66. Трагедія і надія українського митця у хх-ххі ст.

Однією з принципових особливостей української культури ХХ століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна,Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.

Підйом національної культури у ХХ ст. пов'язаний із розвитком вільної літератури та публіцистичної думки. Публіцистичність, громадянська заангажованість залишаються – зі зрозумілих причин – типовими рисами української літератури та мистецтва ХХ ст. Водночас на творчість українських літераторів з початку XX століття помітний вплив мав європейський і, почасти, російський модернізм з його установкою на “чисте мистецтво”. Період 20 рр. є одним з найбільш цікавих в історії українського художнього слова: дається взнаки звільнення від віковічних пут, розкріпачення поетичної особистості. Українська поезія післяреволюційної пори пронизана романтичними настроями.

1

2

3

4

5

6