- •1.Предмет курсу «Історія української культури». Завдання вивчення курсу у вищій школі.
- •2. Поняття і суть культури. Структура культури
- •Структура культури
- •3. Функції культури
- •4. Культура і цивілізація.
- •5. Періодизація історії української культури
- •6. Молодіжні субкультури в Україні
- •7. Первісне мистецтво, його синкретичний характер
- •9. Релігія і міфологія в первісному суспільстві
- •10. Масова культура, її особливості.
- •11. Визначення і суть української культури, її роль у формуванні національної самосвідомості.
- •12. Історичні передумови виникнення і формування української культури
- •13. Історія української культури в наукових дослідженнях.
- •14. Культура Київської Русі, її особливості
- •15. Писемність на Русі. Основні джерела писемності та найдавніші літературні пам ятки
- •16. Організація освіти, шкільного навчання та бібліотек на Русі
- •17. Мистецтво Київської Русі
- •18. Прийняття християнства і його вплив на культуру Київської Русі
- •19. Освіта і писемність на Україні в хіv-хvі ст. Діяльність Острозької колегії. Братські школи.
- •20. Полемічна література
- •21. Братства та їх роль у становленні духовної культури України
- •22. Виникнення друкарства на Україні
- •23. Театр і музика на Україні в хіv-хvіі ст.
- •24. Живопис і архітектура на Україні в хіv-хvі ст.
- •25. Українське бароко (хіv-хvіі ст.)
- •26. Києво-Могилянська академія та її роль у розвитку української культури.
- •27. Творчість Григорія Сковороди – видатне явище в літературному житті України хvііі ст.
- •28. Культурно-національне життя на Україні в хіх ст.
- •29. Національно-культурне відродження в Галичині. Діяльність «Руської трійці»
- •30.Місце і роль т,Шевченка в українській культурі.
- •31.Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •32.Розвиток театру в Україні 19-20 ст.
- •33. Основні етапи в історії української культури в хх ст.
- •34.Культура в 20-30-х роках 20ст.: література, театр,..
- •35.Театр Леся Курбаса.
- •36.Національна політика на Україні в 20-30-х роках 20ст.Політика українізації….
- •37. Український авангард та його представники.
- •38.Боротьба з прогресивними ідеями на Україні в 60-70-х роках.Дисидентство.
- •39. Літературне оновлення 60-х рр.
- •40 Українська культура в умовах національного державного відродження
- •41. Діячі української культури в еміграції.
- •42. Кіномистецтво в повоєнний період. Творчість о. Довженка.
- •43.Українська культура 21 ст.
- •44. Постмодерн в Україні.
13. Історія української культури в наукових дослідженнях.
В осмисленні культурно-історичного процесу є вагомий внесок вітчизняних учених. їхні суспільно-політичні, історичні, філософські погляди були тісно пов´язані з науковими надбаннями світової культурології. Вони створили ряд оригінальних концепцій, основною тезою яких була ідея самоцінності національної культури та її взаємозв´язку з культурами інших народів.
Засади символічного трактування культури передбачив Григорій Сковорода (1722-1794), який висунув теорію, згідно з якою культура – це три світи: перший – світ природи (“макрокосмос”), другий світ – це людська спільнота і світ окремої людини, третій світ – це Біблія, або “світ символів”. Філософ вважав, що все в світі, включаючи Біблію, має подвійну природу – зовнішню, видиму, або “матеріальну натуру”, і внутрішню, або “духовну натуру”, які являють собою дуалістичний світ вічного і тлінного, доброго і злого, піднесеного та приниженого тощо.
Широкий спектр поглядів на розвиток культури взагалі та української зокрема висунули видатні представники української культури: діячі “Руської трійці”, “Кирило-Мифодіївського братства”, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та багато інших. Суттєвими надбаннями української культурницької думки цього періоду вважаємо такі: 1) стверджуючись в умовах жорстких антинаціональних утисків, вона мала демократичну, глибоко гуманістичну спрямованість, віру в історичне майбутнє українського народу; 2) було сформульовано основні засади народознавства як науки про історію української культури; 3) українські вчені гостро критикували як елітарні концепції культури, які проголошували необхідність демократизації суспільного життя та аристократизацію духовних цінностей, так і марксистську теорію класової боротьби в розвитку культури, яка пізніше знайшла найповніше втілення в ідеології пролеткульту й сталінізму, коли абсолютизувалася роль народних мас у культурі.
Українські вчені та діячі культури у своїх творах показували як безперспективність ізолювання культури від простого люду, так і сліпе ідолопоклонство перед жаданнями та прагненнями темної маси.
Загалом українська культурологічна наука ще тільки зароджувалась як історія культури. Тут далися взнаки несприятливі суспільно-політичні умови, в яких опинилась Україна в XIX ст., коли головним пріоритетом національно життя ставала боротьба за виживання та збереження головних, визначальних чинників самоусвідомлення нації: мови, літератури, історії, географії, етнографії, шкільництва, видавничої справи. Українська культурологія поки що стояла на порозі виявлення, системного дослідження та теоретичного узагальнення українського культурного надбання.
Головним методом досліджень національної культури вчених-емігрантів став позитивізм, намагання наповнити точним і перевіреним фактологічним та джерельним матеріалом змістовну сутність культури.
Особливе місце в історії української культурології займає концепція Івана Огієнка (1882-1972). Візитною карткою культурологічних поглядів ученого була “Українська культура” (1918). Нею він фактично підготував грунт для подальших культурологічних досліджень вітчизняних вчених.
І. Огієнко, глибоко вивчаючи історичний шлях, пройдений українською культурою, помітив, що навіть за умов бездержавного життя, коли національна культура слугувала “за етнографічний матеріал” для формування інших культур, були шляхи подолання кризових явищ у національній культурі. Вчений доводив існування іншого, зворотного зв´язку між соціальними інститутами й культурою.