Максимуми поглинання алкалоїдів

Речовина	Розчинник	λ
1	2	3
Хінін	0,05М сульфатна кислота	250, 316, 346
Морфін	Етанол	287
	0,1М гідроксид натрію	250 і 296
	0,05М сульфатна кислота	284
Кодеїн	Етанол	286
Нікотин	Етанол	260
Атропін	0,05М сульфатна кислота	252, 258, 264
Кокаїн	Етанол	230, 274, 281
Кокаїн	0,05М сульфатна кислота	233, 275, (281-згин)
Стрихнін	Етанол	255
Стрихнін	0,05М сульфатна кислота	255
Ефедрін	0,05М сульфатна кислота	251, 256, 262
Хінін	Етанол	236, 278, 332
Хінін	0,05М сульфатна кислота	250, 316, 346

Ідентифікація за УФ-спектрами можлива тільки після ретельного очищення екстракційним методом і ТСХ- методом, або при їхньому сполученні.

Кількісне визначення проводиться спектральними (УФ-спектрофотометрія, фотоелектроколориметрія, екстракційна фотометрія) і хроматографічними методами (тонкошарова хроматографія - планіметричний і денситометричний методи; газо-рідинна хроматографія і рідинна хроматографія).

Тема: ХІМІКО-ТОКСИКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СИНТЕТИЧНИХ

«ЛІКАРСЬКИХ» ОТРУТ ОСНОВНОГО ХАРАКТЕРУ.

План лекції

Застосування, токсикологічна характеристика, методи виділення з біологічного мamepіалу і методи аналізу похідних фенотіазіну.

1. Застосування, токсикологічна характернстика, методи виділення з біологічного матеріалу і методи аналізу похідних фенотіазіну.

Похідні фенотіазіну відносяться до нейролептиків. В основі будови даної групи сполук лежить фенотиазинове кільце. Різноманіття похідних фенотіазіну зумовлено радикалами в положенні 2 і 10. З цієї групи сполук найбільше значення в хіміко-токсикологічному відношенні мають:

Препарат

R₁

R₂

Аминазин

Дипразин

Тизерцин (левомепромазин)

Фізико-хімічні властивості

Основний характер похідних фенотіазіну зумовлений наявністю в структурі молекули гетероциклічного атома азоту (рКа 4) і третинного атома азоту в аліфатичному радикалі (рКа 9,1 - 9,8).

При взаємодії з кислотами фенотіазіни утворюють солі - білі чи кремові порошки, розчинні у воді, спирті, хлороформі, але не розчинні в ефірі і бензолі.

Основи являють собою сиропоподібну масу, не розчинну у воді, але розчинну в спирті, ефірі, хлороформі.

Застосування

Похідні фенотіазіну (аміназин, дипразин, тизерцин) мають седативну дію, снодійний, антигистамінний ефекти. Препарати підсилюють дію наркотичних, снодійних і анальгезуючих засобів.

Похідні фенотіазіну застосовуються для лікування безсоння, психічних захворювань, алергій, дерматитів.

Токсична дія.

Препарати характеризуються нейротоксичним ефектом, викликають психічні збудження, порушення діяльності серцево-судинної системи, диспептичні явища, збудження гемодинаміки.

При прийомі терапевтичних доз можливі ускладнення: падіння артеріального тиску, частішання серцебиття, сухість у роті, світлобоязнь, сонливість.

При гострих отруєннях похідними фенотіазіну настає коматозний стан, що характеризується розширенням зіниць, спадом температури тіла, відбувається різке пригнічення дихального і судинорухомого центрів, з'являється тахікардія, нитковидний пульс. Смерть настає при легенево-серцевій недостатності.

Смертельна доза аміназину (для дорослих) – 5-10 г.

Поведінка в організмі.

Похідні фенотіазіну як речовини основного характеру переважно всмоктуються з кишковика, активно зв'язуються з білками, що зумовлює їхню здатність до кумуляції в організмі.

Препарати локалізуються в мозку, печінці, нирках. Виводяться нирками, в сечі виявляються в основному у вигляді метаболітів.

Метаболізм похідних фенотіазину проходить в наступних напрямках:

а) диметилирование