик, виданих під ці гарантії, і своєчасне їх повернення. Надання державних гарантій та поручительств стало одним із методів державної фінансової підтримки санації таких відомих компаній, як Крайслер (США) та Телефункен (Німеччина). Причому в останньому випадку санація завершилася невдало.

Сприяння інноваційному розвитку підприємств. Один із напрямів державної фінансової підтримки санації підприємств полягає в наданні їм інноваційних позик за рахунок коштів Державного інноваційного фонду України.

Кошти зазначеного фонду формуються за рахунок бюджетних асигнувань, що виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності, відрахувань коштів підприємств і організацій, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб.

Основні завдання Держіннофонду такі:

• організація державної фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки здійснення заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок і нових технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску імпортозамінної та нових видів продукції;

• відбір інноваційних проектів відповідно до завдань національних, державних, міжгалузевих і регіональних науково-технічних програм, а також інших проектів, важливих для економіки України та її регіонів;

• фінансування і матеріально-технічне забезпечення реалізації проектів на поворотній основі наданням інноваційної позички, інвестицій та лізингу;

• надання експертних, правових та інжинірингових послуг підприємствам, установам, організаціям у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння реконструкції підприємств у ході реалізації інноваційних проектів, спрямованих на виробництво конкурентоспроможної продукції, освоєння енерго- і ресурсозберігаючих технологій, збільшення обсягу випуску наукоємної продукції;

• надання гарантій для виконання фінансових зобов’язань виконавців інноваційних проектів укладенням договорів страхування фінансових ризиків, застави, поруки тощо;

• організація роботи з надання підприємствам, установам і організаціям експертних, консультаційних та інжинірингових послуг у сфері інноваційної діяльності.

Фінансові ресурси Фонду використовуються виключно за цільовим призначенням: для фінансового забезпечення заходів щодо впровадження науково-технічних розробок і нових технологій, освоєння нових видів продукції відповідно до загальнодержавних, галузевих, регіональних інноваційних пріоритетів та результатів державних науково-технічних програм. Забезпечення цих заходів у сфері інноваційної діяльності здійснюється Державним інноваційним фондом шляхом фінансування інноваційних проектів та їх супроводження.

Інноваційний проект - це комплекс взаємозв’язаних заходів інвестиційного характеру, спрямованих на комерційне застосування науково-технічних розробок, освоєння нових видів продукції, послуг, впровадження новітніх технологій.

Інноваційні проекти відбираються на конкурсних засадах відповідно до загальнодержавних, галузевих, регіональних інноваційних пріоритетів та результатів державних науково-технічних програм. Фінансування проектів здійснюється з урахуванням висновків державної науково-технічної та іншої експертизи, фінансового аналізу проектів, маркетингових досліджень, а також за умови забезпечення відповідно до законодавства зобов’язань щодо повернення підприємствами - виконавцями проектів коштів Державному інноваційному фонду укладенням договорів застави майна, поруки, страхування тощо як з підприємствами - виконавцями проектів, так і з третіми особами.

Отже, державний інноваційний фонд організує супроводження інноваційних проектів із залученням установ уповноважених банків, які обслуговують підприємства - виконавців проектів, аудиторських, юридичних фірм та інших організацій на підставі укладених з ними договорів. Супроводження інноваційних проектів передбачає проведення поточної та додаткової експертизи, маркетингових досліджень тощо, а також організацію контролю за цільовим використанням коштів та своєчасним їх поверненням підприємствами-виконавцями.

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте зміст та необхідність державної фінансової підтримки санації підприємств.

2. Назвіть форми та методи державної підтримки санації підприємств.

3. Розкрийте сутність прямого державного фінансування санації підприємств.

4. Характеристика непрямої підтримки державою фінансового оздоровлення підприємств.

5. Фонд стабілізації підприємств та організацій: завдання, джерела формування.

Тестові завдання

1. Вкажіть невірні критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки:

5. експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;

6. вирішення проблеми енергозабезпечення;

7. використання наявних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій.

2. Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

1. прямим або непрямими бюджетним фінансуванням;

2. трансфертами;

3. субсидіями.

3. Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на базі:

1. поворотних і безповоротних засад;

2. прямих і непрямих засад;

3. державної або комерційної основи.

4. Якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування, то фінансова підтримка має характер:

1. безповоротної основи;

2. бюджетної позики;

3. не надається.

5. Якому методу державного фінансування віддають перевагу у країнах з розвинутою ринковою економікою:

1. безповоротній основі;

2. поворотній основі;

3. не надають допомоги.

6. Значну частину державного сектору в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано з підпримств :

1. колишніх приватних, що опинились на межі банкрутства;

2. колишніх державних, що опинились на межі банкрутства;

3. промислових, що опинились на межі банкрутства.

7. В Україні монополістом вважається підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує :

1. 75 %;

2. 85 %;

3. 35 %.

8. Дозвіл на порушення антимонопольного законодавства належить до такої форми підтримки:

1. прямої;

2. непрямої;

3. не належить ні до якої.

9. До основних форм непрямої державної підтримки підприємств не відносяться:

1. заборона на порушення антимонопольного законодавства;

2. державні протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника;

3. дозвіл на порушення антимонопольного законодавства.

10. Головною умовою прийняття рішення щодо санації між відповідними державними органами та кредиторами є укладання договору:

1. лізингу;

2. поруки;

3. устаткування.

11. Вкажіть критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної допомоги:

1. високий рівень менеджменту на підприємстві;

2. банкрутство;

3. реконструкція.

12. Скільки основних етапів надання гарантій можна виділити:

1. 5;

2. 6;

3. 4.

13. Який закон України регулює цільову державну допомогу підприємствам:

1. Господарський кодекс;

2. «Про оподаткування»;

3. «Про державне забезпечення».

14. Яка форма підтримки підприємства була розповсюджена в Україні у 1993–1999 рр.:

1. пряма;

2. непряма;

3. договірна.

15. Списання чи реструктуризація податкових зобов’язань - це :

1. дозвіл на порушення антимонопольного законодавства;

2. підтримка фіскального характеру;

3. заборона на порушення антимонопольного законодавства.

Література

1. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (із змінами та доповненнями) // Бухгалтерія. – 2003. – № 23.

2. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради . – 1992. - № 2.

2. Постанова Кабінету міністрів України “Про затвердження положення про порядок санації державних підприємств” // Збірник постанов Уряду України. – 1994. – № 5.

2. Білик М. Д. Управління фінансами державних підприємств. - К.: Знання, 1999.

3. Винокуров Д. Банкрутство з ініціативи податкових органів // Податки та бухгалтерський облік. – 2002. – № 32 (846).

4. Терещенко О. О. Фінансова санація і банкрутство підприємств. – Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. - 412с.

5. Фінанси підприємств: підручник / Кер. авт. кол. наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 4-е вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002.

Тема 9. Економіко-правові аспекти банкрутства та ліквідації підприємств

9.1 Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств

9.2 Доарбітражне та арбітражне врегулювання господарських спорів

9.3 Порядок оголошення підприємства банкрутом та задоволення претензій кредиторів

9.4 Укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство

9.1. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств

У наш час законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

• запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;

• реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

• сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне у провадженні справи про банкрутство підприємства — якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред'явлені до боржника. Цього можна досягти таким чином:

• у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами;

• втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.

Арбітражний суд може застосувати до боржника такі типи процедур:

• ліквідаційні;

• реорганізаційні;

• санаційні.

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника за ухвалою арбітражного суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація підприємства. Санація передбачає оздоровлення боржника.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, зокрема, державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення).

За своєю суттю інституція банкрутства є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність такої інституції.

Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспроможними, з певних мотивів приховують це. У такому разі можна говорити про приховане банкрутство. Проте окремі суб'єкти господарювання, маючи певну мету, можуть навмисно оголосити себе банкрутами, не будучи такими. Ідеться про фіктивне банкрутство.

Приховане банкрутство — навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних; якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п'яти років.

Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

• надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

• причинний зв'язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

• надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;

• прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників;

• спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства.

Суб'єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи.

Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується, якщо:

• прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);

• вона є наслідком дії форс-мажорних обставин.

Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т. д.

Фіктивне банкрутство полягає в явно неправдивій заяві громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом. Карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років.

Великий матеріальний збиток - це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

• порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;

• ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів;

• надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Умисне банкрутство - це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

9.2. Доарбітражне та арбітражне врегулювання господарських спорів

Якщо підприємство має високий рівень дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, не оплачені в строк або за попередньою оплатою продукції, яка не надійшла в установлені терміни, то з метою рефінансування заборгованості виконується комплекс процедур щодо її примусового стягнення, зокрема, звернення з позовом до арбітражного суду.

Доарбітражне врегулювання спорів, а також їх розгляд в арбітражному порядку регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України.

Доарбітражне врегулювання спорів полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.

У претензії зазначаються:

• реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії;

• обставини, на підставі яких заявляється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;

• вимоги заявника;

• сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовому оцінюванню;

• перелік документів, які додаються до претензії.

Претензія підлягає розгляду в місячний строк від дня її одержання. Якщо обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, то претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Про результати розгляду претензії заявника повідомляють письмово, наводячи таку інформацію:

• повну назву та поштові реквізити підприємства (організації), яке дає відповідь, і підприємства (організації), якому вона надсилається; дату і номер відповіді; дату і номер розглянутої претензії;

• якщо претензію визнано повністю або частково - визнану суму, номер і дату платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовому оцінюванню;

• якщо претензію відхилено повністю або частково - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи;

• перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Таким чином, можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії.

1. Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.

2. Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повністю або частково.

3. Претензію визнано повністю або частково, але не повідомляється про перерахування визнаної суми.

4. Претензію визнано і заборгованість погашено - спір вважається врегульованим.

У разі, коли претензія лишилася без відповіді або була відхилена, заявник змушений звернутися до арбітражного суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не надійшли, заявник претензії через 20 днів від дня одержання відповіді має право подати до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. У разі неплатоспроможності боржника кредитор через місяць з дня отримання позитивної відповіді на претензію (але не раніш ніж через 3 місяці з дня настання терміну платежу за договором, актом, чи іншим документом) вправі звернутися до арбітражного суду із заявою, порушивши справу про банкрутство неспроможного боржника.

У разі, коли строки розгляду претензії порушено чи залишено її без відповіді, арбітражний суд у процесі вирішення господарського спору має право стягнути в доход державного бюджету з підприємства, яке припустило таке порушення, штраф у розмірі 2% від суми претензії, але не менш, ніж 5 розмірів мінімальних заробітних плат і не більш, ніж 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами зацікавлених підприємств та організацій, чиї права й законні інтереси порушено, а також державних та інших органів, що звернулися до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України.

Арбітр відмовляє прийняти позовну заяву, якщо:

1. заява не підлягає розгляду в арбітражних судах України;

2. у провадженні арбітражного суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими самими сторонами про той самий предмет і на тих самих підставах або існує рішення цих органів з такого спору;

3. позов стосується підприємства (організації), яке ліквідовано.

Про відмову прийняти позовну заяву відноситься ухвала, яка надсилається сторонам не пізніш як через 5 днів від дня надходження заяви. Ця ухвала надсилається заявникові, разом із позовними матеріалами.

Арбітр повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо її оформлено з такими порушеннями:

• підписано особою, котра не має такого права, або особою, посаду якої не зазначено;

• не названо причин подання позовної вимоги, не наведено вагомих підтверджень викладених у заяві обставин, відсутній обґрунтований розрахунок суми, яка має бути стягнена;

• не зазначено повні назви сторін та їх поштові адреси;

• не подано доказів сплати державного мита в установленому порядку та розмірі;

• порушено правила об'єднання вимог - об'єднано в одній позовній заяві різні вимоги (до одного чи кількох відповідачів), спільний розгляд яких перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;

• не має доказів того, що відповідачеві надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів;

• не подано доказів стосовно заходів, яких було вжито з метою доарбітражного врегулювання спору в установленому порядку;

• немає свідчень про звернення до установи банку з метою одержати від відповідача заборговану суму, коли вона згідно із законодавством мала бути одержана через банк;

• якщо минув строк позовної давності.

Позовна давність — це встановлений законодавством строк, протягом якого потерпіла сторона для захисту порушеного права може звернутися до суду. Загальний строк позовної давності стосовно захисту прав на відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, — З роки. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності - 6 місяців. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права. Позовна давність не поширюється на податкові, бюджетні та деякі інші відносини.

Важливим елементом позовної заяви є ціна позову. Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, поставлених до відповідача. Ціна позову визначається:

1. у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою;

2. у позовах про вимагання майна - вартістю майна, яке вимагається;

3. у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, установленого Національним банком України на день подання позову.

Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк, який не перевищує двох місяців від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому має бути висновок: задовольнити позов або відмовити в позові повністю чи частково. Якщо прийнято позитивне рішення про стягнення дебіторської заборгованості, а боржник не в змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то по закінченні одного місяця від дня винесення ухвали арбітражним судом (проте не раніш як за три місяці після встановленого для погашення строку) кредитор може звернутися із заявою стосовно порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.

9.3. Порядок оголошення підприємства банкрутом та задоволення претензій кредиторів

Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних частин:

1. Процедура встановлення факту неплатоспроможності боржника і безперечності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи.

2. Виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів.

3. Санація (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди.

4. Визнання боржника банкрутом.

5. Процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.

Етапи проходження справи про банкрутство згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначаються таким чином.

1. Подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника.

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби, працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Згідно зі ст. 15 АПК та ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.

До головних нововведень нового закону в частині порядку порушення справи належать:

1. положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;

2. збільшення строку, після закінчення якого в кредитора виникає право на звернення до арбітражного суду;

3. зміна характеру події, з якої починається відлік строку, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (три місяці з дня, встановленого для виконання зобов'язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).

Справа про банкрутство порушується за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки.

• Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

• Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспроможність виконати платіжні зобов'язання в разі настання строку їх погашення.

Кредитор, вимогу якого забезпечено заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство в частині вимог, не забезпечених заставою, або коли вартості предмета застави недостатньо для повного задоволення його вимог. В останньому випадку кредитор повинен подати переконливі докази цієї обставини. Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких випадках:

1. якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

2. якщо за ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

3. за наявності ефективної концепції санації та браком часу для її реалізації (тоді необхідного відстрочення платежів можна домогтися в результаті укладання мирової угоди вже в процесі провадження справи про банкрутство).

У законодавстві про банкрутство переважної більшості країн виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності, яка може бути підставою для порушення справи про банкрутство боржника - це перевищення заборгованості підприємства над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.

2. Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство.

Суддя, прийнявши заяву стосовно порушення справи про банкрутство, не пізніш ніж на п'ятий день від дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення справи про банкрутство.

Арбітражний суд в ухвалі стосовно порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, зазначається про впровадження процедури розпоряджання майном боржника і призначається розпорядник майна.

Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності - з вищою юридичною чи економічною освітою, котра не є зацікавленою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого.

Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж 6 місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника боржника. Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються від дня затвердження арбітражним судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або ліквідатора.

До головних обов'язків розпорядника майна належить:

• розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;

• ведення реєстру вимог кредиторів;

• повідомлення кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів;

• вжиття заходів для захисту майна боржника;

• виявлення ознак фіктивного банкрутства чи навмисного доведення до банкрутства;

• надання арбітражному суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника, пропозицій щодо можливості відновлення його платоспроможності.

Права розпорядника майна:

• скликання зборів кредиторів та участь у них із правом дорадчого голосу;

• аналіз фінансового стану боржника та вироблення рекомендацій щодо фінансового його оздоровлення;

• залучення для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника.

Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають право приймати рішення про таке:

а) реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення) і ліквідацію боржника;

б) створення юридичних осіб або участь в інших юридичних особах; створення філій та представництв;

в) вихід зі складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника;

г) виплату дивідендів.

3. Підготовче засідання арбітражного суду.

До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати до арбітражного суду та заявникові відгук про заяву стосовно порушення справи про банкрутство. Такий відгук має відбивати:

• наявні в боржника заперечення щодо вимог заявника;

• загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати працівникам боржника, а також щодо податків і зборів (обов'язкових платежів);

• відомості про наявне у боржника майно, у тому числі й кошти, які перебувають на його рахунках у банках або інших фінансово-кредитних установах, поштові адреси банків чи інших фінансово-кредитних установ.

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніш, ніж на 30-й день від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника та обґрунтованість заяви кредитора про наявність і безперечність боргу і неплатоспроможність боржника.

За результатами розгляду заяви кредитора та відгуком боржника на підготовчому засіданні приймається ухвала, в якій визначаються:

• розмір вимог кредиторів, які подали заяву стосовно порушення справи про банкрутство;

• дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (має бути поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніш, ніж через 2 місяці та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду);

• дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніш, ніж як через 3 місяці після дати проведення підготовчого засідання суду;

• дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніш, ніж як через 3 місяці та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

• дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника (визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури) або припинення провадження справи про банкрутство.

Щоб виявити всіх кредиторів та осіб, які мають намір узяти участь у санації боржника, суддя на підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати за свій рахунок до офіційного друкованого органу Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України (газети «Голос України» чи «Урядовий кур'єр») оголошення стосовно порушення справи про банкрутство.

Кредитори в місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають до арбітражного суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Це дозволяється лише за умови пропорційного задоволення вимог усіх кредиторів, включених до реєстру, за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна.

Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, повинні подати розпоряднику майна заяву про участь у санації у той самий строк, що і кредитори.

Ставку державного мита для заяв кредиторів, які порушують справу про банкрутство, а також заяв кредиторів, що звертаються із майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення щодо порушення справи, установлено в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Заяви боржників та санаторів державним митом не оподатковуються.

4. Попереднє засідання арбітражного суду.

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніш, ніж через 3 місяці після проведення підготовчого засідання суду. На попередньому засіданні арбітражний суд:

• розглядає реєстр вимог кредиторів;

• вивчає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;

• виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, що включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (затвердження реєстру), та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредиторові, коли приймається рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Копію ухвали арбітражний суд надсилає сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства. Реєстр вимог кредиторів має містити:

• усі визнані судом вимоги кредиторів;

• відомості про кожного кредитора;

• розмір вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів щодо кожного кредитора;

• черговість задоволення кожної вимоги.

5. Проведення зборів кредиторів та утворення комітету кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів і організовує їх проведення.

Кредитори мають на зборах кількість голосів, пропорційну до суми їхніх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну 1000 грн. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього висловилась більшість голосів кредиторів, присутніх на зборах.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про вибори членів комітету кредиторів; кількісний склад комітету кредиторів, його повноваження; довгострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів.

На час процедури банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більш як семи осіб. Створення комітету є обов'язковим, якщо кількість кредиторів перевищує 10 осіб. У роботі комітету з правом дорадчого голосу може брати участь арбітражний керуючий, представник працівників боржника, а в разі потреби - представник органу, який уповноважений управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про таке:

• вибори голови комітету;

• скликання зборів кредиторів;

• підготовка та укладення мирової угоди;

• внесення пропозицій арбітражному суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпоряджання майном боржника чи санації боржника;

• звернення до арбітражною суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та призначення нового арбітражного керуючого, надання згоди на укладання арбітражним керуючим зазначених угод боржника.

6. Підсумкове засідання арбітражного суду.

За відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з її умовами (ухвала про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією), а також коли не досягнено домовленості про укладання мирової угоди (ухвала про укладання мирової угоди) , арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. У деяких випадках арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців. Постановою про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

• вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута;

• відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проблема тут полягає в тому, що суми, вирученої від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задоволення претензій усіх зацікавлених осіб. Саме тому в цій сфері потрібне законодавче регулювання.

Згідно із законодавством про банкрутство, у разі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси, у першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, які забезпечені заставою.

Із провадженням справи про банкрутство пов’язані, зокрема, такі витрати:

• кредитора - на сплату державного мита й публікацію оголошення щодо порушення справи про банкрутство;

• на публікацію в засобах масової інформації оголошення про порядок продажу майна банкрута;

• розпорядника майна та ліквідаційної комісії на збереженням майнових активів банкрута, а також сплату державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта банкрутства;

• ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними експертів, консультантів та інших подібних осіб;

• кредиторів - на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду їхнім коштом;

• на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави з'ясується, що розмір вирученої суми перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, відповідна різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. Якщо коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило, щоб задовольнити відповідні вимоги, то різницю буде відшкодовано заставодержателю, як і решті незабезпечених кредиторів із загальної ліквідаційної маси.

У другу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

У п'яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

У шосту чергу задовольняється решта вимог, зокрема, власників корпоративних прав.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна банкрута тільки після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подали відповідних позовів до арбітражного суду.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі його вважають вільним від боргів і він може продовжити свою підприємницьку діяльність.

0. 9.4. Укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутсво

Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство законодавства багатьох країн передбачають можливість участі кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під час провадження зазначеної справи укладанням мирової угоди. Можливість укладання мирової угоди передбачена ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник, якому загрожує неспроможність, звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про своє банкрутство.

Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до арбітражного суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про його фінансове і майнове становище.

У проекті мирової угоди викладаються пропозиції боржника за такими позиціями:

• форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація);

• бажаний період пролонгації заборгованості;

• бажана сума списання боргу;

• обсяг (квота) початкового погашення заборгованості.

Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою щодо другої та наступних черг кредиторів.

Рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів членів комітету. Воно вважається прийнятим, коли всі кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Для осіб, які не дали згоду на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих, котрі підтримали укладення угоди.

Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою угодою:

• мораторій;

• списання частини заборгованості.

Як правило, у мирових угодах комбінуються як мораторій, так і списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, яку боржник повинен погасити, що є обов'язковою умовою для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% - якщо виплата заборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.

З формального боку, з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), однак комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючого функції нагляду за виконанням мирової угоди. Під час дії мирової угоди арбітражний керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання. З цією метою керуючий може, наприклад, вимагати, щоб усі грошові розрахунки підприємства проводились через спеціальний рахунок, рух коштів на якому він міг би перевіряти. У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання, вимоги кредиторів у незадоволеній до цього часу їхній частині відновлюються в повному обсязі. Крім того, затвердження мирової угоди є підставою для припинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди недійсною - для відновлення провадження справи.

Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів у бюджет та цільові позабюджетні фонди укладається відповідно до вимог податкового законодавства. Державні органи можуть погодитися на відстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої поступки підприємство відновить господарську діяльність і матиме змогу сплачувати наступні обов'язкові платежі на користь держави.

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте сутність доарбітражного врегулювання господарських спорів.

2. Розкрийте сутність арбітражного врегулювання господарських спорів.

3. Які функції має виконувати законодавство про банкрутство?

4. Визначте головне завдання провадження справи про банкрутство.

5. Розкрийте порядок оголошення підприємства банкрутом.

6. Наведіть порядок задоволення претензій кредиторів.

7. Що представляє собою мирова угода?

8. Дайте визначення прихованого, фіктивного та умисного банкрутства.

Тестові завдання

1. Великий матеріальний збиток – це:

а) збиток, що виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків;

б) збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму;

в) вірні відповіді а) і б).

2. Фіктивне банкрутство – це:

а) найвищий прояв шахрайства в бізнесі;

б) один зі шляхів тіньової приватизації та незаконного зменшення податків;

в) усі відповіді вірні.

3. У зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості зазначаються:

а) клопотання комітету кредиторів до господарського суду;

б) порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника;

в) обставини, на підставі яких заявляються претензія й докази, які підтверджують ці обставини.

4. Позовна давність — це:

а) встановлений законодавством строк, протягом якого потерпіла сторона для захисту порушеного права може звернутися до суду;

б) самостійно визначений строк позовної давності стосовно захисту прав на відшкодування основного боргу;

в) 5 років з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права на позов.

5. Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою:

а) будь-кого з кредиторів боржника;

б) контрольно-ревізійної служби;

в) усі відповіді вірні.

6. Ухвала про порушення справи про банкрутство виноситься і надсилається сторонам:

а) не пізніш, ніж на двадцятий день від дня надходження заяви стосовно порушення справи про банкрутство;

б) не пізніш, ніж на п'ятий день від дня надходження заяви стосовно порушення справи про банкрутство;

в) не пізніш, ніж на десятий день від дня надходження заяви стосовно порушення справи про банкрутство.

7. Розпорядник майна призначається на строк:

а) не більше ніж 6 місяців;

б) рік;

в) визначений за згодою сторін з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів.

8. Підготовче засідання арбітражного суду має відбутися:

а) не пізніш, ніж 6 місяців від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство;

б) не пізніш, ніж на 30-й день від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство;

в) за рішенням судді, що оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника.

9. Оголошення стосовно порушення справи про банкрутство обов’язково подається до друкованого органу:

а) Верховної Ради України;

б) газети «Галицькі контракти»;

в) газет «Голос України» чи «Урядовий кур'єр».

10. На попередньому засіданні арбітражний суд:

а) розглядає реєстр вимог кредиторів;

б) вивчає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не включено розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;

в) усі відповіді вірні.

11. Прийняття яких рішень належить до компетенції комітету кредиторів:

а) вибори голови комітету;

б) скликання зборів кредиторів;

в) усі відповіді вірні;

12. З моменту визнання боржника банкрутом:

а) припиняється підприємницька діяльність боржника;

б) до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

в) усі відповіді вірні.

13. Згідно із законодавством про банкрутство у разі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси насамперед покриваються витрати:

а) пов’язані з роботою ліквідаційної комісії;

б) пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді;

в) усі відповіді вірні.

14. У другу чергу виконуються зобов'язання:

а) щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету;

б) перед працівниками підприємства-банкрута;

в) вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

15. У четверту чергу виконуються зобов'язання:

а) щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету;

б) перед працівниками підприємства-банкрута;

в) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

Література

1. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вiд 14.05.1992  № 2343-XII (зі змінами вiд 12.12.2006  № 435-V) // Відомості Верховної Ради України. – 2007.– № 9.

2. Терещенко О.О. Управління фінансовою санацією підприємства: навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000 – 412 с.

3. Управління фінансовою санацією підприємства: навч. посіб. / За ред. М.О. Данилюка, В.І. Савича — К.: Центр навчальної літератури, 2006 — 320 с.

4. Управління фінансовою санацією підприємства: навч. посіб. / С.Я. Салига, О.І. Дацій, Н.В. Нестеренко, О.В. Серебряков - К.: Центр навчальної літератури, 2005 – 240 с.

Тема 10. Особливості фінансової санації та банкрутства підприємств різних форм власності та видів діяльності

10.1. Особливості фінансової санації та банкрутства банківських установ

10.2. Особливості санації та банкрутства страхових компаній

10.3. Порядок здійснення банкрутства сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств

10.4. Особливості банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств

10.1. Особливості фінансової санації та банкрутства банківських установ

Слід підкреслити, що розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації. Сьогодні значна кількість комерційних банків зіткнулася з проблемами неспроможності підтриму­вати свою ліквідність, платоспроможність, адекватний розмір капіталу. Тому постала необхідність дослідження питань забезпечення стабільної діяльності банківської системи України на основі реструктуризації та реорганізації комерційних банків.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” визначає структуру банківської системи України та принципи діяльності комерційних банків, шляхи реорганізації й реструктуризації комерційних банків, зокрема, запровадження тимчасових адміністрацій, порядок їх злиття та ліквідації.

Під реструктуризацією комерційного банку слід розуміти зміни структури його активів і пасивів, внутрішньої організаційної побудови, управління тощо, які мають сприяти подоланню фінансової нестабільності банку, відновити його платоспроможність та підвищити рівень ліквідності, а також знизити ризик банківської діяльності.

Під реорганізацією комерційного банку розуміють зміну організаційно-правової форми банківської установи на основі злиття, приєднання, виділення, поділу або перетворення, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав і обов'язків правонаступниками.

У зв'язку з цим реорганізацію та реструктуризацію окремих комерційних банків необхідно розглядати як стратегічний напрям регулювання фінансового стану банківської системи в цілому, забезпечення високого рівня її капіталізації, стабільної роботи платіжної системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників. 

Основними принципами реорганізації та реструктуризації комерційних банків повинні бути: пріоритетність інтересів суспільства і держави перед інтересами окремого банку; застосування реорганізації як методу оздоровлення проблемних банків; підвищення стійкості та ефективності діяльності банків; забезпечення стабільної роботи платіжної системи та стабільності національної грошової одиниці.

Для конкретного стану банківської системи і кожного комерційного банку на основі загальних принципів і підходів необхідно розробляти свій механізм, форми і методи реструктуризації чи реорганізації, визначаючи міру втручання в нього Національного банку України, як головного органу банківського нагляду і контролю.

На сьогодні в Україні спостерігається процес концентрації банківського капіталу шляхом поглинання не­стабільних невеликих банків великими або виділення збиткових філій із нестабільних банків та приєднання до інших банків. Однак, реальною концентрацією капіталу такий процес на­звати не можна, оскільки це призводить до “вимивання” регіональних бан­ків. Уявляється, що більш реальним, економічно виправданим і соціально стабільним було б створення банківських об'єднань, корпорацій, банківських і фінансових холдингових груп.   

Найбільш прийнятними шляхами підвищення рівня концентрації банківського капіталу в ході реорганізації комерційних банків можуть бути:    

• злиття банків з високоякісними активами;

• приєднання малоприбуткових банків, які мають вигідне територіальне розташування, до фінансово стабільних банків;

• створення вказаних форм банківських об'єднань.

Злиття або приєднання навіть невеликих банків з якісними активами дає змогу значно збільшити розмір спільних активів і депозитів, що підвищує ринкову вартість акцій новоствореного банку чи банківського об'єднання.

Виключно важливе значення для забезпечення фінансової стабільності банківської системи має санація банків, яку може бути здійснено за умови згоди кредиторів, майнові вимоги яких становлять не менше 51% від суми визнаних претензій до банку.

Програма санації комерційного банку повинна містити такі умови та заходи: прогнозний строк і конкретні позиції щодо відновлення платоспроможності і задоволення вимог кредиторів, умови реструктуризації капіталу, у т.ч. статутного та субординованого боргу, зміну частки акціонерів  на користь інвесторів, а також форми відповідальності інвестора за виконання взятих зобов'язань відповідно до програми санації.

Аналіз досвіду реструктуризації та злиття українських комерційних банків свідчить, що першими кандидатами на приєднання (поглинання) є банки, створені під певне підприємство чи галузь у випадку погіршення ринкової кон’юнктури останніх. Окрім того, такі банки дуже вразливі в разі зміни політичної ситуації, загострення конкурентної боротьби тощо. Тому кращі перспективи мають універсальні банки з міцними й стабільними позиціями в регіонах, а також створення великих банківських об'єднань.

До останнього часу створення банківських об'єднань стримувалося відсутністю відповідного законодавства, небажанням акціонерів втратити власні банки, а також протидією з боку середніх банків, для яких такі об'єднання, корпорації та холдинги є потужними конкурентами. Однак, враховуючи реалії розвитку банківської системи, пов’язані з необхідністю концентрації банківського капіталу, перерозподілом ринку банківських послуг і закінченням епохи “карманних банків”, ідея банківських об'єднань є плідною і може бути реалізована на практиці найближчим часом.

Основними заходами, які сприяють запобіганню банкрутства банку є: фінансове оздоровлення (санація банку), призначення тимчасової адміністрації та реорганізація банку, а його фінансова стабільність може бути забезпечена належним керівництвом, ринковою дисципліною і пруденційним банківським наглядом.

Фінансовим оздоровленням комерційних банків слід вважати систему заходів банку, що спрямовані на покращання його фінансового стану: ліквідності, платоспроможності, структури активів, доходності та рентабельності, достатності капіталу, а також на усунення порушень, що призвели до скрутного фінансового стану.

Основними напрямами фінансового оздоровлення банку можуть бути:

• фінансова допомога від акціонерів (учасників) банку або інших осіб, зокрема: додаткові внески засновників, додаткова емісія акцій, розміщення коштів на депозити на значний термін (не менше року) під невисокі відсотки – 1/2 (2/3) від облікової ставки НБУ, відмова від дивідендів, надання гарантій і поручительств тощо;

• зміна структури активів і пасивів банку: продаж частини активів, поліпшення якості кредитного портфеля, збільшення власних коштів, зниження питомої ваги короткострокових зобов'язань і підвищення довгострокових, зниження рівня ризику окремих операцій і т.ін.;

• вдосконалення організаційної структури та управління банком.

Виключно важливу роль відіграють такі заходи, як вдосконалення менеджменту, методів аналізу і контролю, запровадження системи внутрішнього аудиту, планування й прогнозування діяльності, у т.ч. розробка оптимальної структури балансу комерційного банку. 

Важливе значення з погляду підвищення рівня капіталізації банків та їх ліквідності має надання комерційним банкам права залучення коштів на умовах субординованого боргу з подальшим їх зарахуванням до банківського капіталу третього рівня. При цьому потрібне подальше врегулювання питань щодо звітності за цим капіталом та умов його переведення до капіталу першого рівня.

З метою запобігання кредитним ризикам рекомендовано до практичного використання два методи створення резервних відрахувань. Перший полягає у створенні загального резервного фонду, в якому певні суми резервуються на покриття можливих у майбутньому, але ще не ідентифікованих збитків. Після виникнення ризикової ситуації, коли стає відомим, що кредит не буде повернено, накопичена сума використовується для покриття збитків шляхом вирахування суми боргу із кредитового сальдо.

Другий метод полягає у створенні спеціальних резервних відрахувань тоді, коли стає відомим, що не буде повернено конкретний кредит (або його частина), однак він ще враховується в балансі банку. Такий різновид резервних відрахувань можна розглядати як контрпроводку, що відображає ті суми, повернення яких не очікується. Сальдо за рахунком загальних резервних відрахувань є засобом поглинання збитків майбутніх періодів, а тому його слід розглядати як певну форму додаткового капіталу.

Основними критеріями, за якими ініціюється процедура фінансового оздоровлення комерційного банку, повинна бути рейтингова оцінка за системою CAMEL, яку одержав банк за результатами інспектування: для недокапіталізованих та значно недокапіталізованих банків таким критерієм є рейтингова оцінка “3” , а для інших банків – оцінка “4”.

Програма фінансового оздоровлення комерційних банків повинна, перш за все, передбачати збільшення капіталу банку, поліпшення якості активів, реструктуризацію пасивів, підвищення ліквідності балансу, організацію управління фінансовими результатами, зміну організаційної структури банків і вдосконалення менеджменту.

Запровадження тимчасової адміністрації є одним із надзвичайних наглядових заходів, до яких вдаються центральні банки всіх країн світу. Функції тимчасової адміністрації слід розглядати значно ширше, ніж просто підвищення рівня менеджменту комерційного банку. Тимчасова адміністрація є спеціальним органом для забезпечення управління комерційним банком у стані фінансової скрути, яка створюється та призначається рішенням Правління Національного банку з метою забезпечення схоронності капіталу й активів, відновлення платоспроможності та ліквідності, усунення  порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.

З метою вдосконалення роботи тимчасових адміністрацій в нормативних документах Національного банку необхідно більш чітко визначити їх функції та встановити конкретні економічні показники діяльності комерційного банку, при досягненні яких тимчасова адміністрація припиняє діяльність. Потребує уточнення механізм захисту інтересів банку від можливої діяльності тимчасової адміністрації в інтересах третіх осіб. Необхідна розробка чітких критеріїв і системи економічних нормативів для оцінки діяльності тимчасової адміністрації та стану банку до і після здійснення тимчасового управління.

Вирішальну роль у прийнятті рішення про реорганізацію чи реструктуризацію банку, окрім необхідності концентрації капіталу та підвищення рівня ліквідності,  відіграють три параметри: обсяг і якість активів, обсяг і якість пасивів, а також різниця між активами й пасивами, тобто фінансовий результат роботи банку. У практиці західних банків, окрім названих, значна увага приділяється таким показникам, як зростання ринкового курсу акцій банків після реорганізації (або показник EPS – зростання доходів на одну акцію), співвідношення показників “курс акцій – доход”, оцінюється розмір надбавки (премії) за злиття, визначається рівень кадрового потенціалу та менеджменту.

Динаміка економічних показників діяльності банків після реорганізації підпорядкована загальним тенденціям і закономірностям розвитку банківської системи певної країни в загальному контексті розвитку ринкових відносин. Інтеграційні ефекти, що виявляються після реорганізації банків, полягають в одержанні певних переваг, що випливають із підвищення рівня концентрації капіталу: зростання обсягу доходів, розширення спектра банківських послуг, підвищення рівня стійкості та конкурентоспроможності, освоєння нових регіональних ринків, збільшення лімітів кредитування, зниження відсоткових ставок,  забезпечення надійного страхування кредитних ризиків тощо.

Основними методами запобігання негативним наслідкам реорганізації та реструктуризації комерційних банків можуть бути: зміна керівництва або принципів формування керівних органів банку; чергова емісія акцій з додатковими правами акціонерів; реструктуризація активів і пасивів; збільшення або зменшення кількості акціонерів;  викуп акцій у своїх акціонерів з премією; адміністративні заходи та юридичні процедури.

Законодавством передбачено, що ліквідація банку – довготривалий процес, який може продовжуватися до трьох років. Реорганізація банку офіційно відбувається у значно коротші терміни. Однак при цьому слід мати на увазі, що підготовчий період до злиття, пов'язаний з розробкою стратегії та аналізом потенційних кандидатів,  може зайняти рік, а то й більше. Певний час потрібен для розробки спільної стратегії, налагодження менеджменту тощо, тобто тривалість обох процесів може бути приблизно однаковою, а соціально-економічні результати будуть суттєво різнитися. Ліквідація навіть одного банку значно впливає на загальний стан фінансового ринку, що обумовлює винятковість процедури ліквідації комерційних банків та необхідність виваженого підходу в кожному окремому випадку, використання всіх можливостей, максимальної прозорості процесу і згладжування соціальних та економічних наслідків.

У разі ліквідації комерційного банку першочерговими вимогами кредиторів повинні бути: вимоги, забезпечені заставою; вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; виплата заробітної плати та вихідної допомоги звільненим працівникам банку; зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян; витрати ліквідатора та податки і зобов'язання перед бюджетом.

При переведенні банківської установи в режим фінансового оздоровлення до неї НБУ застосовуються заходи, спрямовані на зниження рівня витрат (на заробітну плату, поточний та капітальний ремонт, рекламу); часткову або повну заборону на проведення активних операцій, погашення простроченої дебіторської заборгованості; ліквідацію збиткових філій; формування необхідних розмірів резервних фондів; збільшення розміру статутного фонду.

Стосовно банківської сфери слід зазначити, що комерційному банкові, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансово стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Режим фінансового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Фінансова діяльність комерційних банків постійно контролюється і регулюється Національним банком України, що сприяє підвищенню їх фінансового стану, а отже, – і конкурентоспроможності. У щоденному режимі НБУ здійснює моніторинг фінансових показників усіх банків і баланс системи загалом, що дає змогу застосувати запобіжні заходи на грошовому ринку. Введено систему жорсткого контролю за ліквідністю банків і виконанням ними нормативів, що дозволяє вчасно виявляти порушення і недоліки в діяльності банків.

Відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу на комерційні банки за порушення банківського законодавства N 177/2617 від 19 березня 1998 р. (Глава III. Фінансове оздоровлення комерційних банків, Розділ 1. Порядок переходу комерційних банків до роботи в умовах дії програми фінансового оздоровлення) надане таке визначення фінансового оздоровлення: це система заходів комерційного банку, спрямованих на покращення його фінансового стану, відновлення ліквідності, платоспроможності, прибутковості, втрачених активів або доходів, виконання обов'язкових економічних нормативів, нормативів обов'язкового резервування тощо.

У разі наявності в діяльності банку фінансових та операційних недоліків, що загрожують інтересам кредиторів і вкладників, втрати платоспроможності і ліквідності, але за реальних умов для виправлення ситуації та покращення його фінансового стану Національний банк України може надіслати такому банку письмове попередження та пред'явити вимогу щодо розроблення програми фінансового оздоровлення.

Не пізніше 20 робочих днів із дня отримання письмового попередження Національного банку України про потребу розроблення програми фінансового оздоровлення банк має розробити її та затвердити у Правлінні та Раді комерційного банку і надіслати для узгодження відповідному територіальному управлінню Національного банку України.

Територіальне управління Національного банку України в 10-денний строк з дня отримання програми розглядає її щодо ефективності та відповідності вимогам Національного банку України і в разі підтримки подає її з висновками до Департаменту пруденційного нагляду.

Департамент пруденційного нагляду разом з Управлінням з питань роботи з проблемними банками у тижневий строк розглядає програму і готує відповідні пропозиції для Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків може бути встановлений строк дії програми фінансового оздоровлення банку від 6 до 12 місяців.

За наявності обгрунтованих підстав для успішного завершення банком виконання програми фінансового оздоровлення Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків цей строк може бути продовжений ще на 6 місяців за умови виконання програми капіталізації.

У разі ненадання комерційним банком у встановлений строк програми фінансового оздоровлення або подання програми, яка не відповідає встановленим вимогам, Національний банк України може прийняти рішення про відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій та ліквідацію банку.

Рішення Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків про погодження програми фінансового оздоровлення у триденний строк надсилається керівництву банку та відповідному територіальному управлінню Національного банку України, а також Департаменту монетарної політики Національного банку України.

Програма фінансового оздоровлення в обов'язковому порядку має містити:

• аналіз причин, які спричинили погіршення фінансового стану та втрату платоспроможності банку;

• заходи щодо фінансового оздоровлення із зазначенням строків їх виконання та розрахунок економічного ефекту від упровадження кожного заходу;

• прогнозні показники діяльності комерційного банку із щомісячною розбивкою (капітал банку, резерви, економічні нормативи, доходи, прибуток тощо), яких передбачено досягти після виконання заходів фінансового оздоровлення.

Одночасно до програми фінансового оздоровлення має додаватись кошторис витрат (щоквартальний) у цілому по банку та з розподілом за філіями.

Залежно від умов, за яких відбулося погіршення фінансового стану, комерційний банк має включити до програми фінансового оздоровлення конкретні заходи, спрямовані на поліпшення його фінансового стану, а саме:

• розробити програму капіталізації щодо збільшення капіталу до потрібного розміру протягом 6 місяців з дня прийняття Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків рішення про погодження програми фінансового оздоровлення та сформувати капітал банку в розмірі, передбаченому нормативними актами Національного банку України;

• зареєструвати в установлений строк оголошений статутний фонд;

• сформувати резервні фонди та резерви, установлені нормативними актами Національного банку України та чинним законодавством України, в необхідному обсязі;

• диверсифікувати активи і пасиви в напрямі підвищення їх ліквідності;

• ліквідувати збиткові філії та дочірні підприємства;

• провести інвентаризацію активів за станом на перше число місяця після прийняття Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків рішення про погодження програми фінансового оздоровлення. За результатами проведеної інвентаризації безнадійні до повернення активи списати за рахунок створених резервів або методом прямого списання відповідно до чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України. Також здійснити заходи щодо погашення простроченої дебіторської заборгованості та списання безнадійної дебіторської заборгованості з простроченими строками позовної давності за рахунок резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості в порядку, передбаченому Положенням про порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості комерційних банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 31.03.99 N 157 (v0640500-99 );

• організувати роботу щодо оголошення банкрутами боржників банку, які припинили погашення кредитів або сплату відсотків за кредитами;

• забезпечити першочергове погашення заборгованості за вкладами фізичних осіб, строк дії договорів яких минув;

• визначити відповідальних осіб з управління кредитними ризиками за рахунок раціоналізації управління банком у цілому;

• провести переоформлення раніше наданих пільгових¹ кредитів на загальних умовах;

• вжити заходів щодо створення та подальшого інтенсивного розвитку внутрішнього аудиту;

• внести необхідні зміни в систему управління підрозділами центрального апарату банку та його установами, запровадити прогнозування і планування роботи із залучення та розміщення кредитних ресурсів, забезпечити своєчасне доведення планів і лімітів до установ банку;

• переорієнтувати діяльність банку на прибуткові види послуг;

• припинити нарахування та виплату дивідендів акціонерам (учасникам);

• припинити нарахування та сплату відсотків за депозитами працівників банку, членам Ради банку та ревізійної комісії і членам їх родин, що залучені банком під відсоткову ставку, більшу за середньозважену за наданими банком кредитами. Переоформити умови договорів на загальних умовах;

• припинити викуп власних акцій на період дії програми фінансового оздоровлення;

• припинити вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

• передбачити проведення реорганізації банку.

Крім того, комерційний банк за програмою фінансового оздоровлення має взяти на себе зобов'язання в залежності від умов, за яких відбулося погіршення фінансового стану, протягом періоду дії програми фінансового оздоровлення не виконувати такі операції:

• відкриття нових депозитних рахунків фізичним особам;

• проведення подальшої емісії цінних паперів (крім випуску власних акцій ) та розширення кола фізичних і юридичних осіб - клієнтів банку з обслуговування їх операцій на ринку цінних паперів, у тому числі пов'язаних з веденням рахунків депозитарного обліку;

• надання бланкових та пільгових кредитів, а також кредитів під заставу акцій банку;

• надання кредитів та передачу будь-якого майна інсайдерам та акціонерам банку;

• нарахування та сплату відсотків за кредитами, наданими установами одного банку;

• інші операції, які можуть призвести до погіршення фінансового стану та неефективного відвертання власних коштів.

Комерційний банк, який працює в умовах дії програми фінансового оздоровлення, має проводити детальний аналіз адміністративно-господарських витрат, складати щоквартальний кошторис витрат та здійснювати заходи, спрямовані на їх скорочення.

Кошторис витрат складається в розрізі філій зі щомісячною розбивкою. Запланований рівень витрат на поточний квартал повинен визначатися з урахуванням фактичних витрат за попередній квартал у напрямі їх зменшення та динаміки співвідношення доходів і витрат, передбачивши недопущення випереджального зростання витрат відносно доходів.

Також, проводиться детальний аналіз витрат, які фінансуються за рахунок балансового прибутку банку, та вживаються заходи щодо їх скорочення.

На період дії програми фінансового оздоровлення банк повинен подавати кошторис витрат на розгляд територіальному управлінню Національного банку України щоквартально, до 20 числа місяця, що передує плановому періоду. Територіальне управління Національного банку України у п'ятиденний строк розглядає кошторис і з висновками надсилає його на погодження відповідному структурному підрозділу Національного банку України.

Контроль за виконанням комерційними банками програми фінансового оздоровлення здійснюється відповідним територіальним управлінням Національного банку України та Управлінням з питань роботи з проблемними банками.

Комерційний банк, який працює в умовах дії програми фінансового оздоровлення, подає до системи банківського нагляду Національного банку України додатково встановлену відповідним рівнем системи банківського нагляду звітність про хід виконання програми фінансового оздоровлення.

За результатами нагляду щодо виконання комерційним банком програми фінансового оздоровлення територіальні управління Національного банку України щомісяця подають до Управління з питань роботи з проблемними банками свої висновки та пропозиції щодо подальшої діяльності такого банку.

До закінчення строку дії програми фінансового оздоровлення або прийняття рішення про продовження її дії в обов'язковому порядку відповідним підрозділом банківського нагляду Національного банку України має бути проведена комплексна інспекторська перевірка діяльності такого банку.

За 10 робочих днів до закінчення строку дії програми фінансового оздоровлення комерційного банку територіальне управління Національного банку України зобов'язане подати Управлінню з питань роботи з проблемними банками конкретні пропозиції з висновками про подальшу діяльність цього банку.

У разі ефективного виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, поліпшення фінансового стану та дотримання економічних нормативів банк переводиться у загальний режим роботи.

Підставою для завершення дії програми фінансового оздоровлення комерційного банку є досягнення ним необхідного рівня обсягу капіталу, резервів, покращення якості активів, дотримання нормативу обов'язкового резервування та економічних нормативів, забезпечення прибуткової діяльності, що має підтверджуватися матеріалами звітності та звітами про інспектування.

Рішення про відміну дії програми фінансового оздоровлення і переведення комерційного банку на загальний режим діяльності приймається Комісією Національного банку України за поданням Управління з питань роботи з проблемними банками на підставі клопотання відповідного територіального управління Національного банку України (або без наявності такого).

Протягом періоду дії програми фінансового оздоровлення за умови поетапного її виконання та покращення показників діяльності до такого банку можуть не застосовуватися примусові заходи впливу.

У разі невиконання банком програми фінансового оздоровлення та (або) погіршення його фінансового стану Національний банк України може відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та прийняти рішення про ліквідацію банку.

10.2. Особливості санації та банкрутства страхових компаній

Останнім часом український страховий ринок динамічно розвивається: збільшується збір страхової премії, показник її відношення до внутрішнього валового продукту також зростає. Разом з тим діяльність страховиків здійснюється в умовах, що роблять негативний вплив на їхню фінансову стабільність (помітна інфляція, обмежений попит на страхові послуги, наявність підвищених ризиків, пов’язаних з інвестуванням коштів). Деякі зі страхових організацій попадають у кризові ситуації, а окремі балансують на грані банкрутства.

Банкрутство будь-якої страхової компанії означає неможливість здійснення своєчасних виплат за договорами страхування, кризу довіри до страхової галузі в цілому. У Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 зі змінами та доповненнями, недостатньо повно прописані особливості банкрутства страховиків (усього одна стаття). Для порівняння, банкрутство кредитних організацій регулюється 24-ма статтями названого загального закону.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про фінансові послуги та де­ржавне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-111 реорганізація та ліквідація страхових ор­ганізацій відбуваються з додержанням вимог відповідних за­конів України та нормативно-правових актів державних ор­ганів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, зокрема Законів України «Про стра­хування» від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. № 784-ШУ(зі змінами та доповненнями).

Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації з урахуванням особливостей із забезпеченням правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Міністерством фінансів України (ст. 19 Закону України "Про господарські товариства").

Для порушення справи про банкрутство страховика не­обхідна заява, яка може бути подана до господарського суду боржником-страховиком, кредитором (страхувальника­ми, застрахованими особами, страховим брокером, перестрахувальником та іншими юридичними або фізичними особами) або іншим уповноваженим на це держав­ним органом. При ньому продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі са­нації за правилами, встановленими ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом; покупцем цілісного майнового комплексу страховика може бути тільки страховик.

Так, при продажу майна страховика недержавної влас­ності в установленому порядку відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення страхової діяльності, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сирови­на, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують страховика, його послуги (фірмове най­менування, знаки для послуг), інші права, які належать борж­нику, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути пере­дані іншим особам, при цьому:

а) грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів) страховика-боржника на дату прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство не включаються до складу майнових активів такого страховика;

б) усі трудові договори (контракти), що укладені до дати продажу майна боржника як цілісного майнового комп­лексу, зберігають силу, при цьому права та обов'язки ро­ботодавця переходять до покупця майна боржника;

в) сума, одержана від продажу, включається до складу ма­йнових активів боржника;

г) продаж майна провадиться на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації, в порядку, передба­ченому законодавством;

д) керуючий санацією зобов'язаний опублікувати оголо­шення про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу на відкритих торгах у офіційних друкованих органах за тридцять днів до дати проведення торгів.

Якщо суми, вирученої від продажу майна страховика як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією про­понує кредиторам укласти мирову угоду.

У разі, якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідацій­ну процедуру. До затвердження господарським судом миро­вої угоди або визнання страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами.

При розгляді справи про банкрутство страховика учасни­ком провадження у справі про банкрутство визнається дер­жавний орган у справах нагляду за страховою діяльністю. В Україні таким уповноваженим органом є Міністерство фі­нансів України, яке здійснює нагляд за дотриманням вимог законодавства України про страхування, за ефективним роз­витком страхових послуг; запобігання неплатоспроможності страховиків та захист інтересів страхувальників. Міністер­ство фінансів має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:

• невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців;

• недосягнення ним визначеного Законом України «Про страхування» розміру статутного фонду;

• настання інших випадків, визначених чинним законо­давством України.

Примусова санація передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності страховика, в тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

• визначення Міністерством фінансів управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, госпо­дарське і кадрове управління страховиком;

• встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без доз­волу уповноваженого органу;

• здійснення розрахунків із страхувальниками;

• прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбаче­ному чинним законодавством України.

Слід пам’ятати, що відповідно до Закону України «Про страхування» страховою є фінансова установа, яка створена у формі акціонерних, повних, командитних това­риств, або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" з урахуван­ням особливостей, передбачених цим Законом, а також яка одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється вик­лючно страховиками - резидентами України.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про страхування" лі­цензування страхової діяльності здійснює Міністерство фі­нансів України (до 15 березня 2000 р. цю функцію викону­вав Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю).

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений ви­ключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутно­го фонду страховика цінними паперами, що випускаються дер­жавою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконав­чої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Загальний розмір внесків страховика до статут­них фондів іншого страховика України не може перевищувати 30 % його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 %. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування жит­ла, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Крім цього, ст. 30 Закону України "Про страхування" ви­значає, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страху­вання життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, -1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

У разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять усі права та обов'язки за договорами страхування, за якими на дату про­дажу майна страховика страховий випадок не настав.

У разі визнання господарським судом страховика бан­крутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів четвертої черги підлягають задоволенню у такому порядку:

у першу чергу - вимоги кредиторів за договорами обов'яз­кового особистого страхування, зокрема:

1. медичне страхування;

1. особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах та орга­нізаціях, що фінансуються з Державного бюджету Ук­раїни) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

2. особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансу­ються з Державного бюджету України) та сільської по­жежної охорони і членів добровільних пожежних дру­жин (команд);

3. страхування спортсменів вищих категорій;

4. страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринар­ної медицини;

5. особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

6. страхування працівників (крім тих, які працюють в ус­тановах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за осо­бами, які страждають на психічні розлади;

8. страхування життя і здоров'я тимчасового адміністра­тора та ліквідатора фінансової установи;

8. страхування медичних та інших працівників держав­них і комунальних закладів охорони здоров'я та держав­них наукових установ (крім тих, які працюють в устано­вах і організаціях, що фінансуються з Державного бюд­жету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

10) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних ін­спекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпе­кою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

у другу чергу - вимоги кредиторів за іншими договорами обов'язкового страхування, які визначені ст. 7 Закону Ук­раїни "Про страхування";

у третю чергу - вимоги інших кредиторів-страхувальників, у тому числі вимоги за договорами страхування, за якими страхувальники мають право відповідно до законо­давства України вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між стро­ком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування;

у четверту чергу - вимоги інших кредиторів. Певні особливості є також у порядку реорганізації стра­ховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворен­ня), що проводиться відповідно до законодавства України, з урахуванням особливостей по забезпеченню правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановле­них Міністерством фінансів України.

Бувають такі типи реорганізації страховиків:

• злиття — припинення діяльності двох (чи кількох) страховиків як юридичних осіб та передачу всіх май­нових та немайнових прав і обов'язків до страховика — юри­дичної особи, який створюється внаслідок реорганізації;

• приєднання — припинення діяльності одного страховика як юридичної особи та передачу всіх майнових та немайнових прав і обов'язків до іншого страховика — юри­дичної особи на правах філії чи без відкриття філії;

• поділ — припинення діяльності одного стра­ховика як юридичної особи та передачу за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах усіх його майнових та не­майнових прав і обов'язків до кількох страховиків — юридич­них осіб, які створюються внаслідок реорганізації;

• виділення — створення страховика — юридичної особи (або кількох страховиків — юридичних осіб), до якого (яких) за роздільним актом (балансом) у від­повідних частинах переходять майнові та немайнові пра­ва і обов'язки страховика — юридичної особи, що реор­ганізується;

• перетворення — передбачає:

• зміну організаційно-правової форми товариства, у ви­гляді якого було створено страховика, при цьому до но­вого страховика переходять усі майнові та немайнові права та обов'язки страховика, що реорганізується;

• перепрофілювання страховика у страхового посеред­ника за умови погашення ним своїх майнових та не­майнових обов'язків перед страхувальниками та перестраховиками.

Реорганізація страховика проводиться у таких випадках:

а) за рішенням вищого органу страховика;

б) за вимогою Міністерства фінансів України у зв'язку із застосуванням санкцій за порушення страхового законо­давства згідно із ст. 43 Закону України "Про страхуван­ня", що передбачає:

• реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників;

• об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань за умови погодження на це власників страховиків;

• залучення до числа учасників страховика інших страхо­виків (у тому числі іноземних страховиків) за умови про­ведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та бор­гами страховика, строк сплати яких уже настав;

в) за рішенням господарського суду в порядку, встановле­ному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Страховик-правонаступник повинен виконувати вимоги Міністерства фінансів України щодо формування статутного фонду, дотримуватись економічних нормативів, не мати збит­ків, його фінансове становище не повинно загрожувати інте­ресам страхувальників і кредиторів. Реорганізація страхови­ка також не повинна призвести до збиткової діяльності стра­ховика-правонаступника, порушення ним вимог Міністерст­ва фінансів України щодо формування статутного фонду, економічних нормативів, виникнення становища, що загро­жує інтересам страхувальників і кредиторів.

Реорганізація не повинна призвести до перешкод у забез­печенні права клієнта вільно вибирати страховика.

З метою оперативного та якісного проведення реоргані­зації та запобігання можливому приховуванню зловживань доцільно в контрактах з головою правління та головним бух­галтером страховика, а також керуючим та головним бухгал­тером філії передбачати вимогу, якою при реорганізації при­зупиняється розгляд поданих ними заяв на звільнення за власним бажанням до повного її завершення.

Страховики, які внаслідок реорганізації припиняють свою діяльність як юридичні особи, виключаються з Єдиного дер­жавного реєстру страховиків (перестраховиків) і втрачають всі ліцензії, надані Міністерством фінансів України.

Страховики, створені внаслідок реорганізації, зобов'язані отримати ліцензії на здійснення страхової діяльності в Міні­стерстві фінансів України.

Про проведення реорганізації страховик, що реор­ганізується, дає повідомлення в засобах масової інформації у встановленому законодавством України порядку.

Під час реорганізації страховика сторонами-учасни­ками реорганізації має гарантуватися збереження відо­мостей, що становлять таємницю страхування, відпо­відно до ст. 42 Закону України "Про страхування" та зако­нодавства України.

Страховик, що реорганізується, до моменту передачі за пе­редаточним чи роздільним актом (балансом) майнових та немайнових прав і обов'язків надає звітність згідно із встановле­ним порядком.

Під час реорганізації страховика шляхом злиття активи і пасиви страховиків, що реорганізуються, в повному об­сязі передаються страховику-правонаступнику, який ство­рюється внаслідок реорганізації.

Страховики, що реорганізуються, виключаються з Єдино­го державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Новостворений страховик-правонаступник затверджує, згідно з законодавством України, нові установчі документи і отримує нову назву. Отримання ліцензії на проведення стра­хової діяльності здійснюється на загальних підставах від­повідно до Закону України "Про страхування" та норматив­них актів Міністерства фінансів України.

Цьому передує проведення таких заходів:

• прийняття рішення вищими органами страховиків, що реорганізуються, про обраний шлях реорганізації;

• перевірка фінансово-господарської діяльності страхо­виків, що реорганізуються, аудиторською фірмою, яка має ліцензію Аудиторської палати України та аудито­рами, що пройшли підвищення кваліфікації за програ­мою, погодженою з Міністерством фінансів України, зі складанням відповідних аудиторських висновків;

• вивчення мережі філій (якщо такі є) щодо їх без­збиткової діяльності, відповідності технічним та квалі­фікаційним вимогам;

• складання прогнозного балансу страховика-правонаступника на дату передачі активів і пасивів та розрахунку економічних нормативів за ним;

• підготовка установчих документів страховика-правонаступника, в яких має бути враховано, що стра­ховик створюється шляхом злиття страховиків, які реорганізуються, і приймає на себе всі їхні права і обов'язки;

• укладення угоди між страховиками, що реорганізують­ся, та засновниками страховика-правонаступника про умови проведення реорганізації. Угода про умови проведення реорганізації є основним до­кументом, який визначає права та обов'язки сторін щодо по­рядку її проведення, і має забезпечувати оперативне проведення реорганізації та виконання зобов'язань перед страху­вальниками у період реорганізації:

• призначення відповідних комісій для проведення реор­ганізації та інвентаризації у складі представників стра­ховиків, що реорганізуються, та засновників страхови­ка-правонаступника;

• повний перелік та обсяг активів і пасивів балансів стра­ховиків, що реорганізуються, які підлягають прийманню-передачі;

• дату перерахування залишків коштів з розрахункових рахунків страховиків, що реорганізуються, на тимчасовий рахунок, відкритий засновниками страховика-правонаступника, та строк складання передаточного балансу з розшифруванням кожної статті цього балансу. Розшифрування статей балансу мають бути підпи­сані уповноваженими особами — членами комісії, що проводять реорганізацію;

• перелік документів аналітичного і синтетичного обліку, що підлягають прийманню-передачі. Серед них обов'яз­ково має бути книга реєстрації страхових полісів (дого­ворів), річні звіти, документи, враховані на позабалансо­вих рахунках, та інші документи з постійним терміном зберігання та терміном зберігання 10 і 75 років;

• строки проведення передачі основних засобів та інших матеріальних цінностей з оформленням відповідних ак­тів, підписаних матеріально відповідальними особами страховика, що реорганізується, та засновниками стра­ховика-правонаступника;

• строки передачі та оформлення відповідними актами незакінчених діловодством справ, бланків суворої звіт­ності, архівів чи описів архівів;

• кадрове забезпечення ритмічної роботи страховиків, що реорганізуються. Також має бути обумовлено те, що голова правління та головний бухгалтер не можуть бути звільнені до повного завершення реорганізації та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) на підставі відповідного запису в трудовому контракті;

• строки обміну акцій (свідоцтв про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) страховика, що реорганізується, на акції (свідоцтва про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) страховика-правонаступника, порядок продажу акцій (часток) акціонерами (учасниками) страховика та інші організаційні питання, пов'язані з формуванням ста­тутного фонду, відповідно до законодавства України та нормативних актів Міністерства фінансів України;

• строки перереєстрації договорів страхування та пе­рестрахування, переоформлення угод про спільну діяльність та розміщення резервів, прав власності за облігаціями внутрішньої державної позики та інших цивільно-правових угод;

• повідомлення орендодавця (якщо приміщення, де розта­шований страховик, що реорганізується, орендоване) про припинення договору оренди та укладення договору оренди з новим орендарем;

• інші питання за ініціативою сторін, які забезпечують оперативне проведення реорганізації. Реорганізація страховиків шляхом злиття здійснюється лише за попередньою згодою Антимонопольного Комітету Ук­раїни, Міністерства фінансів України відповідно до ст. 43 За­кону України "Про страхування".

Для отримання такої згоди страховик, що реорганізують­ся, та засновники страховика-правонаступника подають до Міністерства фінансів України такі документи:

• рішення вищого органу кожного страховика, що реор­ганізується, про обраний шлях реорганізації;

• установчий договір засновників страховика-право­наступника;

• аудиторський висновок щодо підсумків перевірки фінансово-господарської діяльності страховиків, що ре­організуються;

• прогнозний баланс страховика-правонаступника на да­ту передачі активів і пасивів та розрахунок економічних нормативів за ним;

• баланси та розрахунки економічних нормативів на ос­танню звітну дату страховиків, що реорганізуються;

• угоду між страховиками, що реорганізуються, та заснов­никами страховика-правонаступника про умови прове­дення реорганізації;

• аудиторський висновок про фінансовий стан та платос­проможність засновників страховика-правонаступни­ка, бухгалтерську і фінансову звітність учасників (акціонерів) страховика на останню звітну дату для пе­ревірки можливості виконання засновниками, акціоне­рами (учасниками) страховика своїх зобов'язань щодо формування розміру статутного фонду;

• економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності. Крім того, до Міністерства фінансів України за місцем роз­ташування страховика-правонаступника подаються інші до­кументи, необхідні для реєстрації новоствореного страхови­ка-правонаступника згідно із Законом України "Про страху­вання" та нормативними актами Міністерства фінансів Ук­раїни, які можуть бути надані засновниками страховика-пра­вонаступника до проведення установчих зборів.

До Міністерства фінансів України за місцем розташування філій страховика-правонаступника також подаються доку­менти для погодження відкриття філій, передбачені норма­тивними актами Міністерства фінансів України.

Під час реорганізації страховика шляхом приєднання активи і пасиви страховика, що реорганізується, в повному обсязі передаються страховику-правонаступнику. Страхо­вик, що реорганізується, виключається з Єдиного державно­го реєстру страховиків (перестраховиків), і анулюються відповідні ліцензії.

Якщо приєднання страховика, що реорганізується, здій­снюється на умовах філії чи із збереженням мережі філій (як­що такі є), одночасно до Міністерства фінансів України по­дається заява на отримання дозволу (чи дозволів) на відкрит­тя філії (чи декількох філій) страховика-правонаступника.

Реорганізацію шляхом приєднання доцільно проводити без припинення роботи страховика.

Цьому передує проведення таких заходів:

• прийняття рішення вищим органом страховика, що реорганізується, про обраний шлях реорганізації;

• перевірка фінансово-господарської діяльності страховика, що реорганізується, незалежною аудиторською ор­ганізацією, яка має ліцензію Аудиторської палати Украї­ни, із складанням відповідного аудиторського висновку:

• вивчення мережі філій (якщо такі є) щодо їх без­збиткової діяльності, відповідності технічним та квалі­фікаційним вимогам;

• складання прогнозного балансу страховика-правонаступника на дату передачі активів і пасивів та розрахунку економічних нормативів за ним;

• проведення перевірки аудиторською організацією, яка має ліцензію Аудиторської палати України, із складан­ням відповідних аудиторських висновків та аудиторами, що пройшли підвищення кваліфікації за програмою, по­годженою з Міністерством фінансів України, фінансового стану та платоспроможності нових засновників страхо­вика-правонаступника, які внаслідок реорганізації ма­ють взяти участь у формуванні його статутного фонду;

• прийняття рішення вищим органом страховика-право­наступника про шляхи реорганізації;

• складання угоди між страховиком, що реорганізується, та страховиком-правонаступником про умови проведе­ння реорганізації.

Угода про умови проведення реорганізації є основним до­кументом, який визначає права і обов'язки сторін щодо по­рядку її проведення, і має забезпечувати оперативне прове­дення реорганізації та виконання зобов'язань перед страху­вальниками у період реорганізації:

• призначення комісій для проведення реорганізації та інвентаризації у складі представників страховика, що реорганізується, та страховика-правонаступника;

• повний перелік та обсяг активів і пасивів балансів страховиків, що реорганізуються, які підлягають прийманню-передачі;

• дату перерахування залишків коштів з розрахункових рахунків страховиків, що реорганізуються, на тимчасо­вий рахунок, відкритий засновниками страховика-пра­вонаступника, та строк складання передаточного ба­лансу з розшифруванням кожної статті цього балансу. Розшифрування статей балансу мають бути підписані уповноваженими особами — членами комісії, що прово­дять реорганізацію;

• перелік документів аналітичного і синтетичного обліку, що підлягають прийманню-передачі. Серед них обов'яз­ково має бути книга реєстрації страхових полісів (дого­ворів), річні звіти, документи, враховані на позабалансо­вих рахунках, та інші документи з постійним терміном зберігання та терміном зберігання 10 і 75 років;

• строки проведення передачі основних засобів та інших матеріальних цінностей з оформленням відповідних актів, підписаних матеріально відповідальними особа­ми страховика, що реорганізується, та засновниками страховика-правонаступника;

• строки передачі та оформлення відповідними актами незакінчених діловодством справ, бланків суворої звіт­ності, архівів чи описів архівів;

• кадрове забезпечення ритмічної роботи страховиків, що реорганізуються. Також має бути обумовлено те, що го­лова правління та головний бухгалтер не можуть бути звільнені до повного завершення реорганізації та вне­сення відповідного запису до єдиного державного ре­єстру страховиків (перестраховиків) на підставі відпо­відного запису в трудовому контракті;

• строки обміну акцій (свідоцтв про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) страховика, що реорганізується, на акції (свідоцтва про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) страховика-правонаступника, порядок продажу ак­цій (часток) акціонерами (учасниками) страховика та інші організаційні питання, пов'язані з формуванням статутного фонду, відповідно до чинного законодав­ства України та нормативних актів Міністерства фі­нансів України;

• строки перереєстрації договорів страхування та перестрахування, переоформлення угод про спільну діяльність та розміщення резервів, право власності за обліга­ціями внутрішньої державної позики та інших цивільно-правових угод;

• повідомлення орендодавця (якщо приміщення, де розта­шований страховик, що реорганізується, орендоване) про припинення договору оренди та укладення договору оренди з новим орендарем.

Страховик, що реорганізується, та страховик-правонаступник звертаються із спільними клопотаннями до Мініс­терства фінансів України для одержання позитивного вис­новку щодо можливості проведення реорганізації і подають такі документи:

• рішення вищого органу страховика, що реорганізу­ється, про обраний шлях реорганізації та відповідне рі­шення вищого органу страховика-правонаступника;

• аудиторський висновок щодо підсумків перевірки фі­нансово-господарської діяльності страховика, що реор­ганізується;

• прогнозний баланс страховика-правонаступника на да­ту передачі активів і пасивів та розрахунок економічних нормативів за ним;

• баланси та розрахунки економічних нормативів на останню звітну дату страховика, що реорганізується, та страховика-правонаступника;

• угоду між страховиком, що реорганізується, та страховиком-правонаступником про умови проведення реорганізації;

• аудиторський висновок про фінансовий стан та платос­проможність нових засновників страховика-правонас­тупника, бухгалтерську і фінансову звітність учасників (акціонерів) страховика на останню звітну дату, якщо не повністю сплачені їх частки в статутному фонді або якщо приєднання здійснюється з додатковим збільшен­ням розміру статутного фонду;

• інші документи, передбачені нормативними актами Міністерства фінансів України для внесення змін і доповнень до установчих документів страховиків, які страховик-правонаступник може надати до прий­няття рішення вищого органу страховика-правонаступника про внесення змін і доповнень до установ­чих документів у зв'язку з приєднанням. При ліквідації страховика у разі, коли учасники страхо­вика прийняли таке рішення і страховик не має зобов'язань перед страхувальниками. Міністерство фінансів України приймає рішення про виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Ліквідація страховика, що має зобов'язання перед страхувальниками, у разі визнання його банкрутом здій­снюється у порядку, визначеному ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом», зокрема: при здійсненні ліквіда­ційної процедури цілісний майновий комплекс страхови­ка може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

Виключення страховика з державного реєстру суб'єк­тів підприємницької діяльності органами державної вла­ди і органами місцевого самоврядування у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків).

Таким чином, у діючому Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" деякі, досить важливі питання, пов’язані з банкрутством страхових організацій, не знайшли відображення, інші ж не повною мірою враховують специфіку окремих видів страхової діяльності. Тому необхідна більш детальна розробка механізму банкрутства страхових організацій.Уявляється, що цей механізм повинен ураховувати такі обставини.

1. Поняття банкрутства у страховій сфері. Справу про банкрутство варто збуджувати не тільки при наявності умов, передбачених чинним законом, але, з огляду на специфіку діяльності страхових організацій, і після відкликання ліцензії страховика-боржника. Тому при надходженні заяви в арбітражний суд суддя повинен звернутися в орган страхового нагляду із пропозицією представити у встановлений строк висновок про доцільність відкликання ліцензії або копію наказу про відкликання ліцензії. Якщо наглядовий орган вважає недоцільним відкликання ліцензії (наприклад, у випадку введення у страховій організації зовнішньої адміністрації, що проводить заходи щодо оздоровлення фінансового становища боржника), то заява про визнання страхової організації банкрутом повертається заявникові.

Подання копії зазначеного наказу в арбітражний суд повинне бути підставою для порушення справи про банкрутство. Про прийняття заяви арбітражний суд виносить визначення, у якому, серед іншого, указується дата розгляду обґрунтованості вимог заявника до боржника. За результатами цього розгляду арбітражний суд може винести визначення про визнання вимог заявника обґрунтованими й введення спостереження. У зазначеному визначенні також повинна міститися інформація про затвердження тимчасового керуючого й розмір його винагороди.

Процедура спостереження стосовно страхової організації повинна проводитися відповідно до діючого законодавства, за деяким виключенням. У період спостереження вирішуються три основні завдання: аналіз фінансового стану боржника з метою визначення можливості або неможливості відновлення його платоспроможності й обґрунтування доцільності введення наступних процедур банкрутства; збереження майна боржника й підготовка до скликання перших зборів кредиторів.

До компетенції останнього серед іншого належить прийняття рішення про введення фінансового оздоровлення або зовнішнього керування й про звернення до арбітражного суду з відповідним клопотанням, а також прийняття рішення про звернення до арбітражного суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва. Між тим треба взяти до уваги, що стосовно страхових організацій не слід приймати рішення про введення фінансового оздоровлення або зовнішнього керування, тому що їхня платоспроможність невідновна в ході цих процедур.

Справа в тому, що страхова діяльність, як і банківська, будується на довірі страхувальників, заснована на їхніх грошах (сума притягнутих коштів у страхових організаціях, як правило, у багато разів перевищує величину власних ресурсів). Порушення проти страховика справи про банкрутство приводить до втрати довіри, різкого скорочення надходжень коштів за раніше укладеними договорами страхування. Розраховувати на фінансову допомогу з боку засновників не доводиться, тому що, якби в них була така можливість, вони б зробили це раніше, не доводячи справу до судового розгляду.

Крім того, заходи щодо відновлення платоспроможності вже проводилися самою страховою організацією, але не дали бажаного результату. Очікувати, що через деякий час аналогічні багато в чому дії в ході процедур фінансового оздоровлення й зовнішнього керування дадуть інший результат, не доводиться. Тому рішення перших зборів кредиторів може бути одне: про звернення до арбітражного суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва Прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом спричиняє відкриття конкурсного виробництва. Воно вводиться строком на один рік і може продовжуватися не більше ніж на шість місяців. У ході конкурсного виробництва формується конкурсна маса, що служить джерелом задоволення вимог кредиторів.

2. Порядок визначення розміру вимог кредиторів і особливості задоволення цих вимог у випадку банкрутства страхової організації. Відповідно до діючого закону в першу чергу провадяться розрахунки за вимогами громадян, перед якими боржник відповідає за заподіяння шкоди життю або здоров’ю, у другу - за виплатою вихідної допомоги й оплатою праці працівників і за виплатою винагород за авторськими договорами, у третю чергу провадяться розрахунки з іншими кредиторами, у тому числі зі страхувальниками, застрахованими й вигодонабувачами.

Вимоги кредиторів третьої черги також задовольняються у встановленій послідовності: спочатку - вимоги застрахованих, вигодонабувачів за договорами обов’язкового особистого страхування; потім - вимоги вигодонабувачів, страхувальників за іншими договорами обов’язкового страхування; далі - вимоги застрахованих, вигодонабувачів, страхувальників за договорами особистого страхування, у тому числі вимоги за припиненим у зв’язку з визнанням страхової організації банкрутом договорам страхування, наприкінці - вимоги інших кредиторів.

Як було сказано, процедура банкрутства досить тривала, а вимоги страхувальників, застрахованих і вигодонабувачів за її підсумками можуть бути задоволені лише частково. Довге очікування коштів і неповне їхнє одержання можуть знизити й без того невисоку довіру до страхових організацій. Тому важливо, щоб при неплатоспроможності якої-небудь страхової компанії виплати за страхові випадки, що наступили, були зроблені якнайшвидше за рахунок інших джерел.

Такими джерелами могли б стати централізовані страхові резерви, формовані по окремим соціально значимим видам страхування, що передбачено, наприклад, Законом України “Про обов’язкове страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів” від 25 квітня 2002 р. фінансового стану страхової компанії та зачіпають права сторін, що існували до вжиття таких заходів, в тому числі (але не обмежуючись ними) такі, що можуть призвести до призупинення виплат, примусових заходів чи зменшення вимог.

Згідно із законом України «Про страхування» уповноважений орган має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:

• невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом трьох місяців;

• недосягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду;

• настання інших випадків, визначених чинним законодавством України. Примусова санація передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, в тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;

• визначення уповноваженим органом управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське i кадрове управління страховиком;

• встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов’язань без дозволу Уповноваженого органу;

• встановлення обов’язкового для виконання графіку здійснення розрахунків із страхувальниками.

3. Особливості банкрутства страховиків. Згідно із ст. 45 Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», визначено такі особливості банкрутства страховиків.

1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.

2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом.

3. Продаж майна страховика-боржника як цiлiсного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими ст. 19 цього закону.

При здiйсненнi лiквiдацiйної процедури цiлiсний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов’язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

1. Покупцем цiлiсного майнового комплексу страховика може бути тiльки страховик.

2.У разі продажу цiлiсного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять усі права та обов’язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав.

3.У разi визнання господарським судом страховика банкрутом i вiдкриття лiквiдацiйної процедури всi договори страхування, укладенi таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рiшення, припиняються.

4.Страховики за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та вiдкриття лiквiдацiйної процедури, мають право вимагати виплати страхової суми. Інша справа, коли компанія реорганізується, ліквідується, поглинається іншим страховиком чи об’єднується з конкурентом.

Згідно зі ст. 43 Закону «Про страхування», реорганізація страховика проводиться з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва за укладеними угодами, встановленими уповноваженим органом. Поки що уповноважений орган, яким є Держфінпослуг, розробив лише один документ — методичні рекомендації щодо злиття (приєднання) страхових компаній. Щодо інших видів реорганізації, то вони залишаються неврегульованими, тому, якщо страхові компанії зливаються чи приєднують до себе іншу страхову крмпанію, страхувальникам краще потурбуватися про захист своїх інтересів.

Те ж саме стосується й банкрутства страхової компанії. Якщо страховий випадок настав, а виплату ще не зроблено — це велика проблема. Клієнтам необхідно терміново переукласти угоду з іншою компанією, розірвати попередню і подати вимогу на повернення частини платежу. Якщо у страховика достатній розмір активів, виплати буде здійснено в повному обсязі, а якщо ні — то частково.

Не врегульовано й питання добровільного відходу компанії з ринку. Наприклад, коли засновники страхової компанії не в змозі нарощувати капіталізацію компанії до необхідного рівня й готові вийти зі страхового бізнесу. Держфінпослуг визначила, якщо компанію виключили з реєстру, вона фактично вже не є фінансовою установою й не контролюється комісією та іншими органами, тобто колишня страхова компанія опиняється поза правовим полем. Відповідно розраховувати на повернення своїх коштів у цьому разі вже не доводиться.

Усі ці проблеми набувають особливої актуальності через те, що найближчим часом процеси реорганізації страхових компаній відбуватимуться дедалі частіше. Зараз посилення контролю Держфінпослуг може спричинити відхід з ринку багатьох компаній. Тому страховики говорять про необхідність створення фонду гарантування вкладів страхувальників за аналогією з банківською системою. Така система гарантій особливо потрібна компаніям, що займаються страхуванням життя і, отже, оперують коштами населення. Оперативне здійснення страхових виплат сприяло б підвищенню довіри до страхових компаній з боку населення.

Наприклад, у США фонд гарантування забезпечує виплати власникам страхових полісів у розмірах набагато більших, ніж аналогічний фонд, що виплачує кошти вкладникам банківських установ. Якщо в разі банкрутства банку максимальна сума повернення за депозитами в США становить $100 тис., то за банкрутства страховика — $250 тис.

Отже, страхова діяльність, як і банківська, будується на довірі страхувальників, заснована на їхніх грошах (сума притягнутих коштів у страхових організаціях, як правило, у багато разів перевищує величину власних ресурсів). Порушення проти страховика справи про банкрутство приводить до втрати довіри, різкого скорочення надходжень коштів за раніше укладеними договорами страхування. Розраховувати на фінансову допомогу з боку засновників не доводиться, тому що, якби в них була така можливість, вони б зробили це раніше, не доводячи справу до судового розгляду. Крім того, заходи щодо відновлення платоспроможності вже проводилися самою страховою організацією, але не дали бажаного результату. Очікувати, що через деякий час аналогічні багато в чому дії в ході процедур фінансового оздоровлення й зовнішнього керування дадуть інший результат, не доводиться. Тому рішення перших зборів кредиторів може бути одне: про звернення до арбітражного суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва. Згідно із ст. 45 Закона України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», визначені такі особливості банкрутства страховиків:

1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.

2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом.

3. Продаж майна страховика-боржника як цiлiсного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими статтею 19 цього закону.

10.3. Порядок здійснення банкрутства сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств

Одним із основних напрямів державної політики щодо розвитку сільського господарства є реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств, спрямована на зміну суті і характеру земельних, майнових, управлінських, трудових та інших суспільних відносин в аграрному секторі економіки України. Відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року № 1529/99 у стислі строки по всій Україні майже всі колективні та інші недержавні сільськогосподарські підприємства, засновані на колективній формі власності, були перетворені у різноманітні аграрно-правові форми на основі паювання землі і майна. Так, із 11393 недержавних сільгосппідприємств було створено 2966 приватних (приватно-орендних) підприємств, 6047 товариств з обмеженою відповідальністю, 551 акціонерне товариство, 3263 сільськогосподарських кооперативи, 1212 селянських (фермерських) господарств та інші суб’єкти господарювання.

Водночас у процесі реформування аграрного сектора економіки виникли проблеми, пов’язані з правовими підставами і порядком реструктуризації сільгосппідприємств, визначенням правового становища новоутворених суб’єктів аграрного підприємництва, правового режиму їх земель і майна, реалізацією права на земельну частку (пай) та майновий пай. Практично не вирішеними залишаються питання зайнятості колишніх працівників та членів недержавних сільськогосподарських підприємств. Крім того, поспішне здійснення реформування в аграрному секторі економіки на низці господарств супроводжувалося порушенням вимог чинного законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із паюванням землі і майна, укладенням угод на оренду землі та розрахунками за її оренду, раціональним використанням землі.

Наявність цих та інших проблем зумовлена недосконалістю чинного аграрного і земельного законодавства, відсутністю спеціального закону щодо реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств, наявністю великої кількості відомчих нормативно-правових актів, які в більшості мають рекомендаційний характер, недосконалістю локальних правових актів, на підставі яких здійснювалося реформування у сільському господарстві.

В юридичній науці правові питання реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності в Україні практично не досліждувалися. Наявні окремі публікації у різних виданнях висвітлюють лише окремі аспекти цих процесів без комплексного підходу до з’ясування суті реструктуризації у сільському господарстві. Відсутність науково-теоретичних досліджень з правових питань реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств суттєво впливає на якість законодавчого забезпечення реалізації прав громадян, юридичних осіб у сфері сільськогосподарського виробництва. Недостатніми є науково-теоретична розробка правових аспектів реструктуризації сільгосппідприємств недержавної форми власності, наявність значних недоліків та прогалин у правовому забезпеченні реструктуризації як одного із напрямів аграрної реформи.

Реструктуризація недержавного сільгосппідприємства є самостійною правовою категорією, яку слід відмежовувати від таких понять, як реформування підприємства, його реорганізація, організаційна перебудова, приватизація та роздержавлення. Зокрема, реструктуризація розглядається як один із методів реформування сільськогосподарських підприємств, який застосовується поряд із приватизацією підприємств та перереєстрацією їх статутів у ході здійснення аграрної реформи в Україні. Реорганізація сільськогосподарських підприємств є способом реструктуризації, тому реорганізація підприємств та їх реструктуризація співвідносяться як форма та зміст і не можуть бути ототожнені. Термін “приватизація” вживається лише для позначення процесів реформування права державної власності і не може застосовуватись по відношенню до сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності. Реструктуризація недержавних сільгосппідприємств визначається як один із напрямів роздержавлення економіки України, тому поняття “реструктуризація” та “роздержавлення” співвідносяться як частина і ціле.

Реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств є комплексним правовим явищем і включає такі складові: реформування як внутрішніх, так і зовнішніх майнових, земельних, управлінських правовідносин, а також внутрішніх трудових правовідносин.

Суб’єкти правовідносин з реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності в залежності від їх правового статусу можуть бути класифіковані на такі, що здійснюють реструктуризацію сільгосппідприємства, і такі, що мають сприяти реструктуризації підприємств і забезпечувати її здійснення.

До першої групи належать недержавні сільськогосподарські підприємства, а саме: колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські акціонерні товариства та інші суб’єкти підприємництва, які  виникли на базі колгоспів відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 лютого 1992р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", засновані і діють на підставі норм Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, а також ті, які створено шляхом приватизації радгоспів відповідно до Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Крім вказаних суб’єктів реструктуризацію здійснюють також громадяни – члени та учасники зазначених вище суб’єктів підприємницької діяльності, які набувають і реалізують певні суб’єктивні майнові, трудові, управлінські, земельні права і обов’язки у процесі реструктуризації підприємства. Другу групу суб’єктів правовідносин з реструктуризації недержавних сільгосппідприємств складають органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування.

Зміст правовідносин з реструктуризації недержавних сільгосппідприємств становить сукупність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків їх суб’єктів. Юридичною підставою виникнення вказаних правовідносин є прийняття рішення про реструктуризацію вищим органом управління підприємством в порядку, передбаченому статутом, а підставами припинення -  юридичний склад: державна реєстрація новоствореного організаційно-правового формування із одночасним виключенням реструктуризованого сільгосппідприємства із державного реєстру підприємств і організацій, юридичне закріплення за новоствореним підприємством земель та майна ліквідованого підприємства.

Здійснення реструктуризації має базуватись на таких правових принципах, як законність реструктуризації; стабільність законодавчого її забезпечення; добровільність здійснення реструктуризації та самостійність членів підприємства в обранні способів реструктуризації та організаційно-правових форм суб’єктів аграрного підприємництва; комплексність реструктуризації; поєднання приватної власності на землю та інших засобів виробництва з колективною формою організації праці; соціальна справедливість, охорона та захист прав і законних інтересів пенсіонерів, найманих працівників та членів підприємства у процесі реструктуризації; рівність всіх членів підприємства та пенсіонерів у реалізації суб’єктивних прав у процесі реструктуризації; охорона, раціональне використання та відтворення земель та інших природних ресурсів; економічна підтримка державою реструктуризованих підприємств та заохочення підприємств до неї; врахування регіональних особливостей реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності.

Ліквідація недержавних сільськогосподарських підприємств визначається як врегульований нормами права та локальними нормативно-правовими актами комплекс економіко-правових заходів, спрямованих на припинення існування недержавного сільськогосподарського підприємства як юридичної особи у процесі його реструктуризації, без переходу його прав і обов’язків у порядку правонаступництва. Ліквідація сільгосппідприємства може бути самостійним способом реструктуризації або поєднуватись із реорганізацією підприємства, яка здійснюється у формі поділу чи виділення.

Ліквідація недержавного сільськогосподарського підприємства може бути добровільною або примусовою. Кожен із вказаних способів ліквідації підприємства у процесі його реструктуризації має як свої переваги, так і недоліки, і обирається в залежності від структури кредиторської заборгованості, рівня кваліфікації спеціалістів, які будуть здійснювати ліквідацію, співвідношення ліквідаційної вартості майна і розміру кредиторської заборгованості.

У цілому, процедура ліквідації сільгосппідприємств є ускладненою і не сприяє ефективності реформаційних процесів у сільському господарстві. З метою спрощення процедури ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств, особливо так званих “залишкових”, у процесі їх реструктуризації запропоновано внести зміни до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999р., а саме: звільнити від сплати судових витрат при поданні заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство недержавні сільськогосподарські підприємства, які прийняли рішення про ліквідацію у процесі їх реструктуризації, а також поширити спрощений порядок ліквідації боржника, передбачений ст. 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, на випадки порушення справи про банкрутство “залишкового” недержавного сільгосппідприємства за заявами його кредиторів.

Реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств, повинна враховувати сучасні складові реформування відносин власності на землю та майно у процесі реструктуризації сільгосппідприємств, майнового паю, права на майновий пай, земельної частки (паю), права на земельну частку (пай), зміни до Земельного кодексу України, Законів України “Про податок на додану вартість”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, “Про плату за землю”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, необхідность прийняття Аграрного кодексу України, Закону України “Про реструктуризацію недержавних сільськогосподарських підприємств”, Державної програми забезпечення зайнятості у процесі реформування аграрного сектора економіки.

У разі банкрутства аграрного підприємства і продажу в зв’язку з цим об’єктів нерухомості сільськогосподарського призначення переважне право на придбання цих об’єктів за однакових інших умов належить аграрним підприємствам, у тому числі селянським (фермерським) господарствам, розташованим у даній місцевості.

Комітет кредиторів приймає рішення про звернення з клопотанням до арбітражного суду про санацію аграрного підприємства з обов’язковою участю представника органу місцевого самоврядування. Санація аграрного підприємства здійснюється у строк до завершення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. При цьому враховується час, необхідний для реалізації виробленої та переробленої сільськогосподарської продукції. Але цей термін не може перевищувати 15 місяців. Проте арбітражним судом він може бути продовжений на один рік, якщо протягом строку санації через стихійне лихо (епізоотію, інші несприятливі умови) погіршилося фінансове становище підприємства-боржника.

Законом передбачаються особливості банкрутства селянського (фермерського) господарства (СФГ). Зокрема, передбачено, що підставою до визнання СФГ банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та виконати зобов’язання щодо сплати обов’язкових платежів. У двомісячний термін з дня прийняття арбітражним судом рішення про порушення справи про банкрутство голова СФГ може подати до вказаного суду план відновлення платоспроможності господарства. Якщо реалізація плану дасть змогу погасити боржнику вимоги за грошовими зобов’язаннями і вимоги за обов’язковими платежами, то арбітражним судом вводиться процедура розпорядження майном СФГ на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації виробленої і переробленої сільськогосподарської продукції. Але цей строк не може перевищувати 15 місяців. Проте у випадку стихійного лиха і погіршення в зв’язку з цим фінансового стану СФГ термін процедури розпорядження майном може бути продовжений на один рік.

За умови, що арбітражний суд прийняв рішення про відкриття ліквідаційної процедури до СФГ-банкрута, до складу ліквідаційної маси цього господарства включають нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів СФГ, в тому числі багаторічні насадження, сільськогосподарська та інша техніка, робоча і продуктивна худоба, господарські будівлі, різні споруди, у тому числі й меліоративні, обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуте для СФГ на загальні кошти його членів, а також майнові права цього СФГ, що мають грошову оцінку. Законом передбачається, що нерухоме майно і майнові права щодо такого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси, можуть бути продані тільки за конкурсом за умови збереження їх цільового сільськогосподарського призначення.

Забезпечення дієвості механізму банкрутства підприємств є важливим чинником оздоровлення економіки держави в цілому. Головний акцент у цьому механізмі робиться на фінансове оздоровлення суб’єктів підприємницької діяльності, відновлення їх платоспроможності через здійснення реструктуризації в різних її формах, а отже, на організацію ефективного виробництва конкурентоспроможної продукції, що користується попитом і знаходить споживача. Важливо, що здійснення процедури санації підприємств, крім розв’язання зазначених завдань, дає змогу прискорити структурну перебудову економіки і досягти завдяки цьому загального позитивного ефекту.

10.4. Особливості банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств

Як правило, становлення і розвиток в Україні інституту неспроможності (банкрутства) супроводжується процесом диференціації особливостей його застосування до господарюючих суб'єктів залежно від виду здійснюваної ними діяльності. Такий підхід відповідає сучасним тенденціям розвитку законодавства про неспроможність, що виражається у пріоритетному розвитку норм реабілітаційного характеру й врахуванні публічної складової у функціонуванні того або іншого неплатоспроможного підприємства-боржника. У зазначеному контексті обґрунтованим є встановлення розбіжностей процесуального характеру для суб'єктів господарювання залежно не тільки від виду діяльності (небезпечна або безпечна), а й від кількості працівників неплатоспроможного підприємства. В останньому випадку враховується масштабний фактор даного підприємства у виробничій інфраструктурі населеного пункту, де воно розташоване, тобто містоутворююча складова підприємства.

Відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, стра­ховиків, інших категорій СПД, регулюють­ся р. VI Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом» із урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Мiстоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кiлькiсть працiвникiв яких з урахуванням членiв їх сiмей становить не менше половини чисельностi населення адмiнiстративно-територiальної одиницi, у якiй знаходиться така юридична особа.

При розгляді справи про банкрутство мiстоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування вiдповiдної територіальної громади адмiнiстративно-територiальної одиниці.

Учасниками провадження у справі про банкрутство мiстоутворюючого підприємства арбітражним судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади. Докази, що підтверджують належність боржника до мiстоутворюючих підприємств, арбітражному суду надає боржник.

Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, арбітражний суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або вiдповiдного центрального органу виконавчої влади, якi є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.

Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати арбітражному суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.

У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.

Процедура санації мiстоутворюючого підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена арбітражним судом на один рік.

Підставою для продовження процедури санації мiстоутворюючого підприємства є план фінансового оздоровлення мiстоутворюючого підприємства. План фінансового оздоровлення мiстоутворюючого підприємства може передбачати внесення iнвестицiй, працевлаштування його робітникiв, створення нових робочих місць та iншi способи відновлення платоспроможності боржника мiстоутворюючого підприємства.

За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, якi є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації мiстоутворюючого підприємства може бути продовжений арбітражним судом до десяти років. Боржник i його поручитель у цьому разі зобов’язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох рокiв. Невиконання вимог цiєї частини є підставою для визнання боржника банкрутом i вiдкриття лiквiдацiйної процедури.

Кабiнет Мiнiстрiв України або органи мiсцевого самоврядування в особi їх уповноважених органiв мають право в будь-який час до закiнчення процедури санацiї мiстоутворюючого пiдприємства розрахуватися з усiма кредиторами в порядку, передбаченому чинним законодавством.

У разi задоволення вимог кредиторiв за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв) у порядку, передбаченому цим законом, провадження у справi про банкрутство припиняється.

З метою задоволення вимог кредиторiв у процедурi санацiї може бути здiйснено продаж майна боржника як цiлiсного майнового комплексу або частини його майна згiдно iз законодавством.

За наявностi клопотання органу мiсцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, якi є учасниками провадження у справi про банкрутство, продаж майна боржника як цiлiсного майнового комплексу провадиться шляхом проведення конкурсу.

Обов'язковими умовами конкурсу є такі:

• збереження робочих мiсць для не менш як 70% працiвникiв, зайнятих на пiдприємствi на момент його продажу;

• зобов'язання покупця щодо забезпечення перепiдготовки чи працевлаштування працiвникiв пiдприємства;

• вiдповiдно до законодавства в разi потреби змiни профiлю дiяльностi пiдприємства.

Iншi умови конкурсу можуть установлюватися виключно за згодою комiтету кредиторiв.

При продажу майна боржника, визнаного банкрутом, лiквiдатор повинен виставити на продаж на перших торгах майно як цiлiсний майновий комплекс. Якщо майно боржника, визнаного банкрутом, не було продано як цiлiсний майновий комплекс, продаж майна здійснюється в порядку, передбаченому ст. 20 цього закону.

Окрема увага приділяється особливо небезпечним підприємствам, якими визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хiмiчної, хiмiко-металургiйної, нафтопереробної, інших галузей, визначених вiдповiдними рiшеннями Кабiнету Мiнiстрiв України, припинення дiяльностi яких потребує проведення спецiальних заходiв щодо запобiгання заподiянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються вiдповiдний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера дiяльностi боржника, а також, за необхiдностi, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслiдкiв чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, геологiї та використання надр.

Учасниками провадження у справi про банкрутство особливо небезпечного пiдприємства арбiтражним судом можуть бути визнанi також iншi центральнi органи виконавчої влади. Докази, що пiдтверджують належнiсть боржника до особливо небезпечних пiдприємств, арбiтражному суду надає боржник.

Якщо комiтетом кредиторiв не прийнято рiшення про санацiю боржника, арбiтражний суд може винести ухвалу про санацiю боржника за клопотанням органу мiсцевого самоврядування або вiдповiдного центрального органу виконавчої влади, якi є учасниками провадження у справi про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.

Договiр поруки за зобов'язаннями боржника укладається та пiдписується уповноваженими особами органiв мiсцевого самоврядування або центральних органiв виконавчої влади.

Орган мiсцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, якi поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати арбiтражному суду кандидатуру керуючого санацiєю, iнвестора.

У разi невиконання зобов'язання боржником поручителi несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.

Процедура санацiї особливо небезпечного пiдприємства за клопотанням органу мiсцевого самоврядування може бути продовжена арбiтражним судом на один рiк.

Пiдставою для продовження процедури санацiї особливо небезпечного пiдприємства на строк, передбачений абзацом першим цiєї частини, є план фiнансового оздоровлення особливо небезпечного пiдприємства. Він може передбачати внесення iнвестицiй, працевлаштування його працiвникiв, створення нових робочих мiсць та iншi способи вiдновлення платоспроможностi боржника - особливо небезпечного пiдприємства. План його фiнансового оздоровлення особливо небезпечного пiдприємства також має мiстити заходи щодо пiдтримання безпеки виробничої дiяльностi, охорони працi та запобiгання заподiянню можливої шкоди життю та здоров'ю людей, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

За клопотанням органу мiсцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, якi є учасниками провадження у справi про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санацiї особливо небезпечного пiдприємства може бути продовжено арбiтражним судом до десяти рокiв. Боржник i його поручитель у цьому разi зобов'язанi розрахуватися з кредиторами протягом трьох рокiв, якщо iнше не передбачено цим законом.

Невиконання вимог цiєї частини є пiдставою для визнання боржника банкрутом i вiдкриття лiквiдацiйної процедури.

Кабiнет Мiнiстрiв України або органи мiсцевого самоврядування в особi їх уповноважених органiв мають право в будь-який час до закiнчення процедури санацiї особливо небезпечного пiдприємства розрахуватися з усiма кредиторами в порядку, передбаченому законом.

У разi невиконання зазначених вимог конкурсу, якi включаються до умов договору купiвлi-продажу майна боржника як цiлiсного майнового комплексу, договiр розривається в установленому порядку.

Особливо небезпечнi пiдприємства не пiдлягають продажу на аукцiонi.

Вимоги кредиторiв задовольняються у порядку черговостi, визначеному ст. 31 цього Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цiєю частиною, а саме: в третю чергу також задовольняються вимоги щодо вiдшкодування витрат на заходи щодо запобiгання заподiяння можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Не розглядаючи особливості провадження справ про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, слід зазначити, що відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються р. VI Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який визначає особливості провадження справ про банкрутство вказаних суб'єктів. Проте в цілому процедури банкрутства зазначених суб'єктів підприємницької діяльності базуються на положеннях, які розглянуто вище, і припинення провадження у справах про банкрутство здійснюється на загальних підставах.

З підстав, передбачених законодавством (ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

• боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

• подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

• у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;

• затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;

• затверджено мирову угоду;

• затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому Законом;

• боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

• кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Законодавець, визначаючи підстави припинення провадження у справах про банкрутство, зазначив, що якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, якщо подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи або якщо затверджено мирову угоду, господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство незалежно від стадії розгляду. У разі наявності в провадженні господарського суду справи про банкрутство того ж боржника, затвердження звіту керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому законодавством, виконання боржником усіх зобов'язань перед кредиторами, у разі, коли кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника, провадження у справі про банкрутство припиняється до визнання боржника банкрутом. Також припиняється провадження у справах про банкрутство у разі затвердження звіту ліквідатора.

Контрольні запитання та завдання

1. Санація банківських установ: підстави та умови проведення.

2. Банкрутство кредитних установ.

3. Реорганізація як метод фінансового оздоровлення банківських установ.

4. Особливості санації та банкрутства страхової кампанії.

5. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств.

6. Особливості банкрутства селянських (фермерських) господарств.

7. Особливості банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних

підприємств.

Тестові завдання

1. Рішення про санацію банківської установи приймається у випадках:

а) з ініціативи банківської установи в рамках не примусових заходів впливу НБУ;

б) з ініціативи правоохоронних органів;

в) з ініціативи працівників банку;

г) з ініціативи НБУ;

д) за погодженням всіх сторін у ході провадження справи про банкрутство.

2. Ліквідація банківської установи здійснюється у таких випадках:

а) за рішенням зборів засновників, акціонерів;

б) у разі оголошення банку банкрутом;

в) за рішенням НБУ у разі допущення банком серйозних порушень;

г) за рішенням Адміністрації Президента;

д) на письмову заяву в НБУ комітету кредиторів.

3. Підставою для переведення банку в режим фінансового оздоровлення може бути:

а) негативна рейтингова оцінка;

б) порушення норм банківського законодавства;

в) відсутність необхідного рівня капіталу;

г) порушення податкового законодавства;

д) віднесення банку до категорії проблемних.

4. З моменту визнання боржника банкрутом ... а) припиняється підприємницька діяльність банкрута; б) ухвалюється постанова про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи – банкрута; в) приймається ухвала про санацію підприємства; г) вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута; д) припиняється нарахування пені та відсотків на всі види боргових зобов'язань банкрута.

5. У проекті мирової угоди даються пропозиції боржника за такими позиціями: а) форма платіжних поступок кредиторів; б) бажаний період пролонгації заборгованості; в) бажана сума списання заборгованості за платежами до бюджету; г) обсяг початкового погашення заборгованості; д) сума необхідного санаційного кредиту.

6. Основні методи запобігання негативним наслідкам реорганізації та реструктуризації комерційних банків це:

а) постійний моніторинг фінансових результатів господарської діяльності з використанням сучасних програмних продуктів;

б) чергова емісія акцій з додатковими правами акціонерів;

в) збільшення або зменшення кількості акціонерів.

7. Департамент пруденційного нагляду розглядає і готує відповідні пропозиції для таких установ і організацій:

а) Міністерство фінансів України;

б) Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

в) Європейський Союз, ООН, Міжнародний валютний фонд та ін.

8. Який законодавчий акт регулює особливості банкрутства, реорганізації та ліквідацію страхових організацій:

а) Закон України «Про фінансові послуги та де­ржавне регулювання ринків фінансових послуг»;

б) Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

в) Закон України «Про стра­хування».

9. Міністерство фінансів має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:

а) невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом трьох місяців;

б) недосягненням визначеного в Законі України «Про страхування» розміру статутного фонду;

в) на вимогу боржників страховика, кредиторів або інших уповноважених органів.

10. Підставою для відмови страховика у здійсненні стра­хових виплат або страхового відшкодування є:

а) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

б) недостатній розмір статутного фонду страхової компанії;

в) припинення дії страхової угоди.

11. Під час реорганізації страховика шляхом приєднання активів і пасивів страховика, що реорганізується, в повному обсязі передаються:

а) перестраховику;

б) страховику-правонаступнику;

в) кредиторам за договорами обов'яз­кового особистого страхування.

12. Реструктуризація недержавного сільгосппідприємства це –

а) один із методів реформування сільськогосподарських підприємств, який застосовується поряд із приватизацією підприємств та перереєстрацією їх статутів у ході здійснення аграрної реформи в Україні;

б) комплексне правове явище, що включає такі складові: реформування як внутрішніх, так і зовнішніх майнових, земельних, управлінських правовідносин, а також внутрішніх трудових правовідносин;

в) усі відповіді вірні.

13. Ліквідація недержавного сільськогосподарського підприємства може бути:

а) добровільною або примусовою;

б) за рішенням комітету кредиторів;

в) за рішенням вищих органів управління підприємства.

14. Мiстоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи -

а) загальний обсяг сплачених податків до бюджету відповідного рівня становить понад 20% загального обсягу надходжень;

б) кiлькiсть працiвникiв яких з урахуванням членiв їх сiмей становить не менше половини чисельностi населення адмiнiстративно-територiальної одиницi, у якiй знаходиться така юридична особа;

в) кiлькiсть працiвникiв яких з урахуванням членiв їх сiмей становить менше половини чисельностi населення адмiнiстративно-територiальної одиницi, у якiй знаходиться така юридична особа.

15.Особливо небезпечними підприємствами визнаються підприємства:

а) вугільної, гірничовидобувної галузей;

б) атомної і хімічної галузей;

в) усі відповіді вірні.

Задачі з курсу

Задача № 1

Грошові кошти складають 957 тис. грн. В розпорядженні підприємства знаходяться високоліквідні цінні папери на суму 124 тис. грн., також короткострокові боргові зобов'язання на суму 380 тис. грн. Визначити коефіцієнт абсолютної ліквідності на підприємстві.

Задача № 2

Розрахувати коефіцієнти ліквідності і дати оцінку стану і динаміки платоспроможності підприємств галузі, виходячи з таких даних:

Грошові кошти на початок року – 1809 млн. грн, на кінець – 4906 млн. грн.; запаси і видатки – 15670 млн. грн., на кінець – 29860 млн. грн.; дебіторська заборгованість на початок року – 1902 млн. грн., та 4352 млн. грн. - на кінець; короткострокові зобов'язання підприємств галузі – 11457 млн. грн. на початок та 17842 млн. грн. – на кінець.

Задача № 3

Підприємство на початок кварталу має:

-  власний капітал – 5290 тис.грн.;

-  короткострокові кредити – 10560 тис.грн.;

-  загальна сума обігових активів – 13245 тис.грн.;

На кінець кварталу показники складають: 6780 тис.грн., 12340 тис.грн. та 13245 тис.грн. відповідно.

Розрахувати:

1. Наявність власних обігових коштів на початок і кінець кварталу.

2. Маневреність власних обігових коштів на початок і кінець кварталу.

Зробити висновки по результатах розрахунків.

Задача № 4

Власні кошти підприємства збільшились за рік з 32,42 млн. грн. до 39,87 млн. грн. Загальна сума джерел збільшилась з 76,43 млн. грн. до 78,90 млн. грн.

Розрахуйте суму позичених і залучених коштів на початок та кінець року, коефіцієнти автономії та фінансової стійкості.

Визначити, чи має місце збільшення за рік фінансової стійкості фірми?

Задача № 5

Показники діяльності підприємства на початок та кінець року складають відповідно:

1. Балансовий прибуток 3540 тис.грн. та 19002 тис.грн.

2. Середньорічна вартість активів 7864 тис.грн. та 23405 тис.грн.

Визначте показники рентабельності активів.

Задача № 6

Балансовий прибуток по підприємству у звітному році склав 1785 тис. грн. Середньорічна вартість - 3420 тис. грн. Виторг від реалізації складає 7807 тис. грн.

Визначити коефіцієнти: рентабельності реалізації, обіговості активів та рентабельності активів. Зробити висновки про їх взаємозв'язок.

Задача № 7

Баланс підприємства за півроку має такий вигляд:

Розрахувати коефіцієнти:

1.  Поточної ліквідності.

2.  Забезпеченості власними коштами.

3.  Відновлення (втрати) платоспроможності.

Дати оцінку структури балансу підприємства.

Задача № 8

Підприємство з обсягом капіталу 18,67 млн. грн. та річним оборотом 12,67 млн.грн. знаходиться на стадії стрімкого зростання. Середньорічний темп зростання обороту 30 %.

Рентабельність продажу (комерційна маржа) зростає повільно: 6% у першому році; 4 - у другому; 5 - у третьому.

Зате підприємство має виграш на збільшенні коефіцієнту обігу капіталу – 1,2; 1,3; 1,4 - у першому, другому та третьому році відповідно.

Розрахувати за кожен рік: оборот; рентабельність капіталу; розмір капіталу; прибуток підприємства.

Задача № 9

Відомі такі показники діяльності підприємства, тис. грн.:

1.  Виручка від реалізації продукції за рік – 4020;

2.  Собівартість реалізованої продукції – 6780;

3.  Дебіторська заборгованість на початок року – 9067;

4.  Дебіторська заборгованість на кінець року – 2035;

5.  Кредиторська заборгованість на початок року - 3895;

6.  Кредиторська заборгованість на кінець року - 3456;

7.  Середня вартість виробничих запасів за рік – 1670.

Розрахувати коефіцієнти ділової активності підприємства:

1. Обіговість дебіторської та кредиторської заборгованості в обігах та днях.

2. Тривалість операційного циклу.

Задача № 10

Розрахувати коефіцієнти рентабельності акціонерного товариства: активів; реалізації; власного капіталу.

Відомі такі показники діяльності підприємства, тис.грн.:

-  балансовий прибуток - 1763;

-  вартість активів на початок минулого року - 1674;

-  вартість активів на початок звітного року - 4200;

-  виручка від реалізації - 5400;

-  середньорічна вартість власного капіталу - 2180.

Задача № 11

Розрахувати коефіцієнти ліквідності акціонерного товариства: загальної; термінової; абсолютної, а також чистий обіговий капітал.

Відомі такі показники балансу підприємства: грошові кошти – 1320,1 тис.грн.; короткострокові фінансові вкладення – 38,4 тис.грн.; дебіторська заборгованість – 86,3 тис.грн.; матеріально-виробничі запаси – 980,2 тис.грн.; короткострокові зобов'язання – 1896 тис.грн.

Задача № 12

Розрахувати коефіцієнти ділової активності акціонерного товариства:

- обіговості активів;

- обіговості дебіторської заборгованості;

- обіговості кредиторської заборгованості;

-  обіговості матеріально-виробничих запасів;

-  тривалість операційного циклу.

Відомі такі показники діяльності підприємства, тис.грн.:

чиста виручка від реалізації – 5480;

сума активів на поч. минулого року – 2170;

сума активів на поч. звітного року – 4325;

дебітор. заборгов. на поч. минулого року – 213;

дебітор. заборгов. на поч. звітного року – 679;

собівартість реалізованої продукції – 1895;

кредит. заборгов. на поч. минулого року – 358;

кредит. заборгов. на поч. звітного року – 285;

варт. матер.-вироб. запасів у минул. році – 432;

варт. матер.-вироб. запасів у звітн. році – 345.

Задача № 13

Власні кошти підприємства зросли за рік з 45,9 млн.грн. до 49,4 млн.грн. Загальна сума джерел збільшилась з 87, 9 млн.грн. до 93,2 млн.грн.

Розрахуйте суму позичених та залучених коштів на початок і кінець року, коефіцієнти автономії і фінансової стійкості. Чи має місце збільшення фінансової стійкості фірми?

Задача № 14

Підприємство випускає три види продукції. Ціна першого виробу – 12,6 грн., другого 16,2 – грн., третього – 15,4 грн. Змінні витрати першого – 3,9 грн., другого – 4,5 грн., третього – 4,1 грн. Постійні витрати підприємства – 1500 грн. Обсяг реалізації першого виробу – 56, другого – 78, третього – 45 шт.

Визначити поріг рентабельності кожного із виробів в грошовому і кількісному виразі і загальний поріг рентабельності усього підприємства.

Задача № 15

Підприємство виробляє три види продукції А, Б, В. У звітному періоді може бути відпрацьовано 2000 людино-годин. При цьому за 1 люд.-год можливо зробити один виріб А, або 2 вироби Б, або 3 вироби В. Ціна реалізації складає: виріб А – 12,9 грн., Б – 13,5 грн., В – 15,6 грн. Змінні витрати на одиницю : А – 3,1 грн., В – 4,2 грн., С – 4,8 грн. Який із товарів найбільш придатний до випуску?

Задача № 16

На підставі наведених даних розрахувати тривалість операційного та фінансового циклу підприємства:

-  Виручка від реалізації – 856 тис. грн., в т.ч. за кредит – 320 тис. грн.;

-  Витрати на виробництво продукції – 458 тис. грн.;

-  Середні виробничі запаси – 19 тис. грн.;

-  Середня дебіторська заборгованість – 29 тис. грн.;

-  Середня кредиторська заборгованість – 47 тис. грн..

Задача № 17

Ліквідаційна вартість підприємства, справа про банкрутство якого буде розглядатись в суді, оцінена в 2300 тис. грн. У випадку реорганізації прогнозується 360 тис. грн. чистих грошових потоків щорічно. Середньозважена вартість капіталу складає 0,18 %.

Суд збирається прийняти рішення про ліквідацію підприємства. Чи буде таке рішення фінансово зваженим ?

Задача № 18

Фірма у поточному році реалізувала продукцію на 27890 тис.грн. Це дозволяло одержати 5670 тис.грн. прибутку. На кінець року загальна сума активів склала 62370 тис.грн. Первинна вартість обладнання на кінець року становила 5200 тис.грн., накопичена амортизація 565 тис.грн., нематеріальні активи 4322 тис.грн. Запаси оцінюються у 9603 тис.грн., дебіторська заборгованість 17460 тис.грн., решта – кошти. Власний капітал 27400 тис.грн., довгострокові зобов‘язання 569 тис.грн., короткострокові – 14320 тис.грн.

Розрахуйте показники ділової активності фірми, рентабельність продукції та абсолютну ліквідність.

Задача № 19

Підприємство вирішує проблему: виробляти деталі самостійно, або купувати у сторонніх організацій. Потреба у деталях 120 тис. штук на рік. Загальні витрати на виробництво складуть 2300 тис.грн. З них 680 тис.грн. постійних витрат. Сторонні організації продаватимуть деталі по 5,8 грн. за штуку. При закупівлі деталей постійні витрати підприємства знизяться на 90 тис.грн. Обладнання підприємства використовуватись для виготовлення іншої продукції не буде. Які не цінові фактори слід враховувати?

Задача № 20

Підприємству необхідно для покриття недостатньої суми поточних фінансових потреб 145 тис.грн. Воно може взяти кредит або укласти угоду факторингу. Що вигідніше за таких умов? Дебіторська заборгованість, яку можливо продати за 210 тис.грн. Комісійні за надання факторингових послуг 5 % від дебіторської заборгованості, за надану позику 20 %, підприємству виплачується спочатку боргу – 85 %. Підприємство може отримати кредит за умови 25 % річних.

Задача № 21

Підприємство виготовляє два види продукції. Доход від реалізації продукції А становить – 1200 грн., змінні витрати складають – 600 грн. По продукції Б відповідні показники становлять 1400 грн. та 800 грн. Постійні витрати підприємства становлять 2000 грн.

Визначте точку беззбитковості для багато ­номенклатур­ного вироб­ництва.

Задача № 22

За наданими даними розрахувати величину прибутку, вплив операційного важеля, поріг рентабельності, запас фінансової міцності (в % і грошах), зробити аналіз фінансової стійкості підприємства.

-  ціна одиниці продукції – 28,6 грн.;

-  обсяг реалізації – 1850 шт.;

-  плата адміністрації – 970 грн.;

-  нарахування на заробітну плату – 350 грн.;

-  оренда плата – 325 грн.;

-  вартість сировини – 22300 грн.;

-  відсотки за кредит – 28 %;

-  амортизаційні відрахування – 240 грн.;

-  відрядна заробітна плата – 10200 грн.;

-  нарахування на заробітну плату – 4870 грн.;

-  комунальний податок – 240 грн.;

-  дорожній податок – 270 грн.;

-  інші постійні видатки – 230грн.;

-  інші змінні видатки – 180 грн.

Задача № 23

Відомі такі показники: обіговий капітал – 306 тис.грн., активи – 302 тис.грн., нерозподілений прибуток – 214 тис.грн., прибуток від основної діяльності – 342 тис.грн., ринкова вартість усіх акцій – 249 тис.грн., обсяг продажів – 269 тис.грн.

Оцінити ймовірність банкрутства, використовуючи модель Альтмана.

Задача № 24

Підприємство виготовило у поточному періоді 560 виробів, а реалізувало 580 штук (за рахунок залишків минулого місяця) за ціною 2300 грн. Загальні витрати склали – 1600 грн./шт. (в т.ч. змінні – 600 грн/шт., постійні – 1000 грн.) Визначити прибуток за системою повних та змінних витрат.

Задача № 25

Проаналізуйте поданий у таблиці баланс підприємства, тис.грн.

Каса – 6,

Дебіторська заборгованість – 24,

Запаси – 6,

Машини й обладнання – 78,

Земля та будівлі. – 4

Рахунки до оплати – 5,

Векселі – 4,

Закладні – 11

Власний капітал – 110,

Акції – 28,

Накопичений прибуток – 14.

Завдання:

-  визначте суму короткотермінових зобов'язань підприємства;

-  розрахуйте суму поточних активів;

-  розрахуйте суму неліквідних активів.

Задача № 26

На основі наведених даних оцінити ймовірність банкрутства за 5-факторною моделлю Альтмана.

Задача № 27

Оборот підприємства 120 млн.грн. Активи 34 млн.грн. У пасиві 25 млн.грн. власних і 15 млн.грн. залучених коштів. Нетто-результат експлуатації інвестицій – 8 млн.грн. Ставка оподаткування – 25 %. Середня розрахункова ставка відсотка – 13 %. На скільки відсотків підприємство може збільшити власний капітал, якщо норма розподілу прибутку становитиме – 15? Як зміниться оборот при одночасному збільшенні залучених коштів на той же відсоток?

Глосарій

А

Автономна санація - передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами.

Акт аудиторської перевірки – це документ, який чітко відображає поточний стан підприємства й визначає його санаційні шанси з огляду на прогнози розвитку самого підприємства та навколишнього середовища.

Альтернативна санація — форма фінансової санації з допомогою власників підприємства, за якої акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією своїх корпоративних прав, з одного боку, та здійсненням безповоротної фінансової до­помоги підприємству — з іншого. Перед власниками постає проблема вибору: або вони роблять цільові внески для погашення непокритих збитків підприємства і зберігають належну їм частку (в абсолютному і від­носному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або погоджу­ються на зниження номінальної вартості своїх корпоративних прав, уникаючи будь-яких доплат.

Арбітражний керуючий — розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор — фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому зако­нодавством порядку, і діє на підставі ухвали арбітражного суду. Одна і та сама особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, мета якої - перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству здійснюваного обліку та сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства.

Б

Банківські консорціуми — тимчасові об’єднання банків, які створюються для координації дій під час виконання різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої та ризикованої угоди і засновуються банками на паритетних засадах. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об’єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Банкрутство приховане — навмисне приховування факту стійкої фінансової неспроможності поданням недостовірних даних кредиторам, дер­жавним органам та іншим зацікавленим особам. Має на меті одержання кредиту, вигідного державного замовлення і т. ін. Якщо приховування банкрутства завдало матеріальних збитків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство умисне — це свідоме доведення суб’єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, до якого з корисливих мотивів вдається власник або посадова особа підприємства, вживаючи протиправних заходів або не виконуючи чи неналежно виконуючи свої службові обов’язки і яке істотно зашкоджує державним або громадським інтересам чи законним правам власників та кредиторів. Винні в доведенні до банкрутства особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство фіктивне — явно неправдива заява громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи цього підприємства про фінансову неспроможність виконати зобов’язання перед кредиторами та бюджетом. Такі дії мають на меті: порушити справу про банкрутство чи санацію підприємства в рамках провадження справи про банкрутство; приховати незаконне ви­трачання коштів; ліквідацію, реорганізацію чи приватизацію підприємства з метою зміни форми власності; увести в оману незалежного аудитора з метою одержання необ’єктивного висновку про фінансовий стан підприємства. Якщо факт фіктивного банкрутства завдав матеріальних збитків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Безнадійна заборгованість — заборгованість, яка відповідає одній з наведених далі ознак:

• заборгованість за зобов’язаннями, щодо якої минув строк позовної давності;

• заборгованість, яка лишилася непогашеною за браком майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

• заборгованість, яка лишилася непогашеною через нестачу коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого в заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора стосовно примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості.

В

Вартість бізнесу — це вартість діючого підприємства або вартість ста відсотків корпоративних прав у діловому підприємстві.

Види реорганізації - спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєд­нання, поглинання); спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення); без змін розмірів підприємства (перетворення).

Виокремлення підприємств — фор­ма реорганізації, за якої на базі існуючого суб’єкта господарювання чи його структурної одиниці створюється нове підприємство. У разі виокремлення з підприємства одного чи кількох нових підприємств до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого підприємства. Частина його активів і пасивів передається правонаступнику або кільком правонаступникам, які створюються внаслідок реорганізації. Підприємство, що реорганізується, продовжує свою фінансово-господарську діяльність. Воно не втрачає статусу юридичної особи, а лише вносить зміни до уста­новчих документів згідно з чинним законодавством. Коли йдеться про виокремлення, нова юридична особа (особи) створюється з використанням лише частини майна, належного реорганізованому підприємству. Решта стає базою для продовження його господарської діяльності.

Власний капітал — це підсумок першого розділу пасиву балансу. Він відбиває частку активів (майна) підприємства, яка фінансується за рахунок внесків держателів корпоративних прав та власних коштів суб’єкта господарювання. Головними його складовими є статутний фонд, додатковий капітал, резервні фонди й прибуток. Показник власного капіталу є одним із індикаторів кредитоспроможності підприємства, основою для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Д

Деномінація акцій — зменшення номінальної вартості акцій акціонерного товариства, що має на меті привести у відповідність номінальну вартість випущених в обіг акцій з роз­міром статутного фонду у разі його зменшення. Деномінація може здійснюватися подрібненням акцій або їх консолідацією.

Державний орган з питань банкрутства – це орган, функції якого в основному зводяться до створення організаційного та методичного забезпечення процесів санації та реструктуризації підприємств.

Децентралізований рівень - це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктуризації.

Дизажіо — відхилення ринкового курсу цінних паперів від їх номінальної вартості в бік зменшення.

Дисконтування — процес приведення майбутньої вартості грошей (грошових надходжень) до їх теперішньої вартості. Процес дисконтування може здійснюватися за простими чи складеними процентами.

Доарбітражне врегулювання спорів - полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками відповідного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Додатковий капітал — це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінювання (індексації), безоплатно одержаних мате­ріальних цінностей та від емісійного доходу. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку додатковий капітал поділяється на «Додатковий вкладений капітал» та «Ін­ший додатковий капітал».

Досудова санація – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здій­снюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігання його ліквідації, за допомогою, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів реорганізацій у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

І

Ідентифікація даних - це збір інформації, на підставі якої можна судити про справжнє становище підприємства.

Інноваційний проект - це комплекс взаємозв’язаних заходів інвестиційного характеру, спрямованих на комерційне застосування науково-технічних розробок, освоєння нових видів продукції, послуг, впровадження новітніх технологій.

Е

Експертиза - це всебічний аналітичний процес, спрямований на здобуття об’єктивних висновків про поточний і перспективний стан об’єкта аудиту.

Експертне оцінювання майна — визначення оцінної вартості майна підприємства експертом згідно з договором із замовником.

Емісія акцій або облігацій підприємств — сукупність дій емітента щодо здійснення передплати на акції або продажу облігацій.

Емісійний доход — сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Тобто це різ­ниця між курсом емісії і номінальним курсом акцій. Емісійний доход є одним із джерел формування додаткового капіталу підприємства.

З

Застава — засіб забезпечення виконання зобов’язання, своєрідна майнова гарантія його виконання в обумовленому обсязі й у визначені умовами договору застави терміни. Для оформлення застави складається документ, в якому фіксуються вид зобов’язання (грошовий, майновий, іпотечний тощо), його розмір, терміни та порядок одержання. Заставне зобов’язання видається кредиторові, щоб підтвердити його право на отримання належної суми коштів у разі невиконання погоджених умов.

Зворотний лізинг — господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фон­дів в оперативний або фінансовий лізинг.

Злиття підприємств — форма реорганізації суб’єктів господарювання, що полягає в об’єднанні підприємства (кількох підприємств), яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим фінансово стійким підприємством (кількома під­приємствами). У разі злиття підприємств усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, який виник в результаті злиття. Бухгалтерські баланси підприємств консолідуються. Під час реорганізації злиттям активи і пасиви підприємств, що реорганізуються, в повному обсязі передаються підприємству-правонаступнику, а під­приємства, які злилися, припиняють свою господарську діяльність і втрачають юридичний статус.

Золоте правило балансу — принцип фінансування підприємств, який вимагає не лише паралельності строків фінансування та інвестування, а й дотримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів і активів. Це правило передбачає виконання двох умов:

а) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;

б) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не лише для фінансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів.

Золоте правило фінансування — називають також золотим банківським правилом, або правилом узгодженості строків. Воно вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Це означає, що фінансовий капітал має бути мобілізований на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморожується в активах підприємства, тоб­то в об’єктах основних та оборотних засобів. Дотримання вимог золотого правила фінансування забезпечує підприємству стабільну ліквідність і платоспроможність.

К

Керуючий санацією – це особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів.

Комітет кредиторів — робочий орган зборів кредиторів боржника під час провадження справи про банкрутство. Комітет кредиторів обирається зборами кредиторів у складі не більш як семи осіб. До компетенції комітету належать такі питання: скликання зборів кредиторів; підготовка та укла­дання мирової угоди; звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, призначення та припинення повноважень арбітражного керуючого та ряд інших.

Конверсія акцій — об’єднання кількох акцій в одну (або обмін за встановленим співвідношенням однієї кількості акцій на іншу), яке має на меті привести у відповідність номінальну вартість випущених в обіг акцій з розміром статутного фонду в разі його зменшення. Наприклад, конверсія акцій у співвідношенні 4 : 3 означає, що кожні чотири акції можна обміняти на три акції нової емісії.

Контрольний пакет корпоративних прав — кількість корпоративних прав (акцій, часток), яка забезпечує їх власникові право здійснювати фактичний контроль над діяльністю підприємства. У разі високої концентрації статутного капіталу контрольний пакет становить не менш як 50% загальної його суми плюс одна акція. За широкої диверсифікації контрольний пакет може охоплювати 20—30% номінальної вартості всіх корпоративних прав.

Корпоративні права — право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації згідно з чинним законодавством.

Корпоративна реструктуризація - пов'язана з реорганізацією підприємства, її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу.

Кредитний ризик — ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків за ним.

Кредитор — юридична або фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, у тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Кредитоспроможність — наявність передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечивши оперативну конверсію акти­вів у ліквідні кошти.

Критерій санаційної спроможності підприємства – це здатність підприємства до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг.

Курс емісії акцій — курс, за яким відбувається передплата на акції. З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових акцій є їх номінальна вартість, з економічного — номінальна вартість плюс витрати на проведення емісії. Верхня межа курсу емісії — ринковий курс акцій.

Л

Ліквідатор — фізична особа, яка за рішенням арбітражного суду здійснює ліквідацію визнаного банкрутом суб’єкта підприємницької діяльності та забезпечує задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційна вартість майна — вірогідна ціна, за яку майно може бути продане на ринку на дату оцінювання з урахуванням терміну продажу, визначеного ліквідаційною комісією.

Ліквідаційна маса — сукупність усіх видів майнових активів банкрута, що належать йому на правах власності або повного господарського відання. До ліквідаційної маси включаються також майнові активи інших осіб, які згідно із законодавчими актами або установчими документами банкрута відповідають за його зобов’язаннями.

Ліквідаційна процедура — це здійснення щодо визнаного банкрутом під­приємства заходів, пов’язаних із задоволенням вимог кредиторів продажем його майна та ліквідацією юридичної особи боржника.

Ліквідаційний баланс — це баланс підприємства, який складається після проведення ліквідаційних процедур, тобто після реалізації майнових об’єк­тів, які входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для повного задоволення претензій кредиторів, та після розподілу виручених сум між кредиторами.

Ліквідність активів - це здатність окремих елементів активів швидко трансформуватися в грошові засоби.

М

Масове оцінювання майна — визначення вартості майна підприємства з використанням стандартної методології та стандартного набору вихідних даних.

Матеріальні відносини – це відносини,що складаються, при здійсненні заходів щодо запобігання банкрутству боржника

Менеджмент санації - це система антикризового управління, яка полягає в ефективному викорис­танні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансових організаційно-економічних, правових, виробничо- технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форми власності, організаційно-правової форми, що здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність і ефективність виробниц­тва.

Метод затрат — метод оцінювання вартості майна підприємства, який ґрунтується на визначенні відновної вартості активів, тобто передбачає оцінювання вартості майна з використанням інформації про вартість його відтворення в існуючому вигляді в цінах на момент оцінювання.

Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів — зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обо­в’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Н

Нематеріальні активи — об’єкти інтелектуальної, у тому числі промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності підприємства. До нематеріальних активів відносять право власності на винахід, право власності на фірмове найменування, право користування земельною ділянкою, право власності на програми для ЕОМ, гудвіл та інші.

Неплатоспроможність — це по­в’язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність суб’єкта підприємницької діяльності виконати платіжні зобов’язання, строк сплати яких настав.

Номінальна вартість корпоративних прав — це вартість, яка відповідає частці участі держателя таких прав у статутному фонді емітента. Визначається діленням статутного фонду на кількість корпоративних прав, які є в обігу.

О

Оцінна вартість майна — вірогідна ціна, за яку майно може бути продане на ринку на дату оцінювання з урахуванням інвестиційних умов і способу продажу. Оцінною вартістю залежно від мети оцінювання може бути ринкова вартість, інвестиційна вартість, ліквідаційна вартість.

П

Передавальний баланс - це баланс підприємства, що реор­ганізується, на день припинення його діяльності.

Перетворення підприємств — форма реорганізації, яка передбачає зміну форми власності або організаційно-правової форми юридичної особи без припинення господарської діяльності підприємства. У разі перетворення одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов’язки колишнього підприємства. Розмір частки (у відсотках) кожного засновника (учасника) у статутному фонді підприємства, що реорганізується, має дорівнювати розміру його частки у статутному фонді товариства, створеного в результаті перетворення.

План санації - базується на мобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та на участі в санації власників підприємства.

Платоспроможність — здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання.

Поглинання підприємств — форма реорганізації, яка полягає в придбанні корпоративних прав фінансово неспроможного підприємства підприємством-санатором. Поглинене підприємство може або зберегти свій статус юридичної особи і стати дочірнім підприємством санатора, або бути приєднаним до підприємства-са­натора і стати його структурним підрозділом, втративши при цьому юридичний статус. Майнові права та зобов’язання боржника переходять до правонаступника.

Поділ підприємств — форма реорганізації, за якої одна юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюються кілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб. У разі поділу підприємства до нових підпри­ємств, які виникли в результаті цього поділу, за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах переходять майнові права і обов’язки (активи та пасиви) реорганізованого під­приємства.

Подрібнення акцій (спліт) — один із прийомів дивідендної політики та політики диверсифікації акціонерного капіталу підприємства, який полягає в емісії додаткової кількості звичайних акцій без збільшення суми статутного фонду. У результаті такої операції збільшується кількість акцій, які є в обігу, при пропорційному зменшенні їх номінальної вартості (деномінація). Обмін старих акцій на акції нової емісії здійснюється за встановленим співвідношенням.

Потенціал розвитку — сукупність наявних на підприємстві передумов (факторів), необхідних для досягнення приросту вартості майна (капіталу) та прибутковості. Потенціал підприємства визначають такі фактори: наявність рентабельної та конкурентоспроможної продукції, висококваліфі­кованого персоналу, передових виробничих технологій, «ноу-хау», торговельної марки, надійних і постійних клієнтів (споживачів продукції) тощо. Ці фактори, як правило, мають довгостроковий вплив.

Потреба в капіталі — виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги. Базою для класифікації форм потреби в капіталі є класифікація вихідних грошових потоків підприємства. Виникнення потреби в капіталі зумовлене незбігом у часі моменту здійснення грошових витрат та моменту надходження грошових коштів за продукцію, виробництво якої потягло за собою витрати.

Початкова ціна майна — ціна, з якої розпочинаються торги щодо продажу майна на аукціоні і яка обчислюється з урахуванням ринкової вартості майна, витрат, пов’язаних з його оцінюванням, зберіганням, тран­спортуванням та реалізацією.

Приєднання підприємств — форма реорганізації, яка передбачає приєднання всіх прав та обов’язків однієї або кількох юридичних осіб — правопопередників до іншої юридичної особи — правонаступника. В результаті приєднання відповідні підприємства виключаються з державного реєстру та втрачають свій юридичний статус.Головна різниця між злиттям і приєднанням полягає в тому, що в разі злиття всі майнові права та обов’язки кількох юридичних осіб концентруються на балансі одного підприємства, яке є новоствореним, а в разі приєднання — на балансі такого, що вже функціонує на момент прийняття рішення про приєднання, підприємства.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

Приховане банкрутство — навмисне приховання факту стійкої фінансової спроможності через подання недостовірних даних; якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п'яти років.

Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі.

Пролонговані кредити — кредити, за якими строк дії кредит­ного договору продовжений та змінені його умови з огляду на об’єктивні причини, що зумовили несвоєчасне повернення позики.

Прострочені кредити — кредити, що не повернені установам банку чи іншим позичальникам у визначений термін внаслідок фінансових ускладнень, що виникли в позичальника.

Р

Реєстр вимог кредиторів — список, до якого розпорядник майна включає визнані боржником або арбітражним судом грошові вимоги кредиторів. Реєстр вимог має містити всі визнані судом вимоги кредиторів; відомості про кожного кредитора; розмір вимог за грошовими зобов’язаннями чи зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів за кожним кредитором; черговість задоволення кожної вимоги. Реєстр затверджується арбітражним судом на попередньому засіданні.

Реєстр неплатоспроможних підприємств — це документ, до якого вносяться відомості про неплатоспроможні підприємства та інформація про їх фінансово-економічний стан на час внесення до реєстру.

Режим фінансового оздоровлення комерційного банку — система непримусових та примусових заходів впливу на комерційний банк, спрямованих на збільшення обсягу капіталу до необхідного рівня протягом визначеного НБУ періоду з метою відновлення ліквідності й платоспроможності та усунення порушень, які при­звели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень. Комерційний банк переводиться в режим фінансового оздоровлення відповідно до постанови Правління НБУ за наявності підстав, підтверджених висновками системи банківського нагляду та відповідного регіонального управління НБУ.

Режим фінансової санації – це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність.

Реорганізація підприємства – це повна або часткова зміна власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.

Реструктуризація - один із інструментів фінансового оздоровлення підприємств.

Реструктуризація активів - включає заходи, результатом яких є зміни в структурі та складі активної сторони балансу.

Реструктуризація виробництва - передбачає зміни в організаційній та виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його конкурентоспроможності.

Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, яка полягає в переведенні дебіторської заборгова­ності в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать факторинг, форфейтинг, облік векселів.

Розподільний баланс - це баланс підприємства, що реорга­нізується, на день припинення його діяльності, в якому окремими стовпцями відбиваються активи і пасиви, розподілені між ним і підприємствами-правонаступниками, тобто та частка майна, вимог і зобов'язань, яка передається підприємствам, що утво­рюються в результаті поділу чи виокремлення.

Розпорядник майна — фізична особа, на яку в установленому порядку покладаються повноваження щодо нагляду і контролю за управлінням та розпорядження майном боржника на період провадження у справі про банкрутство. Повноваження розпорядника майна припиняються з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди, призначення керуючого санацією або ліквідатора.

С

Самостійність фінансова - спроможність підприємства забезпечувати свій економічний розвиток, орієнтуючись на використання переважно власних джерел формування фінансових ресурсів, що мінімізує загрозу його банкрутства.

Санатор — фізична або юридична особа, яка має намір узяти (або бере) фінансову чи іншого роду матеріальну участь у санації підприємства, що перебуває у фінансовій кризі.

Cанація - це система фінансо­во-економічних, виробничо-технічних, організаційно-право­вих та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи від­новлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довго­строковому періоді.

Санаційний прибуток - це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, або в результаті їх безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості або за одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших заінтересованих у санації підприємства осіб.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.

Санаційний аудит - найважливіша складова процедури санації та відіграє вирішальну роль у мобілізації підприємством фінансових ресурсів.

Санаційний прибуток — це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, або в результаті їх безкоштовного передання до анулювання, а також у разі одержання підприємством безповоротної фінансової допомоги, зокрема в результаті списання кредиторської заборгованості.

Санація балансу — покриття засвідчених у балансі збитків на осно- ві одержання санаційного прибутку. Основними фінансовими джерелами санації балансу є емісійні доходи, одержані в результаті зменшення (збільшення) статутного капіталу підприємства; резервні фонди; безповоротна фінансова допомога власників, кредиторів та інших зацікавлених в успішній діяльності підприємства осіб.

Санація підприємств — комплекс послідовних, взаємозв’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення господарюючого суб’єкта з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Система раннього попередження та реагування — це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики та шанси, які можуть вплинути на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для існування підприємства чи втрати потенційних шансів. Вона є одним із інструментів контролінгу.

СОФТ-аналіз – це вид аналізу, який проводиться стосовно всього підприємства, його структурних підрозділів, а також у розрізі окремих видів продукції.

Спрощена процедура банкрутства — альтернативна до діючого порядку процедура банкрутства підприємства, яка передбачає примусове створення на базі майна банкрута відкритого акціонерного товариства з подальшим продажем акцій на відкритих торгах. Кошти, одержані від продажу акцій новоствореного акціонерного товариства, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів відповідно до встановленої законодавством черговості. Ця процедура була передбачена Указом президента України в 1998 році, але не знайшла поширення у практиці провадження справ про банкрутство.

Стабілізаційна позика — позика, яка може надаватись НБУ комерційному банку на визначений Правлінням НБУ строк для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримання виконання заходів фінансового оздоровлення. Стабілізаційна позика може надаватися лише за умови її забезпечення заставою високоліквідними активами комерційного банку або під гарантію чи поручительство інших фінансово стабільних банків.

Статутний фонд (статутний капітал, номінальний капітал) — сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Отже, це сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю відповідно до засновницьких документів, тобто сума капіталу, у межах якої засновники підприємства (АТ, ТОВ) несуть матеріальну відповідальність перед його кредиторами.

Стратегія – узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії

Субсидії - це трансферти підприємствам з боку держави на фінансування поточних витрат.

У

Умисне банкрутство - це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Ф

Факторинг — операція з перевід-скуплення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Фіктивне банкрутство - полягає в явно неправдивій заяві громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом, карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років.

Фінансова криза - фаза розбалансованої діяль­ності підприємства та обмежених можливостей впливу його кері­вництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприєм­стві.

Фінансова реструктуризація - пов'язана зі зміною структури та розмірів власного й позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства.

Фінансова рівновага — стан фінансів підприємств, за якого грошові надходження дорівнюють потребі в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань суб’єктів господарювання або перевищують її.

Фінансова санація — покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення струк­тури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного ха­рактеру.

Форми реорганізації - злиття кількох підприємств в одне, приєднання одного або кількох підприємств до одного, а також їх взаємне поглинання.

Форми реструктуризації - реструктуризація виробництва; реструктуризація активів; фінансова реструктуризація; корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Ц

Централізований рівень - це фінансові відносини між державою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для подальшого їх перепродажу виробничим структурам, котрі потребують кредитної підтримки.

Цілісний майновий комплекс — господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виокрем­люються в установленому порядку в самостійні об’єкти у разі реорганізації підприємства з подальшим складанням розподільного балансу.

Ціна позову - сума всіх вимог, поставлених до відповідача.

Список літератури

1. Конституція України [Текст] : затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96-ВР // Відомості ВРУ. – 1996. - № 30 (зі змінами від 01.01.2006 р).

2. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [Текст]: від 05.07.99 р. // Галицькі контракти. – 1999.- № 11.

3. Закон України «Про підприємництво» [Текст]: (зі змінами від 17.11.05 р. №3107) // Відомості Верховної Ради України – 1991. - № 14

4. Закон України «Про господарські товариства» [Текст] : // Відомості Верховної Ради України . - 1991. - № 49

5. Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.1997; зміни внесені Законом №588-XІV від 09.04.1999 р.,набувають сили з 01.07.99 р., від 13 травня 1999 року № 643 - XІV

6. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» // Урядовий кур'єр. – 1994. - № 31 - 32.

7. Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 25

8. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» // Нові Закони України. - вип. 2-к, 1991 зі змінами і доповненнями №1455 – ІV від 05.02.04 р.

9. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Інформ. бюл. Асоціація українських банків – 1996. - № 12.

10. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради, 1992. – № 2

11. Постанова Кабінету міністрів України “Про затвердження положення про порядок санації державних підприємств” // Збірник постанов Уряду України . – 1994. – № 5.

12. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV. [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані (702 байт). – Режим доступу: <http://www.ligazakon.ua >

13. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані (843 байт). – Режим доступу: <http://www.ligazakon.ua >

14. Законодавство про банкрутство // Збірник коментованого законодавства. - 2004. - №3.

15. Типове положення з планування, обліку і калькування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.96 № 473 [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані (341 байт). – Режим доступу: <http://www.ligazakon.ua >

16. Типовий порядок визначення норм запасів товарно - матеріальних цінностей: Затв. Мінекономіки України та Мінфіном України від 31.05.93 [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані (238 байт). – Режим доступу: < http://minfin.gov.ua >

17. Положення про порядок проведення санації державних підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.01.94 № 67 [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані (564 байт). – Режим доступу: <http://www.ligazakon.ua >

18. Постанова Кабінету Міністрів України " Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств" // Збірка постанов Уряду України. - 1994. - №5.

19. Наказ Мінекономіки «Про методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» від 17. 01. 2001 № 10 [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані (436 байт). – Режим доступу: <http://www.ligazakon.ua >.

20. Наказ агентства з питань запобігання банкрутству підприємств «Про методику проведення поглибленого аналізу фінансово - господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій» від 27 червня 1997 р. N 81.// Галицькі контракти - 1997. - № 40. - с. 24-33.

21. Наказ агентства з питань запобігання банкрутства підприємств «Про методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій» від 23.02.98 N 22. // Українська інвестиційна газета. – 1998. – № 3. - с. 32-39.

22. Наказ Міністерства економіки України «Про деякі питання продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 26.02.2009 № 169 [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані (265 байт). – Режим доступу: < http://minfin.gov.ua >

23. Аналіз вигід и затрат: Практ. посіб. [Текст] / Сектетаріат Ради Скарбниці Канади; Пер. з англ. С.Соколик; наук.ред.пер. О.Кілієвич. - К. : Основи. - 1998 – 175 с. – ISBN 5-8543-4326-2.

24. Абрютин, К.П. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. [Текст] / К.П. Абрютин. - М. : ДиС, Уч.-практ. пособ, 1998 – 255 с. - ISBN 5-8018-0037-9.

25. Абрютина, М. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. [Текст] / М. Абрютина. - М. : ЮНТИ, 1998. – 256 с. – 5-8018-0037-9  

26. Андрущак, Є.М. Діагностика банкрутства українських підприємств [Текст] / Є.М. Андрущак // Фінанси України. - №9. –2004. –С.118.

27. Андрущак, Є.М. Реорганізація як ефективний засіб вирішення проблеми банкрутства підприємств [Текст] / Є.М. Андрущак // Регіональна економіка.- 2002.- № 1.- C.83-90.

28. Антикризисный менеджмент [Текст] / Под ред. проф. Грязновой А. Г. - Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». Издательство ЗКМОС, - 1999. - 368с. - ISBN 5-88124-038-3.

29. Багацька, К.В. Економіко-правовий зміст поняття санація [Текст] / К.В.Багацька // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – вип.192. – С. 250-255.

30. Багацька, К.В. Порядок проведення санаційного аудиту [Текст] / К.В.Багацька // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія “Фінанси і кредит”. – 2004. - №.1. – С. 57-62.

31. Багацька, К.В. Системний підхід до державного регіонального регулювання антикризових заходів [Текст] / К.В.Багацька // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія “Фінанси і кредит”. – 2004. - №.1. – С.257 -261.

32. Багацька, К.В. Структура капіталу як фактор вибору форми санації підприємства [Текст] / К.В.Багацька // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія “Фінанси і кредит”. – 2003. - №.1. – С. 283 - 288.

33. Багацька, К.В. Проблемні питання визначення санаційної спроможності підприємств [Текст] / К.В.Багацька // Держава та регіони. Серія : Економіка та підприємництво. – 2005. - №1. – С. 56-62.

34. Балабанов, И.Т. Основы финансового менеджмента: Учебное пособие. Для ВУЗов. - 2-е изд. перераб. и доп. [Текст] / И.Т. Балабанов. - М. : Финансы и статистика, 1999. - 512 с. - ISBN 5279012386.

35. Балабанов, И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. [Текст] / И.Т. Балабанов. - практич. пособ. – 2-е изд., доп. - М. : Финансы и статистика, 2002.– 208 с. - ISBN 5942270015.

36. Білик, М. Д. Управління фінансами державних підприємств [Текст] / М.Д. Білик. - К. : Знання, 1999. – 325 с. - ISBN 966-620-001-5.

37. Бланк, Н.А. Основы финансового менеджмента [Текст] / Н.А. Бланк. К. : Ника-Центр, 1999.- 310 с. - ISBN 966-521-187-0.

38. Брейли, Р. Принципы корпоративных финансов [Текст] / Р. Брейли, С. Майерс. - М. : Олимп-Бизнес, 1997. – 1120 с. - ISBN 5-901028-01-5.

39. Буряк, П.Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства [Текст] / П.Ю. Буряк // Фінанси підприємств. - 2006. - №10. – С.123-124.

40. Бутирський, А.А. Заходи щодо відновлення платоспроможності боржника у процедурі санації [Текст] / А.А. Бутирський // Санація та банкрутство. - 2006. - № 2. - C.135-142.

41. Великий, Ю. М. Особливості кризового стану вітчизняних підприємств і методи його оцінки [Текст] / Ю.М. Великий, О.Ю. Проскура // Фінанси України. – 2002. – № 10. – С.17-22.

42. Винокуров, Д. Банкрутство з ініціативи податкових органів [Текст] / Д.Винокуров // Податки та бухгалтерський облік. – 2002. - № 32 (846). – С.21-24.

43. Галенко, О.М. Зміст та поняття аналізу фінансового стану при банкрутстві та санації [Текст] / О.М. Галенко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. -№7/8 (№74/75). - С.57-60.

44. Головін, М. Досудова санація підприємства [Текст] / М.Головін // Діловий вісник.- 2000.- № 7.- C.20-25.

45. Гончаров, А.Б. Фінансовий менеджмент : Навчальний посібник [Текст] / А.Б. Гончаров ; Х. : ВД „ІНЖЕК”, 2003. – 240 с. – ISBN 966-8327-19-5.

46. Грамотенко, Т.П. Банкротство предприятий: эконом. аспекты [Текст] / Т.П. Грамотенко ; М. : ЮНИТИ, 1998 – 176 с. - ISBN 5-7990-0157-5.

47. Задачи финансового менеджмента : учеб. пособ. для вузов. М.: Финансы ЮНИТИ, 1998. – 230 с. – ISBN 5-238-00003-0.

48. Захарченко, В.О. Систематизація методів оцінки фінансового стану підприємства [Текст] / В.О.Захарченко // Фінанси України. 2005. -№1. –С.137-142.

49. Кальніченко, Л. Реструктуризація підприємств в умовах становлення ринкового середовища [Текст] / Л. Кальніченко, О. Медруд // Економіка України. - 2000, - №10. - с.27-29.

50. Катрич, А. Роль банков в устранении кризисных явлений [Текст] / А. Катрич ; М. : Дело, 1999 – 96 с. – ISBN 5-7749-0138-6.

51. Ковалев, В.В. Введение в финансовый менеджмент [Текст] / В.В.Ковалев ; М. : ЮНИТИ, 1999 – 768 с. - ISBN 966-629-137-1.

52. Ковалев, А.И. Анализ финансового состояния предприятия. [Текст] / Ковалев, В.В., Привалов, В.П. – 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Центр экономики и маркетинга. – 1999. – 234 с. - ISBN 943-439-267-3.

53. Ковалев, В.В. Введение в финансовый менеджмент [Текст] / В.В.Ковалев ; М. : ЮНИТИ, 1999 – 768 с. - ISBN 966-629-137-1.

54. Ковалев, В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Анализ отчетности [Текст] / В.В.Ковалев. - 2 -е издание, перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 1999 - 512 с. - ISBN 5-472-00356-3.

55. Коваленко, М.А. Оцінка ефективності санації підприємств [Текст] / М.А.Коваленко // Фінанси України. - 2005. - №3 - С.147-151.

56. Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы [Текст] / Пер с франц. - М. : Финансы : ЮНИТИ, 1997. - 567 с. - ISBN 5-765-02124-2.

57. Константинов, Ю.А. Финансовый кризис: причины и преодоление [Текст] / Ю.А. Константинов. - М. : Финстатинформ. - 1999, 156 с.

58. Контроллинг как инструмент управления предприятием [Текст] / Под ред. Н.Г. Данилочкиной. - М. : Аудит, 1998. - 227 с.

59. Копилюк, О.І. Управління фінансовою санацією підприємства [Текст] / О.І. Копилюк, А.М. Штангрет : навч. посібник. - К. : ЦУЛ, 2005. - 168 с.

60. Крейнина, М. Финансовый менеджмент [Текст] / М. Крейнина : учебное пособие. – М. : Дело, 1998 – 304 с.

61. Крейнина, М.Н. Финансовый менеджмент [Текст] / М.Н. Крейнина. - М. : ДиС. Задачи, деловые игры, тесты. 1999 – 112 с.

62. Крейнина, М.Н. Финансовое состояние предприятия (методы оценки) [Текст] / - М. : ДиС. 1997- 220 с.

63. Крутько, В.Н. Введение в менеджмент кризисных ситуаций [Текст] / : практ. рекомендации. - К. : МЗУУП, 1994.- 52 с.

64. Лігоненко, Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій [Текст] / - К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, - 2001. – 580 с.

65. Мойсеєнко, Т.А. Санація як основний інструмент оздоровлення економіки [Текст] / Т.А. Мойсеєнко // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №12. - С.136-141.

66. Оценка рыночной стоимости машин и оборудования. [Текст] / 1998. –240 с.

67. Оценка рыночной стоимости недвижимости. [Текст] / - М. : Дело, 1998 – 384 с.

68. Паровий О. Стан та перспективи реструктуризації в Україні [Текст] / У зб.: Реструктуризація з метою створення середніх підприємств. К. : НБУ, 2000. - С.13.

69. Покропивний, С.Ф. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність [Текст] / С.Ф. Покропивний, В.М. Колот : навч. посіб. для ВУЗів. - К. : КНЕУ, 1998. - 352 с.

70. Практикум по финансовому менеджменту: Учебно-деловые ситуации, задачи и решения [Текст] / Под. ред. Е.С. Стояновой. -2-е изд., перераб и доп. - М. : Перспектива, 1997. - 140 с.

71. Раєвнєва, О.В. Формування поведінки неплатоспроможного підприємства [Текст] / О.В. Раєвнєва // Фінанси України. – 1999. – № 4.- С.21-25.

72. Родионова, В.М. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляиии [Текст] / В.М. Родионова, М.А. Федотова. - М. : Перспектива, 2000. - 256 с.

73. Рындин, А.Г. Организация финансового менеджмента на предприятии [Текст] / А.Г. Рындин, Г.А. Шамаев. - М. : Рус. деловая лит-ра, 1997. - 352 с.

74. Попов, В.Н. Сборник бизнес-планов [Текст] / В.Н. Попов. - М. : Финансы и статистика. Учебное пособие для ВУЗов, 1999. – 484 с.

75. Севка, В.Г. Управління фінансовою санацією підприємства [Текст] / В.Г.Севка, Т.О. Єгоркіна : курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальності 8.050104 "Фінанси". – Донецьк : ДонДУЕТ, 2004. - 228 с.

76. Сизоненко, В.О. Підприємництво [Текст] / В.О. Сизоненко : підручник для ВУЗів. - К. : Вікар, 1999. - 438 с.

77. Словник-довідник фінансового ринку [Текст] / Уклад. В.В. Фещенко. - К. : Укр. агентство фінансового розвитку , 2005. - 321 с.

78. Стоянова, Е.С. Финансовый менеджмент для практиков. Краткий проф. Курс [Текст] / Е.С. Стоянова, М.Г. Штерн – М. : Перспектива, 1998 – 239 с.

79. Сытник, Л.С. Методы прогнозирования банкротства и обеспечения безубыточности предприятия [Текст] / Л.С. Сытник // Экономика промышленности. – 1999. – № 1 (3). – С. 96-104.

80. Терещенко, О.О. Контролінг у системі антикризового уп­равління підприємством [Текст] / О.О. Терещенко // Фінанси України. - 2001. - №12. - с.56-59.

81. Терещенко, О.О. Фінансова санація і банкрутство підприємств [Текст] / О.О. Терещенко. – Навчальний посібник. – К. : КНЕУ, 2004. – ISBN 966-574-144-6

82. Терещенко, О.О. Фінансові джерела санації підприємств [Текст] / О.О. Терещенко // Фінанси України. - 1999.- № 9. – С. 52-64.

83. Терещенко, О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання [Текст] / О.О. Терещенко ; навч. посібн. - К. : КНЕУ, 2003. - 514с.

84. Фінанси підприємств: Підручник [Текст] / Науч. ред. проф. А.М. Поддєрьогіна - 2- е вид. переробл. та доп. - К.: КНЕУ, 1999. - 384 с.

85. Фінанси підприємств: підручник [Текст] / Кер. авт. кол. наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002.

86. Фінанси підприємств: Навчальний посібник [Текст] / – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002.- 360с.

87. Федоровский, В.А. Антикризисная экономика предприятия: преодоление скрытого банкротства [Текст] / В.А. Федоровский ; Николаев: Эолис, 1997. - 80 с.

88. Федоровский, В.А. Стратегия финансового оздоровления предприятия [Текст] / - Николаев: Эолис, 1999. - 68 с.

89. Фольмут, Х. Й. Инструменты контролинга от А. до Я [Текст] / ; Пер. с нем. / Под ред. М. Л. Лукашевича и Е. Н. Тихоненковой. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 241 с.

90. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник / За ред. М.О. Данилюка, В.І. Савича / — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 320с.

91. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник [Текст] / С.Я. Салига, О.І. Дацій, Н.В. Нестеренко, О.В. Серебряков - К. : Центр навчальної літератури, 2005 – 240 с.

92. Уткин, Э.А. Финансовый менеджмент [Текст] / - М. : Дело, учебник. 1998 – 272 с.

93. Хохлов, Н.В. Управление риском [Текст] / : учебн. пособие для ВУЗов. - М. : ЮНИТИ - ДАНА.-1999 - 239 с.

94. Цивільне право України: Підручник [Текст] / Дзера, Н.С. [та ін.]; відп. В.Н. Дзера Н.С. – 2-е вид., допов. і пероб. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – кн. 2. – 640с.

95. Шеремет, А.Д., Методика финансового анализа [Текст] / А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулин. - М. : Дело, 1995. - 176 с.

1 Пільговими (збитковими для банку) кредитами вважаються такі, що надані під відсоткову ставку, меншу за середньозважену ставку залучених банком кредитних ресурсів