30. Лозаннська конференція та її договори.

 

Тим часом конфлікт, що жеврів на Близькому Сході, розгорівся. Збройні сили молодої Турецької республіки в серпні — вересні 1922 р. розгромили на своїй території війська грецьких інтервентів. Тільки в Смірні вони взяли в полон 50 тис. греків. Звільняючи від інтервентів Анатолію, ту­рецька армія почала просуватися до Константинополя, який був окупований англійськими й союзними війська­ми. Уряд Кемаля вимагав від Антанти анулювати кабаль­ний Севрський договір та евакуювати їхні війська з Ту­реччини.

Занепокоєний уряд Е. Бонар-Лоу, впливові кола яко­го ще виношували ідею створення так званої «Англійської середньосхідної імперії» на території ліквідованої Осман­ської імперії, звернувся до своїх домініонів із проханням прислати в цей регіон війська.

Намагаючись ослабити напруженість на Близькому Сході, з яким радянська держава безпосередньо межува­ла, НКЗС запропонував 24 вересня 1922 р. заінтересова­ним державам зібрати міжнародну конференцію для обго­ворення кризового становища в цьому регіоні й питання про режим чорноморських проток. Він попередив, що без участі радянської Росії жодні рішення щодо проток не бу­дуть остаточними.

Але англійський уряд не бажав обговорення з участю радянських представників. Більше того, користуючись статусом окупантів, він навіть заборонив радянським торговельним кораблям проходити протоками. Радянський уряд заявив протест і нагадав Лондону, що він ще не від­повів на радянську ноту.

Англія мусила вступити в переговори з кемалістською Туреччиною й разом із союзниками запропонувала їй об­говорити питання про перемир'я. 11 жовтня 1922 р. в турецькому порту Муданья була підписана угода про пере­мир'я військовими представниками Туреччини, з однієї сторони, й Англії, Франції та Італії (через два дні до них приєдналася Греція) — з другої. Угода передбачала при­пинення воєнних дій між Туреччиною й Грецією, пере­дислокацію військ країн Антанти та скликання мирної конференції.

Події на Близькому Сході викликали державний пере­ворот у Греції (зречення короля Константина, арешт і стра­ту ряду міністрів та головнокомандуючого), а також зміну уряду в Англії, де до влади 24 жовтня прийшов консерва­тор Бонар-Лоу з міністром закордонних справ Керзоном.

У зв'язку з фактичним скасуванням Севрського дого­вору Англія, Франція й Італія запропонували скликати міжнародну конференцію для підготовки нового мирного договору з Туреччиною й установлення режиму чорно­морських проток. Конференція відбулася в Лозанні з 20 лис­топада 1922 р. до 24 липня 1923 р. (з перервою від 4 лю­того до 22 квітня 1923 р). В конференції, крім «запро­шуючих», взяли участь Греція, Японія, Румунія, Югосла­вія і Туреччина. Болгарія запрошувалася тільки в одну ко­місію. Радянська Росія, Україна й Грузія в одній делега­ції були допущені лише для обговорення питання про протоки. США відрядили своїх «спостерігачів».

Радянський уряд кількома нотами протестував проти такої дискримінації. В окремій ноті й потім в інтерв'ю ан­глійським газетам Ленін виклав радянську програму вирі­шення проблеми чорноморських проток:

1. Задоволення  національних  прагнень   Туреччини, відновлення її прав на належні їй території.

2. Закриття проток для військових кораблів і авіації всіх країн, крім Туреччини, у мирний і воєнний час.

3. Цілковита свобода торговельного мореплавства. Офіційно відсторонити радянські республіки, терито­рії котрих розташовані в басейні Чорного моря, Заходові не вдалося.

1 грудня 1922 р. радянська делегація на чолі з Г. В. Чичеріним прибула в Лозанну, де вже перебував член делегації В. В. Воровський. Радянська делегація бра­ла участь у роботі комісії з територіальних і воєнних пи­тань при вирішенні проблеми чорноморських проток. Вона внесла на розгляд комісії свій проект її розв'язання. Але радянську делегацію по суті відсторонили з 20 груд­ня від участі в роботі конференції. Радянський проект узагалі не обговорювався в комісії.

Після внесення англійського проекту Керзон 31 січня 1923 р. поставив ультиматум перед турецькою делегацією. 4 лютого Кемаль відхилив ультиматум, і за вимогою Керзона робота конференції припинилася. Вона була віднов­лена 23 квітня обговоренням турецького проекту. Взагалі турецька делегація поводилася несміливо, намагалася до­сягти поміркованого договору, щоб за всяку ціну, навіть шляхом певних поступок Англії зберегти завоювання ре­волюції у своїй країні.

24 липня 1923 р. англійський проект з урахуванням ту­рецьких заперечень був прийнятий. Головне полягало в тому, що кемалістська Туреччина домоглася міжнародного визнання, скасування Севрського договору з його ре­жимом капітуляцій і політичних та фінансових привілеїв іноземцям. Передбачалася демілітаризація проток, право вільного проходу отримували не більше ніж три військо­ві кораблі будь-якої держави тоннажем кожний не більше за 10 тис. т як у мирний, так і у воєнний час. Туреччина визнавала оттоманський державний борг у частині, що відповідала турецькій території.

Лозаннський договір (17 окремих документів: Заключ­ний акт, Лозаннський мирний договір, Конвенція про ре­жим чорноморських проток, Конвенція про обмін грець­ким і турецьким населенням та ін.) підписали 8 країн — учасниць конференції (включаючи Туреччину). В день підписання (24 липня) до нього приєдналися Бельгія й Португалія. Туреччина ратифікувала договір 23 серпня 1923 р. Іноземні війська були виведені з її території. Війсь­ка Туреччини 6 жовтня вступили в Константинополь.

Радянська держава підписала Конвенцію про режим проток (із серйозними застереженнями), але відмовилася її ратифікувати.