85. Територіальне та колоніальне питання на Паризькій конференції.

 

Геополітичні наслідки І Світової війни:

Розчленування Німеччини.

а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під­писання перемир'я 11 листопада 1918 р.;

б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі  з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу­тися плебісцит місцевого населення;

в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо­шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;

г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;

д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;

е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією;

є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Лі­ги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);

ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;

з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе­рейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).

Союзники Німеччини втратили:

Австро-Угорщина. Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Болгарія. Частина  те­риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Угорщина. Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува­ла репарації переможцям.

Туреччина втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

Розподіл колоній шляхом уста­новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі­га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям».

Згідно з Версальським договором Німеччина віддава­ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе­ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.

Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по­зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

 

Мандатная система

С точки зрения нового мироустройства очень большое значение имела и статья 22 Устава. Она была одной из самых больших по объему и содержала положения, касавшиеся международной опеки. В первую очередь речь шла об определении судьбы бывших германских колоний в Африке и Океании и об арабских провинциях Оттоманской Порты.

Идея опеки была построена на предположении великих держав относительно того, что большая часть неевропейских территорий, переставших быть под суверенитетом государств, управлявших ими до Первой мировой войны, была не в состоянии самостоятельно руководить собой в "особо трудных условиях современного мира". Исходя из этой логики, Лига и должна была доверить опеку над ними "передовым нациям мира", чтобы они управляли соответствующими территориями от имени Лиги и в качестве ее мандатариев.

Мандаты Лиги делились на три категории: А, В и С. Мандат "С" был самым широким и позволял мандатарию не допускать проникновения в подмандатную территорию иностранного капитала. Тип мандата зависел от оценки великими державами степени развития территории, в отношении которой он применялся. К классу "А" были отнесены территории Порты, к классу "Б" - владения Германии в Центральной Африке, к классу "С" - Юго-Западная Африка и острова Тихого океана. Мандат класса "С" позволял мандатарию управлять подмандатной территорией по своим национальным законам, что фактически превращало опекаемые территории в часть государства-мандатария.

Германские владения были распределены между державами на совещаниях "версальской тройки" 6 мая и на заседании Верховного совета Антанты 7 мая 1919 г. в Париже. Оттоманские - на конференции в Сан-Ремо 19-26 апреля 1920 г. Вопрос о мандатах в зоне Тихого океана решался долго и был урегулирован только после Вашингтонской конференции 1921-1922 гг. (см. гл. 5 настоящего тома).

Великобритания получила манданты на Палестину (из состава которой выделила позднее подмандатную территорию Трансиордании) и Месопотамию (мандат был оформлен британо-иракским договором 1922 г.), а также Танганьику, части Того и Камеруна. Франция - на Сирию, Ливан и фрагменты Камеруна и Того, не вошедшие в мандат Великобритании. Бельгия - на Руанду-Бурунди. Япония - на Маршалловы, Каролинские и Марианские о-ва. Южно-Африканский Союз - на бывшую германскую Юго-Западную Африку, Австралия - на о. Науру, бывшую германскую часть о. Новая Гвинея и острова к югу от экватора. Новая Зеландия - на о-ва Западное Самоа.

Имелось в виду, что в случае выхода державы-мандатария из Лиги наций утрачивал силу и выданный от имени Лиги мандат.

Мандатну систему вигадали для юридичного закріплення розподілу колоній.

Мандати групи „А”: колишні території Османської імперії (Сирія, Ліван, Палестина, Месопотамія) вони вважались найрозвинутішими серед колоній. Розділені між Францією і Британією по принципу протекторату. Тобто зовнішня політика і оборонні функції держави мандаторію. Франція отримала Сирію і Ліван.

Мандати групи „Б”: колишні Німецькі колонії в центральній та Східній Африці. Рівні права членів Ліги Націй на торгівлю на цих територіях. Англія отримала Того піку; Бельгія – території Руанди.

Мандати групи „С”: південнозахідна Африка і острова Тихого Океану, Маршалові острови; Австралія отримала Нову Гвінею, Нова Зеландія – Західну Самоа.