Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Інститут філології й журналістики

Кафедра стилістики й культури мови

Матеріали діалектологічної практики

Зібрала в с. Клекотина

Шаргородського району

Вінницької області

студентка 2 курсу групи «В»

(спеціальність «українська

мова і література»)

Заграй Катерина Адамівна

Керівник: Прокопчук Людмила

Володимирівна, кандидат

філологічних наук, доцент

Вінниця – 2011

План

І. Коротка розповідь про інформаторів.

ІІ. Історична й суспільно-економічна характеристика поселення.

ІІІ. Відповіді інформаторів на питання програми.

ІV. Зв’язні тексти.

V. Опис фонетичних, граматичних діалектичних явищ, виявлених на підставі записаного тексту.

VI. Словник подолізмів.

VII. Висновки.

Інформація про інформаторів

1. Заграй Адам Адольфович, народився 30 серпня 1943 року в селі Клекотина Шаргородського району Вінницької області в родині колгоспників. Коли йому не було й року, батько пішов на війну, звідки не повернувся. Тому, виріс з матір’ю, а батька свого навіть не пам’ятає.

У 7 років пішов у перший клас Слобідської середньої школи. Закінчив 7 класів. Потім з вересня 1960 року навчався на курсах механізатора у Казахстані. Навчався там 8 місяців і, акінчивши навчання, повернувся додому.

16 листопада 1963 року пішов в армію, де служив на флоті 4 роки.

У 23 червня 1969 року женився. Він є батьком 5-тох дітей.

З 1968 року працював у Мурафському кар’єрі екскаваторником.

Зараз він вже є пенсіонером.

2. Заграй Галина Альбінівна, народилася 13 квітня 1952 року в селі Семенівка Шаргородського району Вінницької області у родині фермера. Крім неї, у сім’ї було ще дві доньки і четверо синів.

У 1959 році пішла до Деребчинської середньої школи. Закінчила 8 класів цієї школи, а потім ще 3 класи вечірньої школи.

У 1969 році вийшла заміж за Заграя Адама і переїхала жити в село Клекотину. Разом з чоловіком виховали 5 дітей. Працювала на ланці.

3. Шаргало Марія Семенівна, народилася 15 квітня 1943 року в селі Клекотина Шаргородського району Вінницької області. Крім неї у сім’ї виховувались ще син і доня.

У 1950 році пішла до Слобідської середньої школи, де закінчила 7 класів. Працювала дояркою на фермі.

У 1973 році вийшла заміж. Зараз пенсіонерка.

Історія села Клекотина Шаргородського району Вінницької області

Клекотина – так зветься село,

Що на Поділлі зросло,

Дуже це давнє, гордо-гірке село!

Село Клекотина розташоване неподалік від районного центру – містечка Шаргорода, що знаходиться у Південно-Західній частині Вінниччини.

Поселення біля річки Мурафа засновано в сиву давнину, приблизно в XI-XII столітті, раніше, ніж Шаргород. Через цю місцевість проходив шлях на Молдову, Брацлавщину.

Писемні згадки про поселення з’явилися у XVстолітті, у 1432 році, коли біля Копистирина відбулася велика битва між литовськими і польськими військами. Вкінці XVI століття мурафські землі перейшли в руки магнатів Язловецьких. Ядвіга Язловецька-Белзецька, яка була власницею Старої Мурафи, в 1624 році заснувала домініканський монастир, який знищили козаки Богдана Хмельницького. Наші предки були свідками і активними учасниками тих подій, внесли свою посильну частку у боротьбу за незалежність Української держави.

У 1650 році польський полководець Мартін Каліновський жорстоко придушує стихійні повстання. Він штурмом оволодіває Старою Мурафою і вчиняє страшне кровопролиття. Жителів тоді вивели на галявину за селом і стратили. Кров текла у найближчу річку і клекотіла в ній, від чого сама річка, за легендою, стала називатися Клекотиною.

А клекіт людської крові дав назву селу, яке воскресло через 10 літ.

Могильник у центрі села, знайдений в 1967 році під час господарських робіт, є свідченням того, що з давніх-давен на цій території жили люди.

У 1766 році Мурафа (Клекотина) – власність Кароля Потоцького. Він перетворює чоловічий монастир в костел. Ця споруда присвячена непорочному зачаттю Діви Марії. Вона прекрасно збереглась до наших днів.

В грудні 1917 року в селі встановлено Радянську владу. В липні 1920 року почали створюватись комбіди. Одним із керівників був Рудняк Василь Михайлович. В 1928-29-х роках створювались колгоспи. На території села діяло 6 колективних господарств. Одним із перших голів колгоспу був Тринчук Іван Федорович.

Не обминув нашого села і голодомор. На основі зібраних даних можна припустити, що жертвою голодної смерті стало близько 400 наших односельчан. В пам’ять загиблих цією жорстокою смертю 12 вересня 1993 року на сільському кладовищі, руками учнів нашої школи і односельчан було насипано Курган скорботи і зведено шестиметровий сосновий хрест.

Тільки-но встиг відступити голод, як нова біда увірвалась в тихе подільське село. То були тривожні роки. Село не світило вогнів. Рідко кому щастило дочекатись ранку. Близько 200 чоловік нашого села були репресовані і загинули ні за що в сталінських катівнях без суду і сліду.

22 червня 1941 року почалася війна. А вже через місяць, 20 липня німці хазяйнували у дворах нашого села. Школа стала німецьким штабом, а кожна оселя – місцем поселення синів третього рейху.

Не можна було мовчки дивитися, як хазяйнував ворог у рідному селі. Тому близько 500 моїх односельчан одягли солдатські шинелі, аби вернути спокій рідній оселі.

Війна відійшла в небуття. Однак не відболіла. Село у нелегкій праці, в основному дитячій і жіночій, заліковувало рани, нанесені війною. Село піднімалось з руїн.

Уже в 1950 році 6 колективних господарств об’єдналися в один колгосп імені Леніна. В 70-ті роки колгосп став одним із найкращих у районі.

Не минуло моє село і страшне афганське лихо. Восьми моїм односельчанам і досить сниться Авган. На щастя, всі вони пройшли крізь кулі душманські і вернулось додому.

Сьогодні моя Клекотина – то велика густонаселена місцевість, на якій проживає близько 4000 чоловік. На території села є приватні підприємства – «Клекотинське» і «Слобідське», поштове відділення, будинок культури, дитячий садочок «Сонечко», школа. А ще – лісова казка, оздоровчий табір імені В. Загурного. Та найбільшою гордістю села, як і в давнину, так і нині є багатодітні родини. Хто ще може похвалитись таким дивом сьогодні?