5.0.Московська держава у хуі – на початку хуіі ст.: концепція політичної влади, дві кризи державності, соціальні наслідки опричнини та смутного часу.

На кінець ХУ- початок ХУІ ст. завершення процес об’єднання руських земель навколо Москви в єдину державу. Основу територію Московської держави складали Володимиро-Суздальська, Новгородсько-Псковська, Смоленська, і Муромо-Рязанська землі, а також частина Чернігівського князівства. Загострення внутрішньої ситуації і посилення зовнішньої небезпеки змусили найбільш далекоглядних політичних діячів шукати вихід у посиленні державної централізації. В результаті у 1547 р. відбулося вінчання на царство Івана ІУ. Вперше в історії московський князь наділявся титулом царя, що за тогочасним поняттями різко підносило його над всією титулованою російською знаттю й урівнювало в становищі з правителями сусідніх держав. З приходом до влади навколо Івана утворюється оточення наближених до нього осіб – Обрана рада. Склад обраної ради відображала компромісний характер внутрішньої політики здійснюваною Іваном ІУ. Поряд з особами незнатного походження до ради входили представники знаті і придворної адміністрації. Не будучи офіційною державною установою,

Іван ІУ згортає попередню реформу і започатковує нову, яка увійшла в Термін „опричнина” походить від давньоруського слова „пріч”, „опріч”. В Давній Русі опричниною називали ту частину землі, яку по смерті князя виділяли його вдові „опріч всіх уділів”. Ця вдовина опричнина після смерті княгині заново ділилася між синами. Вдовина частина, таким чином, виділялася опріч всього князівства, опріч всієї землі виділялася і територія царської опричнини.

Опричнина -- це своєрідна реформа, що не мала цілісної програми, спрямована на утвердження самодержавної влади, яку проводив Іван ІУ жорстокими терористичними методами.

Періодизація опричнини:

1660-1684 – опричнина в широкому розумінні;

1564-1572 – опричнина у вузькому значенні;

Серпень 1560- грудень 1564 – перехідний період (Смерть Анастасії, ліквідація „Обраної Ради”, втеча А. Курбського).

Грудень 1564- червень 1566 – перший етап опричнини (Від’їзд Івана УІ у Олександрову слободу, впровадження опричнини, перші опричні страти, опричнина набуває чіткого антикнязівсько-боярського спрямування).

Червень 1566-осінь1572 – другий етап опричнини (опричнина носить масовий терористичний характер, охоплює практично всі верстви населення, починаються репресії проти церкви з метою ліквідації її самостійності, страти боярина Івана Федорова, усунення і вбивство митрополита Філіпа Количева, страта князя Володимира Старицького та його сім’ї, опричний погром у Новгороді 1570 р., масові страти на Красній площі в Москві, вбивство царевича Івана, похід Давлет-Гірея, спалення Москви й указ про ліквідацію опричнини).

Осінь 1575 - березень 1584 – третій етап опричнини (удільний етап опричнини, перебування Симеона Бекбулатовича на московському престолі, існування опричнини у вигляді двору, смерть Івана ІУ).

Система опричного управління значною мірою копіювала систему управління земщини. На думку О. Зиміна, особливо важливу роль у формуванні опричного апарату зіграв „Государів палац”, що ввійшов в опричнину зі своїми закладами. Але він зазнав суттєвої реорганізації. Склад його фактично був сформований заново із осіб, які досить ретельно перевірялися.

Він мав традиційну структуру і поділявся на три палаци – ситний, кормовий, хлібний.

По смерті Івана Грозного і його синів влада опинилася в руках Бориса Годунова, якого на земському соборі 1598 р. було проголошено царем. Будучи талановитим політиком, Годунов намагався відновити стабільність. Але династична криза, що співпала з розрухою й голодом, запустінням центральної частини руських земель, що стало наслідком внутрішньої політики Івана Грозного, політика уряду, направлена на посилення закріпачення селян, розкол суспільства, що полягав у численних протиріччях між боярством, дворянством і служивим людом, породження глибокої кризи духовності поклали початок другої кризи Московської держави під назвою „Смута”.

Перший період Смути (1598-1609 рр.)

ІІ період Смути (1609-1611 рр.) пов’язаний з розколом країни.

ІІІ період Смути (1611-1618 рр.) пов’язаний з намаганням перебороти угодницьку позицію Семибоярщини, яка не мала реальної влади і не зуміла змусити Владислава виконати умови договору, прийняти православ’я. Опричнина і Смута багато в чому виявилася трагічною аномалією в житті країни.

Опричнина поглибила розкол в суспільстві. Вона не згуртувала, а розпорошила дворянство. Боярство було налякане. За „Синодиком опальних”, що відобразив справжні опричні документи, в роки терору було знищено 3-4 тис чол. Дворянства, тоді як населення складало 6-7 млн. чол. Натомість з’являються представники нової аристократії. В період смутного часу число жертв значно збільшилося. Але в той же час посилюються тенденції до національної єдності.

В економічній сфері відбувається перерозподіл вотчин. Збільшуються розміри помісного землеволодіння. 70 – 80-ті роки ХУІ ст. – час тяжкої економічної кризи. Міста і села центру країни і значною мірою північного заходу, Новгородської землі запустілі. Селяни розбіглись хто в Поволжя, хто в Приуралля, хто на Південний захід, до Тули, Курська і Орла. Спустошеними були більше половини земель. В запустінні опинилася державна скарбниця. В цих складних умовах перед новою владою постало завдання пошуків нових джерел економічного відродження країни що неминуче призвело до посилення закріпачення селянст