Назви істот і неістот

Із загалу іменників з конкретним значенням виокремлюються іменники – назви істот. Це назви людей і тварин, птахів, риб, комах, включаючи також і власні назви (батько, дочка, працівник, журналіст, Олександр, Галина, Крамаренко, кінь, Орлик, плазун, сокіл, риба, щука, комар), демонологічні та міфологічні назви (дідько, домовик, водяник, лісовик, бездонник, русалка, потерча, Чорнобог, Мара, Марена, Мокоша, Перун, Зевс, Венера), назви героїв казок, байок (Очеретинка, Сонце, Мороз, Вітер).

Назви неістот – це іменники, які означають предмети і явища неживої природи, а також рослини та абстрактні поняття (дошка, вікно, телевізор, фабрика, верстат, виріб, ліс, граб, вільха, деревій, сила, напучування, допомога, популярність).

Однозначної відповідності між поділом іменників на назви істот і неістот та науковим поділом на живу і неживу природу немає. Зокрема, рослини як біологічно живе з погляду граматики належать до неістот. До назв неістот у граматиці відносяться також назви сукупності осіб (народ, гурт, натовп, загін, бригада), назви мікроорганізмів (бактерія, вірус, мікроб). Навпаки, до назв істот зараховують назви померлих (покійник, мрець, небіжчик), назви предметів, що імітують людей (лялька, манекен) і, як уже було зазначено, назви демонічних та міфічних істот.

Назви істот відповідають на питання хто?, а назви неістот – що?

Категорія істот і неістот іменника граматично виявляється через відмінкові форми. Так, іменники чоловічого роду на позначення істот у знахідному відмінку однини і множини мають форму, омонімічну з родовим відмінком, а назви неістот – із називним, наприклад: зустрів друга (друзів), вітали переможця (переможців), придбав посібник (посібники). Аналогічне розрізнення назв істот чи неістот в іменниках жіночого і середнього роду за формою знахідного відмінка можливе лише у множині: поздоровляли жінок, відіслали телеграми, доглядали немовлят, відвідали села.

Слід зазначити, що у мовленні наявні відхилення від загальної закономірності граматичного розрізнення категорії істоти та неістоти. Зокрема, деякі іменники на позначення істот (тварин) у знахідному відмінку можуть мати подвійні форми – співвідносні і з родовим, і з називним відмінком, наприклад: пасти коней, корів, ягнят і пасти коні, корови, ягнята. Таку саму картину спостерігаємо і в окремих іменниках чоловічого роду на позначення неістот в однині: заточити олівець і олівця, відсунути стіл і стола, підняти папірець і папірця та ін. Назви неістот, що називають страви, мають форму знахідного відмінка, співзвучну із формою родового – за аналогією до назв істот, а саме птахів, риб, з яких приготовлено ці страви: їсти півня, курей; подати окуня в сметані, фаршированого коропа. Форму знахідного відмінка, співзвучну з формою родового, – як істоти – мають іменники чоловічого роду, які позначають шахматні фігури, карти: забрати коня, слона, офіцера, пішака; побити короля.

Іменники – загальні і власні назви

Залежно від характеру називання і граматичних ознак усі іменники поділяються на загальні назви і власні.

Загальні назви – це узагальнене найменування класу однорідних предметів (учень, океан, море, сузір’я, гора, зоря). Власні назви – це індивідуальні найменування, які даються предметам з метою виділення їх з класу однорідних предметів. Серед власних назв виділяють різні тематичні групи іменників: прізвища, імена, по батькові людей, прізвиська, псевдоніми (Володимир Іванович Вернадський, Чужий, Марко Вовчок); географічні та астрономічні назви (Тихий океан, Мертве море, Говерла, сузір’я Оріона, Полярна зоря); клички тварин (рисак Буян, собака Бровко, корова Галка); назви дійових осіб казок, байок (Видимо й Невидимо; Щука й Пліточка – з однойменної байки Левка Боровиковського); назви історичних подій та суспільно-політичних явищ (Друга світова війна), назви центральних установ і організацій (Верховна Рада, Федерація незалежних профспілок України), назви окремих вищих посад (Президент України); назви видавництв, книг, творів, журналів, газет (видавництво „Академія“; „Кобзар“, „Тризна“, журнал „Пізнайко“, газета „Літературна Україна“); навчальних установ (Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, дитячий навчальний заклад „Джерельце“); театрів, кінотеатрів, музеїв, клубів (Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, Кінотеатр імені Олександра Довженка, Національний музей образотворчого мистецтва); спортивних і творчих колективів (спортивний клуб „Динамо“); назви магазинів, кафе (магазин „Велика кишеня“, кафе „Ретро“); сорти і марки найрізноманітніших предметів (цукерки „Шедевр“, літак „Антей“) та ін.

Відмінності між загальними і власними назвами відбито у графіці : загальні назви пишуться з малої букви, а власні – з великої.

Поділ іменників на загальні і власні назви базується і на граматичних ознаках. Якщо загальні назви звичайно змінюються за числами (лектор – лектори, лебідь – лебеді, озеро – озера, бухта – бухти, свято – свята), то власні, зокрема назви осіб та географічні назви, вживаються або тільки в однині, або тільки у множині, наприклад: Андрій, Христина, Пилипенко, Кушнір; Київ, Львів, Прип’ять, Синевир; Лубни, Карпати, Альпи тощо. Якщо власні назви, які мають лише форму однини, у контексті набирають форми множини, то це викликає такі зміни у їх семантиці: а) форма множини позначає однакові імена кількох осіб або однакові назви предметів (у класі три Наталки; по Україні протікає два Ужі – річка Уж на Закарпатті та притока р. Прип’ять); б) власна назва у множині називає осіб, які знаходяться у стосунках спорідненості (сестри Річинські, брати Тобілевичі, сім’я Коцюбинських); в) особове ім’я означає типову ознаку (Кайдаші, Плюшкіни).

Між аналізованими підгрупами іменників спостерігаються взаємопереходи. Так, власні назви у випадку метонімічного перенесення стають загальними: ампер, ом – одиниці вимірювання електроструму відповідно до прізвищ фізиків; браунінг, маузер – назви видів зброї за прізвищами винахідників; галіфе, френч – назви одягу за прізвищами генералів, що запровадили ці види одягу; херес, порту – назви сортів вин за назвами міст, які ними славляться; бостон, кашемір – назви тканин, утворені від назви місцевості, де їх вперше стали виробляти (Бостон – місто у Великобританії; Cachemire „Кашмір“ – назва колишнього князівства на півночі Індії) та ін. Загальні назви переходять у власні, означаючи одиничні предмети: Захід – країни Західної Європи; Суми, Ізюм – назви міст; Бондар, Слюсар, Паляниця – назви прізвищ; Віра, Надія, Любов, Воля, Калина, Віола ( від латинського viola – фіалка), Карина (від латинського carina – кіль корабля) – жіночі імена; „Наука“ – назва видавництва; „Всесвіт“, „Перець“, „Крокодил“ – назви журналів; „Гайдамаки“ (Т.Шевченка), „Царівна“ (О.Кобилянської), „Вершники“ (Ю.Яновського) – назви художніх творів; будинок побуту „Столичний“, кафе „Азалія“, кінотеатр „Зірка“ та багато ін.