Зразки відмінювання

Однина

Групи

тверда м’ я к а мішана

Н. батьк-о дар вікн-о край лікар місц-е обличч-я м’яч школяр явищ-е

Р. -а -у -а -ю -я -я -я -а -а -а

Д. -ові ⁄-у -у ⁄-ові -у -єві ⁄ -ю -еві⁄-ю -ю -ю -у⁄ -еві -еві⁄ -у -у

З. як Р. Н. Н. Н. Р. Н. Н. Н. Р. Н.

О. -ом -ом -ом -єм -ем -ем -ям -ем -ем -ем

М.(на⁄у) -ові⁄-у -і -і -ї ⁄ -ю -еві⁄-ю⁄-і -і -і -і -еві⁄-і⁄-у -і

(по) -у -у -ю -ю -у -у

Кл. -у -е -о -ю -ю -е -я -е -е - е

Множина

Групи

тверда м’ я к а мішана

Н. батьк-и дар-и вікн-а кра-ї лікар-і місц-я обличч-я м’яч-і школяр-і явищ-а

Р. -ів -ів - ø -їв -ів -ø -ø -ів -ів -ø

Д. -ам -ам -ам -ям -ям -ям -ям -ам -ам -ам

З. як Р. Н. Н. Н. Р. Н. Н. Н. Р. Н.

О. -ами -ами -ами -ями -ями -ями -ями -ами -ами -ами

М.(на) -ах -ах -ах -ях -ях -ях -ях -ах -ах -ах

Кл. я к н а з и в н и й в і д м і н о к

З-поміж особливостей відмінювання, як і для іменників І відміни, передусім відзначимо чергування фонем: день − дня, дню; пень − пня, на пні; жайворонок − жайворонка, жайворонком, судна − суден, вікна − вікон ([е] − [ø], [о] − [ø]); гребінь − гребеня, стіл − стола, лід − льоду, жайвір − жайвора ([і] − [о]); перед закінченням -і у місцевому відмінку відбувається чергування приголосних фонем [г] − [з′], [к]−[ц′], [х]−[с′]: луг − у лузі, бік − у боці, але на боку, рік − у році, око − в оці, фартух − у фартусі, вухо − в усі. У кличному відмінку перед закінченням -е чергуються [г] − [ж], [к] − [ч], [х] − [ш]: Олег − Олеже (але Олег-у), юнак − юначе, Явтух − Явтуше.

Складним є розрізнення закінчень -а (-я) та -у (-ю) в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду. Для перевірки закінчень цих іменників учням початкових класів радять звертатися до орфографічного словника. Крім того, методисти пропонують матеріал для спостережень та аналізу з тим, щоб учні дійшли загального висновку: у родовому відмінку закінчення -а (-я) мають назви істот та чітко окреслених предметів (лікаря, слона, горобця; листка, пальця), закінчення -у (-ю) − назви неістот (нечітко окреслених предметів − степу, вітру, туману, сну, смутку).

Звичайно, правил розрізнення цих закінчень набагато більше, і досить часто їх диференціація носить умовний характер.

Закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду, якщо вони означають (крім уже проаналізованих − назви осіб, включаючи власні імена та прізвища, тварин, дерев, чітко окреслених предметів):

− назви персоніфікованих предметів, явищ: запитати у Вітра;

− назви мір довжини, ваги, часу: метра, центнера, тижня, дня (але року);

− назви місяців, днів тижня: січня, листопада (але листопаду як падолисту), понеділка, вівторка;

− терміни іншомовного походження, що означають конкретні предмети, елементи будови чогось, геометричні фігури та їх частини: циліндра, атома, електрона, сектора, радіуса, сегмента;

− українські суфіксальні терміни, рідше − без суфіксів: іменника, числівника, чисельника, рисунка, кута, звука (але способу, виду, стану, роду, складу);

− назви населених пунктів: Києва, Львова, Парижа, Берліна (але Калинового Гаю, Красного Лиману, Сорочого Броду, тому що друга частина складених назв − іменники, які в Р.в. звичайно мають закінчення -у);

− інші власні географічні назви з наголосом на закінченні, а також із суфіксами -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дніпра, Дінця, Дністра, Іртиша, Тетерева.

Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники, які означають:

− збірні поняття: пролетаріату, реманенту, інструментарію;

− сукупності людей (ці назви мають форми однини і множини): народу, батальйону, хору;

− масу, речовину: воску, льоду, ме΄ду, медку΄, граніту, борщу (але хлі΄ба);

− просторові поняття: степу, лісу, саду, гаю, яру (але садка΄, гайка΄, гайо΄чка, ярка΄ − із зменшувально-пестливими суфіксами, а також горба΄, ху΄тора) ;

− кущові і трав’янисті рослини; назви сортів плодових дерев: бузку΄, жасми΄ну, чагарнику΄, березняку΄, буркуну΄, щавлю΄, ячме΄ню (але вівса΄); ка΄львілю, рене΄ту;

− назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: палацу, залу, коридору, магазину, шинку, тину (але млина΄, гаража΄, хліва΄ − переважно з наголосом на закінченні; у назвах архітектурних деталей: карниза, портика, а також паралельні форми залежно від наголосу: мо΄сту і моста΄, пло΄ту і плота΄, парка΄ну і паркана΄);

− назви установ, закладів, організацій, структурних підрозділів: університету, інституту, клубу, театру, відділу;

− назви явищ природи: дощу, снігу, вітру, морозу, граду (пор. у суфіксальних утвореннях: вітерця΄, але до΄щику);

− назви абстрактних понять, відчуттів, почуттів, станів, процесів, суспільних і наукових течій: прогресу, болю, гніву, песимізму, руху, звуку, світогляду, прагматизму;

− назви ігор і танців: баскетболу, бейсболу, полонезу, вальсу (але гопака΄, козачка΄);

− більшість префіксальних іменників: опіку, відгуку, запису;

− більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): живопису, родоводу, суходолу, водопроводу ( але електровоза, пароплава);

− терміни іншомовного походження, що означають фізичні та хімічні процеси, частину площі, літературознавчі терміни: електролізу, синтезу, епосу, міфу, альманаху, тому, журналу, образу;

− інші власні географічні назви, крім тих, що мають закінчення -а (-я): Єгипту, Алтаю, Дону, Ельзасу, Мічигану, Байкалу, Сибіру.

Іменники середнього роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на -а (-я): дна, міста, прізвища, плеча, поля.

У давальному відмінку однини для іменників чоловічого роду характерні паралельні закінчення: -ові та -у (у твердій групі), -еві та -ю (у м’якій після приголосного), -єві та -ю (у м’якій після голосного та апострофа), -еві та -у (у мішаній групі), причому для назв істот переважають перші у наведених парах закінчень, а для назв неістот, навпаки, більш поширені -у (-ю): друг-ові і друг-у, товар-у і товар-ові. Для іменників середнього роду характерне закінчення -у (-ю): сел-у, мор-ю. прізвищ-у. Паралельні закінчення -ові та -у мають тільки іменники середнього роду із суфіксом -к- на позначення малих істот: немовлятк-ові і немовлятк-у, дитятк-ові і дитятк-у, ягнятк-ові і ягнятк-у.

Така ж закономірність спостерігається у вживанні закінчень місцевого відмінка однини: на батьк-ові і на батьк-у, в дитятк-ові і в дитятк-у, у будинк-у і в будинк-ові. Іменники чоловічого роду на позначення істот, але не осіб поряд із закінченнями -ові,-еві мають закінчення -і: на осл-ові і на осл-і, на кон-еві і на кон-і. Як бачимо у зразку відмінювання, для окремих іменників можливі навіть три паралельні форми: на школяр-еві, на школяр-і, на школяр-у.

Закінчення -і (-ї) швидше властиве для неістот і може співіснувати з закінченнями -у (-ю): на то΄рз-і і на торг-у΄, на лу΄з-і і на луг-у΄, у кра΄-ї і у кра-ю΄, на стол-і і по стол-у.

Іменники середнього роду (без суфікса -к-) мають закінчення -і, а після прийменника по можуть уживатися паралельні форми: у міст-і, по міст-у і по міст-і, на сел-і, по сел-у і по сел-і.

Уже в четвертому класі учні вивчають правило, зорієнтоване на культуру мовлення: якщо у мовленні збігаються два іменники в давальному або місцевому відмінку, то їх краще вживати з різними закінченнями: (при) панові директору або пану директорові.

В орудному відмінку однини для розрізнення закінчень в іменниках чоловічого роду -ом, -ем, -єм учням четвертого класу можна рекомендувати алгоритм аналогічно до того, як це описано для іменників І відміни.

В іменниках середнього роду в орудному відмінку для твердої групи властиве закінчення -ом (сел-ом, полотн-ом), а для м’якої і мішаної − -ем (сонц-ем, плеч-ем). Крім того, іменники на -я мають закінчення -ям: знарядд-ям, обличч-ям, збіжж-ям, луб’-ям, безсмерт-ям. Власні географічні назви середнього роду із суфіксами присвійності, які відмінюються як прикметники, мають закінченння -им: Горош-ин-е − Горош-ин-им, Михалк-ов-е − Михалк-ов-им, Котел-е΄в-е − Котел-е΄в-им.

Закінчення -им мають також прізвища чоловічого роду твердої групи на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн): Виноградов-им, Звегінцев-им, Ільїн-им. Ті ж іменники подібної морфемної будови чоловічого і середнього роду, які не відмінюються як прикметники, мають закінчення -ом: Харків − під Харков-ом, Київ − за Києв-ом, Бородіно − битва під Бородін-ом.

Правопис іменників чоловічого роду з основою на -р в орудному відмінку однини учням четвертого класу радять перевіряти за орфографічним словником. Нагадаємо, що у твердій групі ці іменники мають закінчення -ом (бригадир-ом), а в м’якій та мішаній -ем (воротар-ем, тесляр-ем).

У кличному відмінку розрізняють закінчення -у (-ю) та -е. Закінчення -у мають іменники чоловічого роду твердої групи із суфіксами -к-, -ок-, -ик-, -ік- та іншомовні імена з основою на [г], [к], [х], деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім [ж]): дядьк-у, синк-у, братик-у, механік-у, Людвіг-у, Джек-у, Фрідріх-у, товариш-у, читач-у, ткач-у; а також іменники дід-у, тат-у, син-у. Іменники м’якої групи (крім слів із суфіксом -ець) мають графічне закінчення -ю: вчител-ю, Віталі-ю, місяц-ю, лікар-ю. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи (Семен-е, Петр-е, друж-е, козач-е, сокол-е, луж-е, байрач-е), іменники м’якої групи із суфіксом -ець (хлопець − хлопч-е, жнець − же΄нч-е, молодець − моло΄дч-е, але: знавець − знавц-ю, боєць − бійц-ю, комсомолець − комсомольц-ю, митець −митц-ю, мудрець − мудрец-ю), частина іменників мішаної групи (сторож-е, Дорош-е, школя΄р-е, тесля΄р-е).

Чіткі критерії уживання закінчень -е та -у(-ю) відсутні навіть у межах структурних груп іменників, пор.: будяч-е, вовкулач-е і ішак-у, гайдамак-у (в іменниках на -ак, -як); внуч-е, близнюч-е, борсуч-е, гайдуч-е, жуч-е, поліщуч-е і ковальчук-у, кухарчук-у, кравчук-у (в іменниках на -ук, -юк; флексія -у, очевидно, зумовлена наголосом); багач-у, втікач-у, вусач-у, доглядач-у і добува΄ч-е (в іменниках із суфіксом -ач); див. вище також іменники із суфіксом -ець.

Кличний відмінок однини іменників середнього роду збігається з називним відмінком.

У називному відмінку множини слід розрізняти закінчення -и в іменниках чоловічого роду твердої групи та -і (-ї) в іменниках м’якої і лише -і в іменниках мішаної групи: паспорт-и, кон-і, солов’-ї, меч-і. Особливо актуальне таке розрізнення для іменників з кінцевим основи -р: бригадир-и, шофер-и, муляр-и; воротар-і, знахар-і, бондар-і; каменяр-і, скляр-і, тесляр-і. Іменники вус, рукав допускають дві форми: ву΄с-а і ву΄с-и, рука΄в-а і рукав-и΄. Іменники середнього роду мають закінчення -а (-я): села, поля, моря, відчуття, прізвища. Лише окремі іменники, що називають парні предмети, мають закінчення -і: очі, плечі, уші (і вуха).

На окрему увагу заслуговує родовий відмінок множини. Іменники чоловічого роду мають закінчення -ів (-їв): дуб-ів, берег-ів, ковал-ів, кра-їв, солов’-їв. Деякі іменники, вживаючись із кількісними числівниками, допускають паралельну форму з нульовим закінченням: сім разів і раз, дев’ять днів і день, але при вказівці на приблизну кількість препозитивний іменник має закінчення -ів: разів зо два, років п’ять. Після кількісного числівника іменник чоловік має значення „осіб“, а чоловіків − „осіб чоловічої статі“, Порівняймо: На класні батьківські збори прийшло десять чоловік. На зборах було десять батьків- чоловіків, а решта − мами.

В іменниках середнього роду переважає нульове закінчення (коліс, сіл, місць, бажань, облич, знань), хоча є і закінчення -ів (-їв): морів, прислів’їв, відкриттів, почуттів. Окремі іменники допускають паралельні форми: серць і сердець, полів і піль.

Деякі іменники ІІ відміни мають закінчення -ей: госте΄й, ко΄ней; очей, плечей (і пліч), зрідка ушей (перев. вух).

В орудному відмінку множини слід відзначити наявність паралельних форми у таких іменниках: кри΄лами і крильми΄, коле΄сами і колі΄сьми, кі΄ньми і ко΄нями, чо΄ботами, чо΄ботями і чобітьми΄, уши΄ма і вухами. Іменники очі, плечі в орудному відмінку мають закінчення -има: очима, плечима.