6. Категорія відмінка: система відмінків в українській мові, значення відмінкових форм, мовні засоби вираження

Категорія відмінка − це граматична словозмінна категорія, яка служить для вираження відношень іменника до інших слів у словосполученні і реченні. Кожен змінний іменник характеризується сукупністю відмінкових форм. Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові складають сім відмінків, до яких, крім кличного, ставляться відповідні питання: називний (хто? що?), родовий (кого? чого?), давальний (кому? чому?), знахідний (кого? що?), орудний (ким? чим?), місцевий ( на кому? на чому?), кличний. Вихідною, початковою формою іменника є називний відмінок. Він виражає самостійне граматичне становище іменника в реченні і називається прямим. Всі інші відмінки − непрямі і виражають залежність іменника від інших слів.

Не кожен з відмінюваних іменників має повний набір різних відмінкових закінчень. Так, для іменника знання збігаються форми називного, родового, знахідного, кличного відмінків однини та називного, знахідного і кличного множини. Це явище морфологічної омонімії. Отже, відмінкові форми, які збігаються у звучанні і написанні, називаються омонімічними. Поряд із цим деякі відмінки окремих груп іменників можуть мати дві, а то й три паралельні форми, наприклад: давальний відмінок однини іменника брат: братові і брату; місцевий відмінок однини іменника товариш: на това΄ришеві, на това΄ришу, на това΄риші. Іноді паралельні форми називають синонімічними.

Кожен відмінок, виражаючи певні синтаксичні відношення і виступаючи у характерних синтаксичних функціях, реалізує певний набір значень.

Центральним значенням н а з и в н о г о відмінка є суб’єктне, що одержує вияв у підметі двоскладного речення або у головному члені односкладного номінативного речення: В час Великої Тиші − пишуться вірші

(О. Чубачівна); Осінній день, осінній день, осінній! (Л. Костенко). Називний відмінок виражає предикативну ознаку, виступаючи іменною частиною складеного присудка: Це все − прогрес (Л. Костенко). Атрибутивна (означальна) роль реалізується у прикладці: Світ який − мереживо казкове ! (В. Симоненко).

Основне значення р о д о в о г о відмінка − об’єктне: а) прямого об’єкта при перехідних дієсловах із часткою не : не розв’язав задачі, не знайшов підтримки; б) прямого об’єкта на позначення частини від цілого: купив чаю, узяв солі, наносив води; в) об’єкта бажання, надії, сподівання: хотіти морозива, чекати зими, бажати успіхів, сподіватися щастя. Придієслівний родовий (частіше у поєднані з прийменниками) виражає також обставинні значення: зустрітися одного дня, не бачитися з того часу, піти працювати з першого січня; грітися навкого вогнища, відпочивати біля озера; плакати від щастя; стояти до кінця; прибули для медогляду.

У приіменній позиції родовий відмінок називає: а) виконавця дії: виступ директора, порада наставника; б) належність: голос предків, серце Данко, пісня солов’я.

Д а в а л ь н и й відмінок передусім називає адресата дії: купити подарунок матері, написати лист сестрі, вручити кубок переможцям. Приіменний давальний має об’єктне значення (стосунку, спрямування: Хвала рукам, що пахнуть хлібом!; Шана трудівникам!; Честь праці!) і атрибутивне ( належності, призначення: Екскурсанти захоплені пам’ятником Лесі Українці роботи Галини Кальченко; Корм птахам перевірено на якість). Давальний суб’єкта в безособових односкладних реченнях позначає особу, якій приписується певний стан: Мені не спиться; Нам не віриться у звичайний збіг обставин; Дітям було весело на занятті. Разом з похідними прийменниками давальний відмінок виражає обставинні значення: прийняти рішення всупереч фактам, вчинити наперекір волі родичів, досягти усвіхів завдяки наполегливості.

Основне значення з н а х і д н о г о відмінка − значення прямого об’єкта: вести проект, спланувати роботу, підшукати підходяще заняття тощо. Прийменниковий знахідний виконує роль непрямого об’єкта: читати про роман, дбати про імідж установи, впливати на процес. Це можуть бути і обставинні значення (часу, місця, міри і ступеня та ін.): пробути всю зиму на дачі, працював день, приїхали на Труханів острів, прибули в столицю, налити по вінцяа, запізнитися через незібраність.

О р у д н и й відмінок наділений такими значеннями: об’єктним (писати ручкою, підбадьорити словом, приїхати потягом, керувати підприємством, опікуватися дітьми, обмінятися люб’язностями), суб’єктним у пасивних конструкціях (пахне м’ятою, повіяло сирістю), обставинними різного типу (прогулюватися містом, посадити перед вікнами, орати за лісом, працювати ночами, заснути перед ранком, вити совою), предикативним (працювати вчителем, стати винахідником).

Особливістю м і с ц е в о г о відмінка є його вживання з прийменниками на, в (у), о (об), по, при. Здебільшого цей відмінок виражає обставинні значення місця, часу, способу дії (жити в місті, рибалити на озері, вирушити на світанку, ходити в масці). Можливе об’єктне значення (засобу пересування: кататися на санчатах, перебратися на човні; знаряддя дії: грати на цимбалах, набирати на комп’ютері). Менш типова атрибутивна функція в приіменній позиції (товариш по школі, відпочинок на півдні, дід по матері).

К л и ч н и й відмінок називає особу або предмет, поняття (у випадку персоніфікації), до яких звертається мовець : Яринко, що у ярім вінку? (Ігор Калинець); Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни (Ліна Костенко).

Конкретизувати названі значення у контексті допомагає смислове питання до іменника, яке не обов’язково збігається з відмінковим, формальним (тобто питанням до відмінкової форми). Наприклад, у реченні Летять стежини до Дніпра (І. Драч) форма родового відмінка з прийменником до Дніпра називає місце дії: летять (куди?) до Дніпра, хоч для з’ясування самого відмінка вдаємося до питання до чого? Атрибутивна роль виділеної у наступному реченні прийменниково-відмінкової форми визначається першим питанням із пари можливих „смислове і формальне“: Амфори ( які? і з чим?) з зерном, плуги і ярма, акінаки, булави, медалі − отакий виходить Чортомлик…(О. Чубачівна).

Визначення відмінка іменника здійснюється за таким алгоритмом:

1. Знаходимо слово, з яким у реченні зв’язаний іменник.

2. Від цього слова ставимо формальне питання до іменника.

3. За питанням визначаємо відмінок.

Зразок: Стояла темна осіння ніч над сонною землею (Панас Мирний).

Стояла (над чим?) над землею −О. в.

Увага! Іменник-підмет, зв’язаний з присудком, стоїть у називному відмінку. Хоча між підметом і присудком двосторонній зв’язок, для з’ясування відмінка підмета до нього ставимо питання від присудка: стояла (що?) ніч −Н. в.

Невідмінювані іменники, хоч і не змінюють у реченні своєї форми, однак займають у кожному конкретному випадку позицію того чи іншого відмінка і виражають відповідне значення. Так, у реченні М.П. Старицький написав лібрето „Чорноморці“ і „Різдвяна ніч“, а Лисенко створив до них музику іменник лібрето займає позицію знахідного відмінка (написав (кого? що?) лібрето) і має значення прямого об’єкта. У реченні ж Лібрето було написане за короткий час цей же іменник − у позиції називного відмінка, який виражає значення суб’єкта.

Засобами вираження граматичного значення відмінка виступають:

1. закінчення (їм з-поміж інших засобів належить провідна роль), напр.: сукн-о (Н.), сукн-а (Р.), сукн-у (Д.), сукн-ом (О.); 2) прийменники: дорозі (Д.) немає кінця, галасувати на дорозі (М.); працює пристрій (Н.), винайти пристрій (З.), дізнатися про пристрій (З.); вітання вашому колективу (Д.), ввійшов до колективу (Р.); 3) зміна наголосу: не здійму руки΄ − умілі ру΄ки, обробіток по΄ля − оброблені поля΄; 4) чергування фонем: вага (Н.), (у) вазі (Д., М.); берези (Н. мн.), беріз (Р. мн.); 5) окремі суфікси, які з’являються у непрямих відмінках однини та у формах множини частини іменників середнього роду: курча − курч-ат-и (Р.), курч-ат-і (Д.), на курч-ат-і (М.) (одн.), курч-ат-а, курч-ат, курч-ат-ам і т. д. (мн.).

Прийменники, наголос, чергування, суфікси, як бачимо з прикладів, уточнюють відмінкову форму в поєднанні з флексіями.