2. Напад фашистської Німеччини на срср. Розчленування території України і характеристика окупаційного режиму.

22 червня 1941 р. фашистська Німеччина несподівано напала на СРСР; притому, найбільша частина німецьких сил (57 дивізій і 13 корпусів) – група “Південь” під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта – мала захопити Україну. Через 4 місяці німці окупували майже всю Україну, а до грудня 1941 р. контролювали вже 42% населення СРСР. Завоювання України продовжувалось до 22 липня 1942 р., коли радянські війська залишили м.Свердловськ Ворошиловградської (тепер Луганської) області.

Гітлер наказав розчленувати Україну на окремі адміністративні одиниці і 20 серпня 1941 р. було створено Рейхскомісаріат “Україна” у складі Волині, Полісся, Правобережжя, частини Полтавщини і Запоріжжя, очолений призначеним Гітлером рейхскомісаром - фанатичним нацистом Еріхом Кохом, який розмістив свою резиденцію у Рівному. Галичину нацисти перетворили на 1 з районів Генерального губернаторства Польщі, а Буковина і частина південно-східної України, у т.ч. Одеса, були передані союзнику Німеччини Румунії (за німецько-румунським договором від 19 серпня 1941 р.) як Трансністрія (а ще 4 липня 1941 р. румуни окупували Північну Буковину і Північну Бессарабію, а наприкінці липня - Південну Бессарабію). А наближені до лінії фронту східні землі в околицях Харкова залишались під юрисдикцією німецької армії. В Україні було створено німецьку цивільну адміністрацію, українці займали лише дрібні адміністративні посади – сільського старости, мера невеликого міста, дрібного поліцая.

З Буковини, Бессарабії і Трансністрії були створені губернаторства на чолі з призначеними кондукаторулом Антонеску губернаторами. Румунські окупанти проводили політику тотальної румунізації – змінювали назви українських місцевостей, українські прізвища, забороняли українську мову у школі, адміністрації, церкві, на Буковині заборонялись усі українські товариства, а також заселяли українські території румунськими колонізаторами, виселяючи українців. На окупованому угорцями Закарпатті було створено окрему адміністративну одиницю – Підкарпатську територію на чолі з регентським комісаром і центром в Ужгороді.

За роки окупації німці закатували в Україні 5 264 000 мирного населення і військовополонених, вивезли на примусові роботи до Німеччини 2,4 млн. українців-остарбайтерів; 85% постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій вивозилось з України.

Визволення України розпочалось внаслідок контрнаступу Червоної армії під Сталінградом 19 листопада 1942 р. і завершилось 28 жовтня 1944 р. визволенням Закарпатської України. Україна як одна з переможниць у другій світовій війні отримала право бути членом міжнародного співтовариства – Організації Об`єднаних Націй (ООН), до якої вона увійшла однією з перших у 1945 р.

3. Державний устрій урср у період німецько-радянської війни

Воєнний стан в СРСР істотно змінив співвідношення функцій держави, зумовив необхідність перебудови форм і методів діяльності; найважливішою стала оборона країни; виникла потреба у надзвичайних загальносоюзних і республіканських органах для виконання спеціальних воєнних завдань. За постановою Президії ВР, РНК і ЦК ВКП (б) СРСР від 30 червня 1941 р. з метою мобілізації усіх сил держави було створено Державний комітет оборони (ДКО), який зосереджував усю владу: воєнну, політичну і господарську. ДКО видавав обов`язкові для організацій і громадян постанови і розпорядження. Для забезпечення виконання особливо важливих або надзвичайних заходів з оборони країни ДКО призначав уповноважених, які також діяли у союзних і автономних республіках, краях і областях, на великих підприємствах і будовах, які мали важливе оборонне значення.

У деяких великих містах при наближенні лінії фронту утворювались міські комітети оборони, до складу яких входили представники партійних, радянських і військових органів. Вони керували підготовкою до захисту міста, визначали завдання промислових підприємств щодо випуску боєприпасів, проводили мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд тощо.

За указом Президії ВР СРСР “Про воєнний стан” від 22 червня 1941 р. у місцевостях, оголошених на воєнному стані, функції органів державної влади в галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки передавались військовим радам фронтів, армій, військових округів, а за відсутності військових рад –вищому командуванню військових з`єднань. З доручених їм питань органи військової влади мали право видавати обов`язкові для всього населення постанови, віддавати розпорядження міським органам влади, державним і громадським установам, організаціям, вимагати від них безумовного і негайного виконання розпоряджень.

Для налагодження роботи тилу вимагались надзвичайні заходи, спрямовані на забезпечення промисловості і транспорту робочою силою, для чого 30 червня 1941 р. при РНК СРСР був створений спеціальний Комітет з обліку і розподілу робочої сили, який мав свої органи на місцях, а при РНК УРСР – Бюро обліку і розподілу робочої сили, яке керувало мобілізацією і розподілом робочої сили для потреб оборони. Такі Бюро утворювались і при виконкомах обласних і районних Рад депутатів трудящих, і проводили облік непрацюючого населення у населених пунктах і мобілізацію робочої сили.

Швидкий наступ німецьких військ зумовив необхідність створення у липні 1941 р. при РНК СРСР Ради з евакуації, а в УРСР уведення уповноважених Ради з евакуації та евакуаційних пунктів, які перебували у віданні місцевих Рад депутатів трудящих і створювались переважно поблизу залізничних станцій і приймали евакуйоване населення, забезпечували його продовольством, організовували перевезення.

За указом Президії ВР СРСР від 2 листопада 1942 р. була створена Надзвичайна державна комісія зі встановлення і розслідування злочинів нацистів та їх спільників і шкоди, заподіяної ними громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам; а в УРСР створювались республіканська, обласні і міські комісії.

Внаслідок відходу Червоної армії з України центральні органи влади УРСР евакуювали спершу у Саратов, потім до столиці Башкирської автономної республіки РРФСР Уфи на Уралі, а згодом до Москви. У лютому, коли розпочалось звільнення українських земель, уряд УРСР переїхав до Харкова, а потім до Києва.

З початку війни місцеві Ради депутатів трудящих і їх виконкоми проводили певну роботу, спрямовану на будівництво оборонних споруд, створення місцевої протиповітряної оборони, керували перебудовою підприємств оборонної промисловості, налагоджували професійне навчання, забезпечували охорону майна тощо. Захопивши Україну, німці ліквідували Ради.

У час війни відбулись зміни у системі судово-прокурорських органів, а саме в організації і діяльності спеціальних судів і спеціальних прокурорських органів. За “Положенням про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій” від 22 червня 1941 р. військові трибунали діяли при військових округах, фронтах і флотах; при арміях, корпусах та інших військових з`єднаннях і воєнізованих установах. Існували військові трибунали Червоної армії, військово-морського флоту (ВМФ), народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а також у відповідні військові трибунали були реорганізовані лінійні суди залізничного і водного транспорту, та з обласних судів були утворені військові трибунали у прифронтових областях.

Значні зміни відбулись у діяльності територіальних судів і органів прокуратури УРСР. З початком війни у прифронтових областях суди і органи прокуратури переводились на воєнний стан – обласні суди реорганізовувались у військові трибунали, а районні, міські і обласні прокуратури – у районні, міські і обласні військові прокуратури.