- •1.Предмет курсу «Історія української культури». Завдання вивчення курсу у вищій школі.
- •2. Поняття і суть культури. Структура культури
- •Структура культури
- •3. Функції культури
- •4. Культура і цивілізація.
- •5. Періодизація історії української культури
- •6. Молодіжні субкультури в Україні
- •7. Первісне мистецтво, його синкретичний характер
- •9. Релігія і міфологія в первісному суспільстві
- •10. Масова культура, її особливості.
- •11. Визначення і суть української культури, її роль у формуванні національної самосвідомості.
- •12. Історичні передумови виникнення і формування української культури
- •13. Історія української культури в наукових дослідженнях.
- •14. Культура Київської Русі, її особливості
- •15. Писемність на Русі. Основні джерела писемності та найдавніші літературні пам ятки
- •16. Організація освіти, шкільного навчання та бібліотек на Русі
- •17. Мистецтво Київської Русі
- •18. Прийняття християнства і його вплив на культуру Київської Русі
- •19. Освіта і писемність на Україні в хіv-хvі ст. Діяльність Острозької колегії. Братські школи.
- •20. Полемічна література
- •21. Братства та їх роль у становленні духовної культури України
- •22. Виникнення друкарства на Україні
- •23. Театр і музика на Україні в хіv-хvіі ст.
- •24. Живопис і архітектура на Україні в хіv-хvі ст.
- •25. Українське бароко (хіv-хvіі ст.)
- •26. Києво-Могилянська академія та її роль у розвитку української культури.
- •27. Творчість Григорія Сковороди – видатне явище в літературному житті України хvііі ст.
- •28. Культурно-національне життя на Україні в хіх ст.
- •29. Національно-культурне відродження в Галичині. Діяльність «Руської трійці»
- •30.Місце і роль т,Шевченка в українській культурі.
- •31.Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •32.Розвиток театру в Україні 19-20 ст.
- •33. Основні етапи в історії української культури в хх ст.
- •34.Культура в 20-30-х роках 20ст.: література, театр,..
- •35.Театр Леся Курбаса.
- •36.Національна політика на Україні в 20-30-х роках 20ст.Політика українізації….
- •37. Український авангард та його представники.
- •38.Боротьба з прогресивними ідеями на Україні в 60-70-х роках.Дисидентство.
- •39. Літературне оновлення 60-х рр.
- •40 Українська культура в умовах національного державного відродження
- •41. Діячі української культури в еміграції.
- •42. Кіномистецтво в повоєнний період. Творчість о. Довженка.
- •43.Українська культура 21 ст.
- •44. Постмодерн в Україні.
37. Український авангард та його представники.
Авангардизм– умовний термін, на означення загальних новаторських напрямів у художній культурі 20 ст., для яких характерні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, незвичних засобів вираження форми і змісту творів.Термін "український авангард" ввів паризький мистецтвознавець Андрій Наков для виставки , яку було організовано в Лондоні у 1972 році. Тоді Захід вперше побачив роботи світового рівня невідомих авангардистів України — Василя Єрмилова та Олександра Богомазова. І це примусило згадати відомих майстрів, за походженням, вихованням та національними традиціями пов'язаних із Києвом, Харковом, Львовом, Одесою: К. Малевича, Д. Бурлюка, О. Екстєр, В. Татліна, А. Петрицького, О. Хвостова-Хвостенко, О. Тишле-ра, і. Рабиновича, П. Челищева.
Історію авангардистських рухів XX ст. в Україні та Росії можна поділити на два періоди. Перший охоплює 1907—1914 pp., і джерела його слід шукати в середовищі митців українського походження. На жаль, Перша світова війна перервала цей блискучий інтелектуальний злет.
Другий період розпочався наприкінці 1917 року, коли стався вибух творчих сил в усіх галузях мистецтва: архітектурі, графіці, малярстві, літературі, театрі. Зіткнення українських митців із зразками європейських естетичних рухів спонукали їх замислитись над своїми уявленнями про мистецтво взагалі та визначити ставлення до передової тенденції модерного мистецтва. Художнє життя в Києві, Харкові, Одесі, Львові, звісно, поступалось північним столицям, де народились такі "фундаментальні" авангардистські течії, як неопримітивізм, супрематизм, конструктивізм. Однак Україна відіграла значну роль у формуванні авангарду.
38.Боротьба з прогресивними ідеями на Україні в 60-70-х роках.Дисидентство.
Дисидентсво– виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці. Виділяють 3 основні напрямки течії дисидентсва: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне включення у сферу своєї діяльності національного фактора.
У 60—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов. Його обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.
Отже, дисидентський рух зародився у 60-х рр. у Радянському Союзі як форма виступу проти існуючого державного ладу та політичного режиму в країні. Його поява була певною мірою викликана десталіназацією та новою політикою Хрущова. Розвивалось дисидентство трьома напрямами: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу.