5. Держава та суспільство Київської Русі у середині х – першій чверті хі ст. Русь у системі міжнародних стосунків.

Смерть князя Ігоря порушила ту структуру володарювання в руській державі, що трималася попереднє півстоліття на договорі й балансі між Києвом і племінними сюзеренами.

Проте, у літописах помітна відчутна різниця між державою князів Олега та Ігоря, з однієї сторони, і державою княгині Ольги (945 – 969 рр.) та князя Святослава (962 – 972 рр.), з іншої. За правління княгині Ольги країна виглядає більш консолідованою. Жорстко покаравши древлян, Ольга здійснює низку кроків, які ввійшли в літературу як «реформи княгині Ольги». У науковій літературі (праці М. Котляра, П. Толочка, О. Толочка) панує думка:

• Ольга влаштувала опорні пункти князівської влади на Древлянській і Новгородській землях (погости та становища);

• регламентувала збирання данини у всі сезони року (уроки, оброки, ловища, перевесища);

• ліквідувала племенні княжіння древлян і словен, а саму їхню територію приєднала безпосередньо до державного тіла Русі.

Отже, «реформи» княгині Ольги сприяли формуванню адміністративної системи та чіткішої територіальної конфігурації Русі. Хоча суспільно-політична сутність держави як «воєнно-торговельної корпорації» залишалася незмінною.

Князювання сина Ольги – Святослава Ігоревича (962/964 – 972 рр.) не принесло зміцнення державної структури Русі. Лише під 970 р. Ймовірніше 969 р. , поховавши Ольгу, Святослав розсадив трьох синів на князівських столах – Ярополка у Києві, Олега у Вручії, Володимира у Новгороді. Посадження синів на даних столах аж ніяк не передбачало реформи керування державою. Реальним доказом тому стала династійна криза 973– 980 рр. братовбивча усобиця Святославичів і утвердження на київському столі у 980 (978) р. князя Володимира.

Надалі охарактеризуємо державотворчі процеси у часи Володимира (978/980 – 1015 рр.). По-перше, князь «мужів добрих і осмислених» посадив у міста, а надалі провів адміністративно-територіальну реформу. Їх основна мета: зламати владу місцевих князів; остаточно закріпити землі племінних князівств у складі держави, реорганізувавши їх у волості на чолі з Володимировими синами. У цьому полягав головний сенс адміністративної реформи. По-друге, саме у часи Володимира формується «Руська земля» у вузькому розумінні, як територіальне ядро Київської держави, згруповане навколо трьох міських центрів – Києва, Чернігова та Переяслава. По-третє, Володимир здійснив судову реформу, що регулювала суспільно-правові відносини в державі; було розмежовано церковне і княже судочинство. У ПВЛ під 996 р. розповідається про «Устав земленой (земной)» Володимира. По-четверте, великий князь провів воєнну реформу, котра удосконалила внутрішню структуру дружини, підвищила її боєздатність, а також послабила роль варязьких найманців у верхівці військової знаті. По-п’яте, знаковим заходом Володимира слід відзначити початок карбування власної золотої і срібної монети – «зманетих «златників» і «срібляників». На деяких монетах – перше як герб князя – було викарбувано Тризуб. Нарешті, по-шосте, доба Володимира була часом феодалізації суспільства на Русі, що виявилося у поглибленні соціального розшарування, а головне у рішучих змінах на ниві землеволодіння та землекористування (виникає особиста князівська земельна власність).

Таким чином, процес еволюції давньоруської державності у кінці Х – на поч. ХІ ст. дозволяє охарактеризувати її як ранню монархію.

Русь у системі міжнародних відносин у 2-й пол. Х – на поч. ХІ ст.

1. У середині Х ст. приорітетним напрямком зовнішньої політики Русі залишався південний-русько-візантійський. ПВЛ, тісно переплітаючи історичні факти з фольклорними описами, детально розкриває мирне посольство княгині Ольги у Константинополь в 955 р. Будь-які припущення щодо змісту переговорів княгині у Царгороді – ризиковані, але загально вважається, що княгиня намагалася поліпшити умови русько-візантійського договору 944 р. Проте, очікуваного тексту угоди Ольга не привезла до Києва, з чим, ймовірно, було пов’язане певне охолодження в стосунках Русі та Візантії. Хоча воєнну допомогу імперії Русь продовжувала надавати.

2. Політична система ведення зовнішньої політики князя Святослава (964-972 рр.) мала суто військовий характер і була зосереджена виключно на Схід (переможний похід на Хозарію, Північний Кавказ, Азовсько-Донські степи 964-966 рр.) і Південь (два Дунайські походи: перший – 967-968 рр., завоювання 80 болгарських міст; другий – 969-972 рр., наслідком якого стануть похід через Балканські гори у Фракію, перша поразка Святослава під Аркадіополем, битва під Доростолом 21 липня 971 р., укладання русько-візантійського договору 972 р., за яким дружина Святослава змушена була покинути Болгарію). Навесні 972 року в районі порогів печеніги напали на русичів, більшість воїнів разом з князем Святославом загинула.

3. Зовнішньополітична діяльність князя Володимира мала значно ширшу парадигму, ніж у попередні десятиліття. Слушною є думка вченого історика О. Толочка, котрий трактує приєднання Володимиром східно-слов’янських земель до Києва фактично першою експансією, а не «возз’єднанням» чи «збиранням» (традиційна точка зору М. Грушевського). Більше того, князь навіть змінює напрямок київської експансії – вирушає на Захід. У 981 р., за ПВЛ, Володимир приєднує Червенсько-Перемишльську землю, під 983 р. йде походом на ятвягів, у 982 р. – на хорватів. Доволі активним залишається традиційний напрям зовнішньої політики за Володимира – візантійський: русько-візхантійський трактат 987 р., надання воєнної допомоги імператору Василю ІІ, похід і завоювання головного стратегічного центру візантійських володінь у Криму – Корсуня. Результативним слід назвати східний напрямок зовнішньої політики Володимира – 984-985 рр. похід на болгар і укладення мирного договору з Волзькою Болгарією.

Отже, на час правління Володимира Великого державне будівництво було в основному завершене. Русь набула характерних рис ранньої одноосібної монархії з родовою формою правління.