2. Види та прийоми пам’яті. Розвиток професійної пам’яті

Пам'ять - це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам’ятовування, зберігання та наступного відтворення(Слайд №16).

Людина, позбавлена пам’яті, за словами Сєченова, постійно перебувалаб у стані новонародженої.

Для визначення видів людської пам'яті більшість психологів (Г. С. Костюк, А. В. Петровський, А. О. Смірнов та ін.) вирізняють такі критерії: зміст матеріалу; характер мети діяльності; час закріплення і зберігання матеріалу.

Залежно від змісту матеріалу пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну і словесно-логічну(Слайд № 17).

Рухова пам'ять є однією з умов утворення різноманітних умінь та навичок, необхідних у навчальній, трудовій та інших різновидах діяльності людини. Сутність цієї пам'яті полягає в запам'ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Більш складні види пам'яті існу­ють лише завдяки руховій, яка дає людині змогу свідомо використо­вувати закріплені комбінації рухів при виробленні їх нових систем.

Емоційна пам'ять зберігає переживання і почуття, пов'язані з подіями минулого. Запам'ятовується насамперед те, що викликає емоції. Відомий режисер К. Станіславський наголошував: якщо ви, згадуючи давно пережите, здатні бліднути, червоніти — у вас є емоційна пам'ять. Цей вид пам'яті надає досвідові індивіда осо-бистісного характеру і вирізняється особливою стійкістю. Глибоко пережиті події важко забути.

В. М. Мясищев, досліджуючи стійкість емоційної пам'яті, з'ясував, що точність запам'ятовування учнями картинок, які їм показують, за­лежить від емоційного ставлення до них — позитивного, негативно­го чи байдужого. За позитивного ставлення вони запам'ятали всі 50 картин, за негативного — тільки 28, а за байдужого — всього 7 кар­тин. Емоційна пам'ять вирізняється тим, що майже ніколи не супро­воджується ставленням до відновленого почуття як до спогадів про почуття, раніше пережите. Так, людина, налякана чи покусана в ди­тинстві собакою, лякається потім під час кожної зустрічі з собакою.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уяв­лень предметів, явищ, властивостей їх. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти для їх запам'ятовування, ця пам'ять поділяється на нюхову, зорову, тактильну тощо.

Образи, уявлення запам'ятовуваних предметів, явищ, асоціюючись зі словами, закріплюються в них і завдяки цьому набувають відносно стійкого характеру. Мова є засобом усвідомлення люди­ною її чуттєвого досвіду, який є джерелом знань про зовнішній світ. Важливим завданням учителів є постійне збагачення образної пам'яті учнів, щоб їхні знання спирались на фактичний, наочно-образний зміст.

Особливими мнемічними образами є ейдетичні (від гр. eidos — вигляд, образ), які зберігаються в пам'яті яскраво і чітко без жодних змін від кількох хвилин до кількох годин, а подеколи до кількох років. О. Р. Лурія описав випадок видатної ейдетичної пам'яті Шерешевського, який відтворював практично все, що запам'ятовував. Ця пам'ять притаманна художникам, музикантам, а також дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. Образна пам'ять — не пасивна копія предметів і явищ дійсності, а особлива активність, спрямована на розв'язання пізнавального завдання.

Зміст словесно-логічної пам'яті — це поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в істинних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Вона є специфічно людською пам'яттю, бо нерозривно пов'язана з мисленням та мовою і є провідною у засвоєнні знань під час навчальної діяльності.

Словесно-логічна пам'ять формується в процесі психічного розвитку людини на засадах образної. Характерними її рисами є точність відтворення і значна залежність від волі. Точність словесного відтворення забезпечується не лише повторенням, а й обсягом: чим коротший матеріал, тим менше помилок у його відтворенні. Стислість матеріалу забезпечується за рахунок як простого урізування, так і виокремлення найсуттєвішого.

Особливості цієї пам'яті виявляються і в запам'ятовуванні лише змісту матеріалу. В процесі його вичленування відбувається переробка тексту в більш загальних поняттях. Відтворення такого матеріалу — це перехід від узагальнених понять до конкретних. Поступово, завдяки зв'язку пам'яті з мисленням та мовою, розвивається словесно-логічна пам'ять.

Залежно від характеру мети діяльності розрізняють мимовільну і довільну пам'ять(Слайд № 18).

Мимовільна пам'ять здійснюється без мети, без вольового зусилля запам'ятати і відтворити. Вона завжди є наслідком певної практичної діяльності людини, тому її результативність визначається способом організації цієї діяльності (наприклад, в ігровій формі вивчати моря, океани, протоки тощо).

Мимовільна пам'ять починає працювати тоді, коли людина намагається, наприклад, зрозуміти матеріал, і через певний проміжок часу він запам'ятовується, в ньому визначаються внутрішні і зовнішні зв'язки. Цю особливість мимовільної пам'яті з успіхом використовують в усіх методах активного навчання.

Довільна пам 'ять передбачає наявність чітко визначеної мети Щось запам'ятати, відтворити, пригадати. Головним знаряддям цієї пам'яті є мова: людина використовує слово як самоінструкцію для запам'ятовування та відтворення. Розвиток довільної логічної пам'яті вимагає не тільки накопичення знань, а й оволодіння пев­ною системою розумових операцій.

Процеси запам'ятовування і відтворення виступають як спеціальні мнемічні дії, що виконуються за допомогою мнемічних операцій, а саме: включення матеріалу в систему досвіду індивіда; пошук і виділення способу організації матеріалу для його наступно­го відтворення; створення одиниць відтворення на основі встанов­лення просторово-часових зв'язків між елементами матеріалу тощо. Результатом стає мнемічний образ, який допомагає у підготовці до діяльності в майбутньому. Критерієм розвиненої довільної пам'яті є міра усвідомлення індивідом мети і змісту запам'ятовування і відтворення.

Мимовільна і довільна пам'ять являють собою два послідовних етапи розвитку пам'яті. Мимовільна пам'ять генетично є першим видом, вона без спеціальних зусиль збагачує наш досвід. Довільна пам'ять дає людині змогу керувати мнемічними діями.

Залежно від часу закріплення і зберігання матеріалу пам'ять поділяють на сенсорну, короткочасну і тривалу(Слайд № 19).

Сенсорна пам 'ять фіксує і зберігає інформацію в аферентних час­тинах аналізаторів (у внутрішніх каналах вуха, на сітківці ока, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів) протягом 250 мс. Цю пам'ять, миттєвий відбиток різної модальності, називають над-короткочасною. Необхідна умова утримання інформації в сенсорній пам'яті — наявність установки на її появу.

П. І. Зінченко вважає, що сенсорна пам'ять тривалістю 100 мс створює можливість предметної віднесеності образу, проте ні конс­тантність, ні узагальненість ще не формуються. Завдяки сенсорній пам'яті індивід може розпізнавати образи ще в процесі їх формуван­ня. Так, у зоровій сенсорній пам'яті відбувається первинна обробка інформації, що надходить, її відбір (фільтрація), сканування (зчиту­вання), після чого частина відібраної інформації надходить для по­дальшої переробки в центральні канали — в короткочасну, а потім і тривалу пам'ять.

Короткочасна пам'ять характеризується швидким запам'ятову­ванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням.

Короткочасна, або оперативна пам'ять здійснює введення і одержання інформації з тривалої пам'яті для задоволення актуаль­них потреб людини.

Нова інформація може надходити в систему пам'яті лише через сенсорну пам'ять. Для того щоб бути збереженою, вона має перей­ти звідти в короткочасну пам'ять, котру називають робочою, або оперативною, де здійснюється переробка і усвідомлення інформації, а потім — у тривалу пам'ять, яка є базою постійних знань. У корот­кочасну пам'ять може переходити інформація з тривалої пам'яті, котра необхідна для впізнавання інформації, що надійшла із сенсор­ної пам'яті, а також у ситуації відтворення.

Короткочасна пам'ять обслуговує актуальні потреби діяльності і має обмежений обсяг (Дж. Міллер). Залежно від складності об'єктів за­пам'ятовування кількість їх може коливатись у межах від 5 до 9 (7 + 2), тобто в середньому короткочасна пам'ять здатна одночасно зберіга­ти сім елементів. Індивід може збільшити кількість інформації, утри­муваної в короткочасній пам'яті, шляхом їх перекодування в нові структурні одиниці. Головне — зробити їх більш інформаційно насиченими за рахунок групування, схематизації, узагальнення в єдиний цілісний образ. Важливо також активно проговорювати, повторювати цей матеріал.

Переведення інформації з короткочасної в тривалу нерідко спричинює труднощі, бо спочатку необхідно осмислити і певним чином структурувати матеріал, пов'язати його з тим, що людина добре знає, а потім повторити. Механічний характер проговорюван­ня матеріалу призводить до забування, якщо ж він осмислений і супроводжується мнемічними діями, то інформація переходить у тривалу пам'ять.

Тривала пам'ять забезпечує довгочасне зберігання матеріалу та наступне використання його. Це — найскладніший вид пам'яті.

Матеріал у ній зберігається, зазнаючи впливу процесів запам'ятову­вання, забування, відтворення.

Вона поділяється на два типи: зі свідомим доступом, тобто лю­дина може за своїм бажанням згадати потрібну інформацію; із зак­ритим доступом. У останньому разі людина в природних умовах не може користуватись тривалою пам'яттю, лише під час гіпнозу зав­дяки подразненню всіх ділянок головного мозку актуалізуються в усіх деталях образи, переживання власного життя. Відомі випадки феноменальної пам'яті й унікальних здібностей лічити, котрі пов'язані з доступом до цього виду пам'яті. У людей з феноменаль­ною пам'яттю інформація відновлюється після тривалого зберіган­ня (десятки років) без змін. Це свідчить про відсутність у такій пам'яті перетворень і здатності до забування. У людей, які не мають описаних здібностей, тривала пам'ять без довільного доступу стано­вить, ймовірно, базу інтуїції.

Розрізняють такі головні процеси пам'яті: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування(Слайд № 20).

ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ - це утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Що складніший матеріал, то складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Процес запам'ятовування - активний процес, під час якого з початковим матеріалом відбуваються певні дії. Процес запам'ятовування починається в короткотривалій пам'яті (КТП) і завершується в довготривалій пам'яті СДТП). Розглянемо цю послідовність дій.

У короткотривалу пам'ять із сенсорної пам'яті потрапляє тільки той матеріал, який пізнано шляхом зіставлення актуального сенсорного образу з еталонами, що зберігаються в довготривалій пам'яті. Після того як зоровий або акустичний образ потрапив у короткотривалу пам'ять, його перекладають на звукову мову і він існує в цій пам'яті далі, здебільшого саме в такій формі. У процесі цього перетворення матеріал зазнає класифікації на основі смислових ознак і надходить у відповідну частину довготривалої пам'яті. Насправді цей процес ще складніший і являє собою встановлення смислових зв'язків між отриманим матеріалом і семантично спорідненими узагальненнями, що зберігаються в довго­тривалій пам'яті. При цьому відбувається трансформація не тільки наявного матеріалу, а й структур довготривалої пам'яті. Як тільки ці зв'язки встановлено й закріплено, матеріал залишається в довготривалій пам'яті "для вічного зберігання".

Успішність встановлення смислових зв'язків залежить від низки супутніх чинників:

• від обсягу матеріалу, що міститься в короткотривалій пам'яті: він не повинен значно перевищувати 7±2 одиниці збереження;

• часу перебування матеріалу в короткотривалій пам'яті; цей час можна необмежено збільшувати, повторюючи матеріал;

• від наявності чинників, що заважають, - побічного матеріалу, що виникає у свідомості в межах 30 секунд до або після одержання матеріалу, призначеного для запам'ятовування;

• від дії мотиваційного чинника в різноманітних його формах: емоцій, інтересу, виразності мотиву запам'ятовування;

• від розмаїтості форм представлення матеріалу в короткотривалій пам'яті, тобто від наявності різноманітних кодів: візуального, акустичного і понятійного;

• від ступеня "знайомості" матеріалу, його осмисленості, тобто наявності аналогічних за змістом знань, що зберігаються в довготривалій пам'яті;

• від кількості смислових зв'язків, які встановлюються у процесі запам'ятовування, чому сприяє його повторне відтворення в різних контекстах, тобто його осмислення.

Отже, результативність збереження інформації в ДТП залежить від багатьох чинників, одні з яких є характеристиками попередніх процесів переробки, інші мають "локалізацію" в самій ДТП.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що емоційно сильно впливає на нас, ми запам'ятовуємо незалежно від свого наміру запам'ятати.

Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості впродовж тривалішого часу, ніж нецікаве.

Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспря­мований характер, у ньому використовують спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Залежно від ступеня розуміння запам'ятовуваного матеріалу довіль­не запам'ятовування буває механічним і осмисленим (логічним).

Механічним є запам'ятовування без розуміння суті. Воно призво­дить до формального засвоєння знань.

Осмислене (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі роботи з ним, оскільки тільки працюючи з матеріа­лом, ми запам'ятовуємо його.

Залежно від засобів, які використовують у процесі запам'ято­вування, останнє можна поділити на безпосереднє й опосередковане.

Матеріал, який потрібно запам'ятати, може бути візуальним, слухо­вим, образним, вербальним, символічним тощо. Залежно від матеріалу, який запам'ятовують, розрізняють види пам'яті (візуальну, слухову тощо).

Описуючи запам'ятовування, використовують такі характеристики матеріалу, як його змістовність і безглуздість. Зрозуміло, що процес і продуктивність запам'ятовування залежать від змістовності/безглуздості матеріалу. Іноді ці характеристики використовують для опису процесу і говорять про осмислене/механічне запам'ятовування.

Умовами успіху довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам'ятовування тощо.

ЗБЕРІГАННЯ як процес пам'яті полягає у ступені збереження обсягу й змісту Інформації впродовж тривалого часу. Для збереження потрібне періодичне повторення.

Збереження означає наявність інформації в довготривалій пам'яті (йтиметься саме про неї), що не завжди пов'язане з її доступністю для свідомості. Забування - неоднорідний процес, він може набувати найрізноманітніших форм.

Процеси пам'яті тісно взаємопов'язані. Певною мірою забування є функцією від запам'ятовування - що краще матеріал запам'ятали (а це залежить від перерахованих вище чинників), то менше його забувають. Однак забування може мати і власні, окремі причини. Загалом, що рідше матеріал залучають до активної діяльності, то менш доступним він є. За інших однакових умов він старіє - втрачаються знання, розпадаються навички, згасають почуття. Другим важливим чинником є кількість встановлених і поновлених смислових зв'язків між змістом цього мате­ріалу та іншими матеріалами, що зберігаються в довготривалій пам'яті. У цьому контексті можна сказати, що будь-яка смислова перебудова досвіду, наприклад, зміна способу життя, віри, переконань, світогляду, може супроводжуватися втратою або недоступністю колишніх елементів досві­ду. Механізмом забування є інтерференція, тобто гнітючий вплив одного матеріалу на інший, як тільки він з'явиться, а також загасання, тобто згасання слідів пам'яті і невідповідність ознак - коли під час відтворення наявні коди не відповідають тим, за допомогою яких інформацію вводили в пам'ять.

ВІДТВОРЕННЯ - один з головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам'яті, полягає в переході його з довготривалої пам'яті в короткотривалу, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам'я­товування і забування, але мав також свої особливості та механізми. Відтворення може мати три форми - впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впіз­навання буває повним і неповним.

Під час повного впізнавання повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюють з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього стикання з ним. Повне впізнання наявне, якщо зустріли добре знайому людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Для неповного впізнання характерна невизначеність, труднощі співвіднесення об'єкта, який сприймаємо, з тим, що вже знайомий нам у попередньому досвіді.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість зга­дування в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється.

Згадування може бути довільним, коли воно зумовлене актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило під час написання слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Таке явище називають персеверацією.

Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер.

Образні персеверації виникають після багаторазового сприйняття певних предметів чи явищ, або коли є сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам'ятовування.

Ремінісценція — наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Це - складний процес пам'яті, що являє собою пошук необхідного матеріалу в довготривалій пам'яті.

Розрізняють також епізодичну й семантичну пам'ять. Відтворення подій з епізодичної пам'яті може бути особливо яскравим саме внаслідок того, що під час їхнього запам'ятовування в пам'яті зберігається матеріал, який належить не тільки до різних модальностей, а й до пережитих тої миті емоцій і дій. Крім того, він локалізований у певному місці й часі. Усе це робить його змістовнішим та відрізняє від знань, здобутих опо­середковано. Відтворення таких пережитих образів називають спогадом.

Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в певний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

Специфічним елементом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була безпосередньо причетна. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забу­вання - процес, зворотний до запам'ятовування.

ЗАБУВАННЯ виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможлив­люється впізнання.

Блок забування також можна розглядати як відносно незалежний. Забування - це згасання тимчасових нервових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовують і не повторюють, вони поступово забуваються. Іншою причиною забування є недостатня міцність запа­м'ятовування. Отже, щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування - процес поступовий, базується на послабленні й пору­шенні раніше утворених умовних зв'язків. Що менше вони закріплені, то швидше згасають і забуваються.

Найбільший відсоток забування наявний відразу після заучування матеріалу. Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо від самого початку забезпечити міцне ЇЇ запам'ятовування й закріплення через повторення в перші дні після того, як її було отримано.

Важлива умова продуктивного запам'ятовування - осмисленість, розуміння того, що є його предметом.

У пам'яті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони виявляються у відмінностях продуктивності процесів пам'яті; у переважанні пам'яті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам'яті.

Загальними характеристиками продуктивності процесів пам'яті є обсяг матеріалу, який може запам'ятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запам'ятання матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам'яті і готовність до його відтворення.

Крім індивідуальних відмінностей, пам'ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам'яті: рухової, емоційної, образної та словесно-логічної. Переважання певного типу пам'яті в людини залежить від особливостей діяльностей, з якими пов'язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний.

Людині з образним типом пам'яті простіше запам'ятовувати і відтворювати образний матеріал.

Людям зі словесно-логічним типом пам'яті просто запам'я­тати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого мате­ріалу.

Якщо в людини не переважає певний тип оперування матеріалом, то вона представляє проміжного типу пам'яті.

Є люди, які мають феноменальну пам'ять, ознаки якої - незвичайно великий обсяг інформації, тривалість зберігання слідів і надзвичайно сильна образність.

індивідуальні особливості пам'яті(Слайд № 21):

• швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам'ятовування нового матеріалу;

• точність запам'ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовували, та кількістю допущених помилок;

• міцність запам'ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування);

• готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування.

Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються також у тому, який матеріал краще запам'ятовується, - образний, словесний чи однаковою мірою продуктивно той та інший.

У цьому контексті у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний або проміжний типи пам'яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чином - умовами життя та вимогами професійної діяльності.

Розвиток пам'яті. Доведено, що розвиток пам'яті залежить від того, як забезпечено управління цим процесом. Педагоги мають створювати умови, що пришвидшують навчання, дають змогу краще засвоїти і зберегти в пам'яті знання. Особистість тільки тоді матиме вагомі успіхи, коли буде достатньо наполегливо докладати зусиль до запам'ятовування необхідного якнайбільше, загалом і в деталях. Пам'ять погіршується від неповного її використання.

Розвиток пам'яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Що вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб'єкта, то успішніші результати запам'ятовування. При цьому запам'ятовування є результативним незалежно від того, чи було поставлено мету запам'ятати.

Розвиток пам'яті нерозривно пов'язаний з вихованням самої особистості. Зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам'ятовуванню.

Важливим для запам'ятовування є перше враження, його якість і глибина. Легко й надійно запам'ятовується новий матеріал, пов'язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запам'ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб'єкта необхідною, пов'язана з метою його діяльності, становить певний інтерес.

Розвитку пам'яті сприяють постійні тренування. Регулярна й напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам'яті.

Необхідною умовою ефективного запам'ятовування в дотримання певних правил. Запам'ятовувати треба в доброму настрої й на "свіжу голову", коли ще не настала втома. Під час запам'ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Потрібно опра­цьовувати інформацію для запам'ятовування, порівнюючи різні відомості, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виокремлюючи опорні сигнали ("вузлики на пам'ять"). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв'язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам'яті.

Головний сенс мнемотехнічних прийомів у тому, що матеріал запам'ятовування глибше аналізують, структурують і більше осмислюють.

Способом поліпшити пам'ять людини є формування вміння запам'ятовувати й відтворювати. Пам'ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам'ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.

Розвиток професійної пам’яті дизайнера

Пам’ять і творчість знаходяться в складній взаємодії. Розвинена пам'ять для ди­зайнера – це підґрунтя для формування творчої свідо­мості, що поєднує знання мину­лого досвіду з думками та ідеями сьогодення і, як на­слідок, впливає на інтерпретацію відомої інформації в прогнозуванні майбутнього(Слайд №22).

Недостатньо розвинена пам'ять дизайнера є причиною довготривалої і непро­дук­тив­ної праці. Вдосконалення пам'яті дизайнера є методом психічної регуляції якості його діяльності, оскільки дозволяє утримувати максимум необхідної в роботі інформації, що мінімізує затрати робочого часу та оптимізує сам процес праці, впли­ваючи на формування найбільш продуктивного його алгоритму . Переваги дизайнера із розвинутою пам'яттю очевидні: здатність запам’ятовувати події дозволяє йому орієнтуватися у потоці суспільних явищ (у мінливому суспільному попиті, у змінах модних тенденцій, у актуальних в діяльності дизайнера подіях, тощо) та встигати реалізовувати власний творчій потенціал (професійна самореалізація, участь у зма­ганнях, конкурсах, тощо). Це можливо за умов поінформованості, раціонального планування та постійного творчого пошуку.

Виходячи з сутності роботи дизайнера можна підкреслити такі основні види пам’яті, що відповідають його діяльності по характеру психічної активності – це рухова, словесно-логічна, образна та емоційнапам'ять.

Стосовно діяльності дизайнера розвинена рухова пам'ять – необхідна умова формування навиків, що відповідають за точність зображення задуманого образу, швидкість і стислість процесу зображення та організацію праці в цілому.

Навики малювання в діяльності дизайнера є провідними, від них залежить про­фесійна самооцінка фахівця. Основне завдання рухової пам’яті в ді­яльності дизай­нера за допомогою систематичних тренувань довести навики малю­вання до автома­тизму, тобто до рівня, що не вимагає для роботи підключення пам'яті.

Тренування рухової пам’яті дизайнером має відбуватися на стадії його профе­сій­ної підготовки. Зважаючи на те, що припинення тренування рухової пам’яті призводить до забування навику, то, відносно підготовки дизайнерів, заняття з малюнку й живо­пису мають у достатній кількості проходити з першого по останній рік навчання, забезпечуючи таким чином випускника-дизайнера максимальнім професійним по­тен­ціалом.

Словесно-логічна пам'ять – це наші думки, поняття, судження, висновки. Думки не існують без мови, тому пам'ять, що за них відповідає не просто логічна, а словес­но-логічна. Дизайнерові часто доводиться використовувати логіку, особливо в ситуаціях, що вимагають нестандартних, творчих рішень.Наявність розвинутої ло­гіч­ної пам'яті допомагає спеціалісту-дизайнерові створювати колекції одягу відпо­відно до певної тематики, костюми – відповідно вимогам споживача, використову­ва­ти ті чи інші прийоми моделювання відповідно поставленим цілям (досягти пев­ного ефекту), а також допомагає орієнтуватися в конструктивних деталях створю­ваного образу під час його формування.

Емоційна пам'ять вважається достатньо сильною, оскільки емоційно забарвлені події та явища запам’ятовуються несвідомо. Відносно діяльності дизайнера необхідно враховувати властивості емоційної пам’яті, орієнтуючись на можливість її виникнення у споживача. Запам'ятовування малозначимих подій якісно відрізняється від запам'ятовувань вражень, що пов'язані з переживаннями позитивних або негативних емоцій. Нові, оригінальні й незвичні рішення модних речей запам’ятовуються краще оскільки несуть у собі певні емоції. Отже, дизайнер в своїй професійній діяльності повинен уміти підсилювати вра­ження від простих, невиразних речей для їх стійкого збереження в пам'яті глядача . Тому можна стверджувати, що цей вид пам’яті складає основу діяльності дизайнера.

Користуючись образною пам'яттю, людина відтворює об’єкти сприйняття не словами, а образами, тобто продовжує їх уявляти без зорового кон­так­ту і в подаль­шому може з ними працювати, змальовуючи їх чи комбінуючи . Тому можна стверджувати, що цей вид пам’яті складає основу діяльності дизайнера.

Образна пам'ять опирається на запам’ятовування явищ сенсорного сприйняття (пам'ять на звуки, запахи, кольори, текстуру, тощо). Основу образної пам’яті в діяль­нос­ті дизайнера складають: зорова пам'ять як підґрунтя для успішної роботи в будь-якій області образотворчого мистецтва; тактильна, що украй важлива в регуляції відповідності намальованого ескізу з можливими текстильними варіантами його утілення; кінестетична пам'ять, що впливає на формування навиків малювання, креслення, тощо.

Образна пам'ять основа творчої діяльності дизайнера, проте розкриття її потен­ці­алу можливе лише за умови розвинутої рухової пам'яті. Уявити предмет легко, проте зобразити уявлене і тим паче втілити є набагато складнішим завданням.

Щодо безпосередньо властивостей пам’яті дизайнера в його професійній діяль­нос­ті – їх варто тренувати, розвіваючи як ліву (логічну), так і праву (емоційну, образ­ну) півкулі мозку, для чого існує ряд спеціальних вправ. Адже саме злагоджена спів­праця обох півкуль мозку відповідає за продуктивність функціонування пам’яті.

Проте пам'ять може і заважати творчості: під час рішення будь-якого питання підсвідомість видає певні шаблони і яскраві враження від творів інших авторів можуть несвідомо спровокувати плагіат. Тому творчість починається з руйнування шаблонів, які надає пам'ять.