Прислівник

П л а н

1. Значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль прислівників.

2. Розряди прислівників за значенням:

   1. Незайменникові і займенникові прислівники.

   2. Групи означальних прислівників.

   3. Групи обставинних прислівників.

   4. Предикативні і модальні прислівники.

3. Морфологічні типи прислівників.

1. Значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль прислівників

Прислівник – це повнозначна незмінна частина мови, яка виражає ознаки дії, стану, іншої ознаки чи предмета або має значення стану.

У цьому визначенні наголошено на лексичному значенні прислівника (це ознака), на морфологічній особливості (незмінні слова), на зв’язках з іншими словами у мовленні, що прояснює синтаксичну роль прислівника.

Передусім виражаючи ознаку дії чи стану, прислівники пояснюють дієслівні форми. Типовість такого зв’язку закріплено у латинському терміні adverbum (прислівник), де ad- означає при, а verbum – дієслово. Українська калька з латинської мови, уперше використана 1873 р. О. Партацьким, менш виразна: прислівник буквально означає при слові . Наприклад, у реченні Вітер стиха шарудів очеретом (В. Титаренко) прислівник стиха пояснює дієслівну форму минулого часу шарудів. У реченні Пильно й ненастанно політь бур’ян (М. Рильський) прислівники пильно, ненастанно називають ознаки дієслова політь у формі наказового способу, а в реченні У бою він був тяжко поранений прислівник тяжко стосується дієприкметника поранений. Усі наведені приклади прислівників відповідають на питання як?

Прислівники, характеризуючи дію або стан, визначають і різні щодо них обставини. Причому обставина, за якої здійснюється дія, - це також ознака дії, напр.: Я тут живу, на добрій цій землі (Г.Чубач) - ознака за просторовою характеристикою; Довго дзвеніли роси незбиті (Г. Чубач ) – ознака за часом тощо.

Поєднуючись з прикметником та іншим прислівником, аналізована частина мови виражає ознаку іншої ознаки. Наприклад: Помірно теплі дні (О. Ющенко). У цьому реченні ознака предмета теплі характеризується ознакою помірно, яка відповідає на питання наскільки?, в якій мірі? У реченні Обоє надмірно широко порозкривали очі, наче з переляку (В. Кучер) прислівник надмірно , відповідаючи на питання в якій мірі?, виражає ознаку слова-прислівника широко .

Значно рідше прислівники характеризують слово із предметним значенням, тобто залежать від іменника. Типовим зразком такого поєднання є словосполучення: 1) ”назва страви + спосіб її приготування“: битки по-селянському, рубці по-українському, рибні котлети по-одеському, голубці з м’ясом по-українському, драники по-нижньогородському, рисова каша по-східному, фарширована риба по-азербайджанському, холодець по-чернівецькому, язик по-єврейському тощо; 2) „назва опредмеченої дії + ознака її“: біг (який?) наввипередки, їзда (яка?) верхи, читання (яке?) пошепки (цікаво порівняти останнє словосполучення, у якому прислівник називає ознаку предмета, з реченням Діти читають пошепки, де той самий прислівник називає ознаку дії); 3) „назва предмета + якісна характеристика“: Він зовсім дитина (недосвідчений).

Прислівники можуть мати значення стану і бути словами незалежними, пояснюваними іншими словами: Тихо навкруги і затишно (Григір Тютюнник).

З погляду морфологічного від інших повнозначних частин мови прислівники відрізняються тим, що вони незмінні. Це визначальна морфологічна ознака прислівника. Відсутністю словозміни у прислівника пояснюється і відсутність морфологічних категорій у нього. В силу незмінності прислівник характеризується відсутністю закінчень і наявністю специфічних, прислівникових, суфіксів. Пор.: Дорожити кожною миттю! і Я миттю це зроблю. У першому реченні миттю – іменник, у складі якого виділяємо корінь митт- та закінчення -ю ( фонетичне -у), а в другому – спільнокореневий прислівник, у якому -ю (так само фонетично -у) - суфікс.

Розглянемо синтаксичну роль прислівників. Найчастіше прислівники у реченні виступають обставинами, пояснюючи присудок, напр.: В захмареній сині і (коли ?) вчора і (коли ?) нині мелодії дивні звучать (Г. Чубач); Мороз сидів (де ?) скрізь. На городі примостився (як?) покрадьки, на яблуневім гіллі білів (як?) несміливо (Є. Гуцало); Дід любив кашляти. Кашляв він (коли?) часом (як?) так (скільки часу ?) довго й (як ?) гучно, що ніхто не міг його (як ?) як слід передражнити (О. Довженко).У ролі обставини міри і ступеня прислівники пояснюють прикметник або інший прислівник, напр.: - Не бійся, - мовив (настільки ?) якомога тихіше Тарас (Є. Гуцало). Пояснюючи іменники, прислівник виступає у ролі неузгодженого означення: Він мав продовгувате обличчя, вусики (які?) вниз, борідку клином. Виступаючи незалежним словом, прислівники виконують роль головного члена односкладного речення із значенням стану, напр.: Так тихо, спокійно у зелених берегах… (М. Коцюбинський). Прислівник може бути компонентом складеного головного члена односкладного речення: Стало тихо (С.Васильченко). Деякі з прислівників не є членами речення, а лише вставними словами, які надають певних відтінків мовленню, напр.: Він, видно, хворий був, отой олень, а може, поранений (О. Гончар).Виступаючи у значенні іменника, прислівник є підметом або додатком у реченні: Що лишилося в нього? Страшне (що?) сьогодні? (О. Полторацький); Твого (чого?) „завтра“ довго доводиться чекати (З розм.)