30. Конфліктність як стабільний фактор існування суспільства.

Конфлікти в суспільстві неминучі, бо інтереси різних людей і соціальних груп неодмінно стикаються. Навіть у звичайній сім'ї спостерігається часом напруженість між рідними людьми – батьками та дітьми, братами або сестрами тощо. Суспільство ж, поділене на різні угруповання – від клану до класу – являє собою поле для невичерпних конфліктів. І все-таки вражає не те, що люди конфліктують, а те, що вони споконвічно тримаються життя в спільноті й шукають способів більш-менш мирного розв'язання конфліктів. Конфлікти бувають часом непоправними й кривавими, але й вони зникають з пам'яті. Психологи твердять, що людині властиво витравляти з пам'яті погане й пам'ятати лише про добре – чи не в цьому запорука виживання людського роду?

Немає підстав проводити паралель між боротьбою за виживання у світі рослин або тварин і життям людей: так мислили представники т.зв. соціального дарвінізму .

Непримиренний антагонізм між класами вбачав у суспільному житті й марксизм-ленінізм, який водночас очікував з поваленням капіталізму ери загального благополуччя. Марксисти вірять у зміну суспільно-економічних формацій (рабство, феодалізм, капіталізм, комунізм) як у прогрес, що долає всі труднощі життя й забезпечує людству процвітання й владу над долею та природою. Водночас Маркс визнавав, що особисті конфлікти – скажімо, ревнощі, матимуть місце й при комунізмі.

Деякі дослідники (О. Шпенглер, А. ТОЙНБІ, П. СОРОКІН) пропонували й зовсім відмовитися від поняття прогресу, твердячи, що історія розвивається циклічно.

Водночас сучасне суспільство висуває ідеї широкої конвергенції (злиття конфліктів між різними протилежними системами та поступове подолання протиріч). Тим не менш останні війни, розв'язані США проти.

31.Еволюція та революція в суспільному житті.

Практика суспільного буття показує, що способи розв’язання конфліктів у соціальному плані зводяться до двох моделей – еволюції та революції.

Еволюційна модель розвитку суспільства базується на тому, що конфлікти розв'язуються шляхом поступового усунення протиріч, мирним шляхом. Скажімо, у Росії ХІХ ст. трималося кріпацтво, як не відповідало ані потребам людей, ані інтересам країни, ані іміджу її у світі як великої держави. Реформа, проведена царем Олександром ІІ, зняла зростання соціального напруження й відкрила перспективу мирного просування суспільства по шляху капіталістичних перетворень.

Революційна модель, навпаки, зводиться до піднесення ідеї бунту, заколоту й війни як єдиного радикального шляху соціального вдосконалення. Революціонери відкидають компроміси й обирають шлях терору щодо тих, кого вважають винуватцями соціальних негараздів. Та ж само Росія початку ХХ ст., яка досить упевнено крокувала шляхом капіталізації, була скинута в прірву безперервного конфлікту – між революціонерами та “буржуями”, потім – між революціонерами ленінської генерації і сталіністами, потім – між різними генераціями сталіністів, потім – між радянською владою та інакодумцями... Жертвами цього процесу стали за неповне століття десятки мільйонів людей. Але революціонерів подібні жертви, як правило, мало бентежать. Вождь комуністичного Китаю Мао Цзедун казав, що для майбутнього щастя достатньо, аби у 3-й світовій війні вціліла хоча б третина людства.

Цивілізоване ставлення до конфліктів полягає в обранні еволюційних методів їх подолання. Сучасне суспільство більш за все цінує соціальний мир та стабільність як запоруку процвітання.

Однак ніколи не варто забувати й мудрості римлян, які твердили: хочеш миру – готуйся до війни! Лише міцно побудована суспільна структура, яка захистила себе від руйнації й запобігла можливим катастрофам, здатна не лише сама жити в мирі, а й стати гарантом миру й справедливості в регіоні або й цілому світі.