§14 Україна у Першій світовій війні

національного руху. З Галичини було вивезено понад 12 тис. осіб, звинувачених у неблагонадійності.

3. початком війни українські політичні партії по обид­ва боки кордону намагалися виробити найраціональнІші орієнтації, позиції щодо війни. Більшість українських партій Російської імперії вважали, що перемога Росії у цій війні змусить царський уряд послабити національний гніт, тому стали підтримувати уряд у війні. Більшість ук­раїнських партій Галичини і Буковини орієнтувалися на Німеччину й Австро-Угорщину, вважаючи, що їх перемо­га сприятиме об'єднанню українських земель під їхнім протекторатом. Так, 1 серпня 1914 р. у Львові виникла Головна Українська Рада у складі представників 3 партій на чолі з К.Левицьким. Вона закликала українців краю стати проти царської Росії. Рада для участі у боротьбі про­ти російської армії ініціювала створення легіону Ук­раїнських січових стрільців.

4. серпня 1914 р. у Львові створили Союз Визволення України (СВУ), до якого увійшли Д.Донцов, В.Дорошен­ко, М.Меленевський та ін. Наступного дня у "Віснику Со­юзу визволення України" було опубліковано "Платформу" організації. У документі зазначалося, що Союз прагне до національної самостійності, яку пов'язує із розгромом Росії у війні. Самостійна Україна мала стати консти­туційною монархією під протекторатом Австрії з демокра­тичним ладом, з громадянськими, мовними і релігійними свободами. СВУ вів значну практичну діяльність. Він домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори, добився матеріальної до­помоги від країн Четвертого союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України.

У серпні 1914 р. з ініціативи Бойової управи Головної Української Ради почав створюватися легіон Українських січових стрільців (УСС) - військове формування українців у складі австро-угорського війська. Вступити до лав легіону виявили бажання близько ЗО тис. добровольців, проте

І 21

Я. М. Шабала Історія України

австрійський уряд дозволив створити легіон лише із 2 тис. бійців. Спочатку комендантом легіону був М.Галущинський, а згодом Г.Коссак, старшинами різних рангів були Д.Вітовський, С.Горук, Р.Сушко, А.Мельник та ін. Ук­раїнські січові стрільці брали участь у багатьох боях про­ти російських військ. Особливо тяжкими були бої 1914— 1915 рр. у Карпатах, зокрема бої на горі Маківці весною 1915р. Мужність і героїзм виявили бійці легіону у боях за висоту Лисоня на Тернопільщині у 1916 р. Крім того, ук­раїнські січові стрільці вели активну культурно-просвітницьку діяльність, зокрема, на Волині їхніми зу­силлями було відкрито 46 українських шкіл, видано бага­то української періодики, створено театр, започатковано героїчний стрілецький пісенний цикл, який став невід'ємним пластом української культури початку XX ст. Під час боїв за висоту Лисоня (серпень-вересень 1916 р.) полкУСС втратив понад 1000 бійців убитими , поране­ними і полоненими, у його складі залишилось близько 450 стрільців і 9 старшин. Але на цьому славна історія січово­го стрілецтва не припинилася. Згодом їх підрозділи було переформовано і Українські січові стрільці воювали за волю України у складі збройних сил УНР, стали ядром збройних формувань ЗУНР під час боротьби за українську державність на західноукраїнських землях.

§15

Україна у період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

Початок української революції. Проголошення УНР. Напере­додні лютневої 1917 р. революції в Україні, як і у всій імперії, спостерігається загострення соціально-еко­номічної та суспільно-політичної ситуації. Зовнішніми ознаками цього були криза у промисловості, на транс­порті, розлад фінансів, продовольчі труднощі, дорожне­ча, дефіцит на товари першої необхідності. В умовах війни посилюється експлуатація робітників на промислових підприємствах, особливо значного поширення набуває використання праці підлітків і жінок. Це все спричинює падіння авторитету правлячого режиму, посилення опо­зиційних настроїв у різних верствах населення, наростан­ня страйкового руху робітників. Економічна криза па­ралізувала село, де за час війни посівні площі зменшились на 1,9 млн. десятин, ціни на рільничу продукцію знизили­ся в середньому в 5 разів. Антиурядові настрої поширюва­лися з тилу на фронти. Війна також спричинила загост­рення національного питання як в російській, так і в австрійській частинах України. У такій ситуації рево­люційний вибух був неминучий.

Початок лютневої революції 1917 р. поклали масові страйки у Петербурзі 23 лютого, в яких взяли участь робітники і солдати. Згодом виступи поширилися по інших містах імперії. 27 лютого самодержавство впало -владу в своїх руках зосередив Тимчасовий комітет Держав­ної думи. 2 березня Комітет прийняв від царя акт про зре­чення престолу і сформував новий Тимчасовий уряд. У

123

Я. М. Шабала

Історія України

країні фактично встановився республіканський лад. Пе­ред новим урядом і суспільством постав ряд важливих пер­шочергових завдань: створення нової стабільної влади, врегулювання питання про подальшу участь у війні, подо­лання кризових явищ в економіці, розв'язання земельно­го та національного питань.

Новий уряд здійснив ряд реформ загальнодемократич­ного характеру (легалізував діяльність партій, надав сво­боду слова, преси, зборів). Відразу після лютнево-берез­невих подій активізували свою діяльність громадські ор­ганізації, політичні партії. На території Російської імперії як альтернатива офіційним урядовим структурам почина­ють формуватися ради депутатів (на середину 1917 р. в Україні їх налічувалося 252). Між Тимчасовим урядом і радами розпочинається боротьба за реальну владу в дер­жаві. Таку ситуацію, коли Тимчасовий уряд мав владу, але не мав реальної сили, а ради мали силу, але не мали влади, називали двовладдям.

Особливість політичної ситуації в Україні в цей період полягає в тому, що після Лютневої революції тут фор­мується ще одна впливова політична сила - Українська Центральна рада (УЦР), створена 4 березня 1917 р. Важ­ливу роль у створенні цього органу відіграли провідні ук­раїнські партії: Українська партія соціалістів-рево-люціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія та Українська партія соціалістів-федералістів. Го­ловою Центральної ради було обрано М.С.Грушевського.

Швидкому зростанню авторитету і впливу УЦР сприя­ло те, що вона відстоювала популярну в українському суспільстві ідею національно-територіальної автономії, подавала надію на розв'язання багатьох соціальних про­блем. Склад Центральної ради не був постійним. Упро­довж 4-7 березня 1917 р. сформувалося її ядро, а згодом до неї почали посилати своїх представників різні ор­ганізації. Чіткіше кількісний склад визначився після Все­українського національного конгресу (6-8 квітня), який

124