7. Відмінювання іменників, особливості правопису відмінкових закінчень

Відмінюванням іменників називається їх змінювання за відмінками. З погляду відмінювання іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на чотири відміни, а І та ІІ відміни − ще й на групи. Відміну того чи іншого змінного іменника встановлюють, враховуючи його рід та морфологічне оформлення.

Поза відмінами знаходяться: 1) іменники, які вживаються тільки у множині (іменини, роковини, Черкаси); 2) невідмінювані жіночі прізвища з кінцевим приголосним та на -о ( Маруся Чурай, Ліна Костенко); 3) невідмінювані іменники іншомовного походження (депо, кашне, амплуа, рагу, Поті, міс); 4) іменники прикметникового та дієприкметникового походження (субстантивовані), які при відмінюванні зберігають формальні ознаки прикметників (напр.: Ольга Колосова, Колосової, Колосовій і т.д.).

Перша відміна іменників

До першої відміни належать іменники жіночого, а також чоловічого та спільного роду з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини: допомога, праця, Микита, суддя, нація, Саша, лівша. У ній переважають іменники жіночого роду (включаючи і жіночі імена по батькові: Іванівна, Вікторівна, Сергіївна). Іменники чоловічого роду представлені особовими іменами, прізвищами та лише деякими загальними назвами.

За системою відмінкових форм іменники І відміни поділяються на т р и г р у п и: тверду, м’яку та мішану. Група залежить від характеру кінцевого приголосного основи. До т в е р д о ї групи І відміни належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячих ) перед закінченням -а: сестра, картина, тура, наука, Кузьма, непосида. До м’ я к о ї групи належать іменники з м’яким кінцевим приголосним основи перед графічним закінченням -я, включаючи й іменники на -ія: пісня [п’і΄с′н′а], лінія [л′і΄н′ійа]. До м і ш а н о ї − іменники з шиплячим приголосним у основі перед закінченням -а: межа, круча, душа, паранджа. Вони одержали таку назву тому, що їх відмінкові закінчення збігаються то з твердою, то з м’якою групою.

Зразки відмінювання

Однина

Групи тверда м ’ я к а мішана

Н. хто? що? сопілк-а Григорівн-а пісн-я Ілл-я мрі-я веж-а

Р. кого? чого? сопілк-и Григорівн-и пісн-і Ілл-і мрі-ї веж-і

Д. кому? чому? сопілц-і Григорівн-і пісн-і Ілл-і мрі-ї веж-і

З. кого? що? сопілк-у Григорівн-у пісн-ю Ілл-ю мрі-ю веж-у

О. ким? чим? сопілк-ою Григорівн-ою пісн-ею Ілл-ею мрі-єю веж-ею

М. (на) кому? на при у на у на

(на) чому? сопілц-і Григорівн-і пісн-і Ілл-і мрі-ї веж-і

Кл. − сопілк-о Григорівн-о пісн-е Ілл-е мрі-є веж-е

Увага! Далі у зразках відмінювання відмінкових питань не подаватимемо.

Множина

Н. сопілк-и не вживається пісн-і не вживається мрі-ї веж-і

Р. сопілок-ø пісень-ø мрій-ø веж-ø

Д. сопілк-ам пісн-ям мрі-ям веж-ам

З. сопілк-и пісн-і мрі-ї веж-і

О. сопілк-ами пісн-ями мрі-ями веж-ами

М. на сопілк-ах у пісн-ях у мрі-ях на веж-ах

Кл. сопілк-и пісн-і мрі-ї веж-і

Користуючись системою закінчень іменників І відміни, показаних у зразку відмінювання для кожної групи (твердої, м’якої та мішаної), можна перевірити правильність вибраної у мовленні форми для будь-якого іменника. Так, іменник гривня належить до м’якої групи і матиме відмінкові форми, аналогічні до іменника пісня. Отже, правильно розміняли (що? − З. одн.) гривн-ю, витратили близько двохсот (чого? −Р. мн.) гривень, але аж ніяк не гривнів, що часто звучить у просторіччі.

До особливостей відмінювання слід віднести чергування приголосних: кінцеві приголосні основи [г], [к], [х] у давальному і місцевому відмінках однини перед закінченням -і змінюються на [з′], [ц′], [с′]: дорога – дорозі, на дорозі, сумка − сумці, в сумці, стріха − стрісі, у стрісі. Більшість іменників жіночого роду у родовому відмінку множини закінчень не мають, а при збігу приголосних в основі з’являються вставні [о], [е]. Останній, крім е, може позначатися ще й буквою є. Напр.: книжк-а −книжок, домівк-а − домівок, лінійк-а − лінійок, земл-я − земель, черешн-я − черешень, стайн-я − стаєнь, сосн-а − сосон і сосен. Можливі чергування [о] з [і]: школа − шкіл, дорог-а − доріг, борода − борід, берез-а − беріз (хоча: свобода − свобод, долон-я − долонь, погон-я − погонь тощо). Іменник крихта у родовому відмінку множини має аж три форми: крихт, крихіт і крихот. Варто врахувати, що деякі іменники у родовому відмінку множини мають паралельні форми − крім нульового закінчення, допускають закінчення -ів: губ і губів, легень і легенів, баб і бабів. В окремих випадках ці закінчення виконують смислорозрізнювальну роль: старост (від староста − керівна особа) і старостів (від старости΄ − хто сватає жениха нареченій або наречену женихові); верстов (від верства − давня міра довжини) і верств (від верства у значенні клас, стан, шар населення). Іменник стаття має закінчення -ей (статей), перед яким приголосний звук основи не подовжується і пишеться одна літера. В іншомовних словах у родовому відмінку множини в кінці чистої основи зберігається подовжений звук і на письмі передається двома літерами: тонн, вілл, ванн, бонн.

У початкових класах відповідно до вимог програми особлива увага приділяється вивченню таких закінчень-орфограм: -і у родовому відмінку однини після ж, ч, ш (термін „мішана група“, як і „тверда“ та „м’яка“, у початковій школі не вживається), закінчення в орудному відмінку однини та місцевому відмінку множини. Учні мають засвоїти, що хоча [ж], [ч], [ш] − тверді приголосні, однак після букв на їх позначення у родовому відмінку однини пишемо -і, як і в словах з основою на м’який приголосний: саж-і, круч-і, задач-і, каш-і, гущ-і (бо: гу[шч]і), а також парандж-і, як і пі′сн-і, земл-і΄, черешн-і.

В орудному відмінку однини не викливає труднощів закінчення в іменниках з твердим кінцевим приголосним основи, крім шиплячих: стежк-ою, карт-ою, школ-ою, калин-ою. Для учнів проблему вибору можуть створювати такі випадки: земл- (ею⁄ьою), задач- (ею⁄ою) та ліні- (єю⁄йою). Після опрацювання теоретичних положень „закінчення -ею пишеться в іменниках на м’який приголосний і [ж], [ч], [ш]; -єю − в іменниках з основою на [й]“ в учнів слід виробити алгорим мотивації закінчення. Наприклад: земл…ю.

Міркуй у такій послідовності:

1. Початкова форма слова − земля.

2. Іменник жіночого роду. Закінчення -я.

3. Основа слова земл- закінчується на м’який приголосний [л′].

4. В орудному відмінку треба писати -ею: землею.

Проблемна ситуація 2: задач…ю.

Алгоритм розв’язання:

1.Початкова форма слова − задача. 2. Іменник жіночого роду. Закінчення -а. 3. Основа слова задач- закінчується на [ч]. 4. В орудному відмінку треба писати -ею: задачею.

Розв’язання проблемної ситуації 3 (ліні…ю) можна спростити у такий спосіб: 1. Початкова форма слова − лінія. 2. Іменник жіночого роду на -ія. 3. Якщо іменник жіночого роду закінчується на –ія, то в орудному відмінку пишемо закінчення –єю: лінією.

У кличному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення -о, м’якої − -е (графічно -є, якщо іменник закінчується на -ія), мішаної − також -е. Порівняймо: Лід-а − Лід-о, Лідія − Ліді-є; Таїс-а −Таїс-о, Таїсія − Таїсі-є, Дарія − Дарі-є, Даш-а − Даш-е. Іменники з пестливим значенням закінчуються на -ю: доню, Лесю, Олесю, Надю, Галю, Наталю, Нелю та ін. Іменник Зоя має паралельні форми: Зо-є (офіційна) і Зо-ю (пестлива).

У місцевому відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ах (-ях): на дорог-ах, на земл-ях, на ліні-ях. Особливо треба бути пильним у випадку вживання прийменника по, щоб уникнути сплутування з російською мовою: по стежк-ах, по дорог-ах, по сумк-ах, по гілках, по земл-ях.

Кличний відмінок множини, як і в усіх інших відмінах, збігається з називним: А сестри! сестри! Горе вам, мої голубки молодії.. (Т. Шевченко).