1.2. Індо арійська культура в Стародавній Індії

на початку ІІ тис. до н.е. на території північного заходу Індії, а також у прикордонних з Індією областях Белуджистану оселяється народ аріїв, які починають просуватися долі, на схід Індії, та на початку І тис. до н.е. захоплюють долину у верхів'ях Гангу.

Арії, або арійців – назва групи індоєвропейських народів, які мешкали у бронзовому віці на території Євразії. Питання про батьківщину індоєвропейців: Азія чи Східна Європа – і досі залишається нерозв'язаними. У ІІ тис. до н.е. із загального масиву індоєвропейської спільноти виділилися арії (індуси, або індоіранці), які на той час складали етнічну єдність із стародавніми іранцями й протягом тривалого часу спільно проживали в Ірані. Вони витіснили звідси місцеве населення нащадками якого вважаються сучасні цигани, і створили спільну індо арійську культуру.

Термін „арій” походить від санскритського та іранського слова ari – (arya), що означає „благородний”. Етимологія самоназви етносу свідчить про поширення в індо арійській родовій свідомості архетипу „обраності”, типового для національних релігій, який в Стародавній Індії виявив себе через кастову систему, а згодом, у ХІХ-ХХ ст., був взятий на озброєння нацистами для виправдання переваги німців як ніби-то „найчистішого” арійського народу. З цієї ж міфологіями бере початок обґрунтування геноциду циган – Параїмос.

Повертаючись до стародавніх культур, зазначимо: доказом особливої спорідненості індусів з іранцями є не тільки схожість санскрита із зондом та давньоперсидською мовою, але й наявність великої кількості спільних релігійно-світоглядних уявлень, втілених у текстах Авести і Рігведи. Так, регвідійському вищому божеству Варезні, оточеному є світлими Адітья, відповідає в Авесті Ахурамаздя, також оточений є Амшаспандами. Ведійському богу Мітрі – авестійський Місра (Мітра), водійській першій людині Яма – авестійський Ім. У Рігведі й Авесті зустрічаються однакові культи священного напою (сама, хаома), вогню, корів тощо.

Що змусило індусів відділитися від своїх родичів іранців і піти в Індію – невідомо. Час початку проникнення аріїв в Індію встановлено вельші умовно: очевидно тільки, що це відбулося раніше написання ними свого найдавнішого священного тексту – Рігведи. Спочатку індуси жили на північному заході Індії, а саме в Пенджабі, де й було створено Рігведу: у тексті зустрічаються назви рік Пенджаба, а Ганг згадується лише один раз (в 10 книзі, найпізнішій). Ведична література, таким чином, віддзеркалює тривалий процес просування індо арійських племен на схід з метою засвоєння Ганської долини. Арійські впливи охопили також Харьян, верхів'я і межиріччя Гангу і Джашни, Раджастан.

Ключовою проблемою при вивченні генезису давньоіндійської цивілізації є проблема діалогу-конфлікту арійського етносу з протодравідськими місцевими племенами. На першому етапі поширення арійської культури в Індії між пришлими і місцевими племенами зберігалася взаємна ворожість: гімн Рігведи надають опис „потворних” і „неосвічених” ворогів арійських жреців; туземні мешканці Індії отримують епітети „чорні”, „чорношкірі”, „безносі” (наток на плоскі носи аборигенів), „нечестиві”, „невірні”. З ними індуси ведуть жорстоку боротьбу, яка триває аж до буддійської епохи. У брахманських творах, складених на основі Вед, протодровіди називаються „анаріями” („неблагородними”) й утворюють особливу змішану касту „дасью” („ворог”, „демон”). Наслідком діалогу-конфлікту расових груп на території Індії стала кастова система – архетип соціокультурного життя давньоіндійської цивілізації, який і донині визначає звичаї і звички індійського населення (ендогамні, шлюби, ізольовані трапези, диференціація професій і соціальних ролей).

Вагомою підставою для утвердження свого політичного панування над протодравідами було для ведичних індусів їх висока порівняно з аборигенами, матеріальна, соціальна і духовна культури, а також гарячкувато, пристрасна, „пасіонорна” ментальність. Ведійське суспільство перебувало на рівні родоплемінної організації: це населення поділялося на етнічні групи (народності), на чолі яких стояли царі, або вожді (санскр. «раджа»). Звання раджі було спадковим, лише іноді-виборним, його влада обмежувалася народними зборами. Народ приносив йому добровільну данину, на війні цар виконував функції вождя. Царя супроводжували дружина з підданих і членів родини. Кожна народність поділялася на племена із старійшинами на чолі, а кожне плем’я – на села, або общини, очолювані старостами. Жерці, влада й авторитет яких у суспільстві дедалі зростали, займають у соціальній ієрархії почесне місце поруч із царською владою. Характерною рисою водійського індуса була войовничість: бій вели на колісницях; вершників не було, як і у греків епохи Іліади. Буйні звичаї аріїв віддзеркалювала їх любов до музики: музика супроводжувала бої, молитви, розваги. Серед популярних музичних інструментів: лютня, флейта, цимбали, кастаньєти; на війні використовували барабани і духові інструменти на зразок волинки.

Індуси стояли досить високо у господарському аспекті: носії культури сірої розписної кераміки жили у глинобитних будівлях; з металів знали мідь, золото, виплавляли бронзу. Вирощували арії ячмінь, пшеницю, рис, бобові. Землю обробляли плугом. Борозна навіть обожнювалася. Ще більшу роль у економічному житті індо аріїв відігравало скотарство: серед домашніх тварин були корова, вівця, коза, кінь, осел, собака. Гілени засвідчують поширення культу корови: герої і боги порівнюються із биками, заря й дощові хмари – з коровами (мова йде про одну з найдавніших індоєвропейських міфологій). Їжу аріїв складали: молоко і молочні продукти, зерна хлібних рослин, плоди, рідше-м’ясо. Серед напоїв популярністю користувалися сома (аналог вина) і сура (аналог горілки).

У водійських індусів панувала моногамія: багатоженство зустрічається рідко (тільки у царів і знатних осіб). На чолі родини стоїть „грхапаті” (grhapati- санскр. «володар дому») – батько. Наречена викупається багатими дарами майбутньому тестю. Шлюб вважається божественною установою; подружня зрада, одруження брата на сестрі, насилля над невинною дівчиною вважаються тяжкими злочинами. Спалення вдов не згадується.

Отже, індуси на території України у період між ІІ і І тис. до н.е. створили єдину спільну індоарійську культуру (ведичну цивілізацію), яка до VI ст.. до н.е. (період «осьового часу» К.Ясперса) стала набувати класичних форм індуїзму. Останній у номінації з буддизмом складає основу картини світу традиційної Індії: як стародавньої (на стадії ведичної та брахматичної традицій «доосьоового» періоду), так і сучасної.