Іменник

П л а н

1. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

2. Лексико-граматичні розряди іменників:

– іменники з конкретним та абстрактним значенням;

– назви істот і неістот;

– іменники – загальні і власні назви;

– збірні іменники;

− іменники з речовинним значенням;

– одиничні іменники.

3. Граматичні категорії іменника: загальна характеристика.

4. Категорія роду іменника, способи і засоби вираження її.

5. Категорія числа, її значення і граматичне вираження.

6. Категорія відмінка: система відмінків в українській мові, значення відмінкових форм, мовні засоби вираження відмінка.

7. Відмінювання іменників, особливості правопису відмінкових закінчень.

1. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Іменник – це повнозначна частина мови, яка об’єднує слова із значенням предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка. Наприклад: студент, особа, фазан, дерево, сумління, символ. Предмет у граматиці мислиться широко: це усе те, що відповідає на питання хто ? або що ?

Іменники із значенням реальної предметності є первинними. Це мовні знаки предметів, які сприймаються як щось окреме, наділене певними формами і місцем у просторі. Зокрема, це назви конкретних предметів та речей (двері, стіна, стіл, стілець, книжка, газета, ручка), назви знарядь і продуктів виробництва (пилка, плуг, різець, станок, килим, тканина), назви речовин і матеріалів (кислота, камінь, пісок), назви людей (мати, батько, учитель, будівельник), назви тварин, птахів, комах (корова, ішак, тигр, сом, лосось, сокіл, дятел, перепілка, бджола, шершень), назви рослин (дуб, верба, горобина, звіробій, овес), назви різних споруд (будинок, хатина, електростанція) тощо. Крім первинних іменників, мовознавці виділяють і вторинні. Це ті, яким властива предметність граматична. Наприклад, це іменники на позначення назв властивостей, якостей, дій, станів в абстрагуванні від їх суб’єктів, тобто „опредмечені“ властивості, якості, дії (радість, честь, гордощі, новизна, жовтизна, вагання, біганина, удар), назви абстрактних понять (мислення, ідея, краса, переконання, натхнення, небезпечність).

Значення предметності іменників виражається у граматичних категоріях роду, числа і відмінка. Всі іменники, за винятком тих, які вживаються тільки у множині, належать до одного з родів – чоловічого (викладач), жіночого (студентка) чи середнього (маля); мають форму числа – однини чи множини (рука – ру′ки). Розрізняють сім відмінкових форм іменника (форму називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого та кличного відмінків).

Основні синтаксичні функції іменника – функція підмета і додатка – зумовлені значенням предметності. Вживаючись у ролі підмета, іменник має форму називного відмінка, а додаток набуває форми будь-якого непрямого відмінка, крім кличного. Так у реченні Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні (І. Вихованець) іменник „прилучення“ – це підмет, який стоїть у називному відмінку, а іменники „дитини“, „до краси“, „мови“, „з казок“, „з пісні“ виступають у ролі додатків, маючи форму родового безприйменникового та прийменникового відмінка. Рідше у формі називного відмінка іменник виступає іменною частиною складеного присудка (як іменник „мова“ у такому реченні: І завжди і скрізь наш учитель – мова (І. Вихованець). Це вторинна функція іменника, до яких також відноситься роль означення (неузгодженого та узгодженого – прикладки), обставини. Наприклад, у реченні У вищих педагогічних навчальних закладах на факультеті дошкільної освіти здійснюється цілеспрямована підготовка дошкільних працівників до роботи з дітьми від народження до семи років (З підр.) у ролі неузгодженого означення виступає іменник у родовому відмінку, поширений прикметником: на факультеті (якому ?) дошкільної освіти, тоді як головний у цьому словосполученні компонент на факультеті – обставина місця, виражена іменником у місцевому відмінку. В односкладному реченні Виховати людину – професіонала, патріота і громадянина (В. Андрущенко) маємо однорідні прикладки після тире, які узгоджуються з пояснюваним словом людину в родовому відмінку. Специфічна синтаксична роль кличного відмінка іменника – роль звертання, наприклад: Верни до мене, пам’яте моя… (В.Стус).