§15 Україна у період національно-визвольних змагань...

ном, унаслідок державного перевороту, який відбувся практично безкровно, Центральна рада була усунута від влади, і в Україні було замінено демократичну рес­публіканську форму державного управління на авторитар­ну - гетьманат.

Очоливши державу, гетьман П.Скоропадський зосере­див у своїх руках законодавчу та виконавчу владу, що було зафіксовано у "Законі про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918 р. Українську Народну Рес­публіку перейменовано в Українську державу, і питання про її подальший державно-політичний устрій мав вирішити Сейм. Гетьман сформував новий уряд на чолі з Ф.Лизогубом. При комплектуванні уряду головну увагу звертали не на партійність, а на фахову підготовку пре­тендента.

Основні засади внутрішньої політики гетьманського уряду були задекларовані у "Грамоті до всього українсько­го народу" і згодом почали втілюватися на практиці. В Українській державі відновили приватну власність, під­приємництво, було налагоджено роботу фінансової і банківської систем, відроджено ряд промислових підпри­ємств, засновано акціонерні компанії. Предметом особ­ливої уваги уряду було аграрне питання. У липні 1918 р. було опубліковано "Проект загальних основ земельної ре­форми". Реформа передбачала обмеження великої земель­ної власності і наділення хліборобів землею за викуп, що було негативно сприйнято основною масою біднішого се­лянства.

Якщо у соціальній сфері внутрішня політика гетьмана була непослідовною і суперечливою, то в національно-культурній сфері вона мала значні успіхи. Так, за часів ге­тьманату було відкрито 2 державні університети у Києві і Кам'янець-Подільському, понад 150 українських гімназій, вийшло друком кілька мільйонів примірників підручників українською мовою, створено Українську Академію Наук, засновано Державний український архів, Національну

133

Я. М. Шабала Історія України

позбавлялися виборчих прав. По суті, державно-політич­на система УНР представляла собою національний варіант радянської влади.

У зовнішній політиці Директорії вдалося розширити міжнародні зв'язки. УНР визнали Угорщина, Чехо-Словач-чина, Італія, Ватикан та ряд інших країн. Проте налаго­дити нормальні відносини з країнами, від яких залежала доля України і, у першу чергу, з Радянською Росією та дер­жавами Антанти, Директорії не вдалося. Уже наприкінці

1918 - на початку 1919 р. їх війська вторглися в Україну. Реалізуючи свій внутрішньополітичний курс 23 січня

1919 р. Директорія відкрила в Києві Трудовий конгрес, на який прибуло понад 400 депутатів із 593 обраних. Найчи- сельнішою була фракція есерів, а найдієвішою - фракція УСДРП. Конгрес висловився за демократичний лад в Ук­ раїні, за підготовку закону про вибори до всенародного парламенту, ухвалив рішення передати владу Директорії, з огляду на небезпечну ситуацію, до наступної сесії Трудо­ вого конгресу.

Проте на розвиток подій в Україні визначальний вплив справили зовнішньополітичні чинники, зокрема агресія більшовицької Росії. До кінця січня 1919 р. радянські війська зайняли Лівобережжя. 2 лютого Директорія і уряд залишили Київ і переїхали до Вінниці. 5 лютого більшо­вики вступили до Києва. На півдні України вели наступ війська Антанти. їх загальна кількість становила 60 тис. чоловік. Це зумовило політичну нестабільність у державі і в уряді. У пошуках компромісу, намагаючись знайти вихід із складної ситуації, Директорія шість разів змінювала склад уряду, коригувала політичний курс. Діяльність Ди­ректорії також була дезорганіз.ована різними позиціями її лідерів щодо політичної орієнтації. Якщо В.Винничен-ко виступав за союз із більшовицькою Росією проти Ан­танти, то С.Петлюра орієнтувався на Антанту.

Складна і суперечлива політична ситуація дезорганізу-юче вплинула на армію УНР. Якщо після повалення геть-