Симптоми

При гострому дифузному нефриті на початку хвороби спостерігається пригнічений стан тварин, підвищується температура тіла на 1—1,5 °С. Тварини стоять із широко розставленими або під­веденими під черево тазовими кінцівками, інколи вигинають спину, при русі проявляють неповороткість. Натискуванням і постукуванням у ділянці нирок виявляють болючість. Потім швидко виникають на­бряки підгруддя, черева, вим'я, мошонки, повік, підщелепного простору, кінцівок. Розвивається артеріальна гіпертензія, яка супроводжується посиленням серцевого поштовху, акцентом другого тону на аорті. На початку захворювання з'являються симптоми порушення функ­ції нирок: часті позиви до сечовиділення; олігурія, що іноді переходить в анурію. Сеча буває прозорою чи мутною, нерідко з пластівцями, забарвлена у червоний колір (мікро- або макрогематурія). В сечі вияв­ляють білок (від 0,1 до 1,5%), клітини ниркового епітелію, лейкоцити, гіалінові та еритроцитарні циліндри.

Патологічні зміни

При гострому гломерулонефриті нирки трохи збільшені, нерівномірно забарвлені у світло- та червоно-коричневий колір, капсула легко знімається. На розрізі рисунок кіркового шару не вираже­ний. Геморагічний гломерулонефрит характеризується наявністю множинних темно-червоного кольору цяток, які можна спостерігати під капсулою органа і по всій товщині кіркової речовини. При хронічному перебігу нирка ущіль­нена, має нерівну, із западинами поверхню або стає зморшкуватою, капсула знімається важко чи зовсім не відокремлюється. На розрізі в місцях ущіль­нення й зменшення товщини кіркової речовини виявляють світло-сірі ділянки розростання сполучної тканини.

Діагноз

Критеріями діагнозу є гострий початок захворювання після перенесення інфекційної хвороби, гіпертензія, болючість у ділянці нирок, набряки, олігурія, гематурія, протеїнурія. Гломерулонефрит диференціюють від пієлонефриту. При пієлонефриті в патологічний процес втягується ниркова миска (у собак і коней), ниркова чашечка (у корів) та паренхіма нирки. У хворих не виявляють гіпертензії, набряків, характерні полакіурія, збільшення нирки й сечовода, сеча помутніла, містить багато білка (до 2%) і лейкоцитів, домішки гнійних пластівців, набуває запаху аміаку. Пієлонефрит може ускладнюватися абсцесом нирки, перинефритом, паранефритом (гній­ний процес переходить у приниркову клітковину) і піонефрозом (нирка перетворюється у кілька порожнин, заповнених гнійним ексудатом. На відміну від нефрозу, при нефриті менші набряки, досить характерні гематурія, артеріальна гіпертензія, посилення другого тону на аорті, менше виражена протеїнурія, в осаді сечі виявляють лейкоцити, клі­тини ниркового епітелію, еритроцити, гіалінові циліндри. При хворо­бах сечовивідних шляхів відсутні протеїнурія, артеріальна гіпертензія і набряки.

Лікування

Жуйним і коням згодовують лучне сіно, зелені корми, коренеплоди, зменшують кількість концентрованих. Собакам дають нежирні молочнокислі продукти, каші з різних крупів і овочів, м'ясний нежирний бульйон, овочевий суп. Корми мають містити велику кіль­кість вуглеводів, вітамінів, підвищену кількість іонів калію і кальцію. Обмежують прийом кухонної солі (для собак — до 0,2—0,3%). Якщо азотовидільна функція нирок не порушена, то норму білка у раціоні не зменшують, а при порушенні клубочкової фільтрації й розвитку азо­темії її зменшують наполовину. Вміст фосфору в раціоні хворих собак має становити 45—90 мг/кг маси тіла (потреба 200—220). Лікування спрямоване на усунення серцевої недостатності, гіпер­тензії, уремії, проведення десенсибілізуючої, протиалергічної та антимікробної терапії. За гострого перебігу дифузного гломерулонефриту та пієлонефриту здійснюють курс антимікробної терапії, застосовують антибіотики широкого спектра дії або поєднують два антибіотики (наприклад, гентаміцину сульфат з ампіоксом, ампіциліном), антибіо­тики з сульфаніламідами {уросульфаи, етазол, сульфален, сульфади­метоксин) та нітрофуранами (фуразолін, фурагін, фурадонін, фурокрилін). Ефективними є бактрим, уробесал, оксолінова кислота (грамурин), хіноксидин, палін, нітроксолін, ноліцин, похідні налідик-сової кислоти. Курс лікування 7—14 днів. Не застосовують препарати, Що мають нефротоксичні властивості (тетрациклін, стрептоміцин, неоміцин, моном іцин). Паралельно показані серцеві засоби — препа­рати наперстянки, кофеїну, камфори, які не тільки підтримують серце­ву діяльність, але й відновлюють порушений нирковий кровообіг і Діурез. На початку ефективні паранефральна новокаїнова блокада, внут­рішньовенне введення 1%-го розчину новокаїну в дозі 100—200 мл великим тваринам та застосування десенсибілізувальних протиалергічних засобів: 10%-х розчинів кальцію хлориду і глюконату, тавегілу (0,1 %-й розчин по 0,5—1 мл внутрішньом'язово 2—3 рази на день); супрастину (2%-й розчин по 0,5—1 мл внутрішньовенно три рази на день собакам); дипразину або піпольфену (2,5%-й розчин по 0,2—0,5 мл внутрішньом'язово 2—3 рази на день); димедролу. (1%-й розчин по 0,5—1 мл внутрішньом'язово 1—3 рази на день собакам). Проти-алергічно діють преднізолону ацетат, преднізолон, гідрокортизон, кортизону ацетат. Для посилення діурезу застосовують: темісал (по 0,5 г всередину тричі на добу); фуросемід, або лазикс (по 0,5—1 мл внутрішньом'язо­во один раз на день, краще вранці); верошпірон (всередину по 0,025 г три рази на день); леспенефрил (по 1 чайній ложці в день); діакарб (по 0,15—0,25 г всередину 1—3 рази на день) та засоби рослинного походження — березові бруньки, листя брусниці, траву хвоща польо­вого, сечогінний збір і нирковий чай, відвар мучниці. За тяжкого перебігу гострого нефриту використовують магнію сульфат (по 0,2 мл на 1 кг маси 25%-го розчину внутрішньом'язово), який знижує кров'яний тиск, діє сечогінно і розширює судини, послаблює збудливість центральної нервової системи. При азотемії у собак проводять перитонеальний діаліз.