Правомірна поведінка. Типологія правомірної поведінки.

Правомірне поведінка, як самостійний вид поведінки, тим не менше, відчуває на собі вплив соціально-економічних, політичних і духовно-моральних чинників, яким піддається будь-яка інша поведінка суб'єктів суспільства. Соціальними умовами правомірної поведінки є та соціальна і економічне середовище, в якій діє громадянин, яка впливає на мотиви його поведінки. Духовна основа - це рівень правової, політичної, загальної культури громадян. Часто виділяють наступні типи мотивацій , що лежать в основі правомірного поведінки.

Перший тип - активну визнання і підтримка, закладених у правових нормах моделей поведінки . Внутрішня оцінка правою норми та її необхідності повністю збігаються із закладеними в ній волею законодавця. Такий вид поведінки найбільш стійкий і найбільш корисний для суспільства.

Другий тип - конформізм , така мотивація, яка заснована не на внутрішньому переконанні, необхідності дотримання правових норм, а на безпринципним проходженні поведінки більшості, або тієї соціальної групи, якій належить ця особа.

Третій тип - правомірне поводження, засноване на страху перед можливістю застосування заходів державного впливу, найбільш нестійкий тип правомірної поведінки, при зниженні контролю з боку держави може перетвориться на свою протилежність.

Найбільш сприятливим для суспільства і держави видом поведінки повинно бути поведінка першого типу, і вся ідейно виховна діяльність держави повинна бути націлена на заохочення формування і розвитку його.

Правопорушення, його ознаки та види.

Правопорушення є прямою протилежністю правомірній поведінці.

Правопорушення — це протиправне, винне, таке, що завдає шкоди особі, суспільству або державі, діяння делік-тоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідаль­ність.

Ознаки правопорушення:

1. протиправність. Правопорушення суперечить кон­кретному правовому припису і є невиконанням обов'язку або порушенням заборони;

2. винність. Винність як ознака правопорушення вияв­ляється у внутрішньому ставленні суб'єкта до здійснюва­ ного ним діяння та його наслідків. Правопорушенням є лише діяння, вчинене умисно або з необережності;

3. шкідливість, тобто нанесення шкоди особі, суспіль­ ству, державі, природі або, у ряді обумовлених законом випадків — реальна загроза нанесення такої шкоди. Юри­дично шкідливість виражається у перешкоджанні викорис­ тання суб'єктивних прав, невиконанні юридичних обов'яз­ків, порушенні заборон. Фактично шкідливість правопору­шення полягає у завданні фізичної, матеріальної або мо­ральної шкоди правоохоронюваним інтересам;

4. правопорушення — це завжди діяння (акт поведінки),яке має форму діїабо бездіяльності. Думки, переконання, установки, якими б антигуманними або зловмисними вони не були — некарані;

5. відповідальним за правопорушення може бути тількиособа, здатна нести відповідальність за свої дії (делікто- здатна особа);

6. караність. За правопорушення передбачені конкрет­ ний вигляд і міра юридичної відповідальності, хоча не за­ вжди реально вона застосовується до правопорушника.

Залежно від ступеня небезпеки і заподіяної шкоди правопорушення поділяють на злочини і проступки.

- Злочини — суспільно небезпечні правопорушення, що посягають на найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров'я індивіда, власність, національну безпеку, громад ський порядок тощо). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.

Залежно від виду юридичної відповідальності виділя­ють:

1) кримінальні правопорушення (злочини) — це перед­бачені кримінальним законом суспільно-небезпечні, винні, карані діяння (дія або бездіяльність), що посягають на права і свободи людини і громадянина, власність, громад­ ський порядок і суспільну безпеку, довкілля, конституцій­ ний лад України. Вичерпний перелік злочинів міститься в Кримінальному кодексі України.

У вітчизняній юриспруденції останніми роками диску­тується питання про виділення поряд зі злочинами кримі­нальних проступків. Під ними розуміють діяння, що по­сягають на об'єкт, який охороняється кримінальним пра­вом, але через свою малозначність не становлять суспільної небезпеки. Такий вид правопорушень виділяється в Англії, ФРН, США;

2) адміністративні правопорушення (проступки) —це протиправні, винні діяння, що посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи грома­ дян, на встановлений порядок управління, за яке законо­ давством передбачена адміністративна відповідальність.

Основні критерії, що дають змогу відрізнити адміністра­тивне правопорушення від злочину, аналогічного за об'­єктом посягання: відсутність тяжких наслідків і менший розмір матеріального збитку;

3. цивільно-правові правопорушення (проступки) — відрізняються від інших специфічним об'єктом посягання, яким є майнові і пов'язані з ними особисті немайнові від­ носини, врегульовані нормами цивільного, земельного і сімейного права. Зовні вони виражаються в неналежному виконанні договірних зобов'язань, у заподіянні майнової або моральної шкоди;

3. дисциплінарні правопорушення (проступки) — це протиправні діяння, що порушують норми трудового права, внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій (прогул, запізнення на роботу, пропуски нав­ чальних занять, невиконання розпоряджень адміністрації тощо);

3. матеріальні правопорушення (проступки) — це винне спричинення матеріального збитку працівником працедавцю — тобто підприємству_? установі, організації (поломка устаткування, знищення сировини тощо);

6. процесуальні правопорушення (проступки) — це порушення встановлених законом процедур відправлення правосуддя, провадження в юридичних справах, видання правозастосовчого акта (нез'явлення свідка за викликом особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду, порушення порядку і форми видання правозастосовчих та юрисдикційних актів — вироків і рішень суду, постанов слідчого тощо);

6. конституційні правопорушення (проступки) — не­ виконання або перевищення повноважень, порушення за­ кріпленого конституцією порядку організації і діяльності органів державної влади і глави держави, органів місцево­ го самоврядування (наприклад, видання правового акта, що виходить за межі компетенції державного органу, або суперечить конституції і законам країни, зловживання владою, що не має ознак злочину тощо);

6. міжнародні правопорушення — дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів між­ народного права або всьому міжнародному співтовариству. За ступенем суспільної загрози вони поділяються на:

• найтяжчі — злочини, які ставлять під загрозу світо­ вий правопорядок у цілому (геноцид, підготовка та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни тощо);

• серйозні — правопорушення, які хоча й не створюють безпосередньої загрози миру та безпеці, але все ж торкають­ ся їх суттєвих інтересів (забруднення довкілля, державне піратство, виробництво або передача іншій країні заборо­ нених видів зброї);

• ординарні — правопорушення, які торкаються інтер­ есів окремих держав (порушення кордонів виключної мор­ ської економічної зони, порушення угод щодо розподілу водних ресурсів прикордонних річки або озера).

У деяких країнах особливо виділяють статусні право­порушення — правопорушення, карані тільки у разі здій­снення їх неповнолітніми (вживання спиртних напоїв, перебування поза домівкою в нічний час, прогули уроків тощо).