69

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

Розділ І. Теоретичні основи побудови обліку основних засобів……………...5

1. Основні засоби, критерії їх визнання, класифікація та оцінка…………..………………………………………………………......5

2. Методи нарахування амортизації основних засобів згідно ПКУ….…………………………………………………………………….14

Розділ ІІ. Нарахування та облік амортизації основних засобів на ПАТ «Чинбар»………………………………………………………………………….25

2.1 Економічна характеристика об’єкту дослідження – ПАТ «Чинбар» ……………………………………………………………….25

2.2 Нарахування та облік амортизації (зносу) на базовому підприємстві …………………………………………………………30

Розділ ІІІ. Шляхи розвитку та вдосконалення амортизаційної політики в Україні……………………………………………………………….33

3.1 Основні шляхи розвитку та вдосконалення амортизаційної політики …………………………33

3.2 Автоматизація амортизаційних відрахувань………………..37

Висновок………………………………………………………………………….39

Список використаної літератури………………………………………………..42

Розрахункова частина……………………………….…………………………..44

Варіант № 5

ВСТУП

Однієї з найбільше важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності. Основні засоби, крім землі піддані фізичному та моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої якості та приходять до непотребу. Поступове перенесення вартості діючих основних фондів на готовий продукт та накопичення грошового фонду для заміни зношених об’єктів називається амортизацією. На світі декілька різноманітних концепцій амортизації. На Україні діє “натуралістична” концепція.

Нарахування амортизації (зносу) регламентується П(С)БО №7, за яким амортизація – це систематичне розподілення вартості основних засобів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Нарахування амортизації основних засобів робиться такими методами:

• прямолінійний;

• виробничий;

• зменшення залишкової вартості;

• прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивний;

Серед альтернативних методів нарахування амортизації, що передбачені стандартами GAAP, можна визначити такі, як метод списання та заміни, метод групового та змістовного обліку зносу, метод оцінки товарно-матеріальних запасів. Нарахування амортизації у податковому обліку регламентується Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, за яким амортизація – це поступове віднесення витрат, що пов’язані з придбанням, виготовленням та покращенням основних фондів, на зменшення скоректованого прибутку у межах поставлених норм амортизаційних відрахувань. У податковому обліку існує метод зменшення залишкової вартості та прискорений метод. Треба зазначити, що П(С)БО №7 дозволяє нарахування амортизації податковими методами , що приводить до різноманітних протиріч. Основним питанням амортизаційної політики – який метод амортизаційних відрахувань обрати. Щоб відповісти на це питання треба детально розгляну усі існуючи методи та визначити фактори, що пов’язані з експлуатацією об’єктів основних засобів, бо чітких рекомендацій по цьому у світі не існує. Обраний метод нарахування амортизації закріпляється наказом та відображається у обліковій політиці підприємства.

Отже, амортизаційні відрахування – один з головних джерел здійснення реальних інвестицій. За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес її відтворення, регулюється технічна та виробнича політика на підприємстві. В Україні не вироблено амортизаційної політики, яка б дала змогу стимулювати використання одного з найбільших інвестиційних ресурсів. Необхідно створити таку систему амортизації, яка б у рамках загальнодержавного регламенту дала змогу кожному підприємству обирати найсприятливіші режими відновлення основних фондів.

Курсова робота складається з 3 розділів, в першому та другому є підпитання . В першому розділі визначається сутність амортизації, її функції. В другому – методи нарахування амортизації. А в третьому основні шляхи розвитку, вдосконалення амортизаційної політики в Україні.

Розділ І. Теоретичні основи побудови обліку основних засобів

1.1. Основні засоби, критерії їх визнання, класифікація та оцінка

Із прийняттям Податкового кодексу України з’явилась різниця між сутністю поняття «основні засоби» в бухгалтерському та податковому обліку.

Згідно П(С)БО 7 «Основні засоби», основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Згідно пп. 14.1.138 ПКУ «Основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)».

Методологію обліку основних засобів і порядок їх розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 7 «Основні засоби» №92 від 27.04.2000 р.; облік орендованих або наданих в оренду основних засобів здійснюється відповідно до П(С)БО 14 «Оренда» №181 від 28.07.2000 р. із змінами №591 від 24.09.2004 р.; облік інвестиційної нерухомості здійснюється відповідно до П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість».

Для обліку основних засобів використовуються рахунки №10 «Основні засоби» і №13 «Знос (амортизація) необоротних активів», субрахунок №131 «Знос (амортизація) основних засобів». Сальдо рахунка №11 «Інші необоротні матеріальні активи» разом із сальдо рахунка №10 «Основні засоби» відображається у Балансі (форма №1) загальною сумою за статтею «Основні засоби».

Норми П(С)БО 7 «Основні засоби» застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами всіх форм власності (крім бюджетних установ).

П(С)БО 7 «Основні засоби» не поширюється на відтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості яких визначаються іншими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Об’єкт основних засобів це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; або конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати своїх функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо один об’єкт основних засобів складається із частин (компонентів), які мають різний термін корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.

Об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби в Україні класифікуються:

- за функціональним призначенням;

- за галузевою ознакою;

- за використанням;

- за ознакою належності;

- за натурально-матеріальним складом.

За функціональним призначенням розрізняють:

- виробничі – основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;

- невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб населення (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв’язку та ін..

Більша частина основних засобів належить до галузі «Промисловість». Вона безпосередньо пов’язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажні роботи, утримання дитячих установ та ін.) зумовлює необхідність обліку основних засобів, що належать до інших галузей господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери тощо), які перебувають на балансі підприємства, належать до галузі «Будівництво», підсобного сільського господарства – до галузі «Сільське господарство» тощо.

У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку основні засоби промислових підприємств поділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства та невиробничі (непромислові).

До промислово-виробничих основних засобів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби.

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що не використовуються у даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об’єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Істотне значення в обліку основних засобів має поділ їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень.

Орендовані основні засоби (операційна оренда) показуються у Балансі орендодавця, при фінансовій оренді – у орендаря, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих основних засобів.

За натурально-матеріальним складом основні виробничі засоби до прийняття Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» №283/97-ВР від 22.05.97 р. поділялися на 12 груп:

1) будови;

2) споруди;

3) передавальні пристрої;

4) машини і обладнання, у тому числі: силові, робочі машини та обладнання; вимірювальні прилади і обладнання, лабораторне обладнання; обчислювальна техніка; інші машини та обладнання, у тому числі автоматизовані;

5) транспортні засоби;

6) інструменти;

7) виробничий інвентар та приналежності;

8) господарський інвентар;

9) робочі та продуктивні тварини;

10) багаторічні насадження;

11) капітальні затрати на покращення земель (без споруд);

12) інші основні засоби, об’єднуючі бібліотечний фонд, засоби музеїв, навчальні кабінети та ін..

Державний класифікатор України – Класифікація основних фондів (КОФ) ДК013-97 запроваджувала нову структуру класифікації основних фондів (засобів).

Класифікація основних фондів України була розроблена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про концепцію побудови національної статистики України і Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики» №326 від 04.05.93 р., а також відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок визначення амортизації» №1075 від 06.09.96 р.

Класифікація груп основних засобів, а також мінімально допустимі строки їх корисного використання, (установлено п. 145.1 ПКУ):

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 - земельні ділянки	-
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
група 3 - будівлі	20
споруди	15
передавальні пристрої	10
група 4 - машини та обладнання	5
Із інших:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друкування інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 грн.	2
група 5 - транспортні засоби	5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 - тварини	6
група 8 - багаторічні насадження	10
група 9 - інші основні засоби	12
група 10 - бібліотечні фонди	-
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 - тимчасові (не титульні) споруди	5
група 13 - природні ресурси	-
група 14 - інвентарна тара	6
група 15 - предмети прокату	5
група 16 - довгострокові біологічні активи	7

Критерії визнання основних засобів аналогічні критеріям визнання, які застосовуються для всіх активів, тобто об'єкт основних засобів визнається активом, коли існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цього об'єкта, і його вартість може бути достовірно визначена.

Крім того, у визначенні основних засобів наведені такі критерії їх визнання, як:

1) матеріальність (мають матеріальну форму);

2) призначення (утримуються з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій);

3) термін корисного використання (більше року або операційного циклу).

Головним завданням обліку основних засобів є:

1) правильне і своєчасне відображення надходження, вибуття й переміщення основних засобів;

2) контроль за їхньою наявністю та збереженням у місцях експлуатації;

3) своєчасне й точне обчислення зносу (амортизації) основних засобів і правильне відображення його в обліку;

4) визначення витрат на ремонт, а також контроль за раціональним використанням коштів, виділених з цією метою;

5) виявлення об'єктів, які не використовуються;

6) контроль за ефективністю використання, пошуки резервів підвищення ефективності роботи машин, обладнання та ін.;

7) оперативне забезпечення керівництва підприємства необхідною інформацією про стан основних засобів через автоматизацію обліково-обчислювальних робіт на базі сучасних засобів обчислювальної техніки.

Рис.1. Способи оцінки основних засобів, що використовуються в бухгалтерському обліку, відповідно до П(С)БО № 7

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісна вартість включає:

• суми, сплачені згідно з договором постачальнику (продавцю);

• суми, сплачені організаціям за здійснення робіт за договорами будівельного підряду та іншими договорами;

• суми, сплачені організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів;

• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

• сплачені мито, податки та інші платежі, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів, що не відшкодовуються підприємству;

• винагороди, сплачені посередницькій організації, через яку було придбано об’єкт основних засобів;

• витрати з страхування ризиків, пов’язаних із доставкою основних засобів;

• витрати на установку, монтаж, настройку та налагодження основних засобів;

• інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів та приведенням їх у робочий стан.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісна вартість основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається як справедлива вартість, погоджена засновниками.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів.

Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта із включенням різниці до витрат звіт­ного періоду.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, переданого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Основні засоби, які мають специфічні особливості і не підпадають під жодну з вищенаведених груп, відображаються в обліку на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи». До них відносяться бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (не титульні) споруди, природні ресурси, інвентар­на тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи.

Рис. 2. Зміст статті балансу «Основні засоби»