36.Специфіка наукового і ненаукового пізнання світу.

Наука – важлива складова частина духовної культури суспільства. Наука – це сфера людської діяльності, що виробляє й систематизує об'єктивні знання про навколишній матеріальний світ. Часом наука прагне об'єктивно дослідити і сфери, які не можна обстежити емпірично на основі точного обрахування (логіка, психологія тощо). На статус науки претендують також теологія або окультні дисципліни, які є спробою осягнути потойбічне; проте більшість науковців ставиться до цих ініціатив вельми скептично.

Хоча індивідуальний талант дуже важливий для відкриття нових шляхів у науці (пригадаймо Ньютона або Ейнштейна), наука залишається справою колективною – пригадайте численні посилання на праці інших вчених у наукових дослідженнях. Ерудиція вченого – запорука його фахової зрілості: хто ж визнає за вченого найобдарованішу людину, нехай вона сьогодні навіть сама, без чиєїсь допомоги винайде велосипед? Друга характерна (хоча й не головна) прикмета науки – опора на об'єктивні дані експерименту, перевірка теорій та гіпотез через використання спеціальних приладів, із застосуванням математично-статистичних методів.

Більшість людей не займається наукою і почувається цілком повноцінно. Знання про світ кожен має в достатній кількості, аби плідно прожити своє життя. Наука як провідна форманта культури сформувалася достатньо недавно – з ХVII ст. Але сьогодні вже неможливо уявити собі культурну людину без знання основ наук: культура, позбавлена наукового чинника, нині виглядає архаїчною і неповноцінною.

37. Система наукового знання (класифікація наук).

Науки поділяються на чотири великі класи: природничі, технічні, суспільні та гуманітарні, які відповідно диференціюються на більш конкретні наукові дисципліни.

Природничі науки – фізика, хімія, біологія і т.д. – займаються безпосереднім вивченням матеріального світу, його законів. Речовину, наприклад, можна розглядати з точки зору її маси, атомної структури тощо (фізика), лужності й кислотності (хімія); органічна хімія вивчає живу матерію, неорганічна – неживу і т. д.

Технічні науки – опір матеріалів, електротехніка, оптоелектроніка, деталі машин тощо – зорієнтовані на прикладне використання даних природничих наук у народному господарстві, це сфера інженерії.

Суспільні науки – історія,соціологія, економіка і т. д. – вивчають соціальне буття людини, закони функціонування людського колективу, закони перебігу еволюційних процесів і природу революційних вибухів.

Гуманітарні науки мають своїм предметом окрему людину, закономірності її індивідуально-внутрішнього життя. Це – психологія, літературознавство, мистецтвознавство й т.п. дисципліни, які збагачують людину знанням про її природу. До гуманітарного знання можна залучити й фізичну культуру – способи розвитку тілесної досконалості.

38.Зародження й формування науки в системі культури.

Зародки наукової свідомості виникають, вочевидь, ще в кам'яному віці. Первісна людина не могла не цікавитись зв'язком речей у навколишньому світі та властивостями цих речей. З раннього дитинства вона мала засвоїти, що вогонь, вода, гроза, звірі несуть у собі смертельну небезпеку; що існують корисні – поживні та лікувальні рослини; що ті чи інші місцевості бувають придатні для життя або приховують у собі загрозу.

Про первісну науку ми напевно нічого не знаємо. Лише життя сучасних відсталих племен дає потрібний для узагальнення матеріал.

Зародком науки виступила магія. Первісний чаклун спирався на відчуття, по-перше, подібності тих чи інших речей: скажімо, дрібне тупотіння ніг у танку нагадує дощ, отож – виникає магічний танок викликання дощу. По-друге, у магічних операціях одна речовина перетворювалася на іншу: сире на варене або руда на метал, наприклад. Знахарі, що вивчали якості рослин і мінералів, не лише впливали на психіку, викликаючи, скажімо, через застосування тієї чи іншої речовини стан сп'яніння чи галюцинації, а й реально лікували людей. Досвід пізнання був довгим та сповненим протиріч. У процесі відсіювання марновірства й закріплення знань про якості матеріальних речей повільно формувалося точне знання про природу.

В умовах відсутності писемності передача знань велася усно й закріплялася, як говорилося вище, у формах міфу та ритуалу. Але водночас практичний досвід боротьби з природою вимагав фіксації і накопичення певної суми теоретично-практичних знань, формування відповідних технологій.

39. Процеси інтеграції та диференціації у науковій сфері.