- •1.Предмет курсу «Історія української культури». Завдання вивчення курсу у вищій школі.
- •2. Поняття і суть культури. Структура культури
- •Структура культури
- •3. Функції культури
- •4. Культура і цивілізація.
- •5. Періодизація історії української культури
- •6. Молодіжні субкультури в Україні
- •7. Первісне мистецтво, його синкретичний характер
- •9. Релігія і міфологія в первісному суспільстві
- •10. Масова культура, її особливості.
- •11. Визначення і суть української культури, її роль у формуванні національної самосвідомості.
- •12. Історичні передумови виникнення і формування української культури
- •13. Історія української культури в наукових дослідженнях.
- •14. Культура Київської Русі, її особливості
- •15. Писемність на Русі. Основні джерела писемності та найдавніші літературні пам ятки
- •16. Організація освіти, шкільного навчання та бібліотек на Русі
- •17. Мистецтво Київської Русі
- •18. Прийняття християнства і його вплив на культуру Київської Русі
- •19. Освіта і писемність на Україні в хіv-хvі ст. Діяльність Острозької колегії. Братські школи.
- •20. Полемічна література
- •21. Братства та їх роль у становленні духовної культури України
- •22. Виникнення друкарства на Україні
- •23. Театр і музика на Україні в хіv-хvіі ст.
- •24. Живопис і архітектура на Україні в хіv-хvі ст.
- •25. Українське бароко (хіv-хvіі ст.)
- •26. Києво-Могилянська академія та її роль у розвитку української культури.
- •27. Творчість Григорія Сковороди – видатне явище в літературному житті України хvііі ст.
- •28. Культурно-національне життя на Україні в хіх ст.
- •29. Національно-культурне відродження в Галичині. Діяльність «Руської трійці»
- •30.Місце і роль т,Шевченка в українській культурі.
- •31.Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •32.Розвиток театру в Україні 19-20 ст.
- •33. Основні етапи в історії української культури в хх ст.
- •34.Культура в 20-30-х роках 20ст.: література, театр,..
- •35.Театр Леся Курбаса.
- •36.Національна політика на Україні в 20-30-х роках 20ст.Політика українізації….
- •37. Український авангард та його представники.
- •38.Боротьба з прогресивними ідеями на Україні в 60-70-х роках.Дисидентство.
- •39. Літературне оновлення 60-х рр.
- •40 Українська культура в умовах національного державного відродження
- •41. Діячі української культури в еміграції.
- •42. Кіномистецтво в повоєнний період. Творчість о. Довженка.
- •43.Українська культура 21 ст.
- •44. Постмодерн в Україні.
25. Українське бароко (хіv-хvіі ст.)
Бароко – це стилістичний напрям в європейському мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії. Основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.
В Україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. Українське бароко відбилося в архітектурі, живописі, літературі, скульптурі та театрі України того часу. Серед того, що дійшло до нас у стилі українського бароко, слід відзначити архітектуру Духовної академії у Києві (Й. Шедель), Ковнірського корпусу в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівського монастиря у Києві (І. Григорович-Барський); церкви Св. Юра у Львові (Б. Меретин); картини художників І. Рутковича, Й. Кодзлевича, Г. Левицького, А. Голика, ікони та розписи невідомих художників у церквах та монастирях; літературні твори К. Саковича, І. Величковського, М. Смотрицького, І. Галятовського, А. Радивиловського, Г. Кониського, Т. Прокоповича, Д. Туптала, Г. Сковороди, М. Довгалевського та інші.
В умовах Запорізької Січі українське бароко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького бароко”. Запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництво деяких споруд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів та церков. Так, наприклад, 1764 року у місті Ромни на кошти кошового отамана М. Калнишевського було побудовано величну споруду церкви Покрови, багато коштів запорожці витрачали на розбудування Братського і Микільського монастирів у Києві, а також найбільш шанованого на Запоріжжі Межигірського монастиря під Києвом. Усі Гетьмани славного Війська Запорізького, в першу чергу Іван Мазепа, були фундаторами монастирів, чимало коштів втрачали на їх розбудову. Серед цих монастирів Гадяцький, Густинський, Мгарський, Рихловський та деякі інші. З ім’ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов’язане будівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу, дійшовши до нас, промовляє про речі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. Промовляє він також про талант народу, що втілився в галузі архітектури у високий стиль козацького бароко.
26. Києво-Могилянська академія та її роль у розвитку української культури.
Києво-Могилянська академія — один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі. Вона бере свій початок від заснованої у 1615 р. Київської братської школи. У 1632 р. до неї була приєднана школа при Києво-Печерській лаврі, заснована 1631 р. Об'єднаний навчальний заклад дістав назву Києво-Могилянська колегія. Царськими указами 1694 і 1701 р. було визнано її статус як академії. Ще до присвоєння звання академії цей навчальний заклад не поступався своїм освітнім рівнем європейським університетам. Опікуном і меценатом академії став гетьман Мазепа, який збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, часто відвідував академію, бував на диспутах і виставах. Академія була безстановим навчальним закладом, тут навчалися юнаки з усіх частин України та інших слов'янських країн. В академії було 8 класів, строк навчання не регламентувався, учні могли залишатися кілька років в одному класі або після закінчення старших класів переходити в молодші для закріплення знань. Кількість учнів в 1700 р. сягала 2 тис, пізніше коливалася в межах 500—1200. Значну частину їх складали сини міщан, козаків, селян. З кінця XVIII ст. академія втрачає роль провідного культурно-освітнього центру. У 1817 р. вона була закрита, її функції перебрала Київська духовна академія (1819 р.) та Київський університет (1834 p.).
У колегії (академії) зберігались національні традиції української школи, але навчання здійснювалось латинською мовою, знання якої вважали за ознаки освіченості. Окрім того, вивчалися грецька, церковнослов'янська і польська мови. Навчальна програма передбачала вивчення так званих сімох вільних наук: граматики, риторики, поетики (піїтики), філософії, математики, астрономії та фізики, як це було в єзуїтських колегіях. Увесь курс навчання тривав 12 років. Вивчення церковнослов'янської мови давало змогу не переривати зв'язку з писемною спадщиною Київської Русі, глибоке знання грецької сприяло вихованню низки відомих українських елліністів XVII-XVIII ст., У стінах академії народилося багато кантів, псалмів, дум народною мовою. Завдяки цьому українська мова розвивалася і популяризувалася. Твори студентів академії польською мовою на українську тематику сприяли їхньому поширенню поза межами України. Багато уваги приділялося вивченню музики та малярства, внаслідок чого у Києві народилась ціла мистецька школа. Велика роль академії у розвитку української філософської думки.
Як найбільший навчальний науковий центр України Києво-Могилянська академія мала виняткове значення для розвитку освіти, науки, культури України, утвердження національної самобутності. Зі стін академії вийшли видатні політичні діячі, вчені, письменники, композитори, художники (Є. Славинецький, С Полоцький, Г. Сковорода, Я. Ковельський, гетьман України І. Самойлович).
Видатними просвітителями були професори академії І. Гізель, Ф. Прокопович, С Яворський, М. Козачинський, Г. Кониський. У 1734 р. в академії вчився М. Ломоносов.
Діяльність академії мала великий вплив і на сусідні країни, особливо на Московщину, де подібного наукового центру не було. Московщина впродовж майже 200 років дуже вдало експлуатувала українську культуру, черпаючи з академії високоосвічені кадри, серед яких були Стефан Яворський, Данило Туптало (Димитрій Ростовський), Феофан Прокопович. Саме українці заклали 1649 р. в Москві першу школу. Могутній вплив мали на піднесення рівня культури у Московщині й українські книжки. Вихованці академії зробили також внесок у розвиток освіти і науки Білорусії, Молдови, південних слов'ян.