- •Стародавні держави і право на території україни
- •1. Виникнення стародавніх держав. Трипільська культура.
- •2. Держава і право скіфів
- •3. Держава і право античних міст-держав
- •4. Держава і право Боспорського царства
- •5. Держава і право стародавніх східних слов`ян. Політичний союз антів.
- •Держава і право київської русі
- •1. Утворення, розвиток і занепад Київської Русі
- •3. Державний устрій
- •4. Характеристика права
- •Держава і право галицько-волинського князівства (друга половина 11 – середина 14 ст.)
- •1. Утворення Галицько-Волинського князівства
- •2. Суспільний лад
- •4. Характеристика права
- •2. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ
- •3. Суспільний лад українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої
- •4. Державний устрій українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої
- •Військова організація
- •Судові органи
- •5. Характеристика права
- •Право власності
- •2. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ
- •3. Суспільний лад українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої
- •4. Державний устрій українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої
- •Військова організація
- •Судові органи
- •5. Характеристика права
- •Право власності
- •Держава і право україни у період народно-визвольної війни 1648-1654 рр.
- •1. Антикріпосницький і національно-визвольний характер народної війни
- •2. Суспільний лад України у період народно-визвольної війни
- •3. Державний устрій України періоду народно-визвольної війни
- •4. Характеристика права України періоду народно-визвольної війни
- •5. Входження України до складу Росії та його політико-правові наслідки Історичні передумови переходу України під протекторат Росії
- •Правове оформлення переходу України під протекторат Росії
- •Держава і право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець 18 ст.)
- •1. Перерозподіли території України між іноземними державами
- •2. Суспільний лад Козацько-гетьманської держави
- •3. Державний устрій Козацько-гетьманської держави
- •4. Ліквідація автономного устрою України
- •6. Характеристика права Козацько-гетьманської держави Джерела права
- •Кодифікація права
- •Цивільне право
- •Кримінальне право
- •Процесуальне право
- •Держава і право україни у складі російської імперії у першій половині 19 ст.
- •Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Характеристика права
- •Кодифікація права
- •Цивільне право
- •Кримінальне право
- •Судочинство
- •Держава і право україни у складі російської імперії у другій половині 19 ст.
- •1. Скасування кріпосного права
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Характеристика права
- •1. Загарбання західноукраїнських земель Австрійською монархією і Угорським королівством і австро-угорська колоніальна політика.
- •1. Загарбання західноукраїнських земель Австрійською монархією і Угорським королівством і австро-угорська колоніальна політика
- •2. Суспільний лад західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії
- •3. Державний устрій західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії
- •4. Характеристика права
- •В) Шлюбне право
- •Держава і право у період відродження української державності (1917-1920 рр.)
- •1. Лютнева революція 1917 р. У Росії. Розпад Російської імперії і встановлення влади Тимчасового уряду
- •2. Утворення Української Центральної Ради. Державний устрій і право Української Народної Республіки
- •Центральні органи влади і управління унр
- •Місцеві органи влади і управління унр
- •Військова організація унр
- •Охоронно-каральні органи унр
- •Судова система унр
- •3. Українська держава за гетьманування Павла Скоропадського
- •4. Українська Народна Республіка за правління Директорії
- •Держава і право західноукраїнської народної республіки (1918-1923 рр.)
- •1. Розпад Австро-Угорщини і проголошення зунр
- •2. Державний устрій зунр
- •3. Законодавча діяльність зунр. Злука унр і зунр
- •4. Падіння зунр
- •Зміни у державному устрої і праві урср у період другої світової війни
- •1. Входження Західної України і Північної Буковини до складу урср:
- •2. Напад фашистської Німеччини на срср. Розчленування території України і характеристика окупаційного режиму.
- •3. Державний устрій урср у період німецько-радянської війни
- •4. Входження Закарпаття до складу урср: а) Правове становище Закарпаття у складі Чехословаччини
- •6. Зміни у законодавстві у період перебудови.
- •7. Зміни у статусі урср як союзної республіки у період перебудови. Розпад срср і проголошення незалежності України.
- •Ще у 1954 р. До складу урср увійшла Кримська область і було відновлено норму Конституції срср 1924 р. Про віднесення до відання республіки питання її адміністративно-територіального устрою.
- •3. Соціально-економічний і політичний стан урср у період перебудови 1986-1991 рр.
- •4. Політика гласності у період перебудови 1986-1991 рр.
- •5. Реформа державного апарату у період перебудови 1986-1991 рр.
5. Характеристика права
Джерела права
Внаслідок перебування українських земель у складі кількох сусідніх держав в Україні діяли різноманітні джерела права, які грунтувались, передусім, на джерелах права Київської Русі, а саме, на звичаєвому праві і Руській Правді. У цілому правова система оформилась на основі поєднання місцевого звичаєвого права українських земель, яке тривалий час діяло поряд із нормами писаного права, та нормативних актів Польського королівства і Великого князівства Литовського – судебників, статутів, сеймових постанов, привілеїв тощо. Польське право не становило єдиної кодифікованої системи, натомість створювались збірки, які охоплювали видані раніше статути і конституції та норми звичаєвого права, особливого значення набули Генрікові артикули 1572 р. На відміну, у Великому князівстві Литовському було здійснено 2 великі кодифікації – Судебник Великого князя Казимира 1468 р. та 3 Литовські статути 1529, 1566 і 1588 рр., і навіть після Люблінської унії 1569 р. на українських землях, крім Галичини, продовжували діяти обласні привілеї і Литовські статути, а не польське право.
З кінця 14 ст. почала розвиватись законодавча діяльність литовських князів, які видавали привілеї (з лат. privata – приватний закон), які стосувались спершу окремих осіб чи питань і у письмовій формі підтверджували вже існуючі порядки і звичаї, а згодом почали видаватись групам осіб і навіть станам. Привілеї поділялись на: 1. пожалувані – виділення землі, шляхетського титулу, посади тощо; 2. пільгові – звільняли від сплати податків, підсудності тощо; 3. охоронні – видавались при порушенні чиїхось особистих чи майнових прав. Існували також земські привілеї – про взаємовідносини шляхти з іншими верствами населення чи державними урядовцями. Діяли обласні привілеї, які визначали організацію місцевого управління, правове становище якоїсь землі у складі держави, а також містили норми цивільного, кримінального і фінансового права. Багато привілеїв мали загальнодержавне значення – Ягайла 1387 р., Городельський 1413 р., Казимира 1437 р. – поширив права попередніх привілеїв на всю шляхту без обмеження, звільнив маєтки від податків, заборонив селянам залишати шляхетські маєтки, встановив доменіальні суди над селянами; Олександра 1492 р., 2 привілеї Сигізмунда І 1506 і 1522 рр. Згодом поширились нові назви законодавчих актів – постанови, устави, ухвали.
Окремим джерелом були Земські устави – законодавчі акти для князівств, земель-намісництв, воєводств. Вони стосувались не осіб чи станів, а усієї землі, усього населення, і видавались, головно, при скасуванні удільних князівств і для заспокоєння населення.
Судебник Великого князя Казимира був укладений урядовцями-правниками великокнязівської канцелярії і затверджений на провінційному Сеймі у Вільні (Вільнюсі) у 1468 р. Він містив деякі запозичення із Руської Правди, звичаєвого права, привілеїв, інших законодавчих актів та складався з 25 статей. Судебник закріплював норми земельного, кримінального і судового права та стосувався порушень кордонів, наїздів, крадіжок, панського суду над селянами.
І Литовський Статут (Старий) був прийнятий при Сигізмунді І на Вальному сеймі у 1529 р. як виключно світський кодекс, і юридично закріплював основи існуючого суспільного і державного устрою. Він містив норми державного, адміністративного, цивільного, земельного, зобов`язального, сімейного, кримінального та інших галузей права. Статут грунтувався на нормах Руської Правди, звичаєвого (українського, білоруського і литовського) права, окремих положеннях польських і німецьких судебників, у т.ч. Саксонського Зерцала, та поширювався на усе населення держави незалежно від станової приналежності, зокрема, закріплював отримані за привілеями права шляхти, яку зрівнював в єдиний стан, та водночас забезпечував певні права селян, у т.ч. право на землю. Він складався з 13 розділів і 264 артикулів (статей); не був надрукований, а переписувався для практичного ужитку.
Внаслідок невдоволення шляхти І Статутом вже у 1544 р. на Сеймі постало питання про його перегляд. Для розробки проекту ІІ Литовського Статуту у 1551 р. було створено комісію з 10 осіб (5 католиків і 5 православних) – радників маршалкових, урядників земських, хорунжих та інших шляхтичів, а також чужоземних докторів права. Статут було затверджено Вальним сеймом у 1554 р., але він набрав чинність лише з 1566 р.; так як ця редакція з`явилась внаслідок домагань волинської шляхти, яка виступала за злуку з Польщею, він називається також – Волинський. За рівнем кодифікаційної техніки він перевершував І Статут; поділявся на 14 розділів і 367 артикулів, містив норми різних галузей права. ІІ Статут закріплював соціально-економічні і політичні зміни, визначав становище Великого князя (господаря), захищав привілеї великих феодалів, встановлював права і вольності шляхти, обмежував права селян.
Після Люблінської унії 1569 р. постала потреба узгодження литовського законодавства із польським. За дорученням польського короля Стефана Баторія було створена кодифікаційна комісія на чолі з литовським підканцлером Стефаном Сапегою, яка розробила ІІІ Литовський Статут (Новий), що був затверджений привілеєм Сигізмунда ІІІ у 1588 р. і поширювався на усю Річ Посполиту, щоправда, у приєднаних до Польського королівства Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах продовжував діяти ІІ Статут. ІІІ Статут складався з 14 розділів і 488 артикулів та визначав права і привілеї шляхти, детально регламентував порядок судочинства, оформляв закріпачення більшості селян.
Усі 3 Литовські Статути – збірники високорозвинутого права. Вони були написані русько-українською мовою, а на початку 17 ст. ІІІ Статут було перекладено польською мовою. Видання Литовських статутів обмежило сферу застосування норм звичаєвого права, та воно продовжувало діяти поряд із писаним правом. Так, І Статут дозволяв суддям за відсутності писаної норми вирішувати справу на основі давнього звичаю, а ІІІ Статут зобов`язував Великого князя дотримуватись давніх звичаїв, привілеїв і вольностей. ІІІ Статут діяв в Україні, зокрема на Полтавщині і Чернігівщині, аж до першої чверті 19 ст.
Значного поширення в українських землях набуло магдебурзьке право у вигляді збірників німецького права у польському перекладі; це, передусім, “Статті магдебурзького права”, видані Бартоломеєм Троїцьким у 1556 р., після чого він видав ще 5 книг, присвячених різних розділам міського права, і які вважались офіційною інтерпретацією магдебурзького права. Містам магдебурзьке право надавалось грамотами чи привілеями.
До джерел права належало і канонічне (церковне) право. Правовими джерелами православної церкви в українських землях були кормчі книги, зокрема збірник церковного права “Номоканон”, та церковні устави князів Володимира і Ярослава (“Сувій Ярослава”). Найвідомішою католицькою кодифікацією, що діяла у Великому князівстві Литовському, був “Звід канонічного права” 1532 р. Частково містили норми церковного права привілеї польських королів Сигізмунда І 1511 р. і Стефана Баторія 1588 р.
Джерелами права були також міждержавні договори, зокрема, між Великим князівством Литовським та Тевтонським і Лівонським орденами, з Новгородом, Псковом, Московським князівством, з Польським королівством.
Особливим джерелом права були гетьманські (Військові) артикули, які видавались у Великому князівстві Литовському, а згодом у Речі Посполитій; вони були першими збірниками військово-судового і військово-кримінального права.
Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право – сукупність правових звичаїв козацтва; його визнавав польський уряд і навіть після приєднання України до Росії царська грамота 1654 р. надала Запорізькому війську право судитись за власним давнім правом. Норми звичаєвого права Запорізької Січі закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, деякі правила воєнних дій, порядок діяльності судових органів, порядок землекористування, укладення окремих договорів, види злочинів і покарань.