4.3. Проведення санаційного аудиту
З прийняттям Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким передбачено можливість досудової санації, а також укладання мирової угоди в ході провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди значною мірою залежить від висновків санаційного аудиту підприємства, що перебуває у фінансовій кризі.
Як було зазначено, санаційний аудит - це один з інструментів зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які бажають узяти участь у фінансовій санації неспроможного підприємства.
Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:
нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства, якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу;
андеррайтери, якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії;
позикодавець (наприклад, банківський консорціум) - якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту;
саме підприємство - якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації в ході провадження справи про банкрутство;
потенційний санатор - якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію (злиття, приєднання);
державні органи - якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки.
Зовнішнім замовникам аудиту необхідна обґрунтована інформація, яка свідчить таке:
дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними й вичерпними;
план санації є реальним;
вибрано найліпшу з наявних альтернатив розвитку підприємства. Ці замовники дають доручення аудитору провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновок про доцільність вкладання коштів у об'єкт санації.
Санаційний аудит проводиться зовнішніми аудиторами в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, що проводять санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та в економічному плані аудитор повинен бути повністю незалежним як від підприємства, аудит якого проводиться, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).
Розробка плану санації не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як було зазначено, підготовкою санаційної концепції займаються або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією тощо, хоча у деяких випадках аудитори беруть активну участь у розробці плану санації. Треба зауважити, що санаційний аудит не слід ідентифікувати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Без огляду на те, що в обох випадках використовуються ті ж самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку - це складова частина процесу розробки плану санації, у другому - це перевірка достовірності та реальності відображених у плані санації даних.
Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас, кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.
У процесі проведення санаційного аудиту використовуються різноманітні методи та інструменти. До головних слід віднести такі:
опитування (анкетування) співробітників;
факторний аналіз відхилень;
аналіз сильних та слабких місць (СОФТ-аналіз);
розробка сценаріїв;
портфельний аналіз;
метод ланцюгових підстановок;
нуль-базис бюджетування;
вартісний аналіз;
трендовий аналіз.
Готуючи зазначену програму, аудитор може передбачати залучення для виконання певних завдань інших аудиторів, консультантів та експертів з окремих питань.
Можемо запропонувати перелік питань, які доцільно включити до такої програми.
1. Вивчення наявної санаційної концепції (плану санації) та збір необхідної інформації.
2. Оцінювання відбитих у плані санації вихідних даних про підприємство.
3. Перевірка правильності визначення причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства.
4. Експертна оцінка запланованих санаційних заходів.
5. Правова оцінка діяльності підприємства та запропонованої санаційної концепції.
6. Оцінка ефективності санації.
7. Оцінка ризиків.
8. Оформлення висновку про результати аудиту.
Програма аудиту має переглядатися, якщо у процесі її виконання виявляються додаткові істотні обставини та факти.
Етапи та порядок проведення санаційного аудиту в конкретизованому вигляді характеризуються відповідною структурно-логічною схемою (рис. 4.1).
На першому етапі санаційного аудиту проводиться загальне ознайомлення із наявними в підприємства санаційною концепцією та планом фінансового оздоровлення. Окрім цього, збирається та систематизується інформація, що використовується в процесі санаційного аудиту. Аудитор для виконання завдань, пов'язаних з оцінкою санаційної спроможності суб'єкта господарювання, одержує доступ до всієї необхідної комерційної інформації про підприємство. Перед початком проведення санаційного аудиту аудитор повинен взяти в керівника підприємства пояснювальну записку до плану санації, яка підтверджує повноту та достовірність плану санації, експертиза котрого проводиться, фактологічного матеріалу, на якому базується план, а також визначає повноваження аудитора.
Рис. 4.1. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту
Дані про підприємство мають характеризувати його оперативний і стратегічний стан (рис. 4.2).
Поряд зі звітними бухгалтерськими даними та іншою внутрішньою інформацією для оцінювання санаційної спроможності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та економіки в цілому, описовий матеріал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Процес збирання та систематизації даних щодо стратегічних можливостей підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану.
Рис. 4.2. Джерела інформації, використовувані у процесі санаційного аудиту
Оцінка відображених у санаційній концепції вихідних даних про оперативне (фактичне) становище та стратегічні можливості підприємства здійснюється в процесі поглибленого аналізу його фінансово-господарського стану. При цьому послідовно вирішуються такі завдання.
1. Проведення аналізу виробничо-господарської діяльності.
2. Проведення аналізу фінансового стану підприємства.
3. Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.
4. Дослідження сильних та слабких сторін діяльності підприємства.
На етапі дослідження сильних та слабких сторін підприємства визначається повнота врахування у санаційній концепції всіх причин та факторів, які призвели до кризової ситуації. Перевіряється, чи правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. З'ясовується, чи діють ще причини кризи, чи їх вже подолано (чи вони зникли самі собою). Визначають вид та фазу фінансової кризи; систематизуються причини кризи; виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства; систематизуються "сильні" та "слабкі" місця у діяльності підприємства.
Як відзначалося, загальна оцінка санаційної спроможності підприємства з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання та складання акту аудиторської перевірки є етапом, що завершує санаційний аудит.
На підставі даних, одержаних в результаті санаційного аудиту, розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції втрачено, стратегії розвитку підприємства немає, концепція санації недосконала, то робиться висновок про те, що підприємство є санаційно неспроможним і його доцільно ліквідувати.
Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також перспективи залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то стає можливим проведення санації суб'єкта господарювання.
Якщо аудитор визнає, що санація підприємства є можливою лише за виконання певних рекомендацій, зроблених у ході аудиту, то він повинен послатися на ці конкретні рекомендації. Якщо план санації визнано недосконалим, аудитор повинен обґрунтувати це відповідними доказами, описати основні позиції плану, які є недостовірними або сумнівними. Якщо на підставі проведених аудитором процедур та вивчення необхідної інформації він набуває переконання в тому, що компанія не може продовжувати функціонування в майбутньому, аудитор визнає запропоновану концепцію санації помилковою.