Поняття та атрибути правового порядку.

Правопорядок — це заснований на праві стан впорядко­ваності і організованості суспільного життя, що склався в результаті здійснення режиму законності. Правопорядок є метою і одночасно підсумком, результатом правового регулювання.

Як системне утворення правопорядок складається з без­лічі взаємодіючих елементів, пов'язаних між собою від

носинами взаємозалежності та взаємовпливу. До них на­лежать:

1. суб'єкти (учасники) правопорядку;

2. сукупність актів реалізації права;

3. всі правові відносини і зв'язки між учасниками, їхні­ ми властивостями, кореляційні зв'язки прав, свобод і обов'язків, відповідальності;

4. врегульована, впорядкована взаємодія названих елементів, які створюють єдиний погоджено діючий орга­ нізм.

Ознаки правопорядку:

1. правопорядок є станом впорядкованості суспільних відносин, передбачених нормами права. Антиподом право­ порядку виступає свавілля суб'єктів права щодо один одно­ го, породжений свавіллям хаос;

2. правопорядок — це результат проведення в життя принципу законності та інших принципів права;

3. змістом правопорядку є правомірна поведінка суб'єк­ тів права;

4) правопорядок забезпечується державою. Правопорядок як система є складовою частиною системи

вищого рівня — громадського порядку. Проте на відміну від правопорядку громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, а й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм тощо. Отже, громадський порядок є станом врегульованості суспільних відносин, заснованим на реалізації всіх соціальних норм і принципів.

Між громадським і правовим порядком існує тісний взаємозв'язок, який виражається в єдиній соціальній при­роді цих явищ. У той же час між правопорядком і громад­ським порядком існують відмінності. У них різна соціаль­но-нормативна основа: для правопорядку такою основою є право і законність, для громадського порядку — вся сукуп­ність соціальних норм і засобів соціального впливу.

Правопорядок і громадський порядок співвідносяться як частина і ціле. Стан громадського порядку багато в чому зумовлений станом правопорядку. Б той же час неможливо підтримувати правопорядок, не впливаючи на громадський порядок.

Образ держави та поняття держави.

Термін «держава» з'явився в XVI ст. Його ввів до науко­вого обігу італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі. Зрозуміло, що держава як суспільне явище до цього існувала вже тисячоліття. Нерідко як синонім термі­ну «держава» використовується термін «країна». Але з погляду юридичної науки ці поняття не є тотожними. По­няття «країна» за своїм змістом є ширшим, ніж поняття «держава». Воно має не тільки правове, а й географічне значення (гірська країна, рівнина тощо).

У правознавстві термін «країна» уживається у розумінні території, що має певні кордони, володіє державним суве­ренітетом або перебуває під владою іншої держави. Історич­но відомі такі види підвладних країн, як колонії, підопічні території. У наш час країнами нерідко називають адміні­стративні або автономні частини держави. Наприклад, Країна Басків є складовою частиною Королівства Іспанія.

Термін «держава» застосовується як тотожний поняттю «країна» для позначення сукупності людей, території, на якій вони проживають, і суверенної в межах даної терито­рії влади. Цей же термін уживається в суто юридичному сенсі для позначення організації політичної влади, голов­ного інституту політичної системи суспільства, який на­правляє та організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей, захищає їхні права та інтереси.

У світовій юридичній науці немає загальноприйнятого визначення держави, що пояснюється складністю цього соціального та юридичного явища. Сутність найбільш по­ширених визначень держави можна звести до таких:

1)держава є організацією правопорядку (Цицерон, Ханс Кельзен);

1. держава є сукупністю людей, території та суверенної влади (Леон Дюгі, Георг Еллінек, Габріель Шершеневич, Михайло Грушевський);

2. держава — форма співжиття людей, певний психічний зв'язок між ними (Лев Петражицький, Федір Кокошкін);

3. держава — машина для придушення одного класу іншим (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін);

4. держава — це велика сім'я (Конфуцій, Роберт Філь- мер);

5. держава — це живий організм (Іоанн Солсберійський, Герберт Спенсер).

Найчастіше в юридичній науці використовують форма­лізоване (інструментальне) визначення держави.

Держава — це універсальна політична організація су­спільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

Зовнішні, відмітні ознаки держави можна розділити на дві групи. Перша група ознак відрізняє державу від первіс­ної соціальної організації. До них належать:

1. публічна політична влада, інакше кажучи, влада, що виділилася із суспільства, не збігається з ним, така, що стоїть над ним і виступає від його імені. Державна влада має свій особливий апарат у вигляді органів держави і про­ фесійних управлінців (армія, поліція, чиновники, судді тощо);

1. державна скарбниця — тобто система збору, збері­ гання і розподілу фінансових коштів (у вигляді данини, податків, зборів, різного роду повинностей). Ці кошти не­ обхідні для вирішення загальнозначущих проблем (напри­ клад, оборони, будівництва громадських будівель і споруд), а також для утримання державного апарату;

2. територіальна організація населення. У додержав-ному стані індивід співвідносив себе з певним родом, вра­ ховуючи реальну або уявну спорідненість. У державі кров- носпоріднені зв'язки або зовсім не мають значення, або відходять на другий план. Держава поширює свою владу на всіх людей, які проживають на її території;

3. наявність системи загальнообов'язкових правил по­ведінки — права.

Друга група ознак держави відрізняє її від політичних партій та громадських організацій (їх називають атрибута­ми держави):

1. народ — сукупність індивідів, об'єднаних правовим зв'язком із державою. Цей зв'язок виражається в інститу­ тах громадянства (у республіках) або підданства (у монархіях). Сучасна держава виступає як представник народу, як справа народу;

2. територія — матеріальна база держави. Це частина земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ, що має кордони, визнані міжнародним співтовариством. Територія держави — це простір, у межах якого здійсню­ ється державна влада, просторове буття держави;

3. державна влада — організаційно оформлена політич­ на влада крупної соціальної спільноти (народу, класу, стану), що володіє спеціалізованим апаратом для регулю вання суспільних відносин і верховенством у суспільстві. Головне призначення державної влади — керівництво за- гальнозначущими для народу справами.