12. Вступ сша у війну і прискорення процесу створення антигітлерівської коаліції.

 

Активно готувалася вступити у війну Японія. В Токіо сперечалися тільки що­до того, хто має бути першою жертвою агресії. Міністр закордонних справ Мацуока, який нещодавно (у квітні 1941 р.) підписав пакт про нейтралітет із СРСР, наполя­гав на негайному нападі на Радянський Союз. Мацуока заявив імператору: «Тепер, коли між Німеччиною й Ра­дянським Союзом почалася війна, Японія має співробіт­ничати з Німеччиною й напасти на Радянський Союз. Передусім — напад на СРСР».

Проте більшість членів уряду Коное трималася іншої думки. Військовий міністр Тодзіо говорив: «Японія... поч­не напад у момент, коли Радянський Союз, як спіла хур­ма, буде готовий упасти на землю». Згідно з планом «Кантокуен» («Особливі маневри Квантунської армії» в Мань­чжурії) чисельність цієї армії й кількість її танків порівня­но з 1937 р. подвоїлися, кількість літаків — потроїлася. В січні 1942 р. в Маньчжоу-Го уже було близько 1,1 млн. японських солдатів і офіцерів.

Нарешті, японський уряд вирішив 8 грудня за токій­ським часом почати війну, але продовжував вагатися — проти кого спочатку? Домовились остаточно дати радіо-пароль із Токіо:

«Східний вітер, дощ» — означав початок війни проти США.

«Західний вітер, ясно» — війна проти Англії. «Північний вітер, хмарність» — війна проти СРСР. Американська розвідка ще з кінця 1940 р. розкрила секрет японських шифрів і протягом усієї війни Вашинг­тон читав шифроване листування Токіо зі своїми посоль­ствами й місіями в інших країнах. Тому в Білому домі знали про можливі радіосигнали, чекали на вступ у війну Японії, але тільки не проти США. Не окремі службові по­милки, а загальна орієнтація на неминучий напад Японії на СРСР привела до того, що США були захоплені зне­нацька. В 1941 р. Вашингтон збирався вступити у війну тільки в її кінці.

Навіть коли радіо Токіо передало 4 грудня «Східний ві­тер, дощ», у Вашингтоні не надали цьому значення. 7 груд­ня японська нота з 14 пунктів о 14.20 за вашингтонським часом була вручена Хеллу японським послом Номура як відповідь на меморандум США. Безперечно, поразка ні­мецьких військ під Москвою вплинула на остаточне рі­шення Японії — напасти на США. В момент вручення но­ти японські літаки вже бомбили Перл-Харбор. Хелл знав про це й заявив: «Ніколи за всі 50 років моєї дипломатич­ної служби я не бачив документа, сповненого такою кіль­кістю брехливих заяв і перекручень». Він мовчки показав послу на двері. Рузвельт сказав: «Це — війна!»

Отже, о 7.55 ранку в неділю 8 грудня за місцевим ча­сом (7 грудня — за вашингтонським) японська ескадра почала бомбардування головної бази тихоокеанського флоту США — Перл-Харбор («Перлинна гавань»). Ко­мандував ескадрою віце-адмірал Нагумо, котрому голов­нокомандуючий японським флотом адмірал Ямамото вручив перед походом японську реліквію — прапор, під яким адмірал Того здобув перемогу над російською ескад­рою в Цусімському бою 1905 р.

У складі японської ескадри було 32 кораблі (в тому числі 6 авіаносців, 2 лінкори, 4 крейсери, 3 підводних човни та ін.) і 350 літаків. У Перл-Харборі дислокувалися 8 лінкорів, 8 крейсерів, 29 есмінців, 5 підводних човнів, десятки допоміжних кораблів, понад 230 літаків США.

Японська ескадра за 12 днів таємно підібралася від ост­рова Ітуруп з півночі до Гавайських островів. У той час, коли біля американських лінкорів вишикувалися оркестри, американські моряки готувалися до недільного відпочин­ку, перша хвиля японських літаків обрушила на них смер­тоносний вантаж. Японські льотчики під вигуки «Тора! То­ра! Тора!» («Тигр» тричі — символ удачі операції) невпин­но атакували й знищили або пошкодили майже весь флот — 4 лінкори потопили, 4 зруйнували, знищили 6 крейсе­рів, есмінець — усього 18 кораблів і 219 літаків. Було вби­то понад 2400американців. Японці втратили 29 літаків.

Наступного дня біля узбережжя Малайзії японці пото­пили 2 англійських лінкори, висадили десанти на півночі Малайського півострова та на Філіппінах. Тільки після цього 8 грудня японський імператор оголосив війну Сполу­ченим Штатам та Британській імперії. Таїланд зробив те ж саме й пропустив на свою територію японські війська. Япо­нія захопила американські острови Гуам та Уейк, почала бої в Бірмі, на Філіппінах тощо. Під контролем Японії опи­нилася вся Східна Азія від Маньчжурії до Сінгапуру.

Рузвельт назвав 7 грудня 1941 р. «днем ганьби Сполу­чених Штатів» і 8 грудня оголосив війну Японії. 11 груд­ня Німеччина, а слідом за нею Італія, Болгарія, Угорщи­на, Румунія, Словаччина, Хорватія й Маньчжоу-Го оголо­сили війну Сполученим Штатам. США вступили у війну, яка втягувала дедалі нові й нові країни. В самих США по­над 120 тис. японців були арештовані й без суду кинуті в концтабори до кінця війни. Американці мстилися за Перл-Харбор, вистежили й збили влітку 1942 р. літак з адміралом Ямамото, потім довели до харакірі адмірала Нагумо. Як помста за ганьбу Перл-Харбора в серпні 1945 р. скинули атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі, в чому взагалі не було воєнної потреби.

 

Завершення утворення антигітлерівської коаліції.

11 грудня 1941 р. Німеччина, Італія і Японія підписали нову угоду про воєнний союз. Але зміцнювалася й антигітле­рівська коаліція. Після московських англо-радянських переговорів 16—17грудня 1941 р. відбулася Вашингтон­ська конференція США й Англії (з 22 грудня 1941 р. до 14 січня 1942 р.). Рузвельт і Черчілль разом із міністрами й військовими керівниками домовилися про те, що Ні­меччина для їхніх країн є ворогом № 1. У Вашингтоні во­ни конкретно вирішили, що внесок їхніх держав у війну з ворогом №1 полягатиме в проведенні блокади й бом­бардування Німеччини, в десантних операціях у Фран­цузькій Північній Африці в 1942 р. Для спільного керів­ництва війною було створено Об'єднаний комітет началь­ників штабів США й Англії.

За пропозицією Рузвельта країни — учасниці антигітлерівської коаліції стали називатися не «союзні держави», а «Об'єднані нації». Саме ці 26 Об'єднаних націй 1 січня 1942 р. підписали у Вашингтоні Декларацію про співробітництво й цілковиту перемогу у війні проти учасників Тристороннього пакту та їхніх спільників. Об'єднані нації зобов'язалися «не укладати сепаратного перемир'я або миру з ворогами».

Влітку Радянський Союз підписав дуже важливі дого­вори з США й Англією.

В. Молотов (під іменем «Браун») на чолі радянської делегації таємно прилетів до Лондона, де 21 — 26 травня 1942 р. відбулися союзницькі переговори. В цілому сторо­ни досягли взаєморозуміння, проте англійський уряд усе ж не хотів включати в договір питання про визнання кор­донів СРСР за станом на 22 червня 1941 р., а також про відкриття другого фронту в Європі.

26 травня 1942 р. в Лондоні був підписаний англо-ра­дянський «Договір про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її спільників у Європі й про співробітницт­во та взаємну допомогу після війни», який замінив англо-радянську угоду від 12 липня 1941 р.

Обидві країни зобов'язалися, згідно з частиною 1, не вступати в переговори з гітлерівським урядом чи з будь-яким урядом Німеччини, який продовжуватиме політику агресії; надавати одна одній воєнну та іншу допомогу й усіляку підтримку у війні проти Німеччини. Згідно з час­тиною II обидві сторони зобов'язалися після війни діяти спільно з метою відвернення нової агресії, здійснювати політичне та економічне співробітництво, не брати учас­ті в жодній коаліції, спрямованій проти однієї зі сторін. Ця частина договору мала чинність протягом 20 років.

До Вашингтона Молотов прибув 29 травня 1942 р. і мав переговори з Рузвельтом, Хеллом та Гопкінсом. Рузвельт повідомив, що другий фронт буде відкрито в 1942 р. і що американський та англійський штаби працюють у цьому напрямі. 11 червня 1942 р. сторони підписали аме­рикано-радянську угоду про принципи, «застосовані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресорів».

Угода встановлювала, що США постачатимуть СРСР «оборонні матеріали... й оборонну інформацію» (оз­броєння, військову техніку тощо). Уряд Радянського Со­юзу зобов'язувався надавати США «матеріали, обслугову­вання, пільги та інформацію». Сторони домовилися «сприяти взаємовигідним економічним угодам і поліп­шенню світових економічних відносин».

Договір СРСР з Англією й угода зі США оформили правову основу союзу трьох держав, завершили утворення антигітлерівської коаліції Об'єднаних націй — бойової спів­дружності народів, сприяли ізоляції фашистських агресорів та їхніх спільників. З'явилася основа для післявоєнного співробітництва СРСР, США й Англії, для створення нової міжнародної організації — Організації Об'єднаних Націй.