Ядерна зброя

Ядерною зброєю називаються боєприпаси, дія яких заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ядерних реакціях ділення, синтезу чи ділення та синтезу одночасно.

Залежно від способу одержання ядерної енергії боєприпаси поділяють на ядерні та термоядерні. Потужність ядерних боєприпасів вимірюють тротиловим еквівалентом.

За потужністю ядерні боєприпаси умовно поділяють на:

• малі — потужністю до 15 кт;

• середні — потужністю 15-100 кт;

• великі — потужністю 100-500 кт;

• над великі — понад 500 кт (0,5 Мт).

Види ядерних вибухів:

- висотні - вибух вище межі тропосфери, найменша висота 10 км, використовують для боротьби з повітряними цілями;

- повітряні - вибух, при якому область, що світиться, не торкається землі, висота може коливатися від сотень метрів до декількох кілометрів;

- наземні - вибухи на поверхні землі чи на такій висоті, коли область, що світиться, торкається ґрунту і має вигляд напівсфери;

- надводні - вибух на поверхні води чи на такій висоті, коли область, що світиться, торкається води і має вигляд напівсфери;

- підземні - вибух здійснюється під землею. Основним вражаючим фактором є хвиля стискання, що поширюється в ґрунті. Руйнування подібні до місцевого землетрусу;

- підводні – вибух відбувається на глибині у товщі води, основним вражаючим фактором є ударна хвиля, що поширюються у воді.

Дія ударної хвилі на людину:

- у легких випадках (тиск 20-40 кПа) призводить до тимчасового

порушення слуху, спричиняє загальну контузію, вивихи, легкі

травми;

- у середніх (тиск 40-60 кПа) — серйозні контузії, кровотечі з носа;

- у тяжких (тиск 60-100 кПа) — сильні контузії всьопу організму, переломи, сильні кровотечі;

- у дуже тяжких випадках (тиск понад 100 кПа) може призводити до смертельних наслідків.

Види руйнувань будівель і споруд залежно від навантаження, що спричинені ударною хвилею:

повне — руйнування та обрушення всіх стін та перекриттів,

утворення завалів. Відновлення неможливе;

сильне — руйнування частини стін та перекриттів нижніх

поверхів. Відновлення споруд недоцільно;

середнє — руйнування, головним чином, внутрішніх перегородок, дверей, вікон, дахів. Підвали зберігаються і придатні для тимчасового використання. Відновлення можливе за капітального ремонту;

слабке — руйнуються, головним чином, двері, вікна, деякі легкі перегородки. Нижні поверхи придатні для тимчасового використання. Відновлення можливе в порядку капітального ремонту.

Світлове випромінювання. Джерелом світлового випромінювання є світна сфера вибуху, що має високу температуру, в якій відбувається ядерна (термоядерна) реакція.

Час дії світлового випромінювання незначний, коливається в межах 3-10 секунд і залежить від потужності вибуху.

Світлове випромінювання призводить до оплавлення негорючих матеріалів і обвуглювання та загорання горючих предметів. У результаті дії світлового випромінювання виникають окремі, масові, суцільні пожежі та вогняні шторми.

Світлове випромінювання у людей спричиняє опіки відкритих частин тіла та ураження очей.

Проникаюча радіація являє собою потік у (гама) променів та нейтронів, що випромінюються із зони ядерного вибуху.

Час дії проникаючої радіації не перевищує 15 секунд.

Проникаюча радіація характеризується дозою випромінювання кількістю енергії радіоактивних випромінювань, поглинутих одиницею об'єму опроміненого середовища, одиниця виміру якої є пад та у системі СІ — грей (Гр). Для оцінки біологічного ефекту, як відомо застосовують БЕР та у системі СІ — Зіверт (Зв). Проте часто доза опромінення подається у рентгенах (Р).

Захистом від проникаючої радіації є різноманітні матеріали. Ступінь ослаблення гама-променів та нейтронів залежить від властивостей та товщини захисного шару.

Шар половинного ослаблення - шар речовини, при проходженні якого інтенсивність гама-променів чи нейтронів зменшується у два рази.

Найтонший шар половинного ослаблення у свинцю — 1,3-1,8 _см, сталі до 3 см, у найбільш поширених будівельних матеріалів: цегли — 13 см, скла — 7,7 см, гравію — 12 см, дерева — 20-40 см.

Радіоактивне зараження місцевості, води та повітряного простору виникає в результаті випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху.

Зараження місцевості радіоактивними речовинами вимірюється в рентгеногодинах (Р/г) і характеризується рівнем радіації. Рівень радіації показує дозу опромінення, яку може одержати людина за одиницю часу на зараженій місцевості.

Зараження предметів, техніки вимірюється в мР/год, а зараження продуктів харчування ще й в бета розпадах.

Кількість радіоактивної речовини можна розрахувати визначивши активність [одиниці — в системі СІ бекерель (Бк), позасистемна — Кюрі (Кі)] та знаючи активність ізотопу. Наприклад, 1 Кі відповідає активності 1 г радію, або 3 тонни урану-238 або 0,001 г кобальту-60.

У дозиметрії використовується питома А_т (Бк/кг), об'ємна А_у (Бк/м³), молярна А_мол (Бк/моль) і поверхнева А₅ (Бк/м²) активності джерел.

Розміри району радіоактивного забруднення залежать від потужності та виду вибуху, швидкості вітру, метеорологічних умов і характеристик місцевості.

Район зараження, залежно від доз радіації, поділяється на чотири зони

Зона А	помірного зараження — рівень радіації після катастрофи (вибуху) становить 8 Р/год, сумарна доза радіації до повного розпаду на зовнішній межі зони становить Д = 0,4 Зв (40 Р)
Зона Б	сильного зараження — рівень радіації - 80 р/год, Д = 4 Зв (400 Р)
Зона В	небезпечного зараження — рівень радіації - 240 Р/год, Д=12 3в(1200Р)
Зона Г	надзвичайно небезпечного зараження — рівень радіації -800 Р/год, доза радіації Д = 40 Зв (4000 Р)

Рівні радіації в зонах подані на час — 1 год. після ядерного вибуху для зовнішніх границь кожної із зон, дози опромінення приведено за період повного розпаду радіоактивних речовин.

Доза опромінення визначається за формулою Д= 5р_оt_g, де р₀ - рівень радіації, виміряний після вибуху, t_g, - час виміру рівня радіації.

Електромагнітний імпульс являє собою електричні і магнітні поля.

Час його дії становить декілька десятків мілісекунд. Електромагнітний імпульс порушує роботу електричних та електронних приладів.

Осередком ядерного враження називається територія, на якій під факторів ядерного вибуху виникають руйнування будівель, радіоактивне зараження місцевості, ураження населення.

Розміри осередку ядерного враження залежать від потужності припасу, виду вибуху, характеру забудови, рельєфу місцевості, погодних умов.

Площа осередку ядерного враження визначається як площа кола І вираховується за формулою S = nR², де R - радіус, на межі якого тиск ударної хвилі становить 10 кПа, який визначається із спеціальної таблиці чи вираховується.

Осередок ядерного вибуху умовно поділяється на 4 зони залежно від тиску на фронті ударної хвилі:

Зона повних руйнувань (50 кПа і більше);

Зона сильних руйнувань (50-30 кПа);

Зона середніх руйнувань (30-20 кПа); .

Зона слабких руйнувань (20-10 кПа).

Осередок ядерного враження характеризується:

масовим ураженням людей і тварин; руйнуванням і пошкодженням наземних будівель і споруд; частковим руйнуванням, пошкодженням чи завалом захисних »споруд ЦО; виникненням місцевих, суцільних і масових пожеж; утворенням суцільних і часткових завалів вулиць, проїздів; виникненням масових аварій у мережах комунального господарства; утворенням районів і зон радіоактивного забруднення місцевості.

Радіоактивне забруднення

Радіоактивне забруднення місцевості, об'єктів, повітря, води, продуктів та сировини відбувається при:

- застосуванні, в т.ч. випробуванні, ядерної зброї;

- аваріях на атомних електростанціях, наукових реакторах, транспортних засобах з ядерними енергетичними установками;

- згорянні у атмосфері космічних апаратів з ядерними енергетичними установками;

- видобуванні та переробці уранових руд;

- неправильному зберіганні радіоактивних відходів.

Щорічно тільки працюючі енергоблоки Українських АЕС дають З млн. м³ радіаційних відходів.

Найбільше занепокоєння викликає стан підприємств, що займаються переробкою, утилізацією та зберіганням радіоактивних відходів. Збирають, переробляють та зберігають радіоактивні відходи спец комбінати об'єднання "Радон". Кількість та місткість сховищ для радіоактивних відходів в Україні недостатня, тому доводиться оплачувати їх зберігання у Росії.

За науковими прогнозами, ймовірність аварій ядерних реакторів атомних електростанцій за умови надійного будівництва, правильної експлуатації та належної підготовки обслуговуючого персоналу є дуже низькою. Однак, за опублікованими даними з початку експлуатації АЕС в світі виникло близько 300 інцидентів різного ступеня складності. Найсерйознішими із них були аварії на Кишимському заводі, в Уїндскейлі (Англія, 1957), на АЕС Три-Майл-дйленд (США, 1979) і на Чорнобильській АЕС (1986).

Радіаційна аварія - подія на об'єкті з радіаційно-ядерною технологією, на якому сталася втрата регулювального контролю джерелом іонізуючого випромінювання, що призвело (або призвести) до його викиду у навколишнє середовище та опромінення людей.

Міжнародним агентством з ядерної енергії (МАГАТЕ) та Агентством з ядерної енергії (АЯЕ) Організації міжнародного співробітництва та розвитку, з метою адекватного реагування та уродження дій відповідних органів, громадськості, засобів масової інформації на небезпечні радіаційні події, розроблено шкалу ядерних подій.

Прикладів інцидентів та аномалій не наведено через їх велику кількість, включаючи зарубіжні та вітчизняні АЕС та підприємства, що використовують радіоактивні речовини.

Усі радіаційні аварії поділяються на дві групи:

1. Аварії, що не супроводжуються радіоактивним забрудненням виробничих приміщень, промислового майданчика та навколишнього середовища. Ці аварії можуть супроводжуватись додатковим зовнішнім опроміненням персоналу.

2. Аварії, в результаті яких відбувається радіоактивне забруднення виробничого середовища та території проживання людей.

До аварій першої групи належать, головним чином, втрати та зникнення джерел іонізуючого випромінювання, втрата регулювального контролю за джерелами рентгенівського, гамма -, бета - та нейтронного випромінювання.

До аварій другої групи віднесені аварії на об'єктах, на яких проводяться роботи з відкритими РР (на промислових підприємствах, у медичних закладах), у випадках розгерметизації закритих радіонуклідних джерел, у пунктах захоронення радіонуклідних відходів, а також на ядерних реакторах різного типу.

За масштабами радіаційні аварії поділяються на два великих класи: промислові та комунальні,

До промислових віднесені аварії, результати яких не поширюються за межі промислового майданчика підприємства і аварійне опромінювання може отримати тільки персонал.

До комунальних належать аварії, результати яких поширюються за межі підприємств та промислового майданчика з радіоактивним забрудненням навколишнього середовища у місцях проживання людей.

Найбільшою аварією з викидом радіоактивних речовин була Чорнобильська аварія. Забруднення території внаслідок руйнування реактора АЕС призвело до прямих людських жертв та створило надзвичайно високу небезпеку для здоров'я великої кількості людей у інших регіонах через надходження радіоактивних ізотопів у водні джерела з наступною міграцією на значну території України та вторинною міграцію пилу з високим вмістом радіонуклідів з повітряними потоками. І понині великі площі сільськогосподарських угідь та лісів настільки забруднені радіоактивними речовинами, що їх подальше використання неможливе.

Характерною особливістю сліду хмари аварії на ЧАЕС була його плямистість, що пов'язано з великим масштабом аварії й тривалістю викиду (10 діб), дисперсним (газо аерозольним) складом, висотою викиду (від сотні метрів до 1,5 км) та складними метеоумовами. Слід радіоактивної хмари внаслідок аварії на ЧАЕС суттєво відрізняється від сліду радіоактивної хмари внаслідок наземного ядерного вибуху, під час якого основна маса його радіоактивних продуктів оплавляється та конденсується на частинках ґрунту, який у великій кількості втягується у хмару вибуху і за короткий час (до 1 доби) осідає на поверхню Землі, утворюючи досить чіткий слід, який піддається прогнозуванню як за розмірами, так і за рівнем радіації.

Згідно з Законом України "Про правовий режим території, яка зазнала радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 БЕР/рік, що перевищує природний доаварійний фон.

При радіоактивному забрудненні, територія, залежно від ступеня забруднення, поділяється на зони. Нижче наведено зонування *л території після аварії на Чорнобильській АЕС.

Зона відчуження — 30-ти км зона, з якої була проведена евакуація населення у 1986 році (рівень забруднення становить 30 кі/км2 або 1480-1110 ГБк/км²).

Зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, яка підлягала інтенсивному забрудненню довго живучими ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² (555 ГБк/км²); стронцію - від 3,0 Кі/км² (111 ГБк/км²); плутонію - від 0,1 Кі/км² (3,7 ГБк/км²), а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,5 бер за рік (5 мЗв * за рік).

Зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами: цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км² (185-555 ГБк/км²); стронцію - від 0,15 до 3 Кі/км² (5,55— 111 ГБк/км²); плутонію - від 0,01 до 0,1 Кі/км² (0,37-3,7 ГБк/км²), а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення вище 0,1 бер за рік (1 мЗв за рік). Зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія із щільністю зараження ґрунту ізотопами: цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км.

Зараження місцевості зменшується у геометричній прогресії через розпад радіоактивних елементів. Швидкість зменшення залежить від періоду напіврозпаду ізотопів, що забруднили територію.

Період напіврозпаду - час, за який розпадається половина атомів радіоактивного елемента (ТІ/2).

Так, якщо зараження відбулося радіоактивним йодом з періодом напіврозпаду 8 діб, зменшення рівня радіації на місцевості буде йти швидко, а при зараженні цезієм та стронцієм з періодами напіврозпаду 28 і 30 років — довго.

Приклад задачі. В результаті аварії виникло забруднення місцевості J¹³¹. Природний фон місцевості до забруднення становив 15 мкР/год, а в результаті забруднення зріс до 115 мкР/год. Скласти графік зниження радіаційного фону на місцевості.

Кількість радіоактивного йоду, що забезпечують рівень випромінювання на рівні 100 мкР/год, приймаємо за 100%. Знаючи період напіврозпаду радіоактивного йоду, можна вирахувати його кількість на будь-який момент часу за формулою М_к = М_П/2ⁿ , де Мк — маса кінцева, Мп — маса початкова, п — кількість періодів напіврозпаду, що вираховується діленням заданого часу на період напіврозпаду ізотопу.

Результати розрахунків представлені на графіку, на якому видно, що рівень радіації при забрудненні радіоактивним йодом зменшується практично до природного фонового рівня приблизно через 50 діб.

При забрудненні місцевості кількома ізотопами з різними періодами напіврозпаду необхідно провести розрахунки окремо по кожному з них та визначити середні значення з врахуванням їх питомого вмісту у загальному забрудненні.

Під час Чорнобильської катастрофи основними радіоактивними елементами, що призвели до забруднення були йод-131 (І ), цезій-137 (Сз¹³⁷) та стронцій-90 (Зг⁹⁰) з періодами напіврозпаду відповідно 8 діб, 29,7 роки та 28 років, які є найбільш небезпечними для організму людини.

Територія України - переважно забруднена ізотопами цезію - 134, 137 причому за межами 30-кілометрової зони зустрічаються цезієві плями, де частка цих ізотопів наближається до 100%. На рис. 3.8 подано карту забруднення Сз¹³⁷ станом на 1990 р.

Забруднення ґрунту цезієм137 та відповідне зонування території і рівень безпеки людей приведено у таблиці 3.5.

Забруднення території		Зараженість грунту	Можливість проживання людей
Кі/км2	ГБк/км2
0-1	до 37	грунт чистий	звичайний режим проживання
1-5	37-185	зона посиленого радіаційного контролю	проживання дозволяється
5-15	185-555	грунт заражений	Зона добровільного гарантованого відселення
>15	>555	грунт заражений	проживання людей заборонено

Загальна площа забруднення території України цезієм-134,137 з рівнями вище 1 Кі/м² становить близько 37 тис. км², у тому числі при рівнях від 5 до 15 Кі/км² - 1960 км², від 15 до 40 Кі/км² - 820 км , понад 40 Кі/км² - 640 км². У 150 населених пунктах середня щільність забрудненням цезієм в ґрунтах перевищує 5 Кі/км , серед них у 22-15 Кі/км².

Одним з наслідків радіаційної аварії чи ядерного вибуху є забруднення джерел води, сировини та продовольства, що створює небезпеку проникнення великої кількості радіоактивних речовин до організму людей. Ця обставина може суттєво погіршити наслідки аварії для життя і здоров'я людей.

Забруднення води відбувається внаслідок прямого випадання радіоактивних речовин на поверхню водойм, їх переносом до водойм під час дощів та підземними водами з усього водозбірного басейну. Нерозчинні радіоактивні речовини осідають на дно водойм, що характерно для озер, ставків, повільних рік, водосховищ, а розчинні заражають водойми у всій товщі, а з дощовими та талими водами проникають у підгрунтові води.

Продовольча сировина та продукти харчування забруднюється внаслідок:

- виникнення наведеної радіації;

- прямого потрапляння радіоактивного пилу на його поверхню та значно менше всередину,

- включення радіоактивних речовин у біологічний кругообіг.

Проникнення радіоактивних речовин в товщу продукту залежить від щільності, консистенції та багатьох інших його характеристик, а також від дисперсності і розчинності радіоактивних речовин. У м'ясо радіоактивні речовини проникають в середньому на 1 см, в зерно, крупи - на 5 см, в молоко і молочні продукти — у весь об'єм; в борошно, сіль, цукор - на 0,5 см; в рибу, овочі, фрукти - на 03 см. Скляний посуд є надійним бар'єром забрудненню, а більшість поліетиленових кульків не перешкоджають забрудненню. .? Ступінь зараження продуктів оцінюють питомою активністю, тобто відношенням активності наявних радіоактивних речовин до одиниці маси (об'єму) і вимірюється у Бк/кг чи Бк/л (Кі/кг чи Кі/л).

У 1991 році встановлені тимчасові граничні рівні вмісту радіонуклідів цезію та стронцію у продуктах та питній воді (ВЛУ-91), табл. З.6.

Назва продукту	Питома активність, Кі/кг
	Цезію-137	Стронцію-90
Молоко, молочні продукти	1-Ю"8	1-Ю"9
Хліб, хлібопродукти, борошно, цукор	1-Ю'8	1-Ю"9
Картопля та овочі	1,6-10"8	1-Ю"9
М'ясо, птиця, риба, яйця	2-Ю"8	—
Свіжі ягоди, гриби	4-Ю-8	—
Питна вода	5-Ю-10	1-Ю10

Після випадання радіоактивних опадів в першу чергу звертають увагу на можливість забруднення молока та молочних продуктів, що відбувається, якщо худоба випасалася на забруднених пасовищах, через 2 тижні після забруднення кількість радіоактивних речовин у тваринах та рибі досягають небезпечних рівнів. Проникнення радіоактивних речовин до овочів, фруктів та ягід в початковий період залежить від щільності поверхневого шару плодів, виду радіонуклідів і, як правило, зосереджується у поверхневій частині. Овочі та фрукти можна споживати тільки після ретельного миття та ^: видалення верхнього шару. Продукція рослинництва, що тривалий час росла на радіоактивно забрудненій території, може містити значну кількість радіонуклідів у всіх частинах, тому споживання такої продукції не дозволяється.

Попри всі запобіжні заходи перед споживанням продуктів харчування необхідно проводити їх контроль.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ З ВИКИДОМ ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН ТА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ХІМІЧНОЇ ЗБРОЇ

Сьогодні у світі виробляється близько 1 млн. різних хімічних речовин, із яких приблизно 700 широко використовуються у промисловості, сільському господарстві та у побуті.

Одна з найбільших аварій з викидом хімічних речовин відбулася в м. Бхопалі (Індія) на заводі американської фірми "Юніон Карбайд" у грудні 1984 р. Під час аварії витекло 43 т отруйного газу метилізоціанату, що призвело до загибелі 3150 осіб, 20 тисяч стали інвалідами, понад 200 тисяч одержали тривалі ураження органів дихання, очей, нирок і печінки.

В Україні функціонує 2 тис. хімічно-небезпечних об'єктів, на яких використовується та зберігається 300 тис. тонн сильнодіючих хімічних речовин (СДОР), в тому числі 10 тис. т хлору та 180 тис. т аміаку. Усього в зонах можливого хімічного зараження мешкає 20 млн. осіб, що становить більше 40 % населення України.

На території зарубіжних країни функціонує 36 хімічно-небезпечних об'єктів, аварії на яких можуть загрожувати населенню України, 2 підприємства розміщені у Білорусії, 7 - у Росії, 7 - у Польщі, 3 - у Словакії та 2 - у Румунії.

Поблизу кордонів на території України функціонує 11 хімічно-небезпечних підприємств, під час аварії на яких загроза ураження може поширитися на сусідні держави.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — хімічні речовини, що мають високу токсичність і здатні спричинити масові ураження людей, тварин та забруднювати навколишнє середовище.

Протягом 1997-2000 рр. в Україні виникла 51 НС, пов'язана з викидом СДОР.

Об'єкти народного господарства, під час аварій або руйнування на яких можуть статися масові ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими отруйними речовинами, називаються хімічно-небезпечними об'єктами (ХНО).

Ці об'єкти поділені за ступенями хімічної небезпеки:

• перший ступінь хімічної небезпеки — у зоні можливого хімічного зараження мешкає більше 75 тис. осіб;

• другий ступінь хімічної небезпеки — у зоні можливого хімічного зараження мешкає від 40 тис. до 75 тис. осіб;

• третій ступінь хімічної небезпеки — у зоні можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. осіб;

• четвертий ступінь хімічної небезпеки — зона можливого хімічного зараження не виходить за межі самого об'єкта. Особливо небезпечними об'єктами, які виробляють, використовують або зберігають сильнодіючі отруйні речовини, є заводи і комбінати хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної промисловості, "3^і підприємства, оснащені холодильними установками (молокозаводи, м'ясокомбінати, холодильники), котрі використовують аміак як холодо­ві носій; підприємства по виробництву добрив і пластичних мас, транспорт, що забезпечує перевезення СДОР.

Деякі хімічні сполуки, що належать до СДОР (хлор, фосген, синильна кислота тощо), в минулому застосовувалися як бойові отруйні речовини (БОР).

Вражаюча дія СДОР (БОР) залежить від їх кількості у повітрі чи на місцевості, токсичності, тривалості та шляхів впливу на організм, щ фізико-хімічних властивостей, що визначають її поширення на місцевості та в атмосфері, можливість проникнення, розподілу та перетворення в організмі, методів лікування, засобів знезараження (дегазації) тощо. Ступінь зараження повітря характеризується концентрацією місцевості — щільністю зараження. Щільність зараження — кількість ОР, яка знаходиться на одиниці площі, г/м².

Концентрація — кількість отруйної речовини, що міститься в ї одиниці об'єму повітря, мг/л, г/м³.

При оцінці небезпеки хімічної речовини необхідно знати відносну щільність їх парів, що показує легша чи важча вона за повітря. Якщо щільність пари якої-небудь речовини менша ніж одиниця, то це значить, що вона легша від повітря і буде підніматися вверх та швидко розсіюватися (синильна кислота), і навпаки, якщо відносна щільність більша одиниці, вона довше утримується біля поверхні землі (хлор тощо), накопичується у заглибинах місцевості; дії таких хімічних речовин буде тривалішою.

Найтоксичніші із промислових хімічних речовин: хлор, эмметил, ртуть, свинець, берилій, талій, олово органічні сполуки, ароматичні сполуки, нітро- та аміносполуки, галогенізовані .вуглеводи, фосфорорганічні речовини, миш'як, анілін та його похідні, бензин, бензол та ін.

Середні уражаючи токсикози деяких СДОР (мг-хв/л):

- хлорпікрину-0,1;

- хлору, фосгену, диметиламіну - 0,6;

- хлорціану, синильної кислоти - 0,75;

- двоокису азоту, азотної кислоти - 1,5;

- сірководню - 5;

- аміаку 15;

- сірчаного ангідриду, соляної кислоти (концентр.) - 20.

Ураження людей отруйними речовинами може відбуватися при:

- безпосередньому контакті з отруйними речовинами;

- вдиханні;

- потраплянні на відкриті місця тіла, слизові оболонки; контакті зі зараженим ґрунтом чи предметами;

- вживанні заражених продуктів та води.

Найчастіше ураження під час аварій виникає через зараження повітря.

Усі хімічні речовини по-різному проявляють токсичний вплив на організм, залежно від цього їх поділяють на подразнюючі, припікаючи, шкірнонаривні, задушливі, снотворні, судомні та інші. Кожна хімічна речовина діє на певну структуру організму незалежно від шляху проникнення в нього, за цим принципом хімічні речовини класифікуються на:

• нервові чи нейротоксичні — уражають клітини центральної та периферійної нервової системи (алкоголь, наркотики тощо);

• кров'яні - впливають, головним чином, на клітини крові (чадний газ, селітра та ін.);

• серцеві - вплив котрих порушує роботу серця (деякі рослинні отрути із групи алкалоїдів);

• ниркові та печінкові - порушують функції цих органів (сполуки важких металів, деякі грибкові токсини тощо);

• кишково-шлункові - уражають шлунок та кишечник (концентровані розчини кислот та лугів).

Характеристика найпоширеніших у промисловості сильно­діючих отруйних речовин

Хлор - газ жовто-зеленого кольору з різким запахом. Застосовується на бавовняних комбінатах для відбілювання тканин, на водопровідних станціях для обеззараження води, в кольоровій металургії. При витіканні (розливанні) з несправних ємностей димить, 1 кг рідкого хлору утворює 316 л газу. Хлор важчий за повітря, тому описується в пониженнях рельєфу, підвалах. Сильно подразнює слизові оболонки та шкіру, ГДК - 0,001 мг/л, смертельна доза — 0,01 мг/л, при дозі 5-Ю мг/л смерть настає миттєво.

Ознаки отруєнь: різкий біль в грудях, сухий кашель, блювання, задишка, різь в очах, сльозотеча.

Надання першої допомоги передбачає — винести потерпілого _на свіже повітря, дати подихати чистим киснем (при наявності), розстебнути одяг, слизові та шкіру промивати 3%-ним розчином соди протягом не менше 15 хв.

Аміак - безбарвний газ з рідким запахом нашатирного спирту. Застосовується на холодо- та м'ясокомбінатах, нафтопереробних заводах, при виробництві добрив. Він легший за повітря, добре розчинний у воді, при виході в атмосферу димить. Пари діють, сильно подразнюючи слизові оболонки і шкірні покриви, найбільшою небезпекою є вдихання газу. В ураженого спостерігається серцебиття, порушення частоти пульсу, утруднене дихання, різь в очах. ГДК = 0,02 мг/л.. При високих концентраціях можливі летальні наслідки.

Захист - ізолюючий протигаз, мокрі ватні тампони, підручні засоби, чисте повітря, зволожений кисень. Шкіру, очі промивати водою або 2%-ним розчином борної кислоти протягом 15 хв. Рекомендується міцний солодкий чай, кава, лимонад або 3%-ний розчин молочної кислоти.

Хімічною зброєю називаються бойові отруйні речовини (БОР) і засоби їх застосування, які при використанні здатні уражати незахищених людей, тварин та рослини.

Для використання отруйних речовин застосовують хімічні авіаційні бомби, виливні авіаційні прилади, генератори аерозолів, ракети, снаряди.

Результатом використання бойових отруйних речовин, крім прямої дії, можуть бути важкі екологічні та генетичні наслідки.

БОР і СДОР залежно від тривалості збереження вражаючої здатності поділяють на стійкі та нестійкі.

Швидкість вражаючої дії БОР залежить від агрегатного стану, концентрації та шляхів надходження до організму. У грубо дисперсному стані їх вражаюча дія уповільнена, а у дрібнодисперсному та стані пари — досить швидка. Швидкість дії отруйних речовин збільшується із збільшенням їх кількості, яка потрапила в організм.

Характеристика бойових отруйних речовин.

Зарин ОБ - дуже токсична ОР нервово-паралітичної дії, безбарвна рідина та майже без запаху. Добре розчиняється у воді та органічних розчинах. Ознаки ураження виявляються швидко, без періоду прихованої дії. Однією із зовнішніх ознак є звуження зіниць очей. Зарин має кумулятивну дію при всіх шляхах його проникнення в організм. Основний бойовий стан зарину - пара та не осідаючий аерозоль. При концентрації парів зарину у повітрі 5-Ю г/м виникають перші ознаки ураження: міоз, страх світла, утруднене дихання, біль у грудях.

Зоман СД - ОР нервово-паралітичної дії. Це прозора рідина з легким запахом камфори, погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинниках, горючих та мастильних речовинах. Уражає людину незалежно від шляхів проникнення в організм. За характером дії зоман аналогічний зарину, але ще більш токсичний.

УХ (Ві-ікс) - ОР нервово-паралітичної дії. Це безбарвна слабо летка рідина без запаху, малорозчинна у воді, але добре розчиняється в органічних розчинах. Небезпека ураження УХ через органи дихання залежить від метеорологічних умов та засобів переведення його у бойовий стан. Вважають, що УХ дуже ефективно діє у вигляді тонко дисперсного аерозолю та крапель. УХ добре проникає крізь шкірні покриви та одяг, у зв'язку з цим УХ розглядається як ОР, здатна завдавати ураження живій силі, захищеній протигазами. Симптоми ураження УХ аналогічні симптомам ураження іншими ОР нервово-паралітичної дії, але при дії крізь шкіру вони розвиваються повільніше. Як і інші нервово-паралітичні ОР, УХ здатний до кумуляції в організмі.

Іприт (НД) - ОР шкірнонаривної дії. Це масляниста безбарвна рідина. Погано розчиняється у воді та досить добре в органічних речовинах та мастильних матеріалах, а також у інших ОР. Важча за воду. Легко проникає до продуктів харчування, надовго їх заражаючи. Типова стійка ОР. Основні бойові стани іприту - пари та краплі. Має різносторонню вражаючу дію. Уражає незахищених людей через органи дихання, шкіру, органи травлення. Діє на шкіру та очі. Має період прихованої дії та кумулятивний ефект.

Синильна кислота (АС) - загально отруйна речовина. Це безбарвна рідина, із запахом гіркого мигдалю, дуже сильна швидкодіюча отрута. Незахищених людей синильна кислота уражає через органи дихання та потрапляючи до організму разом із водою чи їжею. Основний бойовий стан синильної кислоти - пара. При малих концентраціях (0,04 г/см³) практично уражень не викликає, бо знешкоджується організмом; при великих концентраціях може уражати через шкіру. Ознаки ураження: гіркий та металевий присмак у роті, нудота, головний біль, задишка, судоми. Смерть уражених настає внаслідок паралічу серця. Вживання із водою чи їжею 70 мг синильної кислоти викликає миттєву смерть.

Хлорціан (СК) - загально отруйна речовина. Хлорціан при температурі вище 13°С - газ, при температурі нижче 13°С - рідина. Розчиняється у . воді, в органічних розчинах. Повільно взаємодіє з водою. Добре сортується пористими матеріалами. Основний бойовий стан - газ. Хлорціан - швидкодіюча ОР. Під час дії на очі та органи дихання його уражаючи здатності виявляються відразу, без прихованого періоду. При концентраціях 2x10"³ г/м³ спостерігається подразнення очей; вищі концентрації викликають загальне отруєння - з'являється запаморочення, блювання, відчуття страху, настає знепритомніння, починаються судоми, настає параліч.

Фосген (СС) - задушлива ОР. Фосген при температурі вище 8°С - газ із запахом прілого сіна, важчий від повітря у 3,5 рази. Погано розчиняється у воді, добре в органічних розчинах. Уражає легені людини, викликаючи їх набряк, подразнює очі та слизові оболонки. Має кумулятивну дію. Ознаки ураження: слабке подразнення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабкість. Після виходу із зараженої зони ці ознаки зникають - настає період прихованої дії (4— 5 год.), протягом якого розвивається ураження тканини легенів. Потім стан потерпілого різко погіршується: з'являється кашель, синіють губи та щоки, виникає головний біль, задишка, ядуха, спостерігається підвищення температури тіла до 39°С. Смерть настає від набряку легенів у перші дві доби. При концентрації фосгену 40 г/ м³ смерть настає практично миттєво.

Отруйні речовини, які тимчасово виводять органам з ладу, з'явилися порівняно недавно. До них належать психохімічні речовини, які діють на нервову систему та викликають психічні розлади. Найширше використовується психохімічна ОР В2 (Бі-Зет) -це тверда речовина, а основний її бойовий стан - аерозоль (дим). У бойовий стан переводиться термічним засобом у вигляді порошку. Незахищених людей уражає крізь органи дихання чи шлунково-кишковий тракт. Період прихованої дії — 0,5-3 год залежно від дози. Потім порушуються функції вестибулярного апарату, починається блювання. Пізніше розвивається оціпеніння, загальмованість мови, після чого настає період галюцинації та збудження.

Подразнюючі отруйні речовини уражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та діють на очі.

Хлорацетофенон (СМ) - ОР сльозоточивої дії. Це кристалічний білий порошок із запахом черемхи, практично не розчиняється у воді, добре розчиняється у дихлоретані, хлороформі, хлорно крилі та в іприті. При концентрації парів 2-Ю"⁵ г/см³ хлорацетофенон можна навити за запахом.

Адамсит (ДМ). Чистий адамсит - це кристалічна речовина ; «світло-жовтого кольору, без запаху. У воді практично не піниться, при нагріванні розчиняється в органічних розчинах; 5ре розчиняється в ацетоні. Основний бойовий стан - аерозоль 0- При проникненні в організм викликає сильне подразнення глотки, біль у грудях, блювання.

СІ-Ес (С5). Це кристалічний білий порошок, помірно розчиняється у воді, добре в ацетоні і бензолі, при малих концентраціях подразнює очі та верхні дихальні шляхи, при більших дозах викликає опіки відкритих ділянок шкіри та параліч органів дихання. При концентрації 5-10"³ г/м³ спостерігається миттєва дія на організм. Симптоми ураження: подразнення та біль в очах і грудях, сльозотеча, нежить, кашель. При виведенні людини із зараженої зони симптоми поступово минають (протягом 1-3 годин).

Сі-Лр (СК) - ОР подразнюючої дії, значно токсична, ніж С5. Це тверда речовина, слабо розчиняється у воді. Ознаки ураження аналогічні СЗ. Спричиняє сильну подразнювальну дію на шкіру.

Осередки ураження СДОР залежно від тривалості зараження місцевості та часу прояву вражаючої дії розподіляються на 4 види.

Величина осередку залежить від кількості застосованих ОР, їх типу, метеорологічних умов та рельєфу місцевості.

1. Осередок ураження нестійкими швидкодіючими речовинами. Виникає за умови зараження синильною кислотою, акрилонітрилом, окисом вуглецю тощо. Для такого ураження характерно одно моментне (протягом хвилин, десятків хвилин) ураження значної кількості людей, що потребують допомоги безпосередньо в осередку та надзвичайно швидкої евакуації.

2. Осередок ураження нестійкими СДОР сповільненої дії (фосген, хлорпікрин, азотна кислота тощо). Ураження людей відбувається протягом кількох годин, що дає резерв часу для організації рятувальних робіт.

3. Осередок ураження стійкими швидкодіючими речовинами (анілін, фурфурол, деякі ФОС).

4. Осередок ураження стійкими речовинами сповільненої дії (сірчана кислота, тетраетил свинець тощо).

В осередках ураження стійкими речовинами довгий час зберігається небезпека ураження, тому необхідне проведення в найкоротші терміни часткової санітарної обробки в осередку, а поза ним — повної.

Дії населення під час хімічної небезпеки. Виявивши надходження у навколишнє середовище отруйних речовин або отримавши сигнал про хімічну небезпеку, потрібно терміново покинути заражену територію чи територію, де прогнозується враження. Якщо евакуація неможлива, необхідно використати сховища, а при їх відсутності — за герметизувати приміщення, застосувати засоби захисту органів дихання (протигаз, ватно-марлеві пов'язки, змочені у воді чи спеціальних розчинах) та шкіри (плащ, накидку).

Такими ж є рекомендації і для працівників підприємств, крім цього, необхідно звернути посилену увагу на недопущення паніки під час евакуації чи розподілі засобів індивідуального захисту. Під час герметизації приміщень враховувати відношення об'єму повітря в приміщенні до кількості людей, що там знаходитимуться.

Після припинення дії отруйних речовин та локалізації осередку ураження проводиться дегазація зараженої місцевості, споруд, обладнання, техніки, спеціальна обробка людей.