- •Стародавні держави і право на території україни
- •1. Виникнення стародавніх держав. Трипільська культура.
- •2. Держава і право скіфів
- •3. Держава і право античних міст-держав
- •4. Держава і право Боспорського царства
- •5. Держава і право стародавніх східних слов`ян. Політичний союз антів.
- •Держава і право київської русі
- •1. Утворення, розвиток і занепад Київської Русі
- •3. Державний устрій
- •4. Характеристика права
- •Держава і право галицько-волинського князівства (друга половина 11 – середина 14 ст.)
- •1. Утворення Галицько-Волинського князівства
- •2. Суспільний лад
- •4. Характеристика права
- •2. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ
- •3. Суспільний лад українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої
- •4. Державний устрій українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої
- •Військова організація
- •Судові органи
- •5. Характеристика права
- •Право власності
- •2. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ
- •3. Суспільний лад українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої
- •4. Державний устрій українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої
- •Військова організація
- •Судові органи
- •5. Характеристика права
- •Право власності
- •Держава і право україни у період народно-визвольної війни 1648-1654 рр.
- •1. Антикріпосницький і національно-визвольний характер народної війни
- •2. Суспільний лад України у період народно-визвольної війни
- •3. Державний устрій України періоду народно-визвольної війни
- •4. Характеристика права України періоду народно-визвольної війни
- •5. Входження України до складу Росії та його політико-правові наслідки Історичні передумови переходу України під протекторат Росії
- •Правове оформлення переходу України під протекторат Росії
- •Держава і право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець 18 ст.)
- •1. Перерозподіли території України між іноземними державами
- •2. Суспільний лад Козацько-гетьманської держави
- •3. Державний устрій Козацько-гетьманської держави
- •4. Ліквідація автономного устрою України
- •6. Характеристика права Козацько-гетьманської держави Джерела права
- •Кодифікація права
- •Цивільне право
- •Кримінальне право
- •Процесуальне право
- •Держава і право україни у складі російської імперії у першій половині 19 ст.
- •Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Характеристика права
- •Кодифікація права
- •Цивільне право
- •Кримінальне право
- •Судочинство
- •Держава і право україни у складі російської імперії у другій половині 19 ст.
- •1. Скасування кріпосного права
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Характеристика права
- •1. Загарбання західноукраїнських земель Австрійською монархією і Угорським королівством і австро-угорська колоніальна політика.
- •1. Загарбання західноукраїнських земель Австрійською монархією і Угорським королівством і австро-угорська колоніальна політика
- •2. Суспільний лад західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії
- •3. Державний устрій західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії
- •4. Характеристика права
- •В) Шлюбне право
- •Держава і право у період відродження української державності (1917-1920 рр.)
- •1. Лютнева революція 1917 р. У Росії. Розпад Російської імперії і встановлення влади Тимчасового уряду
- •2. Утворення Української Центральної Ради. Державний устрій і право Української Народної Республіки
- •Центральні органи влади і управління унр
- •Місцеві органи влади і управління унр
- •Військова організація унр
- •Охоронно-каральні органи унр
- •Судова система унр
- •3. Українська держава за гетьманування Павла Скоропадського
- •4. Українська Народна Республіка за правління Директорії
- •Держава і право західноукраїнської народної республіки (1918-1923 рр.)
- •1. Розпад Австро-Угорщини і проголошення зунр
- •2. Державний устрій зунр
- •3. Законодавча діяльність зунр. Злука унр і зунр
- •4. Падіння зунр
- •Зміни у державному устрої і праві урср у період другої світової війни
- •1. Входження Західної України і Північної Буковини до складу урср:
- •2. Напад фашистської Німеччини на срср. Розчленування території України і характеристика окупаційного режиму.
- •3. Державний устрій урср у період німецько-радянської війни
- •4. Входження Закарпаття до складу урср: а) Правове становище Закарпаття у складі Чехословаччини
- •6. Зміни у законодавстві у період перебудови.
- •7. Зміни у статусі урср як союзної республіки у період перебудови. Розпад срср і проголошення незалежності України.
- •Ще у 1954 р. До складу урср увійшла Кримська область і було відновлено норму Конституції срср 1924 р. Про віднесення до відання республіки питання її адміністративно-територіального устрою.
- •3. Соціально-економічний і політичний стан урср у період перебудови 1986-1991 рр.
- •4. Політика гласності у період перебудови 1986-1991 рр.
- •5. Реформа державного апарату у період перебудови 1986-1991 рр.
Кримінальне право
Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалась дія, яка заподіяла шкоду чи збитки життю, здоров`ю, майну і честі особи, а також шкоду і збитки державі. Поза тим, поширюється формальне поняття злочину як дії, що заподіяла шкоду державному інтересу, навіть якщо вона не передбачена законом, що часто призводило до судово-адміністративної сваволі. За звичаєм суб`єктом злочину могли бути усі особи по досягненні 16-річного віку, наприкінці 18 ст. вік кримінальної відповідальності було знижено.
Розширилось поняття вини – злочини поділялись на: умисні, необережні і випадкові, хоча чітких термінологічних визначень форм вини ще не було. Психічно хворі не звільнялись від кримінальної відповідальності, але суд враховував їх стан, як пом`якшуючу вину обставину. Вчинення злочину у нетверезому стані або під час воєнного походу вважалось обтяжуючою вину обставиною. Проте, і надалі практикувалось притягнення до кримінальної відповідальності і покарання за відсутності вини – до покарання притягувались дружина і діти злочинця, а також його друзі і родичі. Так, у 1672 р. у Москві були засуджені до страти, яку замінили довічним засланням до Сибіру, колишній гетьман Д.Многогрішний і його близькі помічники, та разом з гетьманом до Сибіру були заслані його дружина, 3 дітей і 2 служниці. У 1709 р. було страчено багато запорізьких козаків, хоча вони не брали участі у бойових діях на боці гетьмана І.Мазепи проти російських військ.
Одним із найнебезпечніших складів державних злочинів вважалась зрада, поняття якої з 17 ст. було розширене – це перехід на бік ворога, що кваліфікується як злочин проти України, її народу і Російської держави. Так, зрадником було оголошено І.Виговського за укладений ним з Польщею у 1658 р. Гадяцький трактат про входження України до складу Речі Посполитої. Царський уряд вважав зрадою дії гетьманів та інших посадових осіб України, які порушували угоди України і Росії, не підкорялись царю і російським законам, притому царські урядовці часто кваліфікували зраду довільно і непослідовно – так, гетьману Правобережної України М.Ханенкові, який прислуговував Польщі, цар простив його “гріхи” і щедро обдарував маєтками. На початку 18 ст. під зрадою здебільшого розумілась зрада царю – так, зрадником було оголошено гетьмана І.Мазепу, а гетьмана П.Полуботка було обвинувачено у зраді лише за те, що він порушив клопотання про відновлення порядку взаємовідносин України і Росії часів Б.Хмельницького, що уряд розцінив як сепаратизм, тобто зраду. До державних злочинів також належали здача фортеці, фальшивомонетництво та ін.
Особливо тяжким політичним злочином в Україні вважалось посягання на життя і здоров`я царя і його сім`ї, образа монарха, осуд його дій і намірів. До військових злочинів належали порушення правил несення служби, оголення зброї проти начальників, дезертирство тощо; на Запорізькій Січі тяжким злочином вважалось самовільне залишення служби та ухилення від неї. Найнебезпечнішими посадовими злочинами були казнокрадство (розтрати) і хабарництво. До злочинів проти порядку управління і суду належали брутальність, непідкорення адміністрації (особливо російській), фальшивомонетництво, підроблення печаток і документів, брехлива присяга і брехливі свідчення у суді та ін. До злочинів проти громадського порядку належали приховування злочинів, утримування притонів, хуліганство, лайка, бійка тощо; а на Запорізькій Січі – самовільне перевищення такси встановленої на Січі норми продажу товарів, харчів і питва, приведення на територію Січі жінки, пиятика у поході та ін.
Головним злочином проти особи вважалось вбивство, яке поділялось на такі види: вбивство батьків, немовляти, козацького старшини, урядовця, отруєння, вчинене за договором або за наймом. На Запорізькій Січі найтяжчим злочином вважалось вбивство військового товариша, а вбивство людини, не належачої до запорізької громади, вважалось менш тяжким злочином. До злочинів проти особи належали також каліцтво, нанесення побоїв, ран, інші тілесні пошкодження.
До майнових злочинів належали крадіжка, пограбування, розбій, гайдамацтво, підпалювання та інші види знищення чужого майна. Найдетальніше закон регламентував крадіжки – кваліфікованою вважалась крадіжка, здійснена під час стихійного лиха, з військових сховищ, у запорізького товариша, у церкві. Гайдамацтво як одна із форм народно-визвольного руху на Правобережній Україні у 18 ст. проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гноблення вважалось особливо небезпечним видом злочинів проти власності феодалів.
До злочинів проти православної віри належали богохульство, віровідступництво, чари, порушення церковних обрядів, зневажання церкви та ін., хоч, на відміну від судової практики Росії, а особливо Речі Посполитої, такі судові справи в Лівобережній Україні були рідкістю. До злочинів проти моральності належало, зокрема, ганьблення запорізьким козаком жінки.
За Гетьманщини у кримінальне законодавство було вміщено нові склади злочинів – “безчоловіччя” (мужелозтво, скотолозтво), перевідництво; конокрадство (за яке іноді потерпілі вчиняли і самосуд).
Головна мета покарання полягала у залякуванні, для чого воно здійснювалось прилюдно, а також у запобіганні (загальне – тобто, запобігання вчиненню злочину усіма людьми - на прикладі покарання конкретного злочинця за вчинений ним злочин; і спеціальне – тобто, запобігання вчиненню злочину даним злочинцем у подальшому – на прикладі покарання його за даний злочин), у відплаті – заподіянням злочинцю страждань, в ізоляції злочинця, у використанні примусової праці злочинця, у відшкодуванні злочинцем заподіяної злочинними діями шкоди.
Система покарань була доволі складною - у більшості кримінально-правових норм вказувався вид покарання, але не визначались його межі; допускалась множинність покарань, тобто застосування кількох видів покарань за один злочин; покарання поділялись на основні і додаткові. Здебільшого, вид і розмір покарання залежали від соціального становища злочинця і потерпілого; так, за вбивство селянина-втікача винний карався грошовим штрафом; козацька старшина, українська шляхта і дворянство за вчинений ними злочин підлягали значно легшому покаранню.
Виняткова міра покарання – страта поділялась на просту – відсікання голови, повішання, розстріл, іноді утоплення, та кваліфіковану (для посилення страждань засудженого і посиленого залякування населення, а також вона часто застосовувалась для покарання козаків за гайдамацтво) – четвертування (відсікання кінцівок, а потім голови), колесування (роздроблення кісток і покладення тіла засудженого вздовж колеса так, щоб його п`яти дотикались до голови), посадження на кіл (палю), підвішування за ребро на гак, спалення, закопування живцем у землю (це покарання застосовувалось до матерів-дітовбивць, а також до запорожців за вбивство товариша, разом з яким закопували живцем убивцю). Причому, тіло страчених на тривалий час залишали на місці страти. Оскільки кримінальне право виходило з реальності покарання, то вироки виконувались навіть за відсутності злочинця-втікача – так, за наказом царя у Глухові було повішано опудало гетьмана І.Мазепи.
Тілесні покарання поділялись на калічницькі – відсікання носа, вух, кінцівок, та болючі – побиття батогом, різками, киями-палицями, що часто призводило до смерті битого – так, у Запорізькій Січі найпоширенішим видом страти було забивання біля ганебного стовпа, що застосовувалось за крадіжки, гайдамацтво, дезертирство тощо; причому, побиття було публічним і будь-хто міг власноруч нанести удар битому.
З другої половини 17 ст. поширився новий вид покарання – заслання, замість стародавньої форми вигнання (виволання) за межі села чи міста або певної території на деякий час або без права повернення. Воно спершу затосовувалось, головно, за злочини проти релігії, а згодом за наказом царя до Сибіру стали висилатись й опальні високопоставлені чиновники української адміністрації, становище яких, щоправда, відрізнялось від умов звичайних засланців – так, гетьман Д.Многогрішний із сім`єю і прибічниками спершу був відправлений до Тобольська і зарахований на службу козаком, а потім у Селінгинському приписаний до “боярських дітей”. Із встановленням у Росії абсолютної монархії заслання набуло широкого застосування і навіть було закріплено в українському збірнику “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р. Існувало тимчасове і довічне заслання; найчастіше воно застосовувалось до політичних противників царату (зокрема, П.Калнишевського).
На Запорізькій Січі продовжувало існувати вигнання – відлучення від козацької громади на певний строк чи безстроково без права надання вигнанцю на території “вольностей запорізьких” (у межах кордонів земель Запорізької Січі) притулку і захисту.
З другої половини 17 ст. поширився новий вид покарання – заслання на каторгу довічно або на певний строк. Каторжників використовували на важких роботах – будівництві фортець, у копальнях тощо. На каторгу до Сибіру було заслано десятки тисяч українських селян і козаків після придушення антифеодальних виступів, зокрема керівника коліївщини на Правобережній Україні у 1768 р. Максима Залізняка.
Як покарання застосовувалось і позбавлення волі на строк від 4 тижнів до 1 р., однак часто він не встановлювався, а вказувалось, що “до покірності”. Притому в`язниць майже не було, і засуджених тримали у сараях, хатах при військових урядах, пушкарнях, у камерах при ратушах. Часто ув`язнення поєднувалось із закуванням у кайдани, приковуванням до стовпа чи гармати. В`язні утримувались за власний кошт, тож часто жебрали у місцевого населення. З утвердженням російського абсолютизму поширилось тюремне ув`язнення за злочини проти влади, порядку управління, проти честі, за душогубство тощо; та лише наприкінці 18 ст. російський уряд робить спроби регламентувати тюремне ув`язнення.
Значно поширились ганьблячі покарання, зокрема прив`язування злочинця під час ярмарку на майдані до стовпа, коли кат, а також кожен бажаючий піддавали його тілесному покаранню. Цьому покаранню піддавали злодіїв, поки вони не повернуть вкрадене, і часто воно тривало 2-3 дні. На Запорізькій Січі ганьблячим покаранням було посадження злочинця на дерев`яну кобилу. Щодо української шляхти як суворе ганьбляче покарання застосовувались особливі форми позбавлення честі і прав.
Майнові покарання полягали у накладенні штрафу, відрахуванні з платні, конфіскації усього чи частини майна злочинця. Штрафи поділялись на “вину рядову”, “вину панську”, “до шкатули військової”, “вину злодійську”. Передбачалось відшкодування за “моральну кривду” – нав`язка, яка з середини 18 ст. стала “шляхетською”, оскільки присуджувалась на користь козацької старшини, яка прирівнювалась до шляхти. Майнові покарання застосовувались як основні, і як додаткові – так, у засудженого гетьмана І.Самойловича було конфісковано усе майно – ½ була зарахована до військового скарбу, а друга ½ - у царську скарбницю, також було конфісковано майно П.Калнишевського.
Як покарання застосовувались також шельмування, догана.
Найтяжчі покарання встановлювались за державні злочини – так, зрадник засуджувався до смертної кари з відсіченням голови або четвертуванням, а члени його сім`ї підлягали вічному прокляттю і виселенню до Сибіру, і усе їх майно конфісковувалось. Посадові злочини карались тілесними покараннями, конфіскацією майна чи грошовим штрафом. Вбивця засуджувався до смертної кари, а за інші злочини проти особи встановлювались тілесні покарання і грошові штрафи. Майнові злочини карались смертною карою або тілесними покараннями, биттям палицями, вигнанням, грошовими штрафами.
Внаслідок застосування норм звичаєвого права деякі покарання мали архаїчний характер – так, обвинувачення у чаклунстві каралось штрафом на користь церкви, накладенням церковної епітімії, відшкодуванням матеріальних збитків.
Від покарання могли звільнятись або воно могло бути значно полегшене розумово відсталим особам, людям із фізичними вадами та особам похилого віку. Страта не застосовувалась до вагітних жінок, дітей до 16 р., літніх людей. На остаточне рішення суду могло вплинути прохання потерпілого чи громади про пом`якшення покарання, зокрема на суворі вироки щодо людей доброї слави – так, від страти за отруєння коханого була звільнена на прохання полтавчан народна піснярка Маруся Чурай. На Запорізькій Січі козака могла врятувати від шибениці жінка, яка побажала взяти його собі за чоловіка.