Верховенство права у системі правових цінностей.

Правові цінності існують для суспільства й індивіда у вигляді «готових формул», котрі орієнтують у соціальному житті, впливаючи на вибір варіанта поведінки в сфері дії права.

У призмі верховенства права проявляється його власна цінність як цінність по упорядкуванню волі людини, справедливості, консенсусу, що виключає сваволя й свавілля . Реалізація принципу верховенства права знаходить своє відображення в існуванні системи вимог, що втілюються у правовій реальності. Такі вимоги, котрі відповідають ідеології громадянського суспільства, виражені у категорії (правової цінності) правозаконності. Звернемо увагу на різницю в існуванні двох зв’язків у правовій сфері: верховенство закону - законність, верховенство права - правозаконність.

Водночас за допомогою верховенства права вирішується проблема співвідношення індивідуальних і колективних прав поза зв’язком з державою Можна стверджувати, що стосовно правової культури України правда одержує одне зі своїх втілень в ідеї верховенства права та є не тільки засобом піднесення людини в існуючій системі соціальних відносин, а й дає змогу особистості вчасно реагувати на зміни в авторитеті влади, її інституціональної спроможності, ідеологічної прийнятності. Відповідно до вітчизняної традиції правове регулювання, засноване на неправді, не може називатися правом, тому запозичений за допомогою правової акультурації з європейської правової культури принцип верховенства права неминуче змістовно наповнюється почуттям правди.

Поняття та види правової поведінки.

Правомірна поведінка — це поведінка, яка відповідає приписам правових норм.

Ознаки правомірної поведінки:

1. відповідність праву. Правомірна поведінка «одягне­ на» в юридичну форму, здійснюється на основі норм і прин­ ципів права;

2. соціальна корисність. Правомірна поведінка пози­тивно оцінюється з боку індивідів, суспільства і держави і відповідає їхнім інтересам. Акти правомірної поведінки не порушують прав і свобод інших людей, правопорядок у цілому. Правомірна поведінка дозволяє досягти поставленої людиною мети в рамках права, за допомогою правових за­собів;

3. передбачуваність. Дії правослухняної людини легко спрогнозувати, що дозволяє, у свою чергу, планувати від­ повідні дії;

4. масовість. У демократичній правовій державі, в нор­ мальних умовах правомірна поведінка властива переважній більшості людей, інакше суспільство перестало б нормаль­ но функціонувати;

5. добровільність і свідомість. Зводиться до вибору людиною варіанта поведінки. Основна маса населення по­ водиться правомірно через особисті переконання, розумін­ ня вигод правомірної поведінки, звички, а не тільки через острах можливої юридичної відповідальності;

6. активність. Передбачає самостійність громадянської та етичної позиції людини, усвідомлення нею соціальних наслідків своїх вчинків, порівняння та узгодження власних інтересів з інтересами інших людей, суспільства в цілому.

При цьому потрібно враховувати, що рівень добровіль­ності, свідомості й активності неоднаковий у різних лю­дей.

. За мотивами та ступенем активності до­бровільну правомірну поведінку поділяють на соціально-активну (принципову) і звичну, а вимушену — на конфор­містську і маргінальну:

1) соціально-активна. Це вища форма правомірної по­ведінки, властива людям із високим рівнем правосвідомос­ті. Мотивом соціально-активної поведінки є повага суб'єк­та до права, його переконаність у необхідності і доцільнос­ті дотримування права. Соціально-активна поведінка передбачає не тільки віру в справедливість закону, а й конструктивно-критичне до нього ставлення

Цей вид поведінки є найбільш соціально значущим, бо пов'язаний з реалізацією не тільки особистого, а й суспіль­ного інтересу, з боротьбою за реальне утвердження в житті принципів права, законності, правопорядку;

2. звична. Така поведінка заснована не стільки на знан­ ні права і повазі до нього, скільки на силі звички і життє­ вому досвіді. Така людина не дуже замислюється над при­ писами права, діє за інерцією, слідуючи стереотипу, щосклався. Люди, для яких властивий цей тип поведінки, звичайно не проявляють зайвої соціальної активності, про­ те до права ставляться свідомо і позитивно. Такий вид правомірної поведінки є найбільш поширеним у цивілізо­ ваному суспільстві;

3)конформістська (від лат. conf ormis — подібний, згід ний). Людина слідує не своїм переконанням або звичкам, а копіює дії свого оточення, діє «як усі». Це пристосування своєї поведінки до дій і переконань свого соціального ото­ чення (колег по роботі, начальства, групи, родичів), а також слідування нормам права через наслідування більшості. Для конформістської поведінки характерні: відсутність власної позиції, байдуже ставлення до права, пристосування до на­ вколишньої дійсності, підпорядкування групі, начальству, неформальному лідеру, ситуативність поведінки, сприйнят­ ливість до психологічного тиску та маніпуляції.

4) маргінальна (від лат. marginalis — прикордонний, проміжний). Людина діє правомірно унаслідок особистого розрахунку, страху перед покаранням, розуміння вигідно­сті законослухняності. Проте її індивідуальна правосвідо­мість розходиться з приписами правових норм

Залежно від соціальної значущості того або іншого ва­ріанта поведінки виділяють:

1. соціально належну (наприклад, захист Вітчизни, виконання трудових обов'язків тощо). Варіанти такої по­ ведінки закріплюються в імперативних нормах права у вигляді обов'язків;

2. соціально бажану для суспільства (наприклад, участь у виборах, вступ до шлюбу, оскарження неправомірних дій посадовців). Вказана поведінка закріплюється не як юридич­ ний обов'язок, а як суб'єктивне право. Варіанти такої по­ ведінки закріплені в диспозитивних, дозвільних нормах;

3. соціально допустиму (наприклад, розлучення по­ дружжя, страйк, часта зміна місця роботи тощо). Суспіль­ ство не зацікавлене в їх поширенні, проте ці дії є правомір­ ними.