1. «14 пунктів» Вільсона та Декрет про мир як програми повоєнного устрою світу.

2. «Російське питання» на Паризькій конференції.

3. Англо-франко-радянські переговори в Москві (1939 р), їх зміст.

4. Аншлюс Австрії, його міжнародні наслідки.

5. Боротьба ‘Радянської Росії за нейтралізацію прибалтійських держав після Першої світової війни.

6. Версальсько-Вашингтонська система, її особливості та недоліки.

7. Висадка англо-американських військ у Сицилії і капітуляція Італії.

8. Віденський арбітраж 1940-го р.

9. Врегулювання збройного конфлікту між СРСР та Японією на р.Халхін-Гол, угода Аріта-Крейги.

10. Встановлення дипломатичних відносин між Радянською Росією і країнами Сходу.

11. Вступ радянських військ на територію Польщі в 1939 р. Зміст радянсько-німецького договору про дружбу та кордони.

12. Вступ США у Другу світову війну і прискорення процесу створення антигітлерівської коаліції.

13. 13.Двоїстий стандарт щодо безпеки Західної та Східної Європи: локарнская конференция

14. Дипломатична боротьба за союзників напередодні і в роки Першої світової війни.

15. Женевський протокол про мирне врегулювання конфліктів, його зміст та доля.

16. Загострення політичного становища в Європі навесні 1939 р.

17. Загострення суперечностей на Далекому Сході наприкінці 20-х рр., сутність політики буферізму.

18. Зміст і значення договорів 1939 р. про взаємодопомогу між СРСР та країнами Балтії. Політика СРСР щодо цих країн в 1940 р.

19. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі в 1933-1935 рр. Позиції великих держав.

20. Зміст і характер Версальського мирного договору.

21. Зміст та мета мандатної системи, мандати груп В і С.

22. Зовнішня політика СРСР на початковому етапі Другої світової війни.

23. Італо-ефіопська війна і позиція Ліги Націй і США.

24. Каїрська конференція 1921 р. та її рішення.

25. Конференція в Думбартон-Оксі, її рішення.

26. Конференція в Монтре, основні положення Конвенції про режим чорноморських проток.

27. Конференція в Сан-Франциско і створення ООН.

28. Криза репараційної системи. План Дауеса.

29. Курс Великобританії на компроміс з Німеччиною. Англо-німецька морська угода.

30. Лозаннська конференція 1922-1923 рр.

31. Лондонська морська конференція 1930 р., посилення суперечностей між її учасниками.

32. Мета створення Ліги Націй, її задачі та роль у новій післявоєнній системі міжнародних відносин, суперечності держав Антанти з приводу її Статуту.

33. Мирні переговори Радянської Росії з Німеччиною та її союзниками в Бресті.

34. Міжнародна конференція з питань роззброєння у Женеві (1932-1933 рр.)

35. Міжнародні відносини під час громадянської війни в Іспанії, політика «невтручання».

36. Міжсоюзницькі конференції США і Англії в 1942-1943 рр.

37. Зовнішня політика Великобританії в період «Битви за Британію».

38. Місце Ірану та Афганістану в регіональних відносинах в міжвоєнний період.

39. Московська конференція 1943 р. міністрів закордонних справ США, СРСР і Великобританії.

40. Мюнхенська угода як наслідок політики умиротворення Німеччини. Позиція СРСР під час мюнхенських подій.

41. Напад Німеччини на СРСР, етапи утворення антигітлерівської коаліції в 1941 році.

42. Оформлення осі «Берлін-Рим-Токіо».

43. Пакт Бріана-Келлога та ідея пан-Європи А.Бріана.

44. Палестинська проблема в міжнародних відносинах в міжвоєнний період.

45. Передумови та наслідки радянсько-німецького зближення в 20-і рр.

46. Перша смуга дипломатичного визнання СРСР, її причини.

47. Перші зовнішньополітичні акти Радянського уряду.

48. Питання Східної Європи у міжсоюзницьких відносинах в 1944-45 рр.

49. Підходи країн-переможниць до вироблення умов мирних договорів з країнами Четверного блоку. Створення Версальської системи договорів.

50. Післялокарнська розстановка сил в Європі.

51. План Юнга, репараційне питання в роки світової економічної кризи.

52. Політика Великобританії на Близькому Сході в міжвоєнний період.

53. Політика США в Латинській Америці в міжвоєнний період.

54. Політика США і Великобританії на Далекому Сході в 1943-1944 роках. Каїрська декларація від 1 грудня 1943 р.

55. Політика Франції в Центрально-Східній Європі в 20-ті рр.

56. Польське питання на конференціях союзників періоду Другої світової війни.

57. Потрійний пакт Німеччини-Італії-Японії та візит Молотова до Берліну.

58. Потсдамська декларація з питань Далекого Сходу, зміст та особливості її підписання.

59. Початок агресії Японії проти Китаю. Розгляд китайського питання в Лізі Націй.

60. Початок Другої світової війни. «Дивна війна» на Заході.

61. Початок курсу західних держав на умиротворення Німеччини.

62. Правові основи антигітлерівської коаліції.

63. Причини вступу США в Першу світову війну, її завершення і наслідки.

64. Причини і характер Першої світової війни.

65. Причини створення Далекосхідної Республіки, її зовнішня політика в 1921-22 рр.

66. Проблема безпеки в Латинській Америці. Перші спроби формування її багатосторонньої структури.

67. Проблема відкриття другого фронту в 1941-1944 рр.

68. Проект Східного пакту і вступ СРСР у Лігу Націй.

69. Радянсько-китайські відносини на завершальному етапі ІІ світової війни.

70. Радянсько-китайські суперечності в 20-ті рр. і розробка нової зовнішньополітичної концепції Японії.

71. Радянсько-монгольський протокол 1936 року, його значення.

72. Радянсько-німецький пакт про ненапад, його зміст і наслідки.

73. Радянсько-польська війна та завершення процесу конфігурації західного кордону Росії.

74. Радянсько-румунські відносини в 1940 р.

75. Радянсько-фінляндські переговори в 1939 р. Позиція США та Ліги Націй під час радянсько-фінської війни.

76. Радянсько-японські відносини в період Другої світової війни.

77. Розгром і капітуляція Німеччини. Потсдамська конференція.

78. Розгром і капітуляція Японії. Закінчення Другої світової війни.

79. Розстановка сил на Далекому Сході після Першої світової війни, причини скликання Вашингтонської конференції та її рішення.

80. Рурське питання. Політика «виконання зобов’язань» Г.Штреземана.

81. Співвідношення сил напередодні та під час Паризької мирної конференції.

82. Спроба включення Радянської Росії до Версальської системи на умовах Заходу.

83. Створення англо-американського блоку після капітуляції Франції.

84. Тегеранська конференція, її рішення.

85. Територіальне та колоніальне питання на Паризькій конференції, мандати групи А.

86. Умови капітуляції Франції, її міжнародні наслідки.

87. Утворення і діяльність Панамериканського союзу.

88. Формування Ялтинсько-Потсдамської системи, докорінні геополітичні зміни в світі.

89. Ялтинська конференція, її рішення.

90. Японсько-американські переговори 1941 р., місія Курусу.

Четырнадцать пунктов Вильсона — проект мирного договора, завершающего Первую мировую войну, разработанный президентом США Вудро Вильсоном и представленный Конгрессу 8 января 1918 года. Включал сокращение вооружений, вывод немецких частей из России и Бельгии, провозглашение независимости Польши и создание «общего объединения наций» (получившего название Лига Наций). Неохотно одобренная союзниками США, эта программа легла в основу Версальского мира. Русской альтернативой 14-ти пунктам Вильсона был разработанныйВ. И. Лениным Декрет о мире, куда менее приемлемый для западных держав.

1. Открытые мирные договоры, открыто обсуждённые, после которых не будет никаких тайных международных соглашений какого-либо рода, адипломатия всегда будет действовать откровенно и на виду у всех.

2. Абсолютная свобода судоходства на морях вне территориальных вод как в мирное, так и военное время, кроме случаев, когда некоторые моря будут частью или полностью закрыты в меж­дународном порядке для исполнения международных договоров.

3. Устранение, насколько это возможно, всех экономических барьеров и установление равенства условий для торговли всех наций, стоящих за мир и объединяющих свои усилия к поддержа­нию такового.

4. Справедливые гарантии того, что национальные вооружения будут сокращены до предельного минимума, совместимого с госу­дарственной безопасностью.

5. Свободное, чистосердечное и абсолютно беспристрастное разрешение всех колониальных споров, основанное на строгом соблюдении принципа, что при разрешении всех вопросов, касающихся суверенитета, интересы населения должны иметь одинаковый вес по сравнению со справедливыми требованиями того пра­вительства, права которого должны быть определены.

6. Освобождение всех русских территорий и такое разрешение всех затрагивающих Россию вопросов, которое гарантирует ей самое полное и свободное содействие со стороны других наций в деле получения полной и беспрепятственной возможности принять независимое решение относительно ее собственного политического развития и ее национальной политики и обеспечение ей радушного приема в сообществе свободных наций при том образе правления, который она сама для себя изберёт. И более, чем прием, также и всяческую поддержку во всем, в чем она нуждается и чего она сама себе желает. Отношение к России со стороны наций, ее сестер, в грядущие месяцы будет пробным камнем их добрых чувств, понимания ими ее нужд и умения отделить их от своих собственных интересов, а также показателем их мудрости и бескорыстия их симпатий.

7. Бельгия, — весь мир согласится, — должна быть освобождена и восстановлена, без попытки ограничить суверенитет, которым она пользуется наравне со всеми другими свободными нациями. Никакое другое действие не может более, чем это, послужить к восстановлению между народами доверия к тем законам, которые они сами установили и определяли в качестве руководства для своих взаимных сношений. Без этого целительного акта все построение и все действие международного права будет навсегда поражено.

8. Вся французская территория должна быть освобождена и оккупированные части возвращены, а зло, нанесенное Франции Пруссией в 1871 году в отношении Эльзас-Лотарингии, которое нарушало всеобщий мир почти что 50 лет, должно быть исправлено, чтобы мирные отношения могли снова быть установлены в интересах всех.

9. Исправление границ Италии должно быть произведено на основе ясно различимых национальных границ.

10. Народы Австро-Венгрии, место которых в Лиге Наций мы хотим видеть огражденным и обеспеченным, должны получить широчайшую возможность автономного развития.

11. Румыния, Сербия и Черногория должны быть освобождены. Занятые территории должны быть возвращены. Сербии должен быть предоставлен свободный и надежный доступ к морю. Взаимоотношения различных балканских государств должны быть определены дружественным путем в соответствии с исторически установленными принципами принадлежности и национальности. Должны быть установлены международные гарантии политической и экономической независимости и территориальной целости различных балканских государств.

12. Турецкие части Оттоманской империи, в современном ее составе, должны получить обеспеченный и прочный суверенитет, но другие национальности, ныне находящиеся под властью турок, должны получить недвусмысленную гарантию существования и абсолютно нерушимые условия автономного развития. Дарданеллы должны быть постоянно открыты для свободного прохода судов и торговли всех наций под международными гарантиями.

13. Должно быть создано независимое Польское государство, которое должно включать в себя все территории с неоспоримо польским населением, которому должен быть обеспечен свободный и надежный доступ к морю, а политическая и экономическая независимость которого, равно как и территориальная целостность, должны быть гарантированы международным договором.

14. Должно быть образовано общее объединение наций на основе особых статутов в целях создания взаимной гарантии политической независимости и территориальной целости как больших, так и малых государств.

Декрет про мир — первый декрет Советской власти.

Разработан В. И. Ульяновым (Лениным) и единогласно принят 26 октября (8 ноября) 1917 на Втором съезде Советов рабочих, крестьянских и солдатских депутатов после того, как в результате вооружённого переворота было свергнуто Временное правительство России.

• Советское рабоче-крестьянское правительство предлагает «всем воюющим народам и их правительствам начать немедленно переговоры о справедливом демократическом мире» — а именно, о «немедленном мире без аннексий и контрибуций», то есть без захватов чужих территорий и без насильственного взыскания с побеждённых материальных или денежных возмещений. Продолжение войны рассматривается как «величайшее преступление против человечества».

• Советское правительство отменяет тайную дипломатию, «выражая твёрдое намерение вести все переговоры совершенно открыто перед всем народом, приступая немедленно к полному опубликованию тайных договоров, подтверждённых или заключённых правительством помещиков и капиталистов с февраля по 25 октября 1917 г», и «объявляет безусловно и немедленно отменённым» всё содержание этих тайных договоров.

• Советское правительство предлагает «всем правительствам и народам всех воюющих стран немедленно заключить перемирие» для проведения переговоров о мире и окончательного утверждения условий мира.

Декрет был опубликован в газете «Известия» и передан по радио, однако воюющие правительства не удостоили его ответом.

В ночь на 27 октября (9 ноября) 1917 Второй всероссийский съезд советов рабочих и солдатских депутатов создал советское правительство — Совет Народных Комиссаров (Совнарком).

В ночь на 8 (21) ноября 1917 Совнарком направил радиотелеграмму и. о. верховного главнокомандующего русской армии генералуН. Н. Духонину, приказав ему немедленно предложить перемирие всем воюющим странам. В тот же день за отказ выполнить это распоряжение Н. Н. Духонину было объявлено о его смещении с должности. Наркоминдел обратился с нотой ко всем послам союзных держав, предлагая объявить перемирие и начать мирные переговоры.

9 (22) ноября 1917 председатель Совнаркома В. И. Ленин направил телеграмму во все полки фронтовых армий: «Пусть полки, стоящие на позициях, выбирают тотчас уполномоченных для формального вступления в переговоры о перемирии с неприятелем». В тот же день дипломатические представители союзных стран на совещании в Петрограде решили игнорировать ноту Совнаркома.

10 (23) ноября 1917 главы военных миссий союзных стран при штабе верховного главнокомандующего вручили генералу Н. Н. Духонину коллективную ноту, в которой выразили протест против нарушения договора от 5 сентября 1914 года, запрещавшего союзникам заключение сепаратного мира или перемирия. Духонин разослал текст ноты всем командующим фронтами.

В тот же день Наркоминдел обратился к послам нейтральных государств с предложением взять на себя посредничество в организации переговоров о мире. Представители Швеции, Норвегии и Швейцарии ограничились извещением о получении ноты. Посол Испании, заявивший НКИД, что предложение передано в Мадрид, был немедленно отозван из России.

14 (27) ноября 1917 Германия сообщила о согласии начать мирные переговоры с советским правительством. В тот же день В. И. Ленин обратился с нотой к правительствам Франции,Великобритании, Италии, США, Бельгии, Сербии, Румынии, Японии и Китая, предлагая им присоединиться к мирным переговорам: «1 декабря мы приступаем к мирным переговорам. Если союзные народы не пришлют своих представителей, мы будем вести с немцами переговоры одни». Ответа получено не было.

2. Російське питання на Паризькій конференції.

 

Россия не принимала участия в Парижской конференции. В стране полным ходом шла гражданская война, исход которой не был предопределен и прочность правительства большевиков не была очевидна. Кроме того, к моменту открытия конференции на российской территории в разных районах находились британские, французские и японские войска, а в восточных регионах продолжался мятеж чехословацкого корпуса.

Внутри Антанты, особенно в первые месяцы работы конференции, не было единства в отношении перспектив отношений с Советской Россией. Франция полагала необходимым усилить военное давление на большевиков. Позицию Парижа поддерживала Италия. Но Великобритания, как в к германском вопросе, опасаясь чрезмерного усиления французского влияния на континенте, призывала к осторожности, встречая в этом благожелательную поддержку США. По настоянию англо-саксонских держав в январе 1919 г. союзники выступили с предложением созвать на Принцевых островах в Мраморном море конференцию союзников с участием всех правительств, фактически действовавших к тому времени на российской территории. Из этой инициативы, как и из последовавшей за ней миссии американского специального представителя Уильяма Буллита ничего не вышло (см. гл. 3 настоящего тома).

Тем не менее, все документы версальского урегулирования резервировали возможность будущего отдельного урегулирования отношений с Россией. С большой осторожностью великие державы подходили к определению границ России с ее новообразовавшимися соседями. Версальское урегулирование само по себе не было направлено против России. Напротив, оно указывало на озабоченность Антанты и США будущим своих отношений с Россией и на понимание невозможности построить прочный международный порядок без подключения к нему России как крупнейшего евразийского государства. Довольно осторожно вели себя державы, в частности, при обсуждении вопросов о границах Польши и стран Прибалтики. Не желая приглашать на обсуждения делегатов большевиков, державы привлекали к ним русских представителей прежних правительств - бывшего министра иностранных дел императорской России С.Д.Сазонова, бывшего посла Временного правительства в Париже В.А.Маклакова и др. Были особо оговорены в Версальском договоре и права России на получение в будущем реституций с Германии.

С февраля 1919 г. в позиции великих держав в отношении России наметился новый поворот. Окончательно отказавшись от расчетов на конструктивный диалог с большевиками, державы приняли решение активизировать давление на них. Однако при этом державы Антанты сочли необходимым прекратить свое непосредственное вмешательство в российские дела, полностью вывести контингенты с российской территории и одновременно существенно увеличить помощь антибольшевистским силам внутри России, а также ее странам-соседям.

Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, але сама конференція, її основні орга­ни весь час поверталися до цього питання. Росія — насе­лення 1/6 частини Землі — зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті. Створення радянської дер­жави й ряду національних держав на території Росії вису­нули перед союзниками болюче питання щодо ставлення до Сходу. Паризька конференція перетворилася по суті на орга­нізатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоп­лення Бессарабії румунськими військами, підтримала пе­ребування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну до­помогу антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії. Паризька конференція стала своєрідним штабом антирадянської інтервенції