Поняття та ознаки юридичного процесу.

Юридичний процес — це врегульований процесуальни­ми нормами порядок діяльності компетентних державних органів і посадовців, що полягає в підготовці, ухваленні і документальному закріпленні юридичних рішень загаль­ного або індивідуального характеру.

Ознаки юридичного процесу:

1) владний характер. Юридичний процес є владною ді­яльністю компетентних органів держави, ї посадових осіб, а також, в обумовлених законом випадках, діяльність не­ державних суб'єктів, уповноважених на те державою (ад­міністрація підприємства, орган місцевого самоврядування, керівник ВНЗ тощо);

2)нормативний характер. Юридичний процес врегу­льований процесуальними нормами і здійснюється за на­перед встановленим шаблоном;

3)документально виражений (актний) характер. Це діяльність, спрямована на ухвалення юридичних рішень загального (нормативно-правові акти) або індивідуального (правозастосовчі акти) характеру;

4)службовий характер. Юридичний процес є вторинним щодо матеріального права, похідним від нього, є формою його життя;

1. стадіальний характер. Юридичний процес склада­ ється із відносно самостійних стадій.

Поняття «юридична процедура» і «юридичний процес» нерідко використовують як синоніми. Але правильніше розглядати юридичну процедуру як порядок здійснення конкретної юридичної дії, а юридичний процес — як сукуп­ність юридичних процедур.

Юридичний процес — це складна, триваюча в часі діяль­ність, що складається з процесуальних стадій, які мають строго певну послідовність. За змістом він є ланцюгом вза­ємозв'язаних процесуальних дій [рішень, що фіксуються у відповідних документах

Кожен вид юридичного процесу має свої стадії, проте в кожній зі стадій будь-якого юридичного процесу обов'яз­ковими є такі компоненти:

1) відносно самостійне завдання, на розв'язання якого спрямовані дії, що об'єднуються в тій або іншій стадії;

2) специфічний склад дій, що включає встановлення або аналіз фактичних обставин, реалізацію відповідної юридич­ ної норми для розв'язання питання, справи;

3. створення юридичних документів, у яких відобра­ жаються і закріплюються підсумки здійснених на даній стадії юридичних дій.

Види юридичного процесу.

У сучасній правовій науці юридичний процес одержав широке трактування і пов'язується не тільки з правозасто-суванням, а й з правотворчістю. Так, за характером ухва­люваних рішень юридичний процес може бути правотвор-чим, правозастосовчим і правороз'яснювальним.

Результат правотворчого процесу — нормативно-пра­вові акти. Процедури ухвалення нормативно-правових актів і ступінь врегульованості цих процедур процесуаль­ними нормами істотно розрізняються залежно від органу правотворчості, при цьому особливу значущість має зако­нодавчий процес.

Результат правозастосовчого процесу — ухвалення індивідуального юридичного рішення у певній справі або питанні. Процедури ухвалення правозастосовчих рішень різноманітні. Вони є відносно простими для органів і по­садовців виконавчо-розпорядчої влади (указ Президента про призначення голови обласної адміністрації, наказ ке­рівника про прийом на роботу). Найбільш складними є процедури ухвалення актів юрисдикційних органів (про­вадження зі встановлення фактів, що мають юридичне значення, провадження у кримінальних справах).

В ході правороз''яснювальної (правотлумачної) ді­яльності видаються специфічні юридичні рішення — інтер-претаційні правові акти, які відрізняються як від норма­тивних, так і від правозастосовчих актів. Разом із тим за­конодавець в Україні поки не виділяє особливої процедури ухвалення актів офіційного тлумачення й, отже, не вважає таку діяльність особливим видом юридичного процесу.

Специфічні особливості має також провадження із ви­конання правозастосовчих рішень: судових вироків, рі шень у цивільних справах, постанов про адміністративний арешт та інших рішень про застосування заходів держав­ного примусу. Подібну правовиконавчу діяльність держав­них органів слід розглядати як особливий різновид право-застосовчого процесу.

Традиційно за галузевою ознакою виділяються цивіль­ний, господарський, кримінальний та адміністративний процес.

Цивільний процес передбачає розгляд справ про спори, які виникають із цивільних, сімейних, трудових право­відносин, в яких хоча б однією стороною є громадянин (фізична особа).

Господарський процес передбачає розгляд справ за по­зовними заявами підприємств і організацій, які звертають­ся до господарського суду за захистом своїх прав і інтересів, що охороняються законом.

Адміністративний процес передбачає розгляд спорів: між фізичними або юридичними особами і суб'єктом влад­них повноважень щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності; з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження; між суб'єктами владних повно­важень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управ­ління; щодо виборчих правовідносин.

Кримінальний процес складається з кількох стадій про­вадження у справі, кожна з яких завершується підсумковим процесуальним рішенням. Досудове провадження поді­ляється на такі стадії: порушення кримінальної справи; дізнання; досудове слідство. Судочинство в суді першої інстанції поділяється на такі стадії: попередній розгляд справи; судовий розгляд, який включає підготовчу части­ну судового розгляду, судове слідство, судові дебати, зо­крема — останнє слово підсудного, постановляння та оголо­шення вироку.

Факультативною стадією для всіх видів судових проце­сів є апеляційне і касаційне виробництво. Апеляційне провадження — перегляд справи по суті (повністю або ча­стково — в межах апеляційної скарги) судом вищої інстан­ції і винесення нової ухвали (хоча воно може повністю збігатися з попереднім). Касаційне провадження — пере­вірка законності і обґрунтованості рішення, винесеного нижчим судом. Нове рішення в цьому випадку не виносить­ся. Якщо касаційна інстанція доходить висновку про неза конність або необґрунтованість рішення, воно скасовується і справа передається на новий судовий розгляд.