19. Фрітрейдерство та протекціонізм у міжнародній торгівлі

Першими теоретиками і практиками протекціонізму були меркантилісти У.Стаффорд, Т. Мен, А. Серра, А. Монкретьєн, які обґрунтовували необхідність активного втручання держави в зовнішню торгівлю та господарське життя з метою захисту вітчизняної промисловості, купців торговців від іноземної конкуренції та вимагали цього від своїх урядів. Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку. Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Тому протекціонізм може бути доцільним лише за умов, якщо він є тимчасовим.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) – це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції та зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

В реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною. Вона поєднує елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі, елементи протекціонізму в торгівлі – в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

20. Митний тариф як інструмент зовнішньоторговельної політки країни

Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.

Митний тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.

Під митним кордоном розуміється кордон митної території, на якій держава має виключну юрисдикцію відносно митної справи. Митна територія країни може не збігатися з географічною територією в таких випадках:

• при утворенні митного союзу двох або кількох держав (наприклад, Бельгія та Люксембург);

• за наявності у країні вільних (спеціальних) економічних зон;

• при вирівнюванні за згодою межуючих держав митних кордонів (коли географічні кордони не сприяють або роблять взагалі неможливим встановлення митного контролю на прикордонній території).

Митний тариф складається з двох основних елементів:

— товарної номенклатури;

— ставок мит.

Разом ці два елементи забезпечують можливість оперативної зміни впливу митного тарифу як за колом країн і категоріями імпортних товарів, так і за рівнем захисту внутрішнього ринку.

Систематизація ставок мит у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого списку товарів — товарної номенклатури. Ха­рактерними рисами будь-якої товарної номенклатури є системність опису товарів і привласнення коду кожній товарній позиції.

Залежно від призначення товарної номенклатури існують такі її види:

— митно-тарифна номенклатура — для збирання мит при імпорті та експорті товарів;

— статистична номенклатура — для збору статистичних даних про імпорт та експорт товарів;

—комбінована тарифно-статистична номенклатура — поєднує митно-тарифну та статистичну номенклатури.

Від правильної класифікації товару значною мірою залежить правильність нарахування митник платежів, а отже, у кінцевому підсумку, і становище товару на ринку країни-імпортера. Обов'язок правильно класифікувати свій товар лежить на тому, хто здійснює митні процедури, при ввезенні товару — на імпортері. У національ­них законодавствах передбачається відповідальність за неправиль­не зазначення тарифної позиції. Основним елементом митного тарифу є мито.